Пів мільйона собак врятували від забою, але тепер їм загрожує масова евтаназія

Після ухвалення закону про заборону продажу собачого м’яса в Південній Кореї, країна опинилася перед моральною дилемою: пів мільйона тварин, яких утримували на фермах для споживання, залишилися фактично нікому не потрібними. Тепер, замість порятунку, їм загрожує масова евтаназія.

Про це пише ВВС Україна.

Пастор Чжу Йон-бон, коли не проповідує, розводить собак. Але після ухвалення закону, який передбачає поступове припинення собачого м’ясного бізнесу до лютого 2027 року, його господарство опинилося в глухому куті. “Ми намагаємось продати собак з минулого літа, але покупців немає”, — розповідає він.

Торговці відмовляються від закупівель, притулки переповнені, а уряд і зоозахисники не мають чіткого плану, що робити з пів мільйонами тварин. Попри те, що фермери отримали три роки на згортання діяльності, багато хто вважає цей термін нереалістичним.

Один із фермерів, який побоюється розголосу й просив не називати його імені, має півтори тисячі собак. “Я вже вклав усе, що мав, а тепер навіть ніхто не хоче їх забрати”, — каже він.

Навіть ті, хто раніше виступав за заборону, зізнаються: криза була недооцінена. “Закон ухвалено, але відвертої розмови про те, що робити з залишеними тваринами, досі не відбулося”, — пояснює Лі Санкьон з Humane World for Animals Korea (Hwak).

Офіційна позиція уряду — собаки, яких фермери відмовляться утримувати, мають потрапити до притулків. Але більшість таких закладів уже перевантажені. До того ж, великі породи, популярні серед фермерів, через свою вагу та репутацію вважаються менш привабливими для адопції в урбанізованому суспільстві. Стигматизація собак із м’ясних ферм також ускладнює прилаштування: потенційні власники побоюються хвороб та агресії.

Проблему ускладнює і той факт, що багато з цих собак — чистокровні або змішані тоса-іну, які офіційно визнані “небезпечними” і потребують спеціального дозволу на утримання. У підсумку це створює “ідеальний шторм”: врятовані від м’ясників тварини опиняються на межі евтаназії.

“Ми боролися за цей закон, але ніхто не хоче брати відповідальність за наслідки”, — каже один з фермерів. У зоозахисних організаціях підтверджують: рятувати всіх тварин неможливо. “Якщо частина з них стане “покинутими”, евтаназія буде неминуча”, — визнала Чо Хі-кьон з Корейської асоціації захисту тварин.

Водночас уряд заявляє, що щорічно інвестуватиме близько 4,3 мільйона доларів США у розширення притулків і підтримку приватних закладів. Додатково пропонуються компенсації — до 450 доларів за собаку — для фермерів, які достроково припинять діяльність.

Проте і це не розв’язує головної проблеми — надто велика кількість тварин і брак чіткої інфраструктури для їх утримання. З 2015 року Hwak прилаштувала менше трьох тисяч собак — це мізерна частка від масштабів нинішньої кризи.

Експерти вважають, що потрібно чітко визначити, що робити із залишеними тваринами. “Не можна просто заборонити й забути. Адопція, евтаназія — усе має бути чесно проговорене”, — зазначає Чун Мьон-Сун із Сеульського національного університету.

Дехто намагається врятувати собак, відправляючи їх за кордон — до Канади, США чи Великої Британії. У 2023 році команда з Hwak вивезла 200 тварин із ферми в місті Асан. Їхній власник Ян Чон-те був вражений співчуттям волонтерів. “Вони ставилися до тварин, як до людей. Це змусило мене замислитись”, — зізнається він.

Однак навіть він виступає проти повної заборони: “Якщо собакам не можна, то чому дозволено їсти свиней чи курей? У чому різниця?”.

Пані Чон з Hwak заперечує: собаче м’ясо небезпечніше з точки зору гігієни, адже не входить до контрольованої м’ясної системи. І хоча споживання в Південній Кореї знижується — лише 8% опитаних у 2024 році зізналися, що їли собаче м’ясо протягом року — до повного припинення практики ще далеко.

Поки що закрилися 623 із понад півтори тисячі собачих ферм. Але тисячі тварин залишаються заручниками нового гуманного порядку — без м’яса, але й без шансів на життя.