Татусь Трамп і саміт НАТО. Кроки на порятунок глибоко хворого пацієнта

Чи доречно вважати саміт НАТО в Гаазі "мистецтвом можливого"? Безумовно, так. Хоча це й був справжній політичний Cirque du Soleil. Але справа того варта: Альянс зберіг єдність і не почав розчинятися в історичному літописі, президент США Дональд Трамп не створив нового скандалу та не демонстрував грайливого бажання вивести Сполучені Штати з Альянсу, а Україна не опинилася на узбіччі.

Напевно, безпосередній перебіг подій цілком можна було б характеризувати історичними словами першого президента незалежної України Леоніда Кравчука, бо європейські політики десь "пройшли між крапельками", перетворивши подію у пишний тріумф Трампа, якому б позаздрили цезарі Стародавнього Риму.

Нагадав про себе й Путін – кривавим "привітанням". Кремлівський злочинець досяг напередодні саміту НАТО безпрецедентного розмаху у справі геноциду українського народу – кількість загиблих в Україні від ракетно-дронового тероризму Росії збільшилася до десятків майже щодня, кількість поранених сягнула сотень цивільних.

З цього аналізу подій на саміті НАТО ви дізнаєтеся:

• навіщо генсек НАТО Марк Рютте назвав Трампа "татусем"
• чи можна вважати, що США повернулись у західний табір
• яку практичну користь Україна отримає від саміту Альянсу: гроші, зброя.

Досягнення європейських союзників

Позитивні результати далися європейським союзникам Північноатлантичного альянсу нелегко. Генеральному секретарю НАТО Марку Рютте навіть довелося назвати президента Трампа "татусем" (Daddy). Але чи варто тупцювати на мозолях європейських політиків за їх лестощі, коли справді йдеться про безпеку континенту? Тим більше, що в європейській частині Альянсу вже без перебільшення сприймають забезпечення цієї безпеки через забезпечення стійкості України.

Тому коротка фраза президента США, – що, на його думку, їм (країнам європейського НАТО) "потрібна деяка допомога", – є важливим погодженням військової присутності.

Зрештою, Трамп зробив той головний крок, заради якого в Гаазі союзники своїми нескінченними похвалами зробили йому "теплу ванну". А саме – підтвердив прихильність США статті 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону.

"Ми з ними до кінця", – фраза, адресована Путіну, і московський диктатор точно не очікував її почути. Як, можливо, і підтримане Трампом та ухвалене у Гаазі рішення саміту НАТО щодо статусу Росії як спільної загрози для всього Альянсу.

Усі досягнення вчасні та досить влучні. Це власне те, з чого навіть не робив таємниці міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, коли заявив, що Європа намагається втримати США "на борту" у питанні війни в Україні. Німеччина, яка перебрала на себе європейське лідерство у фінансовій підтримці України, дійсно дуже непокоїлася ймовірним виведенням військ США з Європи. У європейському НАТО за безпеку погодилися платити – домовилися збільшити витрати на оборону до 5% національних ВВП до 2035 року (щоправда, без Іспанії з її витратами на рівні 2,1% ВВП).

Це – пряме свідчення усвідомлення небезпеки з боку РФ та рішучій намір виграти час до розгортання європейської оборонної самодостатності. Безумовно, що для цього доволі вразливому континентальному НАТО вкрай потрібна і присутність США, і стійка Україна. Власне тому питання продажу американської зброї за "європейсько-українські гроші" стає магістральним завданням післясамітовського періоду.

Причому, здається, в Європі зовсім не засмучуються щодо цієї статті витрат.

Вихід із піке у Гаазі та повернення Трампа у західний табір

Однак не варто тішитися, що криза НАТО зникла за один день. Наприклад, деякі оглядачі попереджають: не варто дивуватися, якщо "гаазька обіцянка" щодо витрат на рівні 5% ВВП закінчиться так само, як і "уельська обіцянка", узгоджена у 2014 році.

І, незважаючи на вихід із піке у Гаазі, симптоматичними виявилися заяви всередині Альянсу. Згадаємо хоча б міністра оборони Італії Гвідо Крозетто, який за кілька днів до саміту зазначив, що не бачить сенсу в існуванні НАТО в нинішньому вигляді.

"Ми говоримо про Європу так, ніби вона, як і раніше, щось значить. Можливо, вона і могла б значити, якби колись здобула політичну суб'єктність, спільну зовнішню політику і систему оборони. Але цього не сталося. І мені сумно це говорити – її час минув", – сміливо констатував міністр, визнаючи хворобу блоку.

І в самому Альянсі добре знають, де центр "запалення" – якщо в Європі завбачливо зберігають мовчання, то прем'єр Канади на початку червня Марк Карні відверто заявив, що період гегемонії США у світі завершився.

Чи відбулося у голові Трампа таке переформатування, що він повністю повернувся у західний табір? Повної впевненості у цьому немає, хоча вступу у ізраїльсько-іранську війну та силового сприяння її швидкому завершенню точно не очікували у Кремлі. Але, зі свого боку, не наважилися допомогти Ірану, на що в Тегерані дуже розраховували. Тож, російсько-іранське партнерство прогнозовано не стало союзом, і це вже непрямий, але позитивний вплив на українське майбутнє.

Отже, Трамп досі на розтяжці, хоча підсвідомо тягнеться до західного табору – особливо, коли йдеться про воєнну економіку та гроші.

НАТО та Україна: що стійка нація отримала від саміту

Почати слід з кардинальної зміни риторики: на саміті НАТО в Гаазі лідери країн Альянсу не тільки залишили невирішеними сподівання України на повне членство у блоці, але навіть припинили розмови про це. Напевно, це реверанс у бік Кремля, який щодня збільшує тиск на НАТО, принаймні інформаційний.

Можна скільки завгодно говорити про "мости" України до членства, це ніяк не наблизить її до гарантій безпеки – їх просто більше не існує. Причому не тільки у Європі, але й у світі в цілому. Очевидно, Європа обрала інший шлях до формування нової конструкції міжнародної безпеки – за рахунок нарощування високотехнологічних систем, що стануть сучасним механізмом стримування.

Не виключено, що на якомусь етапі це виявиться більш дієвим, ніж ядерна зброя.

Тож Україна замість членства, що вже перетворилося на фантасмагорію, де-факто стала більш інтегрованою в НАТО (та ЄС), ніж будь-коли раніше. Бо багатомільярдна підтримка, включно з ОПК – нині набагато більше, ніж обіцянка членства в організації, яка у поточному році пережила глибокий шок.

"Ми підтверджуємо незмінні зобов'язання надавати підтримку Україні, чия безпека сприяє нашій, і з цією метою враховуватимуть прямі внески в оборону України та її оборонну промисловість під час розрахунку оборонних витрат союзників".

У свою чергу, дуже розумним було і те, що Зеленським під час коментарів для преси не було сказано жодного слова про членство України в НАТО.

Звісно, центральним моментом саміту стала зустріч Зеленського та Трампа.

Американський президент назвав зустріч з українським колегою "чудовою", і є сподівання, що не за одежу, яку вже назвали "майже костюмом". Просто Україна нині вписується у загальну парадигму забезпечення безпеки Європи.

Але результат тестування щодо закупівлі американської зброї для потреб України залишився розмитим. Зокрема, Сполучені Штати не визначилися із ключовим для України питанням: чи продаватимуть Україні системи протиповітряної оборони Patriot. Трамп пообіцяв, що Штати розглянуть питання передачі Україні боєприпасів до Patriot, але ці ракети "важко отримати, і вони також потрібні США".

У відповіді Трампа, який перебуває у власній реальності, лише половина правди.

З одного боку, за повідомленням очільника Командування космічної та протиракетної оборони сухопутних військ США Деніела Карблера, загалом у розпорядженні американських збройних сил у 2023 році було лише 15 батальйонів Patriot.

З другого, у США структура Patriot передбачає саме battalion, який складається з чотирьох батарей; батарея – лише один fire unit, тобто один зенітний ракетний комплекс. Таким чином, загальна кількість Patriot у США дорівнює 60 батарей.

Однак неофіційні джерела вказують, що США мають тільки 18 батарей Patriot PAC-3, тобто здатних збивати балістичні ракети.

З третього боку, профільні експерти припускають, що Штати здатні випускати на рік 12-16 пускових систем до ЗРК Patriot, що становить близько двох дивізіонів.

Щодо ракет, то рівно рік тому армія США повідомила про укладання довгострокового контракту із Lockheed Martin на постачання до ЗРС Patriot PAC-3 870 ракет MSE. За 2024 рік Lockheed Martin досягла позначки у 500 ракет-перехоплювачів MSE, що на 30% більше, ніж у 2023 році. Окрім того, було оголошено плани на 2025 рік, в якому має бути вироблено ще на 20% більше MSE, ніж торік. Тож загальна кількість вироблених ракет для збиття балістичних цілей у 2025 році складе 600 одиниць.

Тобто, необхідні ППО-ПРО у США є, і питання лише у тому, як Білий дім Трампа ставитиметься до цього питання.

Сам Зеленський назвав розмову з Трампом хорошою. "Поговорили про ситуацію на полі бою. Путін точно не перемагає. Представив президенту США фактаж того, що реально відбувається на землі", – констатував Зеленський.

Це доволі рішуче твердження про стійкість та готовність України відстояти інтереси нації було необхідним для усвідомлення главою Білого дому положення речей, але воно містить і закамуфльоване послання про крихкість воєнної машини РФ.

Саміт засвідчив, що гроші в Європі є, і допомога буде. Зокрема, Рютте підтвердив, що країни НАТО нададуть Україні 35 млрд євро військової допомоги у поточному році. Попри те, що раніше говорили тільки про 20 млрд євро.

Але тоді спільно оголошене зобов’язання складало 40 млрд доларів – і воно враховувало участь США. Таким чином, Європа, Британія та Канада виявилися здатними майже повністю компенсувати зникнення частки США у 2025 році.

При цьому існують припущення, що США таки допомагатимуть Україні – через внески в НАТО, бо вони нібито включатимуть і мілітарну допомога Україні.

Йдеться про гроші, які закладені в комюніке НАТО, і країни-члени у визначені ними 3,5% витрат від ВВП будуть інтегрувати військову допомогу для України. Ці гроші Україні потрібні у першу чергу на ракети для ППО-ПРО та на самі протиракетні системи. Але, крім того, ще на ракети, яких немає у Європі.

Серед найважливішої номенклатури озброєнь слід виділити засоби ППО-ПРО та боєприпаси до них (в першу чергу, ЗРК Patriot), нові ракети "земля-земля" PrSM (Precision Strike Missile) дальністю 500 км до РСЗВ HIMARS (наступниці ракет ATACMS) та крилаті ракети "повітря-земля" AGM-158 для F-16 (з дальністю дії від 370 до 900 км). Та й ранні версії тактичних ракет до РСЗВ HIMARS – звичні для України ATACMS.

Як може складатися життя України після саміту

Якщо у двох словах, то найбільші перспективи складають гроші на зброю та військово-технічне співробітництво. У 2025 році країни Європи, НАТО та ЄС перейшли до безпрецедентної підтримки, включно з фінансуванням виробництв українського ОПК та локалізації власних виробництв в інтересах України.

Можна казати навіть про ланцюгову реакцію. Лише деякі приклади.

Норвегія за майже 640 мільйонів доларів закупить безпілотники для Сил оборони України в українських та європейських виробників.

У Британії запустять спільне з Україною виробництво українських моделей дронів.

Німеччина та Канада погодились профінансувати виробництво українських дронів-перехоплювачів "шахедів" та нарощування їхнього виробництва.

У Данії, окрім розвитку артилерійських спроможностей, передбачається запуск виробництва дронів та ракет. Німеччина ще профінансує виробництво українських ракет-дронів "Барс", ударних безпілотників "Лютий" і дронів-перехоплювачів VB140 "Фламінго" – на суму 400 млн євро. Та окремо Європейський Союз виділить мільярд євро у вигляді грантів на оборонну промисловість України.

Крім того, проглядаються і нові настрої. Наприклад, Британія вперше передає зброю Україні за рахунок відсотків із активів РФ: в рамках нового пакету військової допомоги Україна отримає 350 ракет протиповітряної оборони ASRAAM.

Отже, поки НАТО надсилає сигнали про намір одужати, європейські країни, і в тому числі Альянсу, почали нарощування стійкості України. Інвестиції у Сили оборони важко переоцінити. У європейських столицях усвідомлюють, що Україна стає одним із потужних запобіжників від загрози Третьої світової, запорукою безпеки Європи. Можливо, центральною країною континенту. Попри хворобливість наявних альянсів.