Титанова пастка

Як Україна отримала другий шанс для "прориву"На початку травня Україна та Сполучені Штати Америки підписали угоду про створення інвестиційного фонду партнерства у сфері корисних копалин. Це шанс, зокрема для "стратегічного" металу – титану. Саме так його охарактеризував президент Володимир Зеленський у своєму указі 2021 року. Проте шанс буде змарновано, якщо не врахувати помилокЩо маємо та як видобуваємоТитанова галузь України – стратегічно важливий сектор економіки. Маємо майже 20 тис. родовищ титанових руд, які сукупно оцінюють у $7,5 трлн. Частка України в розвіданих запасах титанової руди у світовому масштабі досягає 20%.– Титанова сировина – не рідкість у світі, – пояснює академік, почесний директор Інституту металофізики Академії наук Орест Івасишин. – Це четвертий показник за запасами руд серед металів: залізо, алюміній, марганець і титан. Але дійти до чистого титану складно. Завдання – відокремити всі корисні елементи й далі відновити титан у чистому вигляді, без кисню.Більшу частину концентрату титанових руд споживає хімічна галузь, яка виробляє пігменти й фарби, і майже 6–7% використовують у металургії. Але саме титан як метал має стратегічне значення. Держави, які вміли виготовити метал із титану й використати його для авіації та космосу, об'єдналися в Міжнародний титановий комітет. У ХХ ст. таких було шість: США, Франція, Німеччина, Японія, Велика Британія та СРСР – тобто Україна, бо саме на її території є найбільші поклади ільменіту й рутилу, з яких отримують титан.Володіючи такими запасами, Україна має потужні підприємства з видобутку. Наймасштабніші – Іршанський гірничозбагачувальний комбінат у Житомирській області та Вільногірський гірничо-металургійний комбінат на Дніпропетровщині.Хребет нашої титанової галузі – Запорізький титаномагнієвий комбінат – єдиний у Європі виробник титанової губки. Його побудували ближче до сировини та доступної електроенергії – Дніпровської ГЕС.ЗТМК як хребет титанової промисловостіНа початку 2000-х для ЗТМК постала нагальна проблема – реконструкція. Але держава як власниця підприємства була неспроможна вкладати в це кошти. Спочатку погляд звернули на Захід. Першими приїхали представники німецької компанії "Дойче Титан". У них не було металургії, але вже були вироби з титану. Вони намагалися домовитися з українськими урядовцями. Але відповіді від Міністерства промислової політики не дочекалися.Друга спроба відбулася 2005 року. Її намагалися реалізувати представники компанії Boeing. Адже авіація є найбільшим споживачем титану – він є у двигунах, шасі, інших деталях. Академік Івасишин, який супроводжував гостей до Запоріжжя, розповідає:– Я запропонував метод порошкової металургії. Інколи це вигідніше, ніж плавити зливок. Але нікому не вдавалося досягти високої якості виробу з порошку. Я винайшов унікальний варіант, за якого можна використовувати порошок гідриду титану. Стверджували, що цього не може бути, бо водень вважається найбільшим ворогом титану. Але ми використовуємо його тільки на початковій стадії, а на останній операції він зникає. Ми це довели, запатентували, знайшли союзників у США в особі корпорації Boeing. 2009 року вони перевірили й заявили про готовність щорічно закуповувати майже 15 тисяч тонн порошку гідриду титану у ЗТМК і зробити комбінат своїм базовим виробництвом. Але держава не змогла підготувати підприємство до співпраці. Контракту не підписали. Boeing налагодив співпрацю з Росією.Тим часом "хребет української титанової галузі" почувався все більш хворим. Держава мала рятувати ЗТМК. Порятунок побачили у приватизації.Титановий Фірташ, або Приватизація без хепіендуІсторію приватизації Запорізького титаномагнієвого комбінату можна описувати як драму, детектив і ще в десяткові жанрів. Але в усіх варіантах головним персонажем буде український олігарх Дмитро Фірташ.2012-го компанія "Толексіс Трейдінг Лімітед", що належить Group DF, перемогла в конкурсі з відбору недержавних учасників ТОВ "Запорізький титаномагнієвий комбінат". 51% акцій став належати державі, а 49% – олігарху, бенефіціару "Толексіс Трейдінг Лімітед". За ці відсотки компанія мала внести до статутного капіталу ЗТМК майже 720 млн грн та майже 160 млн як фінансове забезпечення технічної модернізації виробництва. Мав би бути хепіенд.Новий співвласник Дмитро Фірташ добився, що комбінатом керував його менеджмент, пообіцяв мільярди, щоб зробити підприємство технологічнішим. Але згодом все пішло не за планом. Що ж завадило?Насамперед електроенергія. Держава не готова була знизити ціни на електроенергію. Тож реконструкція була неможлива, вважають експерти. Інститут титану, який готовий був розробити цю реконструкцію, теж не дочекався грошей.Про другу причину "Країні" розповіло джерело, знайоме із ситуацією. Фірташа переконали, що для випуску титанової губки досить модернізувати тільки перший етап виробництва.Академік Івасишин відмову від повної реконструкції вважає помилкою, бо комбінат втратив те, за що його в Україні і Європі цінували, – титанову губку. Протягом усього періоду управління ЗТМК групою Фірташа виробництво гідриду титану зупинили, обсяг виробництва титанової губки впав більш як удвічі. Але і шлак, який кинувся продавати комбінат, не пішов.Не додавали ентузіазму і кримінальні справи. "Країна" з'ясувала, що директора ЗТМК Володимира Сивака ­2016-го САП звинуватила у зловживанні службовим становищем і розтраті коштів на 492 млн грн. Справа тягнулася вісім років. За цей час Сивака виправдали у справі про розтрату всієї суми майже в пів мільйона грн, але звинуватили у зловживанні службовим становищем на 18 млн грн.Судиться із ЗТМК і Фірташ – після того як держава звинуватила його в ­невиконанні інвестиційних зобов'язань та ініціювала повернення комбінату в державну власність. Представники олігарха звинувачують нове керівництво заводу в тому, що вони під час ковіду продавали продукцію за зниженими цінами, чим продукували збитки. У травні 2022-го Касаційний цивільний суд визнав законними рішення судів про розірвання договору зі створення ЗТМК, до статутного фонду якого держава внесла цілісний майновий комплекс комбінату. Фактично це означало повернення унікального підприємства у власність держави. Але процес цей триває досі.З початком повномасштабної російсько-української війни ЗТМК зупинив випуск титанової губки через брак хлору, що є основним компонентом виробництва.За даними аналітичної системи Опендатабот, 2024 рік підприємство закінчило з 212,5 млн грн збитків.Україна видобуває, а Росія заробляєЗазначимо, що успішний запуск ЗТМК сприяв розширенню виробництва титану в СРСР. Так з'явився титановий комбінат на Уралі. Верхнєсалдинське металургійне виробниче об'єднання, яке з 1957-го по 1990 рік було найбільшим постачальником напівфабрикатів із титану для аерокосмічної та військової промисловості, суднобудування в СРСР. Запроєктований комбінат був Інститутом титану із Запоріжжя. Під час проєктування усунули недосконалості ЗТМК.У чому недосконалість? З кожним новим етапом збільшувався об'єм титанового зливка. А економіка виробництва залежить саме від цього. ЗТМК був налаштований на реторти вагою 1 т. А росіяни видають за один цикл 10 т.Тож сьогодні РФ має фінальну частину виробництва готової продукції зі сплавів титану для світового аерокосмічного комплексу. Сучасні літаки Boeing-787 Dreamliner та Airbus-380 не можуть обійтися без продукції з Уралу. Обидві компанії отримали аванс на замовлення понад 2000 літаків. Тож важко уявити, як діятимуть ці виробники в разі зриву постачання з Уралу. У Boeing залежність від постачань із РФ становить 45%, у EADS – близько 60%, Bombardier, Embrayer, Pratt&Whitney, RollsRoyce – майже 100%. Така залежність виникла протягом останніх 10 років, відколи СП Boeing Urals Manufacturing розпочало відвантажувати продукцію на експорт.За даними експерта, з яким поговорила "Країна", 30% шасі для літаків Boeing отримує з РФ. І змінити це важко, бо виробництво зав'язане на патент росіян. До речі, українці були дотичні до цього патенту, але втілити його на виробництві вдалося не нам.На початку березня 2022-го Boeing призупинив закупівлю титану з Росії. Робота на основному устаткуванні неможлива, оскільки використання цих верстатів "обмежено експортними ліцензіями від уряду США та Японії". Експерт вважає, що інформація не зо­всім відповідає дійсності. США могли зупинити співпрацю в рамках СП, але заміну російському титану знайти нелегко. Тому він досі не під санкціями.Російський титан і санкціїЗ початку великої війни 27 держав ЄС запровадили 17 пакетів санкцій проти РФ. Діють обмеження на торгівлю нафтою, вугіллям, деревиною та багатьма іншими ресурсами. Однак титан Європа продовжує закуповувати в Росії.2022-го російський титан нарешті внес­ли в санкційні списки. Але це рішення заблокували Франція та інші країни – члени ЄС: через залежність від російського титану найбільшого виробника літаків Airbus. У вересні 2023-го Бюро промисловості та безпеки міністерства торгівлі США внесло корпорацію "ВСМПО-Авісма" до так званого Entity List як виробника зброї. Але ці обмеження не передбачають блокування діяльності компанії й зупинки придбання титану. Тож, як каже генеральний директор ТОВ ВКФ "Велта" Андрій Бродський, внесення російської компанії до Entity List не заважає їм отримувати прибутки від титанової галузі.У жовтні 2024-го американці під час зустрічі заступників міністрів фінансів країн G7 таки звернулися до союзників, аби розглянути запровадження санкцій проти російського паладію і титану. Але питання зависло.Звісно, в разі санкцій проти експорту титану з Росії більше уваги було б до українського титану. Але, щоб Boeing зайшов на наш ринок після підписання з американцями угоди про корисні копалини, потрібні суттєві зрушення, а експерти оцінюють їх досить песимістично.– Щоб Україна стала для Boeing на місце Росії – це не можна зробити за один день. У нас немає нічого, крім сировини, – каже академік Орест Івасишин. – Москва тримає їх на гачку, бо свого часу розробила сплав, що має унікальні властивості. Ніхто, крім Росії, не може виготовити великогабаритні деталі потрібної міцності. Нам іти до цього ще далеко, у кращому разі років 10.Титан у ланцюгу війниАле в основі багатьох досягнень росіян – українська руда. Тож Україна під час війни зробила все, щоб заблокувати постачання титану в Росію. Це вдалося не одразу.Ось один з епізодів цієї боротьби.24 лютого 2022 року в Україну вторг­лася не тільки армія РФ. Того ж дня до Дніпра приїхав Олександр Федосеєв, радник гендиректора російської металургійної корпорації "ВСМПО-­Авісма". Права рука власника ТОВ "Демурінський гірничозбагачувальний комбінат" Михайла Шелкова. Федосеєв мав організувати схему прихованого вивезення з України в РФ титанової сировини. І це йому вдалося. Півтора року схема працювала. У червні 2023-го СБУ заарештувала Федосеєва, пізніше ДБР встановить, що було створено злочинну організовану групу, до складу якої увійшли колишній директор ТОВ "Демурінський гірничо­збагачувальний комбінат", бенефіціар і директорка австрійської компанії й один із топменеджерів комбінату. Вищий антикорупційний суд ухвалить рішення про конфіскацію ТОВ "Демурінський гірничозбагачувальний комбінат". Але в Росію встигли переправити майже 11 т мінералів на майже $2 млн за даними СБУ.Ще один епізод допомоги ворогу стосується компанії "Мотор Січ". У березні цьогоріч Солом'янський районний суд Києва виніс вирок Олегу Дзюбі, заступнику директора зовнішньоторговельного департаменту АТ "Мотор Січ". Слідство встановило, що, отримавши вказівку від президента АТ "Мотор Січ" В'ячеслава Богуслаєва, саме Олег Дзюба налагодив через китайську компанію Cнina Taly Aviation Technologies Corp постачання "запасних частин для ремонту двигунів літаків та гелікоптерів російського ЗАТ "Двигатели Владимир Климов – Мотор Сич". За даними російського реєстру, 20% компанії належить АТ "Мотор Січ", а 50% – російській корпорації "МіГ". Було поставлено запчастин, зокрема з титану, на понад 71 млн грн.Діяли також схеми, за якими частину концентрату експортували до європейських компаній у Польщі, Угорщині, Чехії та Словаччині, зареєстрованих росіянами, щоб зрештою надійти до російських металургійних підприємств, зокрема VSMPO-Avisma. Але на сьогодні даних про такі постачання немає.А що з наукою?Війна вплинула і ще на одну структуру, пов'язану з титановим виробництвом, – АТ "Інститут титану". Інститут, що проєктував титанове виробництво в Україні, РФ, Казахстані, Китаї, Ізраїлі й навіть Гватемалі, держава вирішила приватизувати. 2024-го Фонд держмайна двічі виставляв його на аукціон і не знайшов покупця. Вартість лота – 76 млн грн. Не допомогло і зниження ціни вдвічі. Бо важко знайти покупця, якому знадобилася база відпочинку на березі Дніпра й пів сотні проєктувальників. "Країна" з'ясувала, що потенційних власників також стримують борги з виплати заробітної плати й незакриті договірні зобов'язання на чималі гроші.– Цінність становить будівля в центрі міста й науково-технічна продукція у вигляді архівів, досліджень, сертифікатів, ліцензій, патентів, – розповів "Країні" доктор технічних наук, професор Олександр Овчинніков.Уже під час війни Інститут титану підписав меморандум на проєктування титаномагнієвого комбінату у В'єтнамі. Ціна – 3 млн євро. Науковці створили проєкт, але його не реалізували, бо замовнику потрібні були державні гарантії, яких інститут надати не міг. А держава вкотре схибила. Але, на щастя України, не схибили люди. Які роблять усе, щоб зберегти титанову індустрію у країні.Додає оптимізму й Інститут металофізики НАНУ, який співпрацює з колегами з Німеччини.– Ми нині працюємо над упроваджен­ням технології методу МІМ (метал інжекшн-молдінг) для виготовлення деталей для двигунів безпілотників, – розповідає почесний директор інституту Орест Івасишин. – Ідея в тому, щоб зробити деталь, яка не вимагала б жодної додаткової механічної обробки. Коли процес дійде до промислового виробництва, це зменшить вартість деталей двигуна безпілотника.Також науковці з Інституту металофізики працюють над розробкою порошку для титанових імплантів. Це покращить наявні імпланти на 50 відсотків.Як вивести титанову галузь із кризиУгода із США про корисні копалини не панацея, але дає певні можливості для порятунку галузі та виведення її в лідери. Україна має сировинні ресурси, виробництво, науку та досвід. Потрібні інноваційні рішення, сучасний менеджмент та інфраструктура.Експерти кажуть, що насамперед необхідно провести повноцінну реконструкцію ЗТМК – поновити виробництво титанової губки, впровадити сучасні технології. Маємо знайти рішення проблеми з електроенергією. Очищення від корупції та прозоре управління – ще дві необхідні умови. І нарешті нам потрібні серйозні зусилля у сфері дипломатії та міжнародні зусилля в лобіюванні санкцій на російський титан.Констатуємо: Україна мала всі шанси стати світовим титановим гравцем іще в 2000-х. Але через байдужість держави, невмілу приватизацію, корупцію та прорахунки в менеджменті втратила їх. І ось тепер, попри війну, маємо нові можливості. Але цього разу шанс треба використати.