Виступ за збірну України може допомогти чи завадити кар'єрі

Наш найкращий волейболіст грати відмовивсяКапітан національної волейбольної команди Олег Плотницький відмовився виступати за головну команду України. Новина стала чи не найгучнішою сенсацією в нашому волейболі. Гравець високого міжнародного класу, який уперше в історії незалежної України вивів волейбольну команду до фінальної час­тини світової першості, де українці зупинилися за крок до медалей, який перебуває у розквіті сил і є одним із провідних гравців найсильнішої у світі італійської ліги, раптом відмовляється грати за свою країну. Офіційно Плотницький цього так не назвав. За його словами, він "припинив кар'єру у збірній України". Це звучить більш пристойно, але означає те саме.Одразу хочу відкинути звинувачення у відсутності патріо­тизму, які прогнозовано пролунали й іще лунатимуть на адресу Плотницького найближчим часом. Тому що це щонайменше несерйозно. Кожен, хто хоч раз стикався зі збірними України з будь-якого виду спорту, розповість вам чимало цікавих історій, які в нас не заведено виносити на публіку. І про патріотизм у цих історіях не буде жодного слова. Слова будуть про гроші. І це нормально, коли розглядати виступи за національну команду країни не в колишніх традиціях "совєтского спорта", а в сучасних реаліях.Так уже склалося, що сучасний український спорт зародився і розвивався до світових вершин у рамках спорту комуністичної імперії. Тоді для спортсменів і не лише не існувало будь-якого вибору. Вершиною кар'єри для кожного спортсмена був виступ за збірну Радянського Союзу. Він, окрім престижу, приносив недоступні для всіх інших можливості – від отримання поза чергою безплатного житла до поїздок на змагання за кордон. Тоді у збірну хотіли всі, і про щось інше не було й мови. Звісно, що про жоден "совєтскій патріотізм", вигаданий комуністичними пропагандистами, ніхто всерйоз не думав. У тих збірних були і грузини, й узбеки, й естонці, й українці, й усі інші, яких збірна команда приваблювала вищезгаданими благами, а не можливістю захистити "честь страни".Зовсім не так було і є у вільному світі. Там до "спортивної" національності ставляться спокійно. Нікого, наприклад, не бентежить, що за Катар на світових змаганнях не виступає жоден спортсмен, народжений у цій багатій грошима, але бідній на спортивні таланти країні. У нас те саме: ніхто не обурюється, коли за українські збірні з футболу, баскетболу, настільного тенісу та багатьох інших видів спорту виступають іноземці, яким як виняток видали українські паспорти, порушили свої ж закони й Конституцію.Та повернімося до наших національних збірних. На відміну від СРСР, ці команди, за невеликим винятком, не мають належного державного фінансування. Того, що є, часто не вистачає на найнеобхідніше. Про те, як тренери і спортсмени національних збірних України здобувають своє фінансування, можна писати детективні та пригодницькі романи та знімати серіали.Однак не всі види спорту організовано так, що міжнародного успіху можна досягти, винятково виступаючи за національну збірну. Нікого чомусь не дивує, що провідні українські тенісисти й тенісистки приїжджають чи ні грати за збірну лише на власне бажання. Точніше, на бажання своїх агентів та менеджерів. Слід розуміти: щоб стати атлетом світового рівня, треба присвячувати тренуванням багато годин на день із раннього дитинства. Більшість із наших спортсменів пізнавала цей світ із вікон спортзалів та автобусів, які возять їх на змагання та турніри. Як і в будь-якому шкільному класі, серед спортсменів є і особи з високим рівнем розвитку, і навпаки. Саме тому я завжди з іронією ставлюся до "заяв спортсменів" із тих чи тих громадських чи політичних питань, у яких вони мають повне право нічого не тямити. Те ж саме і з патріотизмом. Коли у спортсмена є вибір – виступати за команду країни, в якій є шанс щось виграти, чи за рідну країну, де таких шансів немає, вибір буває далеко на завжди на користь Батьківщини.Якщо простіше: комусь виступи за збірну допомагають робити кар'єру й заробляти гроші, а комусь заважають. Упевнений, що ті волейболісти закордонних клубів, які згодилися приїхати до збірної України, мають на це кожен свій резон. І честь прапора в цьому резоні ледь не на останньому місці. Бо йдеться про гроші, а честь прапора – безцінна.