Як українські університети можуть зберегти студентів за кордоном: досвід Могилянки

«Синові зараз 17. Ми виїхали з Миколаєва до Німеччини ще у березні 2022 року, тепер живемо в Дортмунді. Він уже адаптувався — має друзів, знає мови. Але з навчанням усе непросто. Дуже хочемо вступити до українського вишу. Та їхати назад страшно. І, правду кажучи, просто нема куди».

Таких історій сьогодні — тисячі. Війна змусила багатьох українців шукати безпеки за кордоном, і серед них чимало школярів, майбутніх студентів. Перед ними постає вибір: повертатися до України та вступати до наших університетів чи далі інтегруватися в життя країни перебування, обравши місцевий заклад. Тим більше, що частина європейських вишів досі підтримує бюджетні (тобто безкоштовні) програми для талановитих українських абітурієнтів. Як зберегти зв’язок із нашою молоддю та залучити тих, хто наразі не планує повертатися додому, але хоче навчатися в українських ЗВО? Очевидно, що тут потрібні гнучкі рішення з боку університетів.

Попит є, а пропозицій немає

У відкритому доступі немає інформації про точну кількість українських абітурієнтів за кордоном. Однак, за даними заступниці міністра освіти і науки Надії Кузьмичової, в навчальних закладах інших країн можуть здобувати освіту орієнтовно 2,1 мільйона дітей шкільного віку. Частина старшокласників уже орієнтується на продовження освіти у Варшаві, Лондоні, Берліні та інших містах поза межами України. Водночас частина мусить обирати: адаптуватися до освітніх систем інших країн чи зберегти зв’язок із українською освітою. Про це свідчить статистика — понад 20 тисяч вступників, які перебувають за кордоном, зареєструвалися на НМТ.

Тому перед українськими ЗВО сьогодні постає нове завдання — не лише адаптуватися до нових умов, а й бути там, де тимчасово перебувають українці. Бути видимими, релевантними, контекстуальними. У стратегічному контексті для нашої держави — це шанс у комунікації із цими молодими людьми зберегти їхню ідентичність, мову, зрештою, довіру. Бо якщо цього зв’язку не буде, ми можемо втратити покоління, котре виросте в інших умовах, з іншими культурними та ціннісними орієнтирами.

І тут постає питання: як забезпечити можливості для українців за кордоном залишатися в орбіті національної освіти, культури та професійного розвитку? Це питання не стільки про конкретні освітні продукти, скільки про побудову стійких моделей.

З одного боку, Міністерство освіти і науки України дозволило та рекомендувало університетам запровадити дистанційне або змішане навчання через обставини воєнного стану. Згідно з постановами КМУ та наказами МОН (зокрема №1112, №894), ЗВО мають право організовувати весь навчальний процес, включно із захистом дипломів, у онлайн-форматі. Тобто, де-факто, абітурієнтами українських закладів можна стати, навіть перебуваючи не в Україні. Цей шлях уже зрозумілий і звичний із часів пандемії COVID-19. І сьогодні через війну дистанційне навчання є не винятком, а частиною щоденної практики університетів. І хоча цей формат дає змогу зберегти зв’язок із українськими студентами за кордоном, він усе-таки не завжди забезпечує глибоку інтеграцію студентів у спільноту, соціалізацію та міжособистісні зв’язки.

Інший можливий шлях — моделі навчання, які поєднують український академічний зміст із фізичною присутністю в європейському освітньому просторі. Це не про онлайн-навчання, а про присутність українських університетів у місцях за кордоном, де живуть наші студенти. Він є новим і наразі не надто поширеним — саме тому важливими стають конкретні кейси. Прикладом може слугувати ініціатива Києво-Могилянської академії, яка впроваджує українські освітні програми на базі іноземних кампусів. В університеті кажуть, що це визнання реальності та спроба діяти на випередження.

Німеччина та Україна — новий формат для навчання?

Минулого року в НаУКМА було відкрито першу в Україні міждисциплінарну бакалаврську програму «Політичне лідерство та економічна дипломатія» на базі факультету kma.pro (Києво-Могилянська школа професійної та неперервної освіти) для молоді з-поміж вимушених переселенців у Німеччині. Ця програма спрямована на студентів, які хочуть просувати Україну на світовому рівні, працювати над її міжнародним іміджем, створювати мережу партнерств в усьому світі. Навчання організоване в режимі офлайн-інтенсивів у Мюнхені, які проводять викладачі Могилянки, та міжмодульних онлайн-занять і консультацій. Програма також передбачає стажування на базі Генерального консульства України в Мюнхені вже під час навчання, забезпечуючи практичну підготовку студентів.

Цього року Могилянка запускає ще дві бакалаврські програми на базі Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха (JLU) в Німеччині, одного зі стратегічних партнерів НаУКМА. Це один із найстаріших університетів країни, розташований на території землі Гіссен.

Цей регіон було обрано невипадково, адже там проживають чи не найбільше українців у Німеччині — близько 100 тисяч. Українські абітурієнти зможуть вступати до НаУКМА через кампус JLU. Отже, вони стають студентами Києво-Могилянської академії, які одночасно перебувають на міжнародній мобільності в Університеті імені Юстуса Лібіха.

«Для нас цей проєкт має місійне значення, оскільки ми даємо українській молоді українську перспективу, — наголосив президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт. — Адже вища освіта відіграє важливу соціальну роль. Через неї молоді люди, випускники шкіл, пов’язують своє майбутнє з Україною. Студенти могилянських освітніх програм, які проживають разом зі своїми родинами в Німеччині, матимуть можливість проходити вибіркові курси, доступ до яких люб’язно надає JLU. Пізніше вони будуть перезараховані до НаУКМА. Важливо, що це навчання не буде цілком дистанційним, оскільки, крім вибіркових дисциплін JLU, наші студенти також спілкуватимуться в аудиторному форматі з могилянськими викладачами, які регулярно приїжджатимуть до Університету імені Юстуса Лібіха для інтенсивного викладання модулів і прийняття іспитів».

Наразі абітурієнтам доступні дві бакалаврські програми: «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» та «Хімія», але в наступні роки кількість програм і спеціальностей може бути розширено.

Важливо, що після завершення навчання випускники отримають диплом бакалавра Києво-Могилянської академії й академічну довідку про вивчені дисципліни JLU, що може стати основою для здобуття ступені магістра в будь-якому університеті світу. Як пояснює керівник відділу міжнародних зв’язків та співробітництва НаУКМА Лариса Човнюк, можливість навчання в Могилянці з фізичним перебуванням у Німеччині забезпечує вищу освіту тим, хто поза межами України, але свідомо обирає український університет.

«Це опція також для тих, хто вже певний час перебуває в Німеччині, але з низки причин не має прямого доступу до німецької університетської освіти чи ментально й контекстуально не готовий стати частиною суто німецької університетської програми, де навчання здебільшого побудовано на досвіді німецької шкільної освіти. Освітня модель на базі університету в Гіссені дає змогу отримати цю контекстуальність, оскільки частину дисциплін програми запропонує JLU, а навчання як таке відбуватиметься в університетському фізичному просторі. Водночас ця німецька компонента пропонуватиметься поступово і, що важливо, в «оболонці» української освіти, в супроводі наших викладачів і менторів», — наголосила пані Лариса.

За словами Сергія Квіта, робота в цьому напрямі є системною вже не один рік, і навчальний заклад продовжує проєкт щодо залучення українських абітурієнтів з-за кордону.

«Ведемо переговори з польськими партнерами. Але кожна країна має своє законодавство, це частина нашої міжнародної діяльності, а ця діяльність — не тільки власне освітні програми, а й академічні обміни, спільні дослідницькі групи із західними університетами. 2022 року ми створили й назвали це нашими «закордонними кампусами», Гіссен туди входить, також університети Торонто, Глазго, першорядні французькі заклади вищої освіти, — зазначив Квіт. — Ми не реагуємо ситуативно. Ми давно працюємо над тим, щоб українська освіта була глобальною. Наші ініціативи в Німеччині, Польщі, Канаді — це не разові кроки, а частина комплексної стратегії: залишатися з нашими студентами там, де вони є, і створювати українську академічну присутність у світі».

Куди треба рухатися?

Сьогодні українська вища освіта опинилася в точці жорсткого переформатування. Після трьох років повномасштабної війни університети одночасно стикаються з фундаментальними викликами: різким скороченням кількості абітурієнтів через демографічний спад і виїзд молоді, фінансовими проблемами, зміною географії потенційних студентів, конкуренцією з європейськими вишами, запитом на гнучкі, прикладні програми, які відповідають новій реальності, тощо. Про необхідність перегляду стратегії університетів і скорочення застарілих або дублюючих спеціальностей заявляли в МОН, наголошуючи, що в умовах війни освіта має бути не лише якісною, а й функціональною, цільовою, здатною втримати молодь в українському контексті.

«Я впевнений, що після війни, після української перемоги буде інший емоційний підйом до того, щоб наші люди мали перспективу, бажання та свідомий вибір повернутися в Україну. Для цього їм потрібно вибудовувати канали зв’язку зі своєю батьківщиною. Наші освітні програми і є «містком» між ними та Україною. Це також про інноваційність. І для нас важливо, щоб Києво-Могилянська академія відігравала свою суспільну та освітню роль. Щоб ми думали не просто про виживання, а й про стратегічну перспективу. В умовах повномасштабної війни наш університет має бути маяком, на який орієнтуються українські абітурієнти», — зазначив Сергій Квіт.

Важливе завдання, що постає перед українськими ЗВО, — співпрацювати з провідними міжнародними університетами, зокрема в країнах перебування найбільшої кількості вимушених переселенців, створювати дослідницькі проєкти, запроваджувати спільні, можливо, змішані формати навчання, розширювати перелік академічних мобільностей, в перспективі — створювати якісні, сучасні інтегровані спільні програми, відкриті як для українців за кордоном, так і для українців в Україні, а також для студентів іноземних університетів-партнерів.