Підсумки дивної війни Ірана та Ізраїля: кілька позитивних моментів для України

Нещодавнє загострення між Іраном та Ізраїлем, яке можна обережно назвати "12-денною війною", завершилося так само раптово, як і почалося. Масштабної регіональної пожежі вдалося уникнути, але ключові проблеми не лише не були вирішені, а й, можливо, поглибилися.

Для України ця ситуація несе як короткострокові вигоди, так і важливі стратегічні уроки на майбутнє.

Цілі сторін та провал дипломатії

Щоб зрозуміти логіку конфлікту, варто згадати глобальні цілі ключових гравців у регіоні.

1. Іран. Режим аятол прагне до експорту ісламської революції, розглядаючи Ізраїль як чужорідне тіло на Близькому Сході та борючись за регіональне домінування з Саудівською Аравією та Туреччиною.

2. Ізраїль. Його головна задача — систематичне послаблення іранського режиму, його проксі-сил та довгострокової здатності завдавати шкоди.

3. США (адміністрація Трампа). Основна мета полягала не стільки в близькосхідних справах, скільки в глобальному протистоянні з Китаєм. Вашингтон розглядав Іран як важливий елемент китайського впливу та прагнув або усунути режим, або змусити його підписати нову ядерну угоду.

Спроби адміністрації Трампа досягти нової угоди провалилися. Залучення Росії як посередника та ультимативний тон не дали результату, адже Іран не мав причин іти на поступки. Це створило підґрунтя для військового сценарію.

Хід конфлікту

Ізраїль завдав потужного першого удару, продемонструвавши неефективність російських систем ППО в Ірані та повну перевагу в повітрі. Іранська авіація, позбавлена підтримки з боку російських чи китайських літаків радіолокаційної розвідки, виявилася фактично сліпою.

Однак Ізраїль має обмежені ресурси для ведення затяжної війни і не міг завдати вирішального удару самостійно, розраховуючи на повноцінну підтримку США. Ця підтримка виявилася ілюзією. Замість масштабної операції, яка б знекровила режим або його ядерну програму, Америка обмежилася кількома ударами по ядерних об'єктах, швидко оголосила про перемогу і почала закликати до деескалації. Коли Ізраїль спробував продовжити операцію, Трамп - скориставшись номінальністю відповіді Ірану - заблокував цю ініціативу. Можливо, не без впливу Китаю.

Для України результат конфлікту приніс кілька позитивних моментів:

1. Нафтовий шок не стався. Ормузька протока не заблокована, ціни на нафту стабілізувалися. Це створює умови для перегляду стелі цін на російську нафту та запровадження нових санкцій.

2. Увага США повертається до Європи. Поки близькосхідний фронт заморожений, в адміністрації США буде менше приводів відволікатися від російсько-української війни.

3. Іран ослаблений. Завдані збитки змусять Тегеран зосередитися на відновленні, що може послабити його зв'язки з Росією.

Проте для регіону та світу ситуація стала ще більш небезпечною:

1. Іранська ядерна програма не зруйнована. Американська розвідка визнає, що вирішальної шкоди завдано не було. Тепер, після прямого зіткнення, мотивація Ірану отримати ядерну зброю лише зросла. Вони можуть як прискорити власні розробки, так і спробувати купити технології, наприклад, у КНДР.

2. Радикали в Ірані посилили позиції. Вони отримали доказ, що спроби домовитися із Заходом безглузді, а єдиний шлях — це сила.

3. Режим аятол встояв. Переживши пряму конфронтацію, він здобув додаткову легітимність в очах інших радикальних рухів по всьому світу.

Головний урок цієї історії — небезпека незавершених рішень та непослідовної стратегії.

Режим Путіна, хоч і набагато менш стійкий ідеологічно, ніж іранський, є значно агресивнішим. Ми не маємо права випустити його з цієї війни на компромісних умовах, які дозволять йому відновити сили, щоб залишатися загрозою для Європи.

Приклад Ірану вчергове показав, що адміністрація Трампа не здатна на послідовну політику. Тому в питаннях стримування Росії відповідальність за збереження тиску та послідовності лежатиме на плечах України та Європи. І саме про це ми маємо говорити з нашими партнерами напередодні саміту НАТО.

Джерело