Заочні суди щодо російських воєнних злочинців: яка ситуація з виконанням вироків та розшуком Інтерполу

Від початку повномасштабної агресії рф в Україні зафіксували понад 167 тисяч воєнних злочинів. Cуди ухвалили вироки 152 особам за воєнні злочини за процедурою спеціального судового розгляду (in absentia), повідомляють в Офісі генпрокурора.

In absentia стала важливим елементом забезпечення правосуддя в умовах російської агресії проти України. Однак, застосування цієї процедури викликає чимало дискусій: з одного боку, це дозволяє притягнути до відповідальності тих, хто переховується від правосуддя. З іншого — виникають питання щодо належного їх повідомлення про розгляд справи. Важливо також використати усі можливі механізми для виконання таких вироків у майбутньому. Про важливість ухвалення заочних вироків воєнним злочинцям, проблеми з їх виконанням та особливості розшуку Інтерполу, — читайте у матеріалі Watchers.

Як працює та для чого потрібна in absentia

In absentia  – Cпеціальна процедура, за якої процес в суді можуть проводити за відсутності обвинуваченого.

В Україні була запроваджена у 2014 році для забезпечення невідворотності покарання у випадках переховування підозрюваного чи обвинуваченого. До прикладу, притягнути Януковича та його соратників за стандартною процедурою тоді було неможливо. Нині в українських судах слухаються справи in absentia і щодо російських воєнних злочинів.

Міжнародні експерти втім налаштовані дещо скептично стосовно заочного судочинства. Хоча процедура передбачена законодавством, до прикладу, Болгарії, Данії, Естонії, Італії, Чехії, Німеччині, Швейцарії та інших країнах. 

Сара Бафхадель, юристка міжнародного кримінального права, що працює у британській юридичній фірмі 9BR Chambers, вважає:

«Якщо ідея полягає в тому, щоб зупинити конфлікт [в Україні] або посадити злочинців за ґрати, то, очевидно, що заочні суди не допоможуть», цитувало її «Justice Info» у 2023-у. 

Французький юрист Франсуа Ру, який працював адвокатом захисту в міжнародних кримінальних трибуналах, вважає, що заочні процеси не є «найкращим рішенням», проте впевнений, що вони важливі для потерпілих і «це краще, ніж нічого не робити».

Юрист-міжнародник Вейн Джордаш, керівник практики Global Rights Compliance, вважає, що заочні судові розгляди пов’язані з ризиком.

«У 2015 році Європейський суд з прав людини скасував обвинувальний вирок у Хорватії (поставивши під сумнів багато інших), оскільки процес подання апеляцій у країні для тих, кого судили заочно, було визнано недосконалим», — цитував експерта The Economist у 2023-му.

«Фактично, справедливість проваджень in absentia, якщо вони належним чином реалізовані, може служити інструментом для гарантування легітимності кримінального провадження в умовах війни… Хочу нагадати в цьому контексті, міністри юстиції Ради Європи погодилися, що за певних умов, і я цитую, “і де це дозволено застосовним правом”, певні процесуальні кроки in absentia у переслідуванні міжнародних злочинів можуть служити інтересам правосуддя в Україні», — казала вона у 2024-му, під час обговорення in absentia в межах української правової системи та практики, з урахуванням воєнного контексту.

Натомість Лілія Гретарсдоттір, керівниця Департаменту імплементації стандартів прав людини, правосуддя та правового співробітництва Ради Європи, переконана, що in absentia може служити інструментом для гарантування легітимності кримінального провадження в умовах війни.

Своєю чергою Андрій Яковлєв, адвокат та керуючий партнер адвокатського об’єднання «Амбрела», експерт громадської організації «Медійна ініціатива за права людини», переконаний, що заочні вердикти росіянам, ухвалені в Україні, відкривають ширші можливості їх розшуку та виконання вироків у майбутньому.

«У більшості країн без обвинуваченого справа нікуди не рухається, тому що він має бути присутнім. У нашій ситуації є обʼєктивна проблема з тим, що обвинувачений [росіянин] або не спійманий [оскільки втік] або не бажає брати участі у судовій процедурі», — сказав він у розмові з Watchers.

За його словами, у США in absentia заборонена через порушення права обвинуваченого бути на власному суді, але суд може продовжувати розгляд, якщо той втік після початку процесу. У Британії заочні провадження не застосовуються до тяжких злочинів.

«У багатьох країнах, заможних і розвинутих, in absentia існує. І Європейський суд цю процедуру визнає як допустиму. Це механізм для тих ситуацій, коли особа навмисно або в силу інших причин ухиляється від участі в судовому розгляді», — додав Яковлєв.

Міжнародний кримінальний суд (МКС), за його словами, хоч і проводить заочні розслідування, але до стадії вручення підозри. МКС також не зможе розглянути справу до безпосереднього затримання особи. За весь час існування МКС розглянув близько 31 розслідувань за такою процедурою (до оголошення обвинувачення, точні дані невідомі)

Зазвичай МКС проводить розслідування, видає ордери на арешт та розшукує підозрюваних чи обвинувачених у країнах, що підписали Римський статут, отже визнали юрисдикцію МКС.

Римський статут МКС ратифікували 124 держави. США та росія, зокрема, підписали його, але згодом відкликали свій підпис.

«Всі вироки МКС – завжди за умови затримання особи чи її самостійної явки. Якщо ми передамо в МКС якусь справу, то ми можемо досягти того, що в рамках великого розслідування по Україні вони виділяють якийсь епізод і когось будуть вважати винним настільки, щоб оголосити підозру. І розшукувати в країнах, які є членами Римського статуту», — додав Яковлєв.

У 2023 році МКС видав ордер на арешт путіна, а у 2024-му — премʼєр-міністра Ізраїлю Нетаньяху. Проте під час візиту останнього до Польщі затримання не сталося. А путін після видачі ордеру відвідував Монголію, де також не був затриманий. Хоча обидві країни є підписантами Римського статуту.

Забезпечити право на захист

В Україні для початку заочного судового розгляду необхідною є публікація повідомлення в «Урядовому курʼєрі» та на сайті Офісу генерального прокурора (ОГП) про виклик підсудного. Суд має встановити, що особа повідомлена про розгляд в суді усіма можливими способами і, знаючи про це, не проявила бажання брати участь.

За словами Яковлєва, важливо забезпечити право на захист підсудному у заочному процесі.

«Це потрібно, аби держава за підсумком сказала: все було чесно, обвинуваченню в загальній процедурі опонував захист. Тоді виходить, що суд ухвалив законе рішення, яке потрібно колись виконати», — розповів експерт.

Якщо Україна не зможе довести, що заочні вироки щодо воєнних злочинів росіян – легітимні, то інші країни не прийматимуть їх до виконання, додає Яковлєв.

У Кримінальному процесуальному кодексі йдеться, що після звернення іноземного суду про екстрадицію тієї чи іншої особи Україна не приймає вирок, якщо у ньому зазначено, що справа розглянута за відсутності обвинуваченого, а останній, до прикладу, не оскаржив рішення.

Яковлєв підкреслив: наразі у України немає договору з рф, за яким можна було б екстрадувати таку особу. А тоді, коли договір був, росія все одно відмовляла в цій процедурі, вважаючи це «політично обумовленим переслідуванням».

Проблеми з виконанням

У розмові з Watchers Юрій Бєлоусов, керівник Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу генерального прокурора, пояснив, що заочні вироки виконуватимуться в частині відбування покарання з моменту затримання засуджених. Станом на зараз випадків затримання осіб, засуджених заочно за воєнні злочини [українськими судами], не було.

«Це повʼязано з тим, що такі засуджені перебувають на тимчасово окупованих територіях або за межами України, в тому числі на території рф, а також із триваючими активними бойовими діями між Україною і рф, офіційним розірванням дипломатичних відносин між країнами та з позицією Інтерполу щодо відмови в здійсненні розшуку зазначеної категорії осіб», — пояснив він.

Бєлоусов зауважив, при наявності вироку — компетенція з його виконання переходить до Міністерства юстиції.

За словами Яковлєва, після ухвалення вердикту та оскарження в апеляції, український суддя розпоряджається про його виконання. Суд має ініціювати процедуру виконання.

«Суд готує документи, передає до Міністерства юстиції України, а вони вже мають комунікувати цей вирок в якусь з країн. Там [у іншій країні] його або приймуть або не приймуть. І ця процедура сама по собі складна. Суду не притаманно робити таку роботу. А засуджена особа може знаходитись у різних країнах», — сказав він.

У світі, втім, немає інфраструктури, за допомогою якої можна було б в один орган за межами нашої держави відправити вирок, а там би це рішення могли прийняти до виконання.

«Хоча вже є передумови для виконання вироків в об’єднання країн. МКС наприклад має 125 країн-членів, і ці країни рішення МКС готові будуть прийняти до виконання і визнати. А якщо кримінальну справу розглядає суд з країн Європейського союзу, то такий вирок має шанси бути виконаним в країнах ЄС, адже в Європейському союзі є можливість видачі європейського ордеру на арешт, який видається державою-членом Європейського Союзу з метою арешту та видачі іншою державою-членом ЄС розшукуваної особи за спрощеними процедурами екстрадиції між країнами ЄС», — наголосив експерт.

Яковлєв вважає, що у разі, якщо особа, яка вчинила воєнний злочин, знає, що її ніхто не буде шукати, — вона вирішить, що може продовжувати свою «діяльність».

Інтерпол не приймає до виконання вироки українських судів, а «червоні оповіщення» не публікує

Яковлєв зауважує, що Інтерпол – Міжнародна організація кримінальної юстиції – не має юрисдикції щодо політичних і воєнних справ. Вона це пояснює тим, що не втручається в діяльність, яка стосується війни.

«Інтерпол не приймає до виконання наші вироки і розшук Інтерпол не здійснює. Він лише працює щодо загальнокримінальних справ», — наголошує експерт.

Тимчасово виконуючий обовʼязки начальника Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Нацполіції України Іван Гульпа уточнює Watchers, що “Інтерпол не оголошує людину в розшук самостійно – лише публікує інформацію про розшук у своїй системі за запитом країни-члена Інтерполу”.

Після цього матеріали щодо розшуку особи можуть бути передані до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Нацполіції – це українське Національне центральне бюро Інтерполу. Останнє надсилає документи до Генерального секретаріату Інтерполу у Ліоні (Франція). Там юристи перевіряють, чи не суперечить запит Статуту Інтерполу – зокрема, чи не має політичного підтексту. До лютого 2025 року, за його словами, запити України щодо воєнних злочинів не погоджувались Генеральним секретаріатом Інтерполу, а можливості Резолюції AG-2010-RES-10 не застосовувались, як на запити України, так і інших держав.

«[У лютому цього року] Генеральним секретаріатом Інтерполу було прийняте принципове рішення, яке повернуло можливість Україні та іншим країнам використовувати інструменти для розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, передбачених вказаною Резолюцією. Це дуже короткий термін, аби підбивати підсумки роботи інструменту», — зауважив він.

За його словами, Генеральний секретаріат може опрацьовувати запити від окремих держав-членів Інтерполу щодо засуджених воєнних злочинців чи підозрюваних осіб, якщо проти цього запиту не заперечує держава, в якій ця особа має громадянство.

Гульпа підкреслив: у випадку, якщо запит однієї країни стосується громадянина іншої країни-члена, ця держава має 30 днів для висловлення протесту проти обробки Генеральним секретаріатом Інтерполу такого запиту. Якщо протест не надійде, Інтерпол у такому разі дозволяє використовувати свої інструменти, у тому числі опублікувати «червоне оповіщення».

«Очікувано, що росія буде опротестовувати та блокувати запити щодо своїх громадян. Тема є досить чутливою, ми розуміємо, що росіяни моніторять інформацію у медіа щодо розшуку своїх злочинців, тому ми не будемо називати кількість переданих матеріалів та їхні фабули. Зазначимо, що наразі Інтерполом не опубліковано «червоних оповіщень» щодо російських воєнних злочинців», — додав він.

«Червоне оповіщення» — найвідоміший, але не єдиний інструмент Інтерполу, каже Гульпа.

«Корисними для органів досудового розслідування також є «сині оповіщення» (встановлення інформації та місцезнаходження розшукуваної особи), «жовті оповіщення» (встановлення місцезнаходження особи, зниклої безвісти, або для ідентифікації особи, яка не може повідомити відомості про себе).

Гульпа, втім, розповів і про успішні кейси: як от арешт осіб, розшукуваних за воєнні злочини, скоєні в Україні, з використанням двосторонньої співпраці з іншими країнами. Так, у лютому цього року, у Молдові, українські та молдавські поліцейські затримали трьох найманців російської приватної воєнної кампанії «Вагнер» та інших незаконних збройних формувань, які воювали проти України.

З 2014 по 2023 рік вони брали участь у боях за Донецький аеропорт, захопленні Бахмута, створенні «Дебальцевського котла» у складі «Вагнер», батальйону «Сомалі» та інших збройних формувань «днр» та рф.

«Це тільки перші з 85 ідентифікованих оперативними підрозділами української поліції громадян Молдови, які брали участь у війні на боці рф. Слідчі Нацполіції України відкрили спеціальне магістральне кримінальне провадження, у ході якого документують всі факти їх вербування, навчання, фінансування та використання в бойових діях проти України. Їхні дані вже скерували до правоохоронних органів Молдови, де проти них розпочали нову серію досудових розслідувань», — повідомив наш співрозмовник.

Гульпа також нагадав: у Фінляндії російському ватажку неонацистського угруповання «Русич» Яну Петровському ухвалили вирок — довічне ув’язнення за чотири воєнні злочини, скоєні в Україні. Під час розслідування Національне бюро розслідувань Фінляндії співпрацювало з українським Офісом генерального прокурора та Службою безпеки України.

«Українська сторона надавала на запити Фінляндії матеріали, зібрані в межах розслідування, та сприяла у збиранні доказів, шляхом проведення додаткових допитів потерпілих та свідків, у тому числі за участі представників фінської поліції. Також було проведено додаткові судово-медичні експертизи та інші слідчі дії», — розповів він.

Що можна змінити

На думку Яковлєва, необхідно створити сайт, де би знаходились відеозаписи судових засідань, інформація про підозри та вироки росіянам з їх прізвищами. Також, на думку Яковлєва, в єдиному реєстрі судових рішень мали б зазначатись прізвища та імена росіян, засуджених за воєнні злочини.

«Була моя ініціатива по воєнним злочинам, агресії, геноциду, злочинам проти людяності, скасувати деперсоналізовані дані. Адже деперсоналізований вирок не створить стримувальний ефект, і як обвинувачений про нього тоді дізнається?», — зауважив він.

Експерт додав: важливо притягати до відповідальності керівництво, а не тільки виконавців воєнних злочинів. Зокрема високе російське командування, яке знало про воєнний злочин або не могло не знати та допустило його вчинення.

«От наприклад страти наших полонених росіянами. У нас порушують справи щодо факту вбивства наших полонених. Шукати виконавців страт складно, однак офіцери російські, які на тих ділянках командують, або їх начальники, або керівництво збройних сил рф не можуть не знати про ці страти», — поділився Яковлєв.

Україна рухається до створення трибуналу. Так, Рада Європи у травні цього року розпочала процес створення Спецтрибуналу щодо злочину агресії рф.

«А зараз росіяни, мабуть, думають: нас навіть ніхто не шукає. А як знайти виконавця на полі бою? А командира можна знайти. In absentia як інструмент можна використати успішно не тільки для досягнення справедливості, а і для створення охолоджуючого ефекту», — акцентував експерт.

За його словами, документуванням воєнних злочинів займаються не тільки правоохоронці, а і громадські організації. Проте усі зібрані матеріали все одно мають бути верифіковані процедурами слідства. Тому, на його думку, необхідно, аби у потерпілого та його представника було більше процесуальних можливостей у провадженні — на рівні зі стороною обвинувачення.

А громадські організації можуть діяти або як заявники, або від імені потерпілих. Процеси документування, вважає він, треба більше інтегрувати у кримінальний кодекс.

Судові процеси по воєнних злочинах, як очні так і заочні, каже Яковлєв, мають бути відкритими, окрім випадків, передбачених законом.

«Це ж не просто справа, це справа про воєнні злочини. Ми хочемо, щоб про неї дізналися якомога більше людей. Ми хочемо, щоб наші вироки сприймали у світі, і їм довіряли», — акцентував наш співрозмовник.

Авторка: Аліна Кондратенко

Джерело: Watchers