Європейські майданчики для росіян. Як їх зруйнувати?

Війна, українські проблеми — без українців

20—22 червня 2025 року в Берні (Швейцарія) відбувся фестиваль True Story Festival, у роботі якого з-поміж спікерів (за програмою) взяли участь п’ятеро (!) представників Росії. Жодного українського журналіста на фестиваль не запросили.

Під час фестивалю учасникам розповідали про важку долю «дітей Путіна». Це замість розслідувань про викрадення тисяч українських дітей, убивств під час ракетних обстрілів, культурний геноцид на окупованих територіях.

Натомість учасникам не розповіли про українську журналістку Вікторію Рощину, яку особливо жорстоко закатували в російському полоні, й про сотні наших колег і медіа, що постраждали від російської агресії.

Судячи з програми, дискутували про «бідних і героїчних вагнерівців» і «російських ув’язнених, які повернулися з українського полону», тобто про воєнних злочинців — замість того, щоб повідомити світу про долі десятків тисяч українських військових і цивільних, яких повільно вбивають в російських в’язницях.

Задовго до початку фестивалю небайдужі українці у Берні, зокрема професорка Алла Бойко, письменник Олесь Ільченко, а також українські медіаорганізації та журналісти — Медіарух, Інститут демократії імені Пилипа Орлика, «Детектор медіа», Інститут масової інформації, Ukraїner та інші — звернулися до організаторів із відкритим листом, де вимагали:

• негайно включити до програми фестивалю українських журналістів, які висвітлюють наслідки війни, злочини проти цивільного населення, геноцидні практики, депортації дітей і зникнення репортерів;
• переглянути фокус сесій, щоб уникнути підміни контексту війни розповідями про «внутрішній біль» держави-агресорки;
• вилучити виступи хоча б частини російських спікерів із програми фестивалю;
• забезпечити баланс і представлення жертв, як того вимагають базові стандарти етичної журналістики.

На жаль, розуміння українці не отримали. Організатори відповіли, що додатково запросили ще швейцарську журналістку, яка, мовляв, у лютому 2022 року працювала в Україні та добре розуміється на українських проблемах. Коментарі української фотографині Ольги Дрозд в соцмережах фестивалю щодо путінських дітей були просто видалені: «Знаєте, що зробили з моїми питаннями, чому про дітей Путіна членам журі цікавіше, аніж про викрадених і зґвалтованих дітей українців? Вони видалили цей та інші коментарі. Уявляєте? Що це за фестиваль такий?».

Росіянку Дар’ю Навальну запросили виступити з «ключовою натхненною промовою» на саміті European Youth Event, що відбувся 13—14 червня 2025 року у Страсбурзі. Це міжнародний захід, який проводиться раз на два роки Європейським парламентом із метою стимулювання активної громадянської позиції серед молодих європейців.

Реакція української делегації була миттєвою — вона залишила саміт на знак протесту.

Психологи ГО «Голоси дітей» детально розписали, як саме такі дії організаторів саміту впливають на нашу молодь. «Коли на головну сцену європейського форуму виводять представницю країни-агресорки, яка просуває наративи, несумісні з демократичними та загальнолюдськими цінностями, — це розмиває межу між “правильним” і “хибним” у загальноєвропейському контексті. Це ретравматизує. Це деморалізує. Це впливає на ментальне здоров’я. І найгірше — це забирає відчуття спроможності, яке ми так поступово вибудовуємо разом у нашій співпраці», — написав на своїй сторінці у фейсбуці продюсер і співзасновник БФ «Голоси дітей» Азад Сафаров.

24 червня розпочав роботу впливовий авторитетний форум SuomiAreena у місті Порі (Фінляндія). Здебільшого на форумі розглядаються внутрішні проблеми, досягнення і виклики. Наприклад, таку тему: «Що таке фінська мрія — чи достатньо вже сауни, сісу (надзвичайна стійкість, наполегливість і гідність — “ДМ”) та обіцянки держави загального добробуту?». Або «Поточний стан догляду за літніми людьми — чи цокає у нас на руках бомба для людей похилого віку?»

Головним спікером на форумі в Порі стала Юлія Навальна. Опозиціонерка розповіла «про стійкість, сміливість, про політику і боротьбу свого чоловіка, а також про те, чому для неї важливо продовжувати цю боротьбу». Не хочу видатися цинічною, але Навальна продовжує «торгувати» смертю свого чоловіка. Чим більше сльозливих виступів, тим більше коштів від довірливих європейців.

До речі, виступ Навальної на форумі попередньо рекламувався з тегом «Коли мовчання — не варіант!». Це звучить особливо смішно й цинічно, бо опозиціонерка замовчує злочини росіян протягом трьох років геноцидної війни Росії проти України. Тож і у своєму виступі в Порі вона навіть не висловила співчуття щодо масової загибелі українських людей у Дніпрі після чергового російського ракетного обстрілу, який стався напередодні.

А на питання «чи повернеться Крим в Україну?» Навальна відповіла: «Ну, де-юре Крим належить Україні, а де-факто — Росії. І це буде складне питання, бо не забувайте про мільйони людей, які мають російські паспорти. І навіть Україна й українські чиновники погоджуються, що це дуже складне питання». Ні слова про те, що ці паспорти люди здебільшого отримали під примусом.

Замилування європейців росіянами не має меж і якогось логічного пояснення. І це у Фінляндії, яка ще мала б пам’ятати Зимову війну (1939—1940 років). Яке відношення російська опозиціонерка має до проблем і досягнень у Фінляндії — незрозуміло. Як і незрозуміло, чому в Гельсінкі планують відкрити меморіал, присвячений Навальному.

Хоч основні теми форуму — це внутрішні проблеми, виклики й досягнення перед суспільством Фінляндії, є панелі, що безпосередньо стосуються України. Як-от «Реабілітація українських ветеранів війни: як нам готуватися до майбутнього?». У цій дискусії бере участь Таня Фоміна, керівниця організації Fenix Finland, яка надає сумнівну психологічну допомогу українським біженцям. У розслідуванні про діяльність Fenix Finland авторства української журналістки Світлани Єгарміної та фінської Аурори Рямьо, нещодавно розміщеному в Satakieli, говориться: «Організація, заснована три роки тому, вже стала однією з найбільших у Фінляндії, яка підтримує українців. Однак серед засновників є люди з контактами, які можуть вести до російських спецслужб. Серед волонтерів — жінка, що стверджує, що спілкується з померлими, і чоловік, який раніше позував у формі російської армії».

Жодного офіційного представника з України, військового чи представників організацій, які вже зараз успішно займаються реабілітацією ветеранів в Україні, на панель про реабілітацію українських ветеранів війни, на жаль, не запросили.

Ще одна тема, безпосередньо пов’язана з Україною, — «Pro Ukraine: Як Фінляндія може допомогти у найбільшому у світі проєкті реконструкції?», яку організовує в рамках форуму Конфедерація фінської промисловості, — порушує дуже важливі питання: «Україна захищає від агресії Росії не лише себе, а і Європу, Фінляндію та наші демократичні цінності. Але що буде після війни? Як ми можемо допомогти Україні зараз і в майбутньому, щоб країна перетворилася на сильну та сучасну європейську демократію?».

Вважаю, тут доречно було б почути й думку України. Але серед доповідачів українців немає.

У Фінляндії на сьогодні проживає орієнтовно 65 000 українських біженців. Але серед спікерів панелі «Від війни та переслідувань до школи та трудового життя — ми можемо допомогти», під час якої будуть розглядатися питання, як війна, біженство та пов’язаний із ними травматичний досвід впливають на навчання та благополуччя, — українців також немає.

Сподіваюсь, емоційна промова Навальної на зустрічі з депутатами Європарламенту, під час якої вона виступила проти «Радіо Свобода» й закликала переадресувати кошти «незалежним російським медіа», викликала обурення не тільки в українців. Якщо комусь потрібні докази того, що «незалежна» російська ліберальна преса є маніпулятивною та приховано транслює кремлівські меседжі — їх достатньо, зокрема, в дослідженні Інституту демократії імені Пилипа Орлика, яке тривало протягом трьох років з початку повномасштабного вторгнення, та викладено у книзі «Деконструктори правди».

І це події лише за червень 2025-го. За нашими спостереженнями, росіяни активізувалися не тільки на фронті та в жорстокому терорі проти цивільного населення, а й в інформаційному просторі. Вони буквально лізуть з усіх шпарин. І допомагають їм у цьому російські, і, на жаль, європейські кошти. Як приклад — міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» запустила новий телеканал «Россия будущего». Якщо з початком повномасштабного вторгнення проросійські інституції сором’язливо притихли, дехто перефарбувався, театри відмовлялися від гастролей російських зірок, російських спортсменів не допускали до змагань, то тепер ситуація змінилась на гірше.

Найголовніша причина цього — легітимізація воєнного злочинця Путіна Трампом. «Мій хороший друг», «Путін хоче миру», дзвінки президента потужної країни (як би ми до нього не ставилися) російському Гітлеру стали сигналом для багатьох: усе повертається на круги своя! З Росією знову можна дружити!

Як достукатися до європейців

З огляду на це не перестає хвилювати думка: як достукатися до європейців? Як донести, що говорити про жорстоку війну Росії проти України без участі українських журналістів — це викривлення реальності? Це порушення стандартів достовірності й балансу думок, яким десятиліттями вчили нас європейці!

Як пояснити, що говорити про дітей Путіна в той час, як десятки українських дітей гинуть під завалами, обстрілами, тисячі викрадено країною-агресоркою, зґвалтовано, а мільйони не мають спокійного і щасливого дитинства, прокидаючись в паніці від тривог — це цинізм найвищої проби та зневага до нас? До країни, яка ціною життів найкращих своїх громадян стримує більшого ворога?

Як донести європейцям, що не всі, хто має визначення «іноземний агент», насправді виступають проти війни та Путіна? Адже для багатьох — це просто прикриття.

«Уся ця “лібералістика” — це маскувальний дим для Путіна. Зверніть увагу: у всіх так званих ліберальних журналістів є класні студії, класне світло, класні офіси, обладнання, яке тисячі доларів коштує. Офіси й команди, які розташовані в столицях європейських держав. Усе це не за власні кошти, все це оплачують російські олігархи за вказівкою ФСБ. Це такий спрут, якого чомусь не бачать на Заході…», — вважає журналіст, заступник директора каналу АТР Айдер Муждабаєв. І я з ним згодна.

Що потрібно, щоб організатори міжнародних фестивалів, форумів — усі, хто надає майданчики росіянам, — зрозуміли, що навіть найкращі швейцарські, німецькі чи інші спікери у питаннях війни не зможуть замінити українських, яким болить, які самі щоденно ризикують життям, прокидаючись від виття російських ракет і вибухів? Рідна країна яких стікає кров’ю?

Чому потрібно пояснювати, що обговорювати проблеми біженців, коли в країні 65 тисяч українців, а українська діаспора одна з найчисельніших, без їхньої участі — це якось неправильно?

Головне — не бути байдужими

На мою думку, головне — не бути байдужими! Ні в Україні, ні поза її межами. Потрібно активніше використовувати всі доступні світові майданчики. Протягом першого року з початку повномасштабного вторгнення українські інтелектуали (аналітики, письменники, журналісти, лідери громадських організацій, режисери) сперечалися, варто чи ні брати участь у заходах, якщо там присутні росіяни? Інколи ці дискусії спалахують і зараз.

Я переконана, що варто. Бо, якщо ми відмовляємося від участі, то втрачаємо можливість донести свої думки, своє бачення і розуміння процесів. А наданий нам час і можливості успішно використають шульмани-мурзи-гордєєви. Найпереконливіший аргумент «за» — виступ Нобелівської лауреатки Олександри Матвійчук. Її промова з такого авторитетного майданчика прозвучала на весь світ! На користь Україні.

Варто активніше використовувати майданчики, які надають нам поважні організації, — Рада Європи, ОБСЄ, ООН, ПРООН, ПАРЄ, Європейський парламент.

Мої співрозмовники зі Швейцарії та Фінляндії нарікали на слабку роботу посольств. Наприклад, посольство у Швейцарії активно не відреагувало на True Story Festival. Пані N. вважає, що «посольство у Швейцарії мало б активніше запрошувати та просувати українських лідерів, таких як Олександра Матвійчук, Мстислав Чернов, Максим Буткевич, Станіслав Асєєв. Тих, хто пройшов полон, волонтерів, ветеранів… Щоб вони доносили правду про Україну швейцарцям. На рішення швейцарців тут впливати важко: потрібно досконало знати мову і мати великий авторитет в українській громаді. Повторюю: такі речі повинно робити посольство. Це царина дипломатії!».

Але проблема в тому, що наші посольства не мають достатньо коштів, щоб запрошувати цих людей і проводити цікаві й потужні акції за кордоном. Тож державі варто б продумати можливість кращого фінансування.

Ми вже маємо потужну промоційну організацію — Український інститут. Його різнопланова діяльність цікава, важлива і дуже потрібна. Але він має лише три представництва: в Німеччині, Франції та Нідерландах. Державі варто спрямувати зусилля на розширення Інституту і відкриття відділень в інших країнах.

З часу повномасштабного вторгнення мільйони українців перебувають у різних країнах Європи та світу. Це наш величезний резерв. І величезний потенціал. Так само як і українська діаспора. Створене Міністерство національної єдності мало б активніше діяти на міжнародному рівні та залучати наших небайдужих співгромадян до просування українського порядку денного. Але, на жаль, поки що прославилося скандалами.

Найлегше та найпростіше — не мовчати! Розвінчувати російську пропаганду на всіх доступних майданчиках, пояснювати європейцям, що за російським балетом цілком імовірно прилетять російські ракети й дрони! Реагувати на виступи росіян, організаторів форумів і фестивалів, де звучить російська пропаганда, або де нічого не говориться про Україну, в соцмережах, писати відкриті листи, виступати з заявами.

Необхідно всіма силами й засобами доносити європейцям, що Росія — країна-агресорка. Що російські ліберали й псевдоопозиціонери не позбулися імперського мислення. Що Росія і росіяни використовують досягнення демократії в європейських країнах (права людини, свободу слова), щоб поширювати свою пропаганду, дурити довірливих європейців, які інколи виглядають просто наївними у своєму замилуванні, у намаганні знайти «хороших русскіх», які замінять Путіна і побудують «прєкрасную Россию будущего».

Не побудують, перебуваючи в затишних європейських віллах! Не побудують, якщо не позбудуться імперськості, зверхності та не почнуть боротьбу проти путінського режиму безпосередньо в Росії.

Фото: yulianavalnaya.com