Саміт НАТО: підсумки для України

При оцінці будь-яких подій ключовим є коректне керування очікуваннями. Чого можна було досягти? В якій ситуації все відбувається? У добу президентів Трампів, прем'єрів Орбанів та загальної невизначеності, що панує в Альянсі, Україна має ставити перед собою реалістичні завдання.

Головне, що треба усвідомлювати: Америка за президентства Трампа ніколи не буде надійним партнером. Незалежно від його риторики, яка може змінюватися, внутрішні проблеми США не дозволяють їм бути сталою світовою державою, що може підтримувати глобальний баланс на попередньому рівні. У цю добу "деглобалізації" ми маємо підходити до всього прагматично.

Саміт, на мою думку, був добре зрежисований Марком Рютте, генеральним секретарем НАТО. Попри реверанси в бік Трампа та нюанси в публічних заявах, фактичні рішення демонструють: Європа розуміє, що США — ненадійний партнер, і їй потрібна нова рамка безпеки.

Головний підсумок: Україна — не реципієнт, а рівноправний партнер. Найголовніше спостереження: за три роки позиціонування України докорінно змінилося. Якщо раніше нам допомагали переважно з милосердя, то зараз, коли американське військове плече не є гарантованим, ситуація інша.

Саме Україна має унікальний досвід. Ні в кого в Європі немає такого навченого війська, розігнаної воєнної промисловості та експертизи у веденні сучасних бойових дій.

Зараз більшість адекватних європейських урядів (Скандинавія, країни Балтії, Німеччина, Франція, Британія) розглядають Україну не як країну-реципієнта, а як рівноправного партнера у безпекових питаннях. Україна стає безумовною частиною та опорою європейської системи безпеки.

Це фіксується в угодах про виробництво зброї для України і разом з Україною, у постачанні озброєнь та обміні досвідом. Європейці сприймають нас як ключового безпекового партнера незалежно від поведінки адміністрації у США. Це корінний зсув, який став можливим, парадоксально, завдяки Дональду Трампу, який продемонстрував ненадійність США.

Чому змінилася риторика Трампа? Другий, менш значущий, але важливий підсумок — зміна риторики американських партнерів. Згадку про Україну вдалося "протиснути" у фінальні документи, і це перемога, особливо враховуючи, що на відміну від 2022-2023 років, у США зараз неадекватний президент.

Чому Трамп пом'якшав? Три можливі пояснення:

1. Він здобув у своїй голові "блискучу перемогу" над Іраном, хоча фактично лише скористався діями Ізраїлю, і справу до кінця не доведено.

2. Його "коханнячко" Володимир Путін не тільки не посприяв угоді з Іраном, а й відверто нашкодив перемовинам.

3. Трамп використовує теплішу риторику щодо України, щоб привернути увагу Путіна і повернути його за стіл переговорів, думаючи, що той перелякається "сварки" з ним.

Мої очікування від Трампа залишаються низькими. Він ніколи не буде нашим союзником. Але якщо вдасться спрямувати його божевільний характер проти Путіна — це вже буде блискучий результат. Досяжними є санкції та купівля зброї у США, але партнерство на рівні попередньої адміністрації — ні.

Дехто вважає, що Путін, побачивши "підлабузництво" перед Трампом, впевнився у слабкості Заходу. Але Путін так думає ще з 2014 року — саме тому він і напав 2022. Насправді він отримав реакцію, якої не очікував, і яка стала серйозним випробуванням для його режиму та економіки.

Загальні висновки та майбутнє

1. Україна — в центрі європейської безпекової політики. Саме європейської, а не євроатлантичної.

2. Членство в НАТО не буде на столі до закінчення війни. Це ніколи не було механізмом її завершення.

3. Американські війська в Європі залишаться. Європа — це не лише оборонний рубіж проти Росії, а й величезний логістичний хаб для операцій США на Близькому Сході та в Африці. Іншого якісного місця для цього у них немає.

Виходячи з реалістичних очікувань, цей саміт є успішним для України. Він зафіксував нову конфігурацію, де ми — безпековий партнер європейських країн. Зміну риторики Трампа варто сприймати обережно, не очікуючи швидких дій.

Боротьба триває.

Джерело