Кошмар для логістики: чому гармата "Товстий Густав" виявилася потужною, але неефективною

Чому Schwerer Gustav не став суперзброєю нацистської Німеччини, пояснює The National Interest у статті "Потужна гармата "Густав" нацистської Німеччини була кошмаром", яку переклав Фокус.

Даремна міць: гармата "Товстий Густав" — суперзброя нацистської Німеччини

Як і багато інших збройових розробок нацистів, гармата Gustav була фантастично дорогою і абсолютно непрактичною.

Адольф Гітлер і його нацистський режим — справжні суперлиходії Другої світової війни. Але їхні технології були на дві голови вищими за все, що вдавалося створити союзникам протягом більшої частини війни.

У якомусь сенсі технологічна перевага нацистів підкреслювала їхнє лиходійство. Наприклад, залізнична гармата Schwerer Gustav — це інновація, яку могла придумати тільки збожеволіла від влади імперія. Проте вона залишається одним із найамбітніших і найстрашніших військово-інженерних подвигів в історії.

Історія гармати "Товстий Густав"

Розроблений німецькою збройовою компанією Krupp, цей колос призначався для знищення добре укріплених цілей, уособлюючи собою одержимість Третього рейху технологічною перевагою і переважною вогневою міццю.

Як і багато інших збройових розробок нацистів, "Густав" була фантастично дорогою і абсолютно непрактичною. Гармата мала обмежене бойове застосування і зрештою застаріла через стрімкий розвиток технологій, вдосконалених під час інтенсивних боїв Другої світової війни.

Одержимість Німеччини величезними гарматами виникла ще до режиму Адольфа Гітлера. В останні дні Першої світової війни Німецька імперія побудувала величезну "Паризьку гармату", яка використовувалася для обстрілу Парижа з відстані 120 кілометрів. Ця гармата була неточною і непрактичною і не змогла істотно вплинути на хід війни. Але ідея масивної гармати як військової і водночас психологічної зброї залишилася. Наприкінці 1930-х років, коли нацистська Німеччина почала готуватися до нової завойовницької війни в Європі, німецьке верховне командування передбачило необхідність прориву сильно укріплених оборонних споруд, як-от лінія Мажино у Франції — продумана серія бетонних бункерів і оборонних споруд уздовж кордону з Німеччиною. Так компанія Krupp отримала замовлення на розроблення надважкої артилерійської установки, здатної руйнувати найміцніші укріплення.

Названа на честь Густава Круппа, глави сім'ї та компанії, Schwerer Gustav замислювалася як гармата безпрецедентної руйнівної потужності. Розроблення почалося 1937 року. Проєкт був зумовлений одержимістю Адольфа Гітлера ідеєю створення масивної зброї, що викликає благоговіння і може залякувати ворогів, а також символізувати панування Німеччини.

Гармата була розроблена для стрільби величезними снарядами на великі відстані, націлюючись на укріплення, які звичайна артилерія не могла пробити. Спочатку метою гармати була лінія Мажино; німці вважали, що для захоплення Франції їм доведеться пройти через ці масивні укріплення, і тільки величезна артилерійська гармата допоможе їм стерти передові оборонні споруди.

Однак до моменту завершення будівництва "Густава" в 1941 році це призначення стало неактуальним. Німецький вермахт обійшов лінію Мажино під час вторгнення до Франції 1940 року, що зробило гармату практично неактуальною. Проте гармата знайшла друге життя на Східному фронті, де її було розгорнуто проти радянських укріплень під час облоги Севастополя в 1942 році.

Gustav був справжнім кошмаром з погляду логістики. Він важив майже 1350 тонн і був понад 47 метрів заввишки, а для його обслуговування було потрібно приблизно дві тисячі осіб. Його ствол був здатний стріляти 31,5-дюймовими снарядами вагою до семи тонн. Снаряди летіли на відстань до 47 км і забезпечували разючу вибухову потужність. Фугасні снаряди гармати були розраховані на пробиття товстого бетону і сталі, а бронебійні снаряди могли руйнувати глибоко заглиблені бункери.

Гармата Gustav — величезна трата ресурсів

Gustav встановлювали на спеціально розробленому залізничному лафеті, оскільки його величезна вага і розміри не давали змоги перевозити його автомобільним або звичайним транспортом. Для підтримки величезного корпусу гармати були потрібні дві паралельні колії, збирання і розбирання яких тривали тижнями. Для цього зазвичай використовували крани та спеціальне обладнання; відповідно, гармату постійно супроводжували зенітні батареї та допоміжні поїзди з боєприпасами.

Усе це підкреслює непрактичність гармати, оскільки вона постійно вимагала ресурсів і робочої сили, які могли бути спрямовані на більш універсальну й ефективну зброю. Проте гармата Gustav стала тріумфом інженерної думки, розсунувши межі можливого в артилерійській конструкції. Її здатність стріляти масивними снарядами на великі відстані продемонструвала винахідливість і промисловий потенціал військової машини нацистської Німеччини.

Ця гармата була видатною, нехай і недосконалою, досягненням військово-інженерної думки. Колосальні розміри, руйнівна вогнева міць і складна логістика зробили її унікальною зброєю. Але обмежене бойове застосування і непрактичність "Густава" ще раз доводять, як важко втілити амбітні задуми в ефективну зброю і засоби ведення війни. Будучи водночас технологічним дивом і героєм повчальної історії, Schwerer Gustav викладає цінні уроки щодо балансу між інноваційністю та практичністю в умовах війни. Його спадщина не тільки залишиться в анналах військової історії, а й стане свідченням прагнення людини розширити межі можливого навіть перед обличчям непереборних перешкод.

Про автора

Брендон Дж. Вайхерт — аналітик з національної безпеки National Interest, колишній співробітник Конгресу і геополітичний аналітик, який пише для The Washington Times, Asia Times і The-Pipeline. Автор книг "Winning Space: How America Remains a Superpower", "Biohacked: China's Race to Control Life" і "The Shadow War: Iran's Quest for Supremacy". Його наступна книга, A Disaster of Our Own Making: How the West Lost Ukraine, вийде 22 жовтня у видавництві Encounter Books. За Вайхертом можна стежити у Twitter: @WeTheBrandon.