Сербія між літієм та свободою: чому 325 тисяч протестувальників вимагають відставки Вучича

З суботи, 28 червня, у сербській столиці Белграді знову спалахнули антиурядові протести. Вони проходять з різною періодичністю з листопада минулого року, і цілком можливо, світ стане свідком ще однієї революції, що спалахнула з крихітної іскри суспільного обурення. Коротко про - про те, як Сербія проходить знайомий українцям шлях.

Навіс як привід

Протести в Белграді (і вже по всій Сербії) мають глибоке коріння. Ведуть вони у системні проблеми країни, що накопичилися за роки правління Сербської прогресивної партії (SNS) під керівництвом Олександра Вучича. З 2017 року Вучич очолює Сербію, а раніше три роки був прем'єр-міністром.

1 листопада минулого року близько полудня на вокзалі у місті Нові-Сад обвалився бетонний навіс. Не старий, а практично новий - трирічна реконструкція вокзалу, яку фінансували і проводили китайці, тільки-но завершилася. В результаті загинули 16 людей, включаючи двох дітей, одна людина отримала тяжкі травми (двоє з постраждалих пізніше померли).

Серби обурилися корупцією та недбалістю в будівельній галузі, а також відсутністю контролю з боку влади. Навіс був частиною реконструкції, яку особисто презентував президент Вучич на відкритті вокзалу у 2022 році, і відповідно - Вучич став мішенню критики.

Йому пред'явили претензії спочатку через те, що контракти на великі інфраструктурні проєкти роздаються лояльним компаніям, а будівельні норми ігноруються. Потім – за непрозорість розслідування та обман: влада спочатку стверджувала, що навіс не піддавався реконструкції, але пізніше визнали втручання в його конструкцію.

Чогось виразнішого з розслідування сербам тоді досягти не вдалося, а наполегливих журналістів, які намагалися зрозуміти, хто винен у трагедії, футболили від інстанції до інстанції.

Тому Вучича почали відкрито звинувачувати і у прихованні причин трагедії, і у придушенні свободи ЗМІ, і у контролі над судами та силовими структурами, дійшовши до зв'язків із організованою злочинністю.

До протестів приєдналася численна сербська молодь. До списку претензій до глави держави додалася стагнація економіки, низькі зарплати, високе безробіття серед молоді та еміграція. Розчарування в уряді вийшло з берегів, у повітрі запахло якщо не імпічментом, то якоюсь «контртерористичною операцією».

Мовчазна акція – гучна реакція

Сербія вміє протестувати – традиції збережені та примножені. Хтось ще пам'ятає демонстрації 1996–1997 років проти Мілошевича та «бульдозерну революцію» 2000 року. Трагедії, такі як шкільні розстріли 2023 року (10 загиблих у Белграді та 9 у навколишніх селах), також підігрівають невдоволення сербів відсутністю відповідальності влади.

А влада реально мовчить. 1 листопада сталася НП у Ново-Саді, 22-го студенти Белградського університету (факультет драматичних мистецтв) провели 15-хвилинну мовчазну акцію пам'яті жертв, але зазнали нападу невідомих, ймовірно пов'язаних із провладними групами. Хто напав і, головне, за що - іди розберись. При цьому жодних результатів розслідувань, жодних покарань винних за три тижні не сталося. Але цей фінт влади розлютив молодих сербів – не на таку реакцію вони розраховували.

Студенти закликали до страйків на факультетах – заклик масово підтримали університети та школи. У Белграді, Ново-Саді, Крагуєваці та Ніші розпочалися студентські блокади вузів з вимогою оприлюднити документи про реконструкцію вокзалу, покарати винних, припинити репресії проти активістів та заодно збільшити бюджет на освіту. Фраза «Корупція вбиває» та зображення закривавлених рук стали символами протестів.

У грудні 2024-го пройшли два масові мітинги в Белграді. 22-го числа: на площі Славія протестувальники несли прапори Сербії та ЄС. Звичайно, прийшли ультранаціоналісти, намагалися зірвати прапор ЄС. 31 грудня - мовчазні протести у Белграді та Ново-Саді на Новий рік з 23:52 до 00:07, що символізують 16 загиблих.

У січні мовчазні акції продовжуються до 29 хвилин, протести проходять у десятках міст, включаючи блокаду мосту Варадін у Ново-Саді. На добу було заблоковано транспортну розв'язку в Белграді, і студенти йшли пішки 100 км у Нові-Сад та Крагуєвець, отримуючи підтримку місцевих жителів, включаючи їжу, житло та транспорт від таксистів. На мітингу в Белграді автомобіль врізався в натовп медпрацівників під час акції мовчання, трьох поранено. У лютому до студентів та інших протестувальників приєднуються працівники культури та юристи.

Розігнали мітинг звуковою гарматою

Березень - найбільший протест в історії Белграда, названий «15 за 15». За оцінками неурядової організації «Архів громадських зборів», у ньому брали участь від 275 тис. до 325 тис. людей (влада назвала цифру 107 тис.). Протестувальники зібралися на площі Славія, біля Національних зборів та інших місцях, де до них приєдналися фермери, байкери і ветерани.

Під час 15-хвилинної мовчазної акції на згадку про жертв у Ново-Саді пролунав гучний звук, схожий на «звукову гармату» (LRAD), викликавши паніку. Постраждалих не було, але з'явилися повідомлення про запаморочення, аритмію та збої кардіостимуляторів. Вучич заперечував використання зброї та навіть запрошував ФСБ Росії і ФБР США для розслідування.

Новий виток громадського обурення закрутився 25 червня: масовий протест у Белграді зібрав близько 140 тис. учасників, які вимагали дострокових виборів та відставки Вучича. Поліція застосувала сльозогінний газ та шумові гранати, заарештувала 77 осіб, включаючи одного підлітка. Зіткнення відбувалися після того, як протестувальники почали кидати пляшки та феєрверки у поліцію та прихильників Вучича у Піонерському парку.

У неділю, 29 червня, протестувальники заблокували дороги у Белграді та 18 інших містах, оголосивши «тотальну блокаду» до виконання вимог. Поліція розібрала барикади, відновила рух і вже підрахувала економічні збитки від блокад та протестів - 800 млн євро, включаючи збої у транспорті та громадському житті. Якби з такою ж швидкістю було опубліковано матеріали розслідування в Ново-Саді, владі Сербії вдалося б уникнути таких неприємних наслідків. Але що зроблено – те зроблено.

Найкращий захист – напад

Ще наприкінці березня політичні експерти з подивом виявили, що за сербськими протестами не стоїть жодна партія, при цьому всі протестувальники мають найвищий ступінь солідарності - підтримку понад 80% населення.

Поки що з досягнень протестувальників – нещодавня відставка прем'єр-міністра Мілоша Вучевича, мера Ново-Саду, міністра будівництва Горана Весіча та публікація частини документів про реконструкцію вокзалу, але протестувальники вважають їх недостатніми.

Влада Сербії не сидить склавши руки. Вже посипалися звинувачення у «тероризмі» та «спробі перевороту», Вучич звинуватив протестувальників у зв'язках із західними розвідками, називаючи протести «імпортованою революцією». Проурядові ЗМІ опублікували особисті дані студентів, звинувачуючи їх у зв'язках із західними неурядовими організаціями.

Вучич і спікер парламенту Ана Брнабич називали протестувальників «хуліганами» та «змовниками», які прагнуть «громадянської війни». Звинуватили протестуючих студентів і в роботі на розвідку Хорватії – із Загреба вже долинуло обурення та заперечення. Журналістів із Хорватії та Словенії не пустили до Сербії.

Такий типово російський підхід до вирішення проблеми невдоволення мас змушує замислитись, чиї ж вуха стирчить із силових розгонів студентських протестів? Здивування через відсутність партійної підтримки – звідти. У сенсі - просто вимагати верховенства закону, а не зміну влади заради конкретної партії? У сенсі - протести не мають офіційного лідера, а всі рішення ухвалюються на пленарних зборах?

Десь далеко висловив своє традиційне занепокоєння Євросоюз, а Європейський суд з прав людини запросив у Сербії дані про використання звукової зброї.

Чиїсь вуха та запах дешевого літію

У цьому ланцюжку вже з'явилися і більш відчутні контури основних проблем Сербії – діалог Белграда та Пріштіни, а також літієві ресурси. Перше – це про нормалізацію відносин Сербії та Косова, яке проголосило незалежність у 2008 році, тоді як Сербія вважає його своєю територією. Брюссельська угода 2013-го передбачає автономію для сербських громад у Косові, але реалізація буксує.

Друге – про Ядарську долину, де знаходиться найбільше в Європі родовище літію, ключового елемента для акумуляторів електромобілів. Проєкт Rio Tinto, підтриманий ЄС та Німеччиною, викликав протести влітку 2024 року, а трагедія у Ново-Саді, пов'язана з китайським проєктом, додала критики зв'язкам Вучича з Пекіном. ЄС вимагає демократизації, погрожуючи призупинити фінансування 1,5 млрд євро, а Китай зміцнює позиції Вучича інвестиціями.

Тож найближчим часом очікується як поява протестної партії, так і подальших репресій на адресу протестувальників. Дострокові вибори президента – навряд, а от повне розслідування трагедії у Ново-Саді – швидше за все, так. Чи розійдуться після цього студенти – ось у чому питання.