«У них наказ – живими нікого не брати». Як українська піхота стримує штурми армії РФ у Торецьку

Битва за Торецьк триває вже понад рік. Вуличні бої у майже вщент зруйнованому місті точаться не просто за кожен будинок – за кожен поверх та підвал. У ситуації, коли дрони контролюють всі під'їзди до міста, українським піхотинцям доводиться тримати свої позиції місяцями без будь-якої ротації.

Про тактику війни у щільній забудові та методи виживання у надскладних умовах «Радіо Свобода» «Донбас Реалії» розповіли захисники Торецька – бійці 100 окремої механізованої бригади.

(Редакція не вказує прізвища бійців з огляду на потреби безпеки)

Дмитро захищав шахту у Торецьку всю цьогорічну зиму. Загалом провів на позиціях 110 днів без ротації.

Розповідає, що ефективною під час штурмів є стрілецька зброя – автомати, кулемети, іноді гранати. Однак, часом, треба щось значно потужніше:

«В якийсь момент вони таки змогли захопити половину шахти. Ми були на третьому поверсі, вони вже на другому. І тоді ми вирішили скинути на них протитанкову міну ТМ-62. Сходовий майданчик рознесло вщент. Всі, хто там був – загинули. Ми потім нарахували 9 тіл. Свою територію ми відбили. Як і їх бажання до нас лізти. Надовго. Ми по радіоперехопленнях неодноразово чули наказ їхніх командирів штурмовикам: «живими нікого не брати», тому бої тут були важкі, як розумієте».

«Попросили, щоб наша арта вдарила по будівлі, де ми сиділи»

Російська армія у Торецьку вдається до газових атак, розповідає боєць Михайло:

«Коли був наступ – в них все йшло в хід. Гранати по нас кидали і газ пускали. Відчуваєш цей запах і в тебе починаються галюцинації. Якщо є протигаз – одягаєш. Або просто ганчірку мокру до рота, до носа прикладаєш»

Інший боєць на ім'я Олександр розповів, як викликали вогонь на себе:

«Якось під час чергового штурму ми залишились вдвох з побратимом. Обидва поранені. Він в руку, я в ногу. Набої закінчувалися. Перев’язалися, вийшли на зв'язок по рації і попросили, щоб наша арта вдарила по будівлі, де ми сиділи. Вона загорілась, пішов сильний дим і ми під його прикриттям змогли відійти на інші позиції до своїх хлопців. Звідти нас вже евакуювали».

Про те, як зносили з високих поверхів будинків на собі поранених побратимів розповів боєць Микола:

«Я так ноги собі покрутив всі. На восьмий поверх лазили – забирали наших поранених, зносили вниз пішки. А там же все розбите вщент. Несеш його, боїшся, щоб побратима не упустити та й самому б не впасти. На тобі броня, автомат, каска і поранений у цьому всьому. Дуже важко. А ще й ніч. Навпомацки пересуваєшся».

Проїхати у Торецьк і у зворотному напрямку на бронетранспортері цілим і неушкодженим – це лотерея. Російські дрони у небі цілодобово. Тож евакуаційні рейси наразі не дуже часті. А людей треба забрати чимало.

«Приїхала броня. Тільки нас 15 людей було, плюс з сусідніх позицій, плюс поранені, вбиті. Всіх, звичайно не змогли вивезти. Двом нашим групам довелось залишитися. Мали забрати наступного разу, але не вийшло, бо не мали як до нас добратись.

Сусідні позиції ворог продавив і ми фактично опинились в напівоточенні. З часом перебралися в інше місце, потім на шахту, потім на готель і тільки звідти нас забрали. І то у дві ходки. Спочатку поранених вивезли», – пригадує Дмитро.

«За кожну грудку землі»

«Обороняли ми в Торецьку котельню. Замінували перед штурмом, щоб у разі якщо не втримаємо – відступити і підірвати її разом з ворожою піхотою. Я за кулеметом був, почався бій і в якийсь момент відчув що ліва рука просто впала.

Осколкове поранення. Вона і зараз тільки на половину функціонує. Але в тій котельні їх тоді багато лягло. А коли ми відійшли поранені – підірвали разом з цілою групою росіян – як і планували», – розповідає Михайло.

У вщент зруйнованому місті українські бійці постійно шукають місця, в яких можна хоч якось сховатись. Підвали приватних будинків, погреби, хати, в яких є хоча б подоба даху.

«Якщо брати росіян у противагу нам, українцям, вони б не встояли на такому характері, як ми стоїмо в Торецьку, – впевнений командир піхотного взводу Сергій. Бо там дійсно битви йдуть за кожен підвальчик, за кожну грудку землі. Приватний сектор зруйнований майже вщент. В денну пору доби вийти на вулицю – це табу. Хоча зараз трохи зеленкою можна користуватись. І то не бажано».

«Під час штурмів ворога прикривають дрони. Ми не можемо висунутися, наприклад, з вікна, щоб подивитись звідки вони пруть. Важко їх побачити. То вже наші дронщики передають нам по рації що з правого боку вони йдуть, чи з лівого», – пояснює Михайло.

«В полі краще видно. А місто – є місто. Там за кожним рогом може хтось бути. Навіть коли нам повідомляють звідки вони сунуть – не завжди можеш розгледіти. Тож орієнтуємось на голос, на слух, на рух. Особливо взимку, коли рано темніє, погано видно. Іноді на три-чотири метри підходили – але відбились. Як бачите – ми ще живі», – жартує Олександр.

Де краще тримати оборону в місті? В приватному секторі чи багатоповерхівках? Сергій каже, що в кожного з варіантів є свої переваги і недоліки. Наприклад, в багатоповерхівці є можливість піднятись сходами, тобто підійняти себе над поверхнею землі.

Бійці бачитимуть більше вулиць, більше переміщень. Якщо в групі є снайпер – він може з висоти з оптикою ліквідовувати на відстані поодинокі цілі.

«Недоліки – це артилерійські, танкові обстріли, коли той танчик просто розбирає будівлю. Коли складається приватний будинок – так-сяк можна це пережити – встигнути сховатись в погріб, відступити.

Коли ти знаходишся на третьому поверсі, над тобою ще два, до землі далеко, і снаряд пробиває опорну стіну і воно починає складатися як картковий будинок – це вже…Плюс людей треба більше. Багатоповерхівка – багато входів, багато виходів, багато вікон, все треба закрити.

Бо поки всередині будинку немає ворога – його контролювати доволі легко. Як тільки бої переходять в середину приміщення – стає набагато важче. Тут вже відіграють роль індивідуальні особисті навички, та сама нарізка кута, як ти себе виставиш, наскільки ти вмієш влучно стріляти, як в тебе з координацією рухів, як в тебе з реакцією. Плюс хитрість, багато вирішує хитрість».

«У тебе оборона на 360 градусів»

«Ти його не чекаєш, а він – раз і виростає перед тобою. Добре, що хлопці на всіх позиціях чергують, дивляться, спостерігають. Якщо, наприклад, я звідси не бачу, що в тій будівлі, наші побратими с інших місць передають: «хлопці, до вас гості, працюємо», – пояснює Микола.

«Нам, наприклад, кажуть по рації спостерігачі: «на 12 годин рух». Так і орієнтуємось. Відкриваємо вогонь в той бік. Звідусіль, де є така можливість: вікна, двері, дірки. Вони так само працюють у напрямку, неприцільно. Вони ж знають де ми приблизно сидимо», – додає Михайло.

У полі бійці мають визначений рубіж оборони, сектори, де всі вогневі точки скориговані умовно в один бік, звідки ти чекаєш противника. Тому у випадку прориву сусідніх позицій і втрати координації і зв'язку на бійців чекатимуть неприємні несподіванки. Воювати в урбаністичній місцевості в цьому плані легше – зазначає Сергій.

«Куди б ти не ступив – ти налаштовуєш себе, що в тебе оборона 360 градусів, ти чекаєш ворога звідусіль. Барикадуєшся з усіх боків. Так, щоб FPV не залетіла, але ти водночас все бачив. Головне – не спати на посту і не боятись стріляти. Десь щось хруснуло, репнуло – відразу відкриваємо вогонь. В день ти ще щось бачиш, а вночі стріляєш просто на звук. Може то тварина якась, чи вітром щось здуло – не важливо. Краще перестрахуватись».

«В ідеалі замінувати всі підходи до позиції. Якщо вже немає чим – тільки спостерігати. Бувало, що вони підібралися впритул під час обстрілу, коли ми ховались в укриттях. Обстріл закінчився і ти чуєш десь близько: «Эй, хах*л! Сдавайся!» – усміхається Олександр.

І все ж таки, людина яка сидить в обороні має головну перевагу – кажуть бійці.

«У тебе завжди є перевага першого пострілу. Коли до тебе йдуть, а ти завмер, чекаєш. Першим побачив, першим прицілився, першим вистрілив. Ти, як мінімум, своєю дією їх деморалізував. Навіть якщо їх декілька, а ти вистрілив в одного. Тут головне – вміти прицільно стріляти, щоб економити патрони.

«Хтось скаже, що краще поранити. Але це теж треба вміти робити. Влучиш по ногах – буде відстрілюватися. По руках – втече. Не влучиш взагалі – відійде, але вже буде знати, куди повертатись, звідки йти... Для мене варіант тільки один – це наповал. А далі – інші або злякаються, розбіжаться, або будуть намагатись далі штурмувати – але ти вже їх побачив», – зазначає Сергій.

«Я був в Торецьку 110 днів без ротації і переконався, що моральної переваги в них немає. Ми коли на шахті взяли полоненого, він розповідав, що їх примушували взимку, в мороз річки пішки переходити. По пояс у воді. Скільки разів чув по перехопленнях – їх свої ж бомблять, щоб вони у наступ йшли. Хочуть не хочуть – мусять йти», – розповідає Дмитро.

«Ведеш вогонь з глибини приміщення, з максимально демаскуючим фактором»

Вести вогонь під час міських боїв в сучасних умовах війни треба обережно, відходячи в середину приміщення, щоб тебе не помітили.

«Щоб вижити, ти маєш розуміти хоча б на базовому рівні що таке FPV-дрон, звідки він може бачити, куди залетіти. Як працює автомат, що таке спалах. Що коли вилітає куля – за нею летять порохові гази, вона може підняти пилюку і ти видав себе. Тож ведеш вогонь з глибини приміщення, з максимально демаскуючим фактором для себе. Не так що підбіг до вікна і давай насипати!

Само собою, в еру дронів немає нічого, щоб не було непоміченим. І якщо вони вже тебе спалять – варіанти два – або цей маршрут для них буде менш важливим, і вони просто ним не підуть. Або, якщо він важливий і вони іншою дорогою не пройдуть – туди буде летіти все.

FPV, скиди, арта, мінометка – вони будуть розбирати ту позицію до фундаменту, поки там не залишиться що тримати. Це при умові, що ти залишишся цілим», – пояснює Сергій.

«Якщо у них не виходить штурманути з першого разу – відходять трохи назад і чекають підкріплення. Було таке, що ми в одному кутку будівлі – а вони в іншому», – згадує Олександр.

«Коли закінчувались набої – забирали їх у мертвих росіян, або нам скидали їх з дронів. Не тільки набої таким чином доставляли. Воду, їжу, цигарки. Якщо приїжджала броня забирати поранених – теж привозили харчі. Швидко скидали в зазначеному місці – ми потім забирали коли було безпечно», – розповідає Дмитро.

«Поки ми не будемо мати тотальну перевагу в дронах, або хоча б дзеркально вражати їх логістику, нам буде дуже важко. І проблема не тільки в кількості БПЛА, а й в кількості навчених досвідчених пілотів. Зараз вони на вагу золота. Скажу як піхотинець – мені в дронщики не дуже хочеться.

Бо коли вичисляють точку піхоти – ну таке. Працюють міномети, арта, штурмують. Гарно викопана та обладнана позиція загалом дає від того сховатися. Але коли виявляють точку безпілотників – туди летить просто все. КАБи тощо. Якщо в них позиція гарна – великий укріплений підвал – добре. Але в полі пілотам дуже важко зберегтися», – ділиться спостереженнями Сергій.

«Або ти їх, або вони тебе»

«Або ти їх, або вони тебе. Тут вже дієш автоматично. Я стояв якось на спостережному пункті біля вікна і почув по рації, що в наш бік сунуть штурмовики. Чую – щось репнуло на іншому поверсі.

Питаю побратима: «Ти чув?» «Та я антену налаштовував 5 хвилин тому – вона в мене впала». «Та ні, то буквально хвилину назад». Кажу: «Біжи, подивись біля отвору в стіні». Він побіг – двоє росіян на нього і переді мною двоє.

Я відкрив вогонь – одного поранив, побіг за гранатами. Тільки взяв, чую російською: «кидай в него гранату». Добре що вона в мене в руках була. Вирвав чеку, кинув у отвір, звідки голоси ці чув. Одного поранив – він відступив, інший сховався – застрелив його в перестрілці.

Кричу хлопцям по рації: «відкривайте швидко, щоб я забіг!». З третього поверху на другий стрибнув, з другого на перший по дротах спустився. Добрався до своїх» – розповідає Дмитро.

Окрім особистих якостей кожного бійця, дуже важливо, щоб у групі на бойових завданнях була досвідчена людина з характером лідера, яка може підтримати інших в складній ситуації – зазначають українські піхотинці.

«Бувають ситуації, коли під час бою закрадаються думки, що все погано, не витримаємо і тут прибігає такий собі шибайголова: «Не дрейфить! Зараз все зробимо! Все буде добре, хлопці!». І ти відкидаєш свої страхи, морально стає легше, зосереджується на головному», – підкреслює Сергій.

«Як себе налаштувати на бойовий вихід? Треба згадати заради чого ти це робиш. Діти, сім'я, дружина, мама. Я їх сюди не кликав. Ніхто їх – цих «визволителів» сюди не кликав. Тож і робити їм тут немає чого», – твердо зазначає Олександр.

За рік активних штурмів армія РФ так і не змогла повністю окупувати Торецьк, тому наразі намагається обійти його з флангів.

Якщо населений пункт опиниться під повним контролем окупантів – військам країни-агресора відкриється прямий шлях з півдня на Костянтинівку.

Єгор Логінов, «Донбас.Реалії»