"Я не вірю в перемовини": інтерв'ю з пілотом Мі-24 "Апостолом" про завершення війни та авіацію

Завдання армійської авіації – підтримка піхоти та переднього краю з неба. Серед найскладніших завдань армійської авіації – польоти на окуповану "Азовсталь" та участь у деблокаді острова Зміїний на Херсонщині.

Льотчик армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ Дмитро "Апостол" в інтерв'ю 24 Каналу розповів про бої в небі, як використовують ударні вертольоти на фронті та ставлення до мирних переговорів. Більше деталей – читайте далі у матеріалі.

Найскладніші завдання армійської авіації за час великої війни

Ви розповідали, що були готові до повномасштабної війни. Що для вас означає ця готовність і чи змінилося ваше уявлення про готовність вже після першого бойового вильоту під час повномасштабної війни? Ви також розповідали, що на початку ви перевозили вантажі до Маріуполя, підбивали колони в Миколаївській, Сумській та Київській областях, завдавали вогневих ударів по позиціях противника.

Ці всі задачі, які ви назвали, – це все те, чим займається армійська авіація, не тільки я чи хтось ще. Це уособлення всього роду військ армійської авіації.

Загалом ми були готові. Рівень натренованості дозволяв нам одразу ж здійснювати знищення противника на всіх напрямках, які тільки були під контролем моєї бригади. Тобто там де ми виконували це завдання – там ми вражали противника.

Кожен льотчик проходить свій етап підготовки, і всі ми були готовими. 24 лютого наші екіпажі одразу вилетіли обороняти Київщину, потім – Миколаївщина, Покровський напрямок, Бахмут.

Повне інтерв'ю з льотчиком Дмитром "Апостолом": дивіться відео

Яке бойове завдання вам запам'яталося найбільше і чому? Що загалом є найважчим у роботі пілота?

Я не відокремлюю різновид задач. Ми виконуємо їх насамперед для нашої піхоти – для підтримки переднього краю. Знищуємо противника там, де є в цьому необхідність. Кожен з нас виконував свого роду місії.

Хочу виділити льотчиків, які виконували місію з перевезення вантажу на окуповану "Азовсталь", в оточений Маріуполь і тих, хто брав участь у деблокаді острова Зміїний. Для мене це ті льотчики, які показали своїм прикладом, наскільки можна бути відважним, хоробрим, відданим своїй справі та своїй державі. Це основні задачі, які хочеться виділити.

Важливо! Долучайтеся до збору на потреби армійської авіації. Мета збору – 5 мільйонів гривень, щоб підтримати 4 авіаційні бригади.

Як бойові вертольоти використовують на фронті

Наскільки ефективно використовують гелікоптери для ударів по ворожих позиціях і в глибокому тилу, для підтримки наземних сил чи евакуації. Як змінилася тактика бойового застосування гелікоптерів з початку повномасштабної війни?

Тактика застосування армійської авіації змінюється, бо наш ворог постійно вдосконалюється, так само як вдосконалюємося і ми. Ми повинні завжди адаптуватися під ці зміни, шукати альтернативні способи ураження противника. Власне, чим ми й займаємось.

По тих перехопленнях, які приходять нам від передових авіаційних навідників, чи власне від тих бригад, на лінії яких ми працюємо, – то це досить ефективно (застосовується – 24 Канал). Тож наше застосування на полі бою є надзвичайно результативним і це допомагає нашій піхоті.

Яким було бойове завдання під час вильоту на Донецький напрямок? Наскільки успішно вдалося його виконати попри складні умови? І чи відомо вам, який вплив мав ваш виліт на загальну ситуацію на тій ділянці фронту?

Звісно, пам'ятається кожен виліт, проте виділяти їх не хочеться. Був такий виліт, що наших хлопців постійно атакувала артилерія, вони (російські військові – 24 Канал) ховалися в школі. Пару наших гелікоптерів Мі-24 накрили цю школу, знесли її. Командир піхотної бригади висловив нам подяку. Таке завдання, що запам'яталося.

А ті завдання, де по нас стріляють, запускають ракети, то ми стараємось адаптуватися. Тому ми й літаємо так низько і стріляємо теплові пастки. Це нас рятує і допомагає нам.

Яке значення має взаємодія з екіпажем та іншими підрозділами під час бойових вильотів?

Наша комунікація з підрозділами піхотних бригад відбувається за допомогою передового авіаційного навідника, який є безпосередньо в цій бригаді й координує нас на той чи інший бойовий політ.

Вони тримають смугу – ми в цій смузі працюємо, вони допомагають нам – ми допомагаємо їм. Нас постійно повідомляють про ворожу авіацію, про пуски ракет і дронів. І вже безпосередньо ми, коли летимо парою, приймаємо рішення – йдемо далі чи повертаємось. Але таких випадків, що ми повертались, не було. Ми завжди йшли та прикривали наших хлопців, які перебувають на передньому краю.

Скільки часу треба на опанування західних вертольотів

Зараз здебільшого в Україні використовують Мі-8 і Мі-24. Україні потрібні сучасні вертольоти, зокрема багато говорили про Apache. Чи вбачаєте ви перспективи оновлення українського парку бойових вертольотів за натівськими стандартами? Наскільки це перспективно невдовзі або у майбутньому?

Можу сказати одне: допоки ми ефективно використовуємо Мі-8 і Мі-24 – ми використовуватимемо їх. Щойно у нас щось з'явиться, ми обов'язково на ньому теж виконуватимемо ті самі задачі, що стоять перед всією армійською авіацією.

А на якому вертольоті ви мрієте літати?

Я завжди хотів бути пілотом Мі-24, чим і займаюся. Але, думаю, що освоїв би Viper і Cobra (американські бойові ударні вертольоти – 24 Канал). Я не думаю за Apache, бо треба дивитись на реалії.

На вашу думку, наскільки екіпажі готові до швидкої адаптації до вертольотів натівського зразка, з огляду на навчання, технічне обслуговування, бойову тактику?

На мою суб'єктивну думку, це більш бюрократичні питання. Думаю, нам потрібен буде всього-на-всього від пів року до року, щоб пересісти на нові зразки техніки.

Про перемовини та завершення війни

Де ви берете мотивацією зараз, і де це робити іншим?

От ви собі уявіть: ми летимо, Донецька область, розвалене село – одна хатина стоїть, і з цієї хатини вибігає хлопчик з прапором, махає тобі постійно. Хіба це не мотивація? Діти насправді найбільше мотивують. У мене поки що немає дітей, але я не хочу, щоб мої діти продовжували займатися тим, чим займаюсь я, тобто війною.

Що ви думаєте про розмови щодо завершення війни найближчим часом? Чи розслабилось суспільство?

У нас зараз триває збір на 5 мільйонів на підтримку чотирьох бригад армійської міської авіації. І навіть, коли ти спонукаєш людей донатити – донати все одно критично впали. Ніхто не хоче донатити, ніхто не хоче підтримувати. Ми постійно спонукаємо, стараємось діяти, нести свою думку в маси, щоб люди або задумалися над цим текстом, або приймали якісь свої рішення.

Щодо перемовин – я в них не вірю, тому що, як показує історія нашої держави, – та країна-сусід все життя нам не дає спокою. Вона і не дасть нам його.

Якщо говорити про капітуляцію та мир, то ми повинні усвідомлювати, якщо країна-агресор капітулює, то це величезні репарації. Ніхто їх виплачувати не буде. І ми маємо розуміти, що наші Сили оборони тримаються завдяки тому, що ми працюємо, завдяки волонтерам, які нам допомагають, завдяки благодійним фондам, які нас підтримують, навіть просто завдяки тому хлопчику, який вибігає з будинку з прапором, щоб нас зустріти та помахати.

Отже, люди повинні розуміти, що підтримка Сил оборони повинна бути, і від цього всього ми відштовхуємось.

Що сьогодні означає бути свідомим громадянином – у виборі мови, музики, інформації? Є люди, що говорять, мовляв, немає значення якою мовою ти спілкуєшся або яку музику слухаєш.

Я не буду нікого переконувати, якою мовою йому спілкуватися, я втомився. Я спілкуюся державною. У мене є російськомовні товариші, друзі. Вони можуть до мене спілкуватися російською, я з ними спілкуюся державною мовою. Проте, якщо це йде розмова між нами, то вона йде між нами.

Якщо ти спілкуєшся десь в публічному місці – в кафе, ресторані, маршрутці, де б ти не був – ти повинен спілкуватися державною мовою. Ми – нація, ми – єдиний народ і ми всі відповідаємо за наші вчинки.

Є багато думок, що війна може тривати 3 – 10 років. Хтось зневірився, хтось іншої думки. Хочеться від вас почути, якою є загальна ситуація станом на зараз.

Скажу так: я та мої хлопці не втомилися. Ми будемо робити цю справу стільки, скільки треба буде нашій державі. Тобто ми як стояли, так і стоятимемо, проте нам потрібна допомога, нам потрібно не ховати військових, а йти та допомагати війську. Тобто йти мобілізовуватися, допомагати нам, щоб наближати наш спокій.