Мазепа проти Петра: як гетьман створив наратив "вітчизни", а цар його вкрав та змінив історію

ІВАН МАЗЕПА, РЕФЛЕКСИВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА "ПРОТИДІЯ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ"

Завдяки книзі "Українська Кліо. Нариси про історію, істориків та пам'ять" авторства історика Сергія Плохія зробив для себе відкриття, про яке раніше не думав.

Так склалося, що перед Полтавською битвою, річницю якої ми відзначили в цьому місяці, між гетьманом Іваном Мазепою та московським царем Петром І відбувався політико-інформаційний "махач", в ході якого використовувалися елементи державної пропаганди, спеціальні інформаційні операції та заходи з рефлексивного контролю з обох сторін.

Іван Мазепа був гетьманом Війська Запорозького з 1687 року. У 1689 році він прибув до Москви підтвердити свою лояльність новому царю Петру І, якому щойно виповнилося 17 років. Мазепі на той момент було вже 50. Коли Мазепа прийняв рішення перейти на бік Карла XII у 1708 році, йому було 69, Карлу XII — 26, а Петру І — 36. Навіть ця проста арифметика показує, хто робив та втілював політичні рішення усвідомлено та з висоти політичного досвіду.

В період з 1689 по 1708 рік козацькі вольності та повноваження внутрішньоукраїнських державних органів управління продовжували скорочуватися з боку московської царської влади.

У жовтні 1708 року Іван Мазепа публікує "Маніфест до народу Малоросії", в якому формулює мотиви та підстави свого політичного рішення перейти на бік Карла XII.

Фактично, Мазепі потрібно було обґрунтувати, як і чому він відступає від клятви, яку він раніше давав і підтверджував російському престолу саме у 1689 році, коли Мазепа і (ще малий п*здюк) Петро I побачилися вперше.

У своїх "стратегічних комунікаціях" Мазепа пояснював, що Москва порушує права та вольності Гетьманщини, хоче знищити козацьку автономію та бажає повного поневолення, зокрема духовного — через інструменти утиску православної церкви та призначення свого лояльного духовенства у церквах і монастирях (нічого не нагадує?).

Щоб розбити наратив про відхід від клятви на вірність особисто царю, Мазепа, фактично, вперше в історії України-Русі впроваджує контр-наратив про себе як "захисника вітчизни", а не царського васала.

Цей наратив повністю змінює логіку легітимації влади, яка мала божественну суть та делегувалася царю, а той вже передавав її гетьману. "Вітчизна" у дискурсі Мазепи ототожнювалася з Гетьманщиною, козацькою автономією та українською традицією. Він активно використовував слово patria (вітчизна), що апелювало до європейського поняття прив’язаності до землі, історії та місцевого суверенітету.

Вживалися також формули на кшталт "munito patri patriae, aecclesiae defensori" — "батько-захисник вітчизни, оборонець церкви".

Важливо Мазепа і Україна: як Пушкін, Чайковський і Бродський воювали з українською ідентичністю

В українському (козацькому) дискурсі XVII–XVIII ст. поняття "отчизна" було запозичене з польської (ojczyzna) і означало переважно рідний край, землю предків, без обов’язкової прив’язки до монарха. Це було радше етнокультурне, а не імперське поняття. Ймовірно, категорія мала відношення і до землі та майна, яка передавалася шляхтичами (дворянами) у спадок своїм дітям.

Таким чином, Мазепа через свої стратегічні комунікації змінив дискурс, а не "протидіяв дезінформації" Петра I.

Петро I використовував комунікаційну інфраструктуру та духовенство, щоб переконати цільову аудиторію в тому, що Мазепа — бреше. Однак, в результаті сам Петро I змушений був взяти на озброєння наративи саме Мазепи. На жаль, наративи були настільки потужними, що, за допомоги Феофана Прокоповича, вони фактично стали фундаментом для Російської імперії.

Слідом за стратегічними комунікаціями Мазепи, Петро I змушений відповідати й публікує власні укази, в яких намагається інтерпретувати наративи у своїх інтересах.

Саме через успішність наративів Мазепи, Перо I змушений вперше в історії царства Московського, яке було побудоване на особистій лояльності сюзерену, використовувати слова "отчизна". В указі від 6 листопада 1708 року Петро протиставляє себе Мазепі, заявляючи, що саме він — справжній оборонець вітчизни та народу, а Мазепа — зрадник, що веде країну до релігійної та культурної руйнації (через альянс зі шведами та уніатами).

Використовується традиційна "технологія оселедця": Мазепу намагаються прив'язати до не-православної віри та її просування на схід, дискредитуючи гетьмана перед простими людьми, які не дуже вміють у критичне мислення.

Потім Петро I за чиєюсь порадою (цю фігню точно не він сам придумав, хоч Микола Костомаров і іншої думки) "розчехляє" свою головну "інформаційну артилерію" — духовенство.

За допомогою наказів, погроз та хабарів функціонерам православної церкви в Україні, на Мазепу готують текст "анафеми" та проголошують її в Троїцькій церкві (нині не існує) міста Глухова (Сумщина).

Сьогодні подібне роблять молоді хунвейбіни, проголошуючи когось "корупціонером" та відлучаючи від народної довіри. Технологія — така сама.

Після поразки Карла XII під Полтавою царська пропаганда, що отримала важливу перемогу "на землі", виходить на новий виток. Українські духовенство та старшина змушені "перевзутися в повітрі", щоб будувати своє подальше майбутнє вже в контексті лояльності царю.

Геніальний політтехнолог свого часу, тодішній ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович 24 липня 1709 року на своїй службі у Софійському соборі виголошує "Слово похвальное о преславной над войсками свейскими победе", в якому риторика щодо "вітчизни", яку вкинув у інфопростір Мазепа, вже використовується для возвеличування Петра I.

Прокопович змінює дискурс вживання слова "вітчизна" в римсько-латинському значенні patria та пов'язує його з фігурою монарха, називаючи саме Петра I "батьком вітчизни", що об'єднує народ, державу й імперську ідентичність.

Потім така форма стратегічної комунікації, за результатами роботи Прокоповича, стала офіційно закріпленою у 1721 році.

Таким чином, поняття "вітчизна" втратило свою територіально-культурну автономію й стало синонімом вірності імператору. Після чого наратив конвертувався у підвалини для зведення фундаменту "Російської імперії", яка була наречена "отчізной", а цар — "отцом отчізни".

Неймовірна метаморфоза.

Іншими словами, фактично саме Іван Мазепа створив інформаційну зброю, яку Петро I потім використав для створення "Російської імперії" руками Феофана Прокоповича.

З цієї історії можна зробити два цікавих висновки:

1. Покладатися на європейських союзників треба, маючи достатню внутрішню спроможність. Бо їх інфантилізм часто може завалити весь проєкт.
2. Віра і духовність мають набагато важливішу роль, аніж традиційні комунікації. Саме використання церковно-релігійної інфраструктури, що базується на некритичних та нефактологічних комунікаціях — веде до перемоги в геополітичному просторі.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Ювілей Івана Мазепи: епізод із "Молитви за гетьмана Мазепу" розкрив логіку цієї історичної постаті