Foreign Affairs: Україна все ще може перемогти

Коли президент США Дональд Трамп вступив на посаду в січні 2025 року, багато хто у Вашингтоні очікував швидкого врегулювання війни в Україні. Під час виборчої кампанії Трамп хвалився, що може закінчити конфлікт за 24 години. Хоча небагато аналітиків повірили цій конкретній обіцянці, багато хто будував здогадки про можливі умови та терміни майбутньої угоди. Інвестиційний банк JPMorgan Chase, наприклад, стверджував, що угода може бути досягнута до червня.

Тим не менш, у міру того як проходять тижні і дипломатія буксує, стає зрозуміло, що таке рішення не передбачається. Як зазначив колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба у Foreign Affairs наприкінці травня, ні в Росії, ні в України "немає особливих стимулів припиняти бойові дії". Україна відмовляється здавати свій суверенітет; Росія не прийме нічого меншого, ніж капітуляція України.

Цей висновок, однак, не означає, що все втрачено. Росія набагато слабша економічно, ніж розуміють багато аналітиків, і жорсткі санкції та експортні обмеження все ще можуть підірвати її воєнну економіку. Україна воює розумно і могла б переламати хід подій на полі бою з більшою кількістю високотехнологічних дронів, систем ППО, ракет далекого радіуса дії та боєприпасів. При зміні стратегії Україна все ще може виграти війну в найближчій перспективі — якщо і Європа, і Сполучені Штати вирішать надати їй необхідну допомогу.

ДОЗА РОБИТЬ ОТРУТУ

Більша частина передчасного оптимізму щодо врегулювання на початку цього року випливала з переважного переконання, що Україна програє і незабаром буде змушена вести переговори з відчаю. Трамп підживлював цей наратив, стверджуючи, що у українського президента Володимира Зеленського не залишилося "карт" для гри. Віце-президент США Джей Ді Венс пішов ще далі, заявивши, що в України — та її зарубіжних покровителів — ніколи не було жодного "шляху до перемоги". Посилаючись на перевагу Росії в живій силі та озброєннях, Венс стверджував, що якщо Сполучені Штати продовжать свою допомогу у сфері безпеки, це лише відстрочить неминуче поразку України.

Цей песимізм підтримується другим, так само згубним припущенням: що прихильність російського президента Володимира Путіна до підкорення України не може бути стримана. Оцінка колишнього аналітика ЦРУ Пітера Шредера у Foreign Affairs у вересні минулого року служить прикладом цієї точки зору, описуючи Путіна як "повністю віддалого" — особисто зацікавленого в тому, щоб не дати Україні стати європейською демократією, будь-якою ціною. Такий наратив містить зерно істини, але він також занадто акуратно поєднується з російською пропагандою. Не визнаючи жодної самостійності за Україною чи її зарубіжними партнерами, він припускає, що українська перемога — це фантазія, народжена західними ілюзіями, і це точка зору, яка ризикує стати самоздійснюваним пророцтвом.

Між тим, обидва припущення базуються на надмірно вузькому розумінні динаміки бойових дій та обмеженому розумінні політичних варіантів, доступних покровителям України. Незважаючи на значні обмеження на допомогу, яку Європа та Сполучені Штати пропонували протягом останніх трьох з половиною років, Україна досягла вражаючих перемог. Вона відбила початковий натиск Росії на Київ у березні 2022 року, маючи небагато більше переносних протитанкових ракет та рішучості, всупереч прогнозам багатьох військових аналітиків. Пізніше того ж року, у приголомшливому розгромі російських сил, Україна відвоювала майже тисячу квадратних миль у Харківській області без сучасної броньованої техніки чи повітряного прикриття. І всього кілька тижнів тому Україна вразила світ, здійснивши операцію "Павутина", раптову атаку, яка використовувала дешеві дрони з дистанційним керуванням для завдання істотної шкоди російській далекій авіації.

Справді, що найбільш послідовно перешкоджало військовим зусиллям України, так це не брак живої сили у Києва чи слабка рішучість порівняно з Путіним, а скоріше недостатнє постачання передовими військовими можливостями. Довго після того, як Росія розгорнула свої найсучасніші танки, винищувачі п'ятого покоління, системи ППО далекого радіуса дії та передові балістичні й крилаті ракети, Україна все ще чекала поставок аналогічних можливостей від своїх західних партнерів. Коли деякі з цих систем нарешті прибули, Україні було заборонено використовувати їх проти цілей всередині Росії, доки Сполучені Штати не пом'якшили свої правила ведення бою в середині 2024 року. Істина прямо протилежна тому, що стверджувала нинішня адміністрація. Замість того щоб затягувати війну, надаючи Україні занадто багато військової допомоги, зарубіжні союзники Києва затягнули її, надаючи занадто мало, і часто зі значними затримками.

Коли мова заходить про каральні економічні заходи проти Росії, міжнародна реакція була аналогічно половинчастою. У перші дні війни Сполучені Штати та їхні союзники по G-7 створили санкції та експортні обмеження, які, як вважалося, мають потужний удар, але насправді мали так багато пом'якшуючих факторів, що були позбавлені свого повного впливу. У квітні 2022 року, відразу після російського вторгнення, Канада, Великобританія, Сполучені Штати та Європейський союз виключили сім російських банків з SWIFT, домінуючої міжнародної платіжної системи. Багато аналітиків раніше називали цей крок "ядерним варіантом", який спустошить російську економіку.

Але виключення було настільки вибірковим у своєму застосуванні — націленим лише на сім банків із сотень у Росії — що російська економіка фактично зросла у 2023 та 2024 роках. Поступове введення експортних обмежень також дало Росії час адаптуватися, як і численні винятки для певних типів російських банків чи транзакцій: цивільна ядерна енергетика, авіаційне обслуговування та технічне обслуговування, та продажі добрив, наприклад, все ще могли оброблятися. Як кажуть, доза робить отруту — і недостатнє дозування каральних економічних заходів призвело до непереконливої кампанії з обмеженим стратегічним ефектом.

СХИЛЯННЯ ШАЛЬКИ ТЕРЕЗІВ

Незважаючи на ці прорахунки, перемога для України — мінімально визначена як збереження її суверенітету та продовження курсу на членство в НАТО та ЄС — все ще цілком досяжна. Досягнення цього, однак, вимагає фундаментального зсуву в західній стратегії, який поєднує велике збільшення військової допомоги з більш надійними економічними заходами для обмеження російської воєнної економіки.

Основою цієї нової стратегії є мобілізація Заходом приблизно 300 мільярдів доларів у заморожених російських активах, що знаходяться в їхніх юрисдикціях — переважно в ЄС — для підтримки поточної боротьби України. Донині адміністрація Трампа не проявляла жодного бажання використовувати санкціоновані Конгресом кошти для підтримки України. Тому, як написали Воллі Адейемо та Девід Шаймер у Foreign Affairs, має сенс конфіскувати ці активи і, по суті, "змусити Росію платити" за захист України. Деякі лідери ЄС стверджували, що ці активи повинні бути збережені для зусиль з реконструкції після закінчення війни. Інші хвилюються щодо створення небезпечного прецеденту для верховенства права шляхом конфіскації коштів країни — навіть якщо ця країна порушила міжнародні закони та займається масовим вбивством цивільних. Якщо Європа збирається допомогти завершити цю війну, вона повинна відкласти ці занепокоєння вбік і діяти зараз.

Ці кошти могли б служити множинним цілям. Частина може бути інвестована в зростаючу оборонно-промислову базу України: її дронний сектор, наприклад, став високо інноваційним, але потребує додаткових інвестицій для промислового масштабу виробництва, розробки сенсорів та заходів протидії електронній війні. Інша частина могла б допомогти Україні закуповувати ракети далекого радіуса дії та інші збройні системи з Європи, допомагаючи континенту нарощувати виробничі лінії, які підтримують як оборону України, так і, після закінчення війни, стримування НАТО. Третя частина могла б фінансувати виробництво можливостей американського виробництва — таких як системи ППО та далекобійні точні вогневі засоби — які потрібні Україні, але яких Європі наразі не вистачає в достатніх кількостях. І нарешті, залишок міг би піти на розподілену генерацію енергії, захист критичної інфраструктури, такої як розподільні пристрої та електричні підстанції, та гуманітарні потреби.

Тим не менш, допомога Україні в перемозі вимагає більше, ніж просто передача зброї. Західні уряди повинні віддати пріоритет угодам про спільне виробництво, обміну інтелектуальною власністю та партнерствам у сфері оборонного виробництва — особливо у виробництві ракет та боєприпасів, броньованих машин, дронів та технологій протидії дронам, а також кібер-, командних та координаційних систем і систем електронної війни. Такі домовленості зменшили б залежність України від іноземних ланцюгів постачання, зміцнили б її внутрішній потенціал та сприяли б довгостроковій сумісності з силами НАТО. Так само важливо для цих урядів дати Україні доступ до технологій обслуговування та підтримки життєвого циклу і програмного забезпечення, щоб західні платформи могли бути адаптовані до поля бою, що розвивається.

Незважаючи на чисельну перевагу противника, Україна неодноразово демонструвала свою здатність компенсувати свої недоліки асиметричними тактиками, такими як потоплення частин російського Чорноморського флоту морськими дронами та ракетами і позбавлення Росії переваги в повітрі за рахунок творчого використання своєї обмеженої ППО. При більш стійкій військовій, технологічній та економічній підтримці Україна могла б розвинути нові переваги, такі як краща інтеграція дронів, наземних мін та далекобійних вогневих засобів для сковування російських сил та знищення їхніх логістичних вузлів.

КОЖЕН ІНСТРУМЕНТ З АРСЕНАЛУ

Щоб підтримати військові можливості України, Захід також повинен націлитися на економічні основи російських військових зусиль. На щастя для України, російська економіка залишається крихкою. Хоча ВВП країни збільшився за останні два роки, структурні слабкості рясніють в її економіці: 20-відсоткова процентна ставка, 68-відсоткове зниження російського суверенного фонду добробуту з лютого 2022 року, та постійна інфляція близько дев'яти відсотків. Ці вразливості представляють можливості.

По-перше, Захід повинен націлитися на основне джерело доходів Росії: експорт енергії. Наразі Європа все ще імпортує приблизно 23,5 мільярда доларів російської нафти та природного газу. Якщо Європа збирається серйозно ставитися до завершення війни, вона повинна зменшити енергетичні доходи Москви та потоки іноземної валюти. Більше того, Росія систематично ухилялася від стелі цін на нафту G-7, значно ослаблюючи її передбачуваний вплив. Західні країни повинні ввести повне ембарго або круті тарифи на російську нафту та газ і повинні посилити регулювання, зайнятися більш систематичним морським відстежуванням та прийняти більш суворі правові заходи для суворого дотримання стелі цін G-7. І якщо треті сторони ігнорують ці обмеження, G-7 повинна ввести на них санкції.

Країни G-7, між тим, повинні ще більше ізолювати Росію фінансово. Кремль скористався винятками режиму санкцій і має владу направляти російські банки на обробку будь-яких необхідних платежів. Щоб значно порушити торгівлю Росії, девальвувати рубль та збільшити економічну невизначеність, G-7 повинна виключити всі російські банки з SWIFT та підданати їх повним блокуючим санкціям, які забороняють всі транзакції з санкціонованою організацією. Якщо фінансові інститути в зарубіжних країнах сприяють ухиленню від санкцій, вони теж повинні бути піддані вторинним санкціям. Лише застосовуючи повну міць цих санкційних інструментів, союзники України можуть досягти успіху в ослабленні російської військової машини.

Західні уряди також можуть подвоїти свої зусилля щодо експортних обмежень на високотехнологічні компоненти, включаючи напівпровідники, прецизійні верстати, оптику, авіаційні компоненти та промислове програмне забезпечення. Експортні обмеження на Росію існують уже більше десяти років, але це не рішення типу "зробив і забув"; значне підривання здатності Кремля поповнювати та підтримувати своє військове обладнання вимагає постійного примушування, коли виникають обхідні шляхи та третьосторонні підставні особи. Міністерство торгівлі США повинно ще більше обмежити доступ Росії до товарів "подвійного призначення" — продуктів, цінних як у цивільних, так і у військових застосуваннях — щоб обмежити її виробництво високотехнологічної зброї та підірвати її військово-промисловий комплекс. Аналогічно, західні уряди можуть зробити більше, щоб націлитися на російську оборонну промисловість, санкціонуючи більше російських фірм, які виробляють суттєве оборонне обладнання, таке як дрони, ракети та броньовані машини.

Навіть після трьох з половиною років повномасштабної війни прихильники України не наблизилися до вичерпання арсеналу санкцій. Якщо суворо застосовувати та міжнародно примушувати, комбінація цих посилень санкцій підірвала б російську економіку.

КИТАЙСЬКИЙ ФАКТОР

Тим не менш, також важливо визнати, що Росія більше не веде цю війну поодинці. Вона знайшла стійку підтримку від коаліції автократичних держав — підтримку, яка дозволила їй пережити укус західних санкцій та поповнити критично важливі матеріали. Всього через кілька місяців після початку війни західні розвідувальні агентства та військові аналітики оцінили, що Росія значно виснажила свій запас високоточних боєприпасів. Коли санкції вступили в силу і збільшилася нестача компонентів, Кремль був змушений нормувати цю зброю. Це нормування справило реальний вплив на війну, поступово повертаючи динаміку поля бою на користь України. Темп російських точних ударів помітно знизився до кінця 2022 року, частково замінений використанням некерованих бомб та перепрофілюванням систем, таких як ракета ППО С-300, для ролей наземної атаки.

Однак до осені того року Іран почав постачати Росії дрони. Потім, до 2023 року, Китай став основним постачальником Росії технологій подвійного призначення, включаючи понад 90 відсотків імпортованої мікроелектроніки. Північна Корея, між тим, надала балістичні ракети малої дальності і, пізніше, війська.

Протистояння цій осі агресорів потребуватиме зсуву в західній стратегії. Ймовірно, мало що Європа або Сполучені Штати можуть зробити, щоб відговорити Північну Корею, але Іран був сильно ослаблений після своєї війни з Ізраїлем і тепер має менше що запропонувати, оскільки Росія масово виробляє свої власні дрони. Це залишає Китай, чиї внески до російської оборонно-промислової бази набагато більш значущі, ніж внески Ірану або Північної Кореї. Щоб обмежити китайську підтримку Москви, потрібен єдиний трансатлантичний підхід для підвищення вартості підтримки Пекіна. Це означає використання торгівлі та доступу до ринку — сфер, у яких Європа має унікальний вплив — для застосування тиску. Європейські лідери визнають ключову роль Китаю в забезпеченні російських військових зусиль, але вони не зробили серйозних кроків, щоб зупинити це; простих висловлювань несхвалення недостатньо. Якщо війна в Україні має бути стримана і в кінцевому підсумку вирішена, Європа повинна ясно дати зрозуміти Пекіну, що нормальні комерційні відносини не можуть співіснувати з підтримкою Китаєм війни проти європейського порядку безпеки.

ПОВЕРНУТИ ТЕЧІЮ

Амбіція Путіна домінувати над Україною навряд чи коли-небудь зменшиться, навіть коли російські втрати наближаються до мільйона. Що може змінитися, так це умови поля бою та оборонно-промислові умови, які роблять амбіцію Путіна здійсненною. Західні країни мають колективні ресурси для створення ситуації, за якої тенденції повертаються негативно для Росії. Як тільки стратегічні ризики накопичаться до такої міри, що Кремль змушений буде ставити складні питання про здатність Росії захищати себе проти інших ворожих акторів, він буде змушений переглянути свій підхід.

Справді, зі стратегічної точки зору, Росія вже програла цю війну. Незалежно від того, скільки додаткової території переходить з рук в руки, українська нація втрачена для Росії назавжди. Неважливо, скільки мільярдів доларів Москва витратить на пропаганду та "перевиховання", фільтраційні табори та камери тортур, вона ніколи не переконає українців прийняти її правління як легітимне. Те, що потрібно Україні зараз, — це час, інструменти та простір, щоб довести Кремлю, що окупація не лише аморальна, але й несумісна з довгостроковими потребами безпеки Росії.

У союзників України є вибір. Вони можуть продовжити нинішній підхід трансатлантичного розділення та мертвонародженої дипломатії, ризикуючи розширеною, довшою та набагато дорожчою війною. Або вони можуть діяти рішуче, щоб допомогти Україні повернути течію, придушити темп російського виробництва зброї та дати керівництву в Києві можливість вести переговори з позиції сили. Мирна угода може назавжди залишитися невловимою, але як тільки вартість продовження бойових дій стане неприйнятною, Росію в кінцевому підсумку можна змусити погодитися на перемир'я, подібне до того, яке фактично завершило Корейську війну. Як тільки ця точка буде досягнута і бойові дії зменшаться, з'явиться простір для України відновити свій демократичний мандат, переселити біженців, відновити інфраструктуру і — можливо, найкритичніше — завершити свій процес приєднання до ЄС та НАТО. Повернення всіх окупованих територій може зайняти більше часу, але Україна встановить основи стратегічної перемоги.

Перемога може прийти не швидко, дешево чи легко. Але вона все ще можлива і, ймовірно, коштуватиме менше життів та ресурсів, ніж увічнення статус-кво. Залишається побачити, чи готовий Захід — особливо Європа — зібрати політичну волю для забезпечення цього світлішого майбутнього.