Як Європа рятує зброю та техніку рашистів від іржі

Європейські санкції мали зупинити російську воєнну індустрію, але замість цього західна хімія стала її «бронею». Без імпортних смол та затверджувачів кораблі, літаки та ракетні заводи швидко покрилися б іржею. Проте росіяни вигадали десятки схем обходу обмежень – від сербських посередників до естонських «дочок» на кордоні.

Результат: мільйони доларів європейської хімії досі «консервують» російську зброю, яка щодня атакує Україну. Аналітики Trap Aggressor аналітичного центру StateWatch дослідили російський ринок лакофарбових матеріалів, постачання для них матеріалів та обхід санкційних обмежень. 

Як антикорозійні покриття тримають російську військову та економічну індустрію на плаву

Коли ви бачите танкер у морі, військовий корабель у порту або величезні резервуари на нафтопереробному заводі, то насправді дивитеся не лише на метал. Всі вони вкриті ще й промисловою емаллю. Без неї російські крейсери, танкери, літаки та нафтобази поступово перетворювались би на купу металолому.

Антикорозійні лакофарбові матеріали (ЛФМ) – це складна хімічна індустрія і ключову роль у ній відіграють смоли (епоксидні, поліуретанові тощо) та затверджувачі. Дуже спрощено це працює так: смола створює сполучну основу, а затверджувач запускає реакцію, яка перетворює рідину на полімер, стійкий до води, хімікатів і температур. Тому антикорозійні покриття – це свого роду хімічна «броня», що продовжує життя російській військовій та економічній машині, оскільки в іншому разі метал швидко деградує, особливо у вологому, солоному або хімічно агресивному середовищі.

Ця сировина використовується і для виробництва зброї, роблячи її легшою, швидшою та смертоноснішою. Епоксидні смоли є частиною вуглецевого волокна та композитів. За даними Ради економічної безпеки України – у Росії це складники ракет «Іскандер-М» та ударних дронів, які тисячами застосовують в атаках проти України.

Газпром, військові верфі та російські авіалінії: куди потрапляє продукція західних корпорацій 

Якісні компоненти для фарб складні у виробництві. І до сьогодні Росія не здатна виготовляти їх повністю самостійно. Тож, здебільшого імпортує їх з Європи та США. Після виходу деяких іноземних компаній з ринку Росії, виробників промислових антикорозійних покриттів залишилось небагато, а спеціальних таких як авіаційні чи морські ЛФМ – ще менше. Тому майже всі вони прямо або опосередковано співпрацюють з російським ВПК чи підсанкційними компаніями.

Потрапляють товари з західних країн до Росії у різні способи, а виробники вигадують хитромудрі схеми:

Спосіб № 1: купити через посередника 

Цим найпростішим методом користується компанія «Русские краски». Фірма входить у ТОП-100 компаній світу у своїй галузі та має оборот понад 10 млрд рублів на рік. Раніше акціонерне товариство мало спільне підприємство з американським концерном DuPont – однією з найбільших хімічних корпорацій світу.

«Русские краски» активно інвестують у розробку спеціальних лаків, ґрунтовок та фарб для оборонної індустрії. Ще з 2017 року компанія почала розроблення матеріалів для військово-морського флоту РФ за кошти гранту від міністерства освіти і науки РФ. За 2 роки ця робота була завершена і підприємство отримало сертифікат відповідності для морських суден для ЛФМ під брендом РK-Marine. У 2018-му фірма отримала сертифікат і для авіаційних ЛФМ і до повномасштабного вторгнення активно постачала продукцію на льотні підприємства ВПК.

Останніми роками «Русские краски» співпрацюють з дочірніми компаніями Газпрому, а також підсанкційною риболовною компанією «Норебо» (використовувалась для шпигунства і диверсій на обʼєктах інфраструктури у морях Європи). А ще із Новинським заводом металоконструкцій та «ПТО Машин-Системс». Ці компанії виготовляють крани та підіймальне обладнання, а серед їхніх клієнтів – Росатом та «Военно-строительная компания» (підрозділ Міноборони РФ, що відповідальний за будівництво усіх стратегічних оборонних об’єктів).

Отримують західну сировину «Русские краски» через Сербію. Згідно з митними даними найбільшим постачальником стала сербська компанія AVL Investments doo ділові стосунки з якою виникли із травня 2022 року. З того часу компанія поставила «Русским краскам» продукції на майже $11 млн. При цьому, за винятком кількох з 200 контрактів, все це продукція інших хімічних компаній (BASF, Evonik тощо). Переважно це полімери та пігменти, зокрема діоксид титану.

«Русские краски» належать Якову Якушеву, «єдіноросу», багаторазовому (2000−2023) депутату Ярославської обласної Думи та довіреній особі Владіміра Путіна на президентських виборах у 2000 та 2004 роках. За даними декларації, за 2021 рік, Якушев вказав 407 млн рублів доходів, велику кількість нерухомості, квартиру у Швейцарії та елітне авто.

Спосіб № 2: знайти лояльного виробника

Ще простіший метод обрала науково-виробнича компанія «ЯрЛИ», яка знайшла одразу двох зговірливих виробників в Італії. Лише за 2024 рік компанія через низку юридичних осіб заводу придбала поліестерної смоли на $1,92 млн у фірми Novaresine S.R.L. та ще на $1,66 млн епоксидної смоли у Sir Industriale S.p.A.

У 2024 році в інтерв’ю директор Sir Industriale Марко Бенчіні розповідав, що 65% обороту компанії приносить торгівля за кордоном, а фірма зосереджується на нових ринках у США та Близькому Сході. Однак, жодним словом не згадав про бізнес в Росії. Ми надіслали листи до обидвох компаній. Втім, ні Novaresine, ні Sir Industriale нам не відповіли.

У випадках, коли домовитись напряму не вдається, «ЯрЛИ» також вдаються до послуг посередників. Наприклад, експортують продукцію через польську логістичну компанію Bildex Europe sp. z o.o., яка належить росіянину Дмітрію Кочєргіну. Фірма уклала з підрозділами ЯрЛИ контрактів на $4,8 млн усі з яких про постачання епоксидних смол (виробники французька фірма Arkema та німецька Evonik) та діоксиду титану, якого гостро потребує уся російська індустрія. У ЛФМ він надає стійкості антикорозійним покриттям. «ЯрЛИ» одержала діоксид титану під брендом Ti-Pure™, виробником якого є американська корпорація The Chemours Company. У відповідь на запит Trap Aggressor, та заперечила ділові стосунки із Bildex Europe sp. z o.o.

«ЯрЛИ» у різні роки постачав лакофарбові матеріали для підсанкційних компаній: «КамАЗ», «РЖД», «Северсталь», «Татнефть», виробнику танків Уралвагонзаводу, автомобільному заводу «УРАЛ», АТ «Тихвинский вагоностроительный завод», та розробнику радіолокаційного обладнання АТ «Изумруд».

Власник компанії – 79-річний Владімір Манєров. Він серед найбагатших людей російського Ярославля. Підприємство, на якому працює понад 600 осіб, за 2021 рік принесло 1,29 млрд руб. чистого прибутку.

Спосіб №3: продублювати виробництво в ЄС

Більш вигадлива стратегія у петербурзького виробника «Эмлак». Власник компанії Міхаїл Полковніков разом з Євгєнієм Ткачєнком заснували у естонському місті Нарва, «виробництво» ще у 2015 році, яке урочисто відкривали з мером міста. Нарва розташована впритул до російського Івангорода, а відстань від естонського підрозділу, до кордону з РФ становить менш ніж 4 км. Філія заводу з естонською реєстрацією Emlak Eesti OÜ постачає головному офісу у Санкт-Петербурзі епоксидну смолу. Обсяги торгівлі становлять близько на суму $1,3 млн за 2023-2024 рр.

Церемонія відкриття заводу у 2015 році в Естонії

Замовниками «Эмлаку» також є воєнно-морський флот РФ, «Росморпорт» (частина Федерального агентства морського і річкового транспорту), «Газпром Марин Бункер», Канонерський судноремонтний завод та Кронштадтський морський завод (частина холдингу «Об’єднана суднобудівна корпорація»). Всі ці підприємства беруть безпосередню участь у веденні війни проти України.

Окрім бізнесу Міхаїл Полковніков, за словами місцевої російськомовної преси, має низку хобі, зокрема колекціонування та реставрація старовинних автомобілів. Також, Полковніков планував прилітати у Нарву на власному вертольоті та просив відкрити аеропорт для малих приватних літаків росіян поблизу в населеному пункті О́лгина на місцевому невеликому летовищі (досі не функціонує), попри те, що депутати естонського парламенту вважали, що така ідея може спричинити загрози національній безпеці Естонії.

Спосіб №4: купити у китайської/турецької «дочки»

ГК «Литум» скупив активи іноземних компаній Jotun, Hempel та PPG під час виходу з російського ринку. Менеджер  «Литума» запевняв своїх клієнтів, що після цих змін якість продукції залишиться на тому ж рівні. Директор департаменту морських покриттів Владімір Кравцов розповідав у інтерв’ю, що «постачальники сировинних компонентів залишилися незмінними, ми їх добре знаємо, і зараз ми переукладаємо з ними договори».

Це не зовсім так. Велику кількість компонентів компанія імпортує тепер з Кореї та Туреччини. Але купує і реактиви від інших підрозділів американського хімічного гіганта PPG Industries. Зокрема китайська фірма Beijing Yierte Technology Co Ltd постачає «Литуму» реактиви з філії PPG, розташованої у м. Тяньцзінь (Китай). Тобто та ж продукція, але вже не з «зарегульованих санкціями» західних країн, а зі Сходу, хоча це теж частина американського бізнесу.

Окрім активів придбаних західних компаній, «Литум» отримав у спадок і їх ділові стосунки. Наприклад, придбаний російський бізнес норвезької компанії Jotun (ООО «Йотун Пэйнтс») був одним з ключових гравців на ринку та працював з великою кількістю верфей. В результаті Литум став правонаступником їх ділових відносин та намагається стягти кошти з конструкторського бюро «Нептун» та Амурського суднобудівного заводу, які отримували фарбу.

Останній, як відомо з ухвали суду, намагається звільнитись від примусових виплат постачальнику, мотивуючи це тим, що: «виконує завдання з державних контрактів з оборонних замовлень та перебуває у складному фінансовому становищі, спричиненому, в тому числі, санкційним тиском».

Конструкторське бюро «Нептун» було постачальником катерів для Росгвардії та належало концерну «Оборонні технології», пов’язаному з родиною Алєксандра Бєзкровного. Катери виявились бракованими, а менеджмент викрили на розкраданні коштів та засудили. Зараз арбітражний суд Петербурга прийняв до розгляду заяву ООО «Литум» про банкрутство суднобудівного підприємства.

Також продукцію «Литума» зараз можна помітити на калінінградському суднобудівному заводі «Янтар». Тут побудували більшість флагманських суден Чорноморського флоту РФ та і зараз активно виконують держзамовлення на спорудження військових кораблів.

Залежність від «західної» хімії 

Попри те, що Росія видобуває величезні обсяги нафти, які є основою майже всіх цих компонентів, виготовити їх у росіян не вистачає наукових знань у так званій малотоннажній хімії. Про це відкрито говорять навіть учасники ринку.

Наприклад, основними постачальниками епіхлоргідрину (основа епоксидних клеїв та смол) стали дві китайських компанії, хоча раніше найбільшими закордонними постачальниками реагенту були Німеччина, Бельгія, Республіка Корея, Чехія.

Було кілька спроб налагодити «імпортозаміщєніє». Так спроба виробництва хромату стронцію (антикорозійний пігмент) у Новотроїцьку провалилася через санкції та дефіцит хромової руди. Загалом, без імпортних смол, затверджувачів і добавок РФ не здатна виготовляти високоякісні морські, авіаційні та інші спецпокриття, попри наявність базової сировини.

До того ж компоненти складають 80-85% від вартості продукції. Дійшло до того, що місцева асоціація виробників та постачальників «Центрлак» писала «чолобитну» до міністра економічного розвитку РФ Максіма Решетнікова з проханням скасувати мита на ці складники.

Business as usual

Через напад Росії на Україну Європейський Союз запровадив низку санкцій, які обмежують експорт хімічних речовин до Росії. Зокрема, восьмий пакет санкцій від 6 жовтня 2022 року заборонив вивезення з ЄС товарів, які можуть зміцнити російську промисловість, зокрема деяких хімікатів. А дванадцятий пакет від 18 грудня 2023 року поширився вже на смоли, фарби, лаки та інші матеріали, які використовуються у будівництві й лакофарбовій галузі. А попередній (11-й пакет) посилив контроль за товарами подвійного призначення та мав на меті не допустити їх реекспорту через інші країни.

Ці обмеження значно ускладнили роботу дочірніх компаній західних хімічних виробників у Росії. Саме вони раніше постачали сучасні технології та якісну сировину. Через це, а також через ризики ведення бізнесу в Росії, більшість із них вирішила піти з ринку – хоча і не всі.

Найбільший учасник ринку – фінська компанія Tikkurilla (частина PPG Industries) оголосила про намір виходу з країни у липні 2022 року, через «нездатність стійко працювати навіть на мінімальному рівні». Однак завершила вихід лише у лютому 2025 року.

Норвезька компанія Jotun, данська Hempel та американська PPG (усі належать PPG Industries) викуплені російською групою «Литум».

У травні 2024 року з дозволу Владіміра Путіна один з найбільших виробників лакофарбових матеріалів Лакра Синтез купив 100% ТОВ «БАСФ Схід» – російської «дочки» німецької хімічної компанії BASF.

Однак є і такі, що залишились. Наприклад, нідерландська AkzoNobel. У 2007 році компанія відкрила власний завод в Орєхово-Зуєво, і вже у 2008-му стала найбільшим виробником порошкових фарб у Росії. Це підприємство забезпечувало антикорозійне покриття при будівництві Кримського мосту.

Після початку повномасштабного вторгнення AkzoNobel опублікувала пресреліз, де обіцяла зупинити співпрацю з авіаційною сферою в Росії, а також заморозити інвестиції та призупинити маркетингові активності. Обидві обіцянки не дотримані. Наприклад, Telegram-канал одного з брендів AkzoNobel – Dulux активно рекламується. Також на початку 2024 року видання The Insider повідомляло, що у звіті російської авіакомпанії S7 Airlines за 2022 рік йдеться, що вона закуповує фарби в AkzoNobel. Її дочірня фірма S7 Technics обслуговує не лише літаки S7, а й борти авіакомпаній «Аэрофлот», «Россия», Zoom Air, «Уральськие авиалинии» тощо. Інша компанія LUXEIR, що займається обслуговуванням яхт та літаків стверджує, що використовує матеріали, схвалені для використання у цивільній авіації: Akzo Nobel, PPG тощо.

Хоча AkzoNobel не отримує напряму держзамовлення, її продукцією користуються мало не всі державні структури Росії.

До середини 2024 року російський підрозділ отримував частину сировини від шведських та італійських структур AkzoNobel. У середині 2024 року AkzoNobel врешті припинила постачання через свої іноземні підрозділи. Відтепер більшість хімічних речовин російська ООО «Акзо Нобель Лакокраска» імпортує через низку турецьких фірм або ж через відділи німецької корпорації Allnex, яка також не вийшла з російського ринку.

У відповіді на наш лист AkzoNobel фактично відхрестилась від діяльності російського підрозділу.

«Операції, що залишилися, зосереджені навколо нашої діяльності з декоративних фарб, повністю локалізовані та обмежені. Вони працюють самостійно, без фінансової підтримки з боку Akzo Nobel N.V. (материнська компанія). Ми не беремо участі в розробці продуктів чи маркетинговій діяльності. Крім того, ми не постачаємо продукцію компаніям або особам, які перебувають у списку санкцій, незалежно від того, чи знаходяться вони в Росії чи за її межами», – йдеться у відповіді компанії.

AkzoNobel запевнила, що суворо дотримується санкційних обмежень та регулярно контролює своїх посередників, але не змогла пояснити, як російські компанії отримують авіаційні фарби їхнього виробництва. Також, компанії начебто невідомо про використання продукції російськими військовими частинами та про торгівлю в Криму, хоча її увагу на це звертали щонайменше двічі.

На перший погляд здається, що західна хімія у російській фарбі – звичайна комерційна історія. Але саме ці, здавалося б, мирні постачання допомагають Кремлю вести війну: качати нафту, фарбувати кораблі, ремонтувати літаки й запускати ракети. Завдяки складним схемам з використанням компаній-посередників, Росія досі отримує необхідні матеріали, які підтримують її військово-промисловий комплекс. Це означає, що боротьба з обходом санкцій потребує не лише політичних рішень, але й жорсткішого контролю з боку західних компаній та державних органів.

Справді ефективною відповіддю на російське «промислове маскування» стане лише повна секторальна заборона експорту ключових хімічних продуктів, які застосовуються для виробництва антикорозійних покриттів, композитів та фарб. 

P.S. Компанії Novaresine S.R.L. та Sir Industriale все ж відповіли на наші запити, але їхні відповіді були неповними або не стосувалися ключових питань щодо постачання продукції до Росії та процедур перевірки контрагентів (due diligence). Ці відповіді надійшли лише після повторного звернення в межах підготовки окремого матеріалу. Оскільки листування велося на ту саму електронну адресу, що й первинні звернення, і зважаючи на місячну відсутність будь-якого контакту з боку компаній, ми припускаємо, що перші запити про коментарі були проігноровані. 

Автор: Олександр Тартачний

Джерело: Trap Aggressor