Коридори життя. ЗСУ облаштовують антидронові тунелі: як це працює

«Дрони часто до нас залітають, уже і в Ямполі бачили, а це 25 км від кордону. У селах, що ближче до кордону, типова картина: люди на городах пораються, над ними летить російський FPV, вони піднімуть голову, глянуть на той дрон і продовжують сапати картоплю». 

Українцям з тилових регіонів ця розповідь журналіста з Сумщини, керівника інформагенції «Ямпіль. Інфо» Олександра Соломка може видатися сюрреалістичною. Зауважте, йдеться не про села в районі Юнаківки, на межі з Курщиною, де ЗСУ спинили ворожий прорив і де нині тривають бої, – Соломко говорить про північ Сумської області, де бойових дій немає, але ворожі дрони є, і вони полюють за людьми. 

«Багато випадків, коли б’ють по хатах, напевно, вважаючи, що там наші військові», – розповідає чоловік «Главкому». 

Ворожі БпЛА є реальною небезпекою для прикордоння. За останні кілька місяців у прифронтових регіонах, зокрема, у районах Сумщини, що межують з Курською областю РФ, військові проклали сотні кілометрів протидронових коридорів на логістичних шляхах. Проте сітки для захисту від FPV чомусь досі не стали трендом у наближених до фронту громадах: на Глухівщині та Ямпільщині не побачиш жодної антидронової сітки над цивільними об’єктами Чому? 

Кого і що можуть захистити такі тунелі та чи є вони панацеєю від російських дронів?

Коридори, що не закінчуються стінкою

Сітки, або як їх називають мовою військових, захисні екрани, з’явилися в ЗСУ точково ще наприкінці 2022 року, ними на Бахмутському напрямку прикривали дефіцитні на той час артилерійські установки, надані партнерами з НАТО. У медіа можна відшукати фото російського «Ланцета», який при спробі атакувати британсько-американську гаубицю М777 заплутався у захисному покритті, розтягнутому над гарматою, і розколовся навпіл. Це була звичайна капронова сітка з уплетеним у неї сталевим дротом. 

Проте такий спосіб захисту використовували точково, а ідея масштабувати його до кількакілометрових тунелів над логістичними шляхами належить росіянам.

Перші коридори із сіток росіяни почали встановлювати у грудні 2024 року. Невдовзі пропагандистські Telegram-канали виклали відео, де видно, як окупанти натягують сітки обабіч розбитої важкою технікою ґрунтової дороги. То шлях від раніше захопленого росіянами Бахмута до Часового Яру – якихось десять кілометрів, але яких важливих. 

Це були перші відео встановлення антидронових тунелів. Хтось ще пам’ятає, як насміхалися над цим винаходом росіян користувачі наших соцмереж? 

Тоді вже було очевидним, що звичні засоби радіоелектронної боротьби не дають надійного захисту від безпілотників, які працюють на різних частотах. А смішна, як на перший погляд, банальна сітка, навіть звичайна рибальська, перехоплює дрон, що підлітає, аби атакувати техніку, і він заплутується, мов риба. Сітки значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють точне влучання по цілі, особливо звіддалік, коли керувати безпілотником стає складніше.

Донедавна за мірками військової науки вважалося, що 10 км від лінії боєзіткнення – це вже зона тилу. Однак сьогодні БпЛА можуть залітати углиб нашої території на 15-20 км, вони стали одною з головних небезпек для фронтової логістики.

Саме ворожі FPV на оптоволокні, тьма дронів, які атакували дороги забезпечення нашого угруповання на Курщині і врешті перерізали їх, стали тим чинником, що сприяв витісненню ЗСУ з цього плацдарму. Військові вважають: якби ми натягнули сітки над дорогами раніше, ситуація на Курщині могла б розвиватися по-іншому.

У Силах оборони перший антидроновий коридор з’явився на початку березня в прикордонні Сумщини, у тих районах, куди відійшли наші війська з курського плацдарму і де росіяни намагаються вести наступ. Дотепер тут створено розгалужену мережу захисних коридорів, що помічають і військові, і цивільні.

Від середини весни цей досвід масштабують на головні логістичні шляхи по всьому фронту. Солдати, з якими поспілкувався «Главком», бачили антидронові тунелі і в районі Юнаківки на Сумщині, і в Костянтинівці, і на Покровському напрямку на Донеччині.

На запитання про найдовший сітковий коридор начальник відділу комунікацій командування Сил підтримки ЗСУ Максим Кравчук каже, що точні дані не розголошуються з міркувань безпеки, але зазначає, що окремі маршрути мають протяжність у декілька кілометрів.

«Сьогодні ця практика охоплює майже всю лінію фронту – від півночі до півдня. Інженерними військами заплановано встановлення тисяч кілометрів коридорів із захисними екранами по всій території зони бойових дій, – запевняє Кравчук. – Загальна мета – захистити сотні ключових логістичних маршрутів».

Щоб цивільній людині осягнути «щільність» війни дронів, варто подивитися відео 63-ї бригади, на якому весь Серебрянський ліс, крони дерев обплетені павутиною ниток – кабелів оптоволоконних дронів.

Захист, але не панацея

Сітка не гарантує 100-відсотковий захист, проте суттєво ускладнює роботу ворожим дронарям – на одну ціль їм доводиться витрачати більше дронів, ефективність таких повітряних атак суттєво падає, пояснює Максим Кравчук.

За його словами, «сітки встановлюються дуже оперативно. Процес іноді потребує додаткового часу на розвідку та розмінування маршруту. Загалом, інженерні підрозділи працюють мобільно та швидко».

«Плетені» тунелі, звісно, не можна розглядати як панацею, але певний захист вони забезпечують, говорять військові, котрі працюють неподалік «нуля». Так, сітки й опори може легко пошкодити атакуючий безпілотник, артилерійський чи мінометний снаряд, вибухова хвиля, але все-таки це є який-не-який, а захист від дронів.

«Сітки реально рятують важку техніку – танки, БТРи – від влучання кумулєй (дрон-камікадзе з кумулятивним зарядом – «Главком»). Фокусна відстань у кумуля змінюється, він вибухає раніше, відповідно, кумулятивний струмінь не досягає своєї цілі так, як треба. Але якщо вибухне над пікапом чи неброньованим легковиком, то її добряче пошкодить», – розтлумачує Ростислав, дронар одного із підрозділів, котрий воює на Покровському напрямку.

На питання, чи бачив боєць «у природі» протидронові коридори, Ростислав відповідає, що не тільки бачив, а й «обльотував», тобто брав участь у випробуванні сіток. 

Чи можна fpv-вішкою залетіти під сітку? «Можна залетіти на початку чи в кінці тунелю, але це складно, бо засоби РЕБ не дозволяють цього робити», – каже Ростислав. Ще один спосіб – подвійна атака дронів: перши дрон пробиває сітку, другий влітає у пророблений ним отвір, утім, це значно збільшує час і вартість атаки, адже витрачаються два дрони.

На думку Ростислава, багато хто «неправильно сприймає ці коридори – як постійну протидію, тобто якщо ти один раз натягнув сітку, то цей шлях уже захищено; але ні, сітки доводиться постійно поновлювати». Така собі, свого роду сізіфова праця, що потребує додаткового ресурсу інженерних підрозділів. 

Часто цю роботу доводиться виконувати на ділянках, що перебувають під постійним вогневим впливом -– артилерійським, мінометним, підкреслює речник командування Сил підтримки. Він запевняє, що конструкції довели свою ефективність, і це підтверджується статистикою зменшення влучань по техніці на захищених ділянках. «Навіть якщо дрон намагається підловити автомобіль, його точність і ефективність знижується в рази, що суттєво знижує загрозу для особового складу та техніки і підвищує шанс вижити», – підкреслює Максим Кравчук.

«Як на мене, сітки – це хороша задумка. Ми їздимо трасою з Дніпропетровщини на Донбас, і на цій дорозі сіток ще нема, а якби були, то було б все ж таки спокійніше навіть суто психологічно і на трасі, і вздовж інших доріг у «сіряку» (у сірій зоні – «Главком»), де страшнувато їздити, але щоразу їхати треба», – ділиться думками Денис, солдат із 152-ї бригади.

Бізнес «у сіточку»

У Силах підтримки ЗСУ кажуть, що сітки для антидронових коридорів закуповують за бюджетною підпрограмою відповідно до номенклатури інженерних військ, і це гарантує наявність стандартизованих і перевірених матеріалів. Використовують різні типи міцних сіток та інших матеріалів.

Різноманітні сітки стали дуже запитуваним матеріалом на ринку, адже їх централізовано закуповують не тільки Сили підтримки, а й волонтери та окремі підрозділи на рівні взводів – для того, щоб прикрити техніку, вхід у бліндажі та інші локації свого життєвого простору. Отже, сіток треба багато, багато, дуже багато...

Найпростіший і найдешевший варіант – рибальські сіті, на фронті згодяться і відпрацьовані. Деякі волонтерські організації збирають старі сітки тоннами у морських країнах, таке добро іноземні друзі зазвичай віддають безкоштовно. 

«Ми намагаємося прикривати сітками бліндажі, зокрема, вхід – або металевими, або рибальськими. Вони не дають FPV залетіти прямо всередину, але проблема в тому, що росіяни запускають не один, а кілька FPV, і якщо перші пару штук ця сітка зупинить, то інші вже ні, бо від сітки на той момент вже нічого не залишиться», – розповідає Денис із 152-ї бригади.

Схоже, «сітковий бізнес» став доволі вигідною справою: одним кліком ви знайдете низку компаній, які виготовляють і продають такий товар з конкретною, дронозахисною метою, – ткані, зі сталевих канатів, дротів, плетених шнурів, сендвіч-сітки і безвузлові...

Та коли ви побачите ціни, то зрозумієте, чому громади, розташовані на уразливих до атак FPV територіях, і тамтешні малі підприємці не поспішають встановлювати таке прикриття від повітряних зайд. Найпростіша коштує 143 грн за кв. м, метало-синтетична – близько 400 грн, сендвіч-сітка (поєднання канатної і шестигранної) – до 730 грн за кв. м. Отже, щоб встановити укриття навіть над найменшим придорожним кафе на Донбасі, де часто спиняються на каву військові, власнику закладу треба щонайменше з пів сотні метрів сітки. Дорого.

Антидронові тунелі, а не скляні автобусні зупинки

На питання, чи варто громадам, розташованим на загрожених територіях, облаштовувати антидронові коридори, у Силах підтримки відповідають, що варто, але радять «такі ініціативи координувати з військовими для максимальної ефективності».

Проте громади та місцеві підприємці, принаймні дрібний бізнес, не поспішають вкладатися в сітки. Троє військових, з якими спілкувався «Главком», сказали, що не бачили жодного захищеного сітками цивільного об’єкта, що працює в прифронтовій зоні на Донбасі.

«Це клопітно і це дорого, адже треба прикрити досить великі площі, і коштів на це у громад, а тим більше у місцевих підприємців немає», – розмірковує Олександр Соломко, аналізуючи ситуацію в Ямпільському та Глухівському районах Сумської області.

А Микола Торяник, голова Хотінської громади, кілька сіл якої окуповані росіянами, має свою відповідь. Він каже, що «дрони тут літають, як мухи», але для того, щоб наважитися на якісь дії, «треба, щоб хтось «згори» дав команду, взяв на себе відповідальність»: «Чи робити ті сітки, коли робити, кому і за який кошт, – це має вирішити військово-цивільна адміністрація, а не керівники громад».

Олена Зварич, для «Главкома»