/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F6c636d28f02b46b8c8fae1db2316b0b3.jpg)
Протипіхотні міни: як їх використовує Росія і чому Україна вийшла з Оттавської конвенції
Довгі десятиліття нам розповідали, що протипіхотні міни – це дуже погано, за їхню заборону виступала принцеса Діана, а ухвалення 18 вересня 1997 року Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін було сприйнято як рішучий крок до миру на планеті.
Та сьогодні країни Європи активно знімають із себе взяті колись зобов’язання і рясно засівають свій наявний з Росією кордон тисячами мін. Чому так відбувається і як сталося, що протипіхотні міни стали навіть не необхідним злом, а засобом порятунку від ще більшого зла – читайте в матеріалі 24 Каналу.
Чому Україна виходить з Оттавської конвенції і як це відбуватиметься
29 червня 2025 року президент Зеленський підписав указ, яким ввів у дію рішення РНБО про вихід України з Конвенції про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення. Це довга та офіційна назва Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін.
Зверніть увагу! Вихід з Оттавської конвенції доволі складна процедура й лише підпису Володимира Зеленського недостатньо. Після підпису президента вихід з Оттавської конвенції мають законодавчо закріпити народні депутати відповідним голосуванням.
Далі подається звернення від імені країни до ООН і офіційно вихід з Конвенції набуває чинності через 6 місяців після цього.
Причина виходу з Конвенції очевидна – Україна перебуває в стані війни з Росією, яка має значно більші ресурси та цинічно їх використовує, зокрема, давить масою і буквально закидує українські позиції гарматним м'ясом.
Україна наявними силами не може зупинити ворожу навалу з низки причин:
- це й відсутність можливості діяти симетрично на фронті в понад 1000 кілометрів,
- нездатність європейських союзників задовольнити вимоги України щодо зброї та ресурсів,
- і саботаж американських партнерів, які зупинили нам військову допомогу за байденівською програмою USAI та викручують руки буквально з будь-якого приводу, не забуваючи нагадувати, що це "війна Байдена і вона ніколи б не почалася, якби Трамп був президентом", ніби він не був ним в умовному 2018-му.
У цій скрутній ситуації Україна змушена вдаватись до непопулярних кроків і застосовувати проти російського наступу протипіхотні міни. Це недорогий, але ефективний та дійсно масовий засіб проти ворожих штурмовиків. Втім, є проблема – Україна є підписантом так званої Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін.
Її було укладено 18 вересня 1997 року в канадській Оттаві (від того і назва) на тлі великого занепокоєння світу щодо не лише невибіркової дії "інженерних боєприпасів" (бо міна не обирає конкретну жертву, а може роками просто чекати), але й неконтрольованого, несистемного та хаотичного поширення протипіхотних мін у зоні воєнних конфліктів. Як це довели нам воєнні конфлікти у Кореї, В'єтнамі, Афганістані та інших небезпечних куточках світу.
За оцінками, до мільйона людей в Афганістані стали жертвами "сплячої зброї", яка досі щодня вбиває і калічить / фото Ton Koene / EM
У наш час мовиться про бойові дії в колишній Югославії, а також у країнах так званого третього світу (нині це країни Глобального Півдня), а особливо – в Африці та на Близькому Сході, де вибухонебезпечні предмети опинилися не в руках військових, а терористів чи парамілітарних об’єднань, які мають дуже приблизні уявлення про Женевські конвенції, правила та звичаї війни, а головне – позбавлені тяглості, стратегічного бачення і переслідують локальні завдання.
Які є види протипіхотних мін і що це таке
Протипіхотні міни, або інженерні боєприпаси – це велика родина вибухонебезпечних пристроїв дистанційної та невибіркової дії. Як видно з назви, ці міни призначені для ураження живої сили противника. Вони спрацьовують автоматично при контакті, наприклад, коли людина наступає на неї або зачіпає розтяжку. Також вони можуть вистрибувати при наближенні та вибухати.
Такі міни мають фугасну або осколкову начинку. У таких пристроях сховані від декількох десятків до кількох сотень грам (а в окремих випадках – декількох кілограмів) вибухівки та уражуючих частин. Все це завдає серйозних травм та може призвести до ампутацій чи навіть смертельних поранень.
Найпоширеніші види протипіхотних мін (за даними ІМІ):
- ПФМ-1 ("Пелюстка") – абревіатура розшифровується просто як "Протипіхотна фугасна міна". Вона дуже маленька (близько 12 сантиметрів) і дуже небезпечна. Їх розкидають по великій території під час обстрілу касетними боєприпасами. Фактично одним вибухом можна щільно дистанційно замінувати велику територію. Вони майже непомітні в густій траві (вони зеленого кольору). Саме ці міни найчастіше призводять до каліцтва.
На жаль, велика кількість жертв – діти. Часто ПФМ-1 через специфічну форму сприймається дітьми як іграшка. На жаль, трагічних прикладів таких випадків в Україні чимало, адже росіяни активно засівають "метеликами" українські міста в прифронтовій зоні, а деякі українці не поспішають або не мають змоги евакуюватись.
- ПМН-2 – протипіхотна міна натискної дії, вона ж "Чорна вдова". Ці фугасні міни встановлюються на ґрунт чи під ґрунт/сніг (візуально вони не помітні). Спрацьовують міни від наступання на них ногою. Результат – смерть від втрати кінцівок і крові. Ураження часто супроводжується втратою свідомості. Крім того, висока температура вибухових газів може заподіяти значні опіки нижнім кінцівкам.
- ОЗМ-72 – протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження. Серед військових ОЗМ-72 відома як "Міна-жаба" через здатність робити стрибок. Також вона відома як "Відьма", вочевидь через підступність. Ця міна спрацьовує, коли людина чіпляється за розтяжку. Вистрибує на висоту 90 – 110 сантиметрів від поверхні, розривається та розкидає 2400 вражаючих елементів (кульки або ролики). В радіусі 25 – 30 метрів після такого вибуху все гине – це радіус суцільного або кругового ураження. Інші елементи можуть розлітатися на відстань до 300 метрів.
- МОН-50 – протипіхотна осколкова міна спрямованого секторного ураження. Дальність ураження МОН-50 – 50 метрів. Міна вручну встановлюється на ґрунт, також може кріпитися на дерево або іншу вертикальну поверхню. Може використовуватись як керована. Може бути замаскована гілками дерев та іншою рослинністю вздовж доріг та стежок біля місць ведення бойових дій та розташування військових позицій.
МОН-50 є радянським аналогом американських мін Claymore. Їх Україна раніше отримувала від США. Вони є мінами спрямованої дії та, за деякими винятками, не підпадають під заборону Конвенції.
- ПОМЗ-2М – протипіхотна міна натяжної дії. Використовується для створення розтяжок-засідок на піхотинців противника.
Найпоширеніші протипіхотні міни / інфографіка ІМІ
Міни МОН та ОЗМ можуть використовуватись як дистанційно, так і в керованому варіанті. Оттавська конвенція дозволяє лише другий спосіб.
Чи працює Оттавська конвенція
Велику роль у приверненні уваги до проблеми відіграла британська принцеса Діана (у січні 1997 року вона сама пройшла по мінному полю в Анголі й фото цієї події стали вірусними), а також активне промо в західних ЗМІ.
Принцеса Діана в Анголі на мінному полі / фото Getty Images
Того ж року ініціаторка глобального руху за заборону протипіхотних мін американська журналістка Джоді Вільямс за свою діяльність отримала Нобелівська премію миру. Нині ж у неї від останніх новин буквально стається щоденна істерика, оскільки руйнується вся справа її життя. При цьому ідеальною ця справа ніколи не була.
Мені хочеться кричати від цього. Це справді приголомшує. Міни не зупиняють вторгнення. Міни не впливають на результат війни. Вони лише калічать або вбивають власний народ. Ось чому це мене вражає – це така дурість… Це не є нелогічним. Я розумію цей страх. В ідеальному світі, або чомусь подібному, можливо, мінний бар'єр мав би сенс, але це не так. Він не зупиняє рішучих солдатів від участі в боях. Все, що ви отримуєте, – це безлад, який загрожує вашому власному населенню,
– пані Вільямс у квітневому інтерв’ю The Guardian натякає, що країнам Балтії не треба зміцнювати оборону, а просто чекати Путіна.
При цьому Нобелівська лауреатка, розкритикувавши рішення про вихід з Оттавської конвенції країн Балтії, не згадали про Росію, яка її ігнорує і не думає відмовлятися від протипіхотних мін. Також Джоді Вільямс нічого не сказала про Америку, громадянкою якої є і де живе нині. Таким чином, поважна правозахисниця ігнорує той факт, що Україна опинилася в нерівній і несправедливій ситуації, яка обмежує її право на самооборону згідно зі статтею 51 Статуту ООН. І незабаром у такій же ситуації можуть опинитися Фінляндія, Литва, Польща, Естонія чи Латвія.
Внаслідок активації Конвенції кількість щорічних жертв мін знизилася з понад 25 000 до менше ніж 4000, було знищено понад 55 мільйонів запасів мін, а кількість країн, що активно виробляють цю зброю, скоротилася з десятків до кількох.
Але, на жаль, Оттавська конвенція досі не є ефективною настільки, щоб викорінити проблему, про що свідчать страшні цифри статистики. Згідно з даними міжнародної організації Landmine Monitor, у 1999 – 2017 роках від мін загинули або отримали каліцтва 120 тисяч осіб. 87% постраждалих були мирними жителями, майже половина з них – діти.
Варто констатувати, що проблема не в договорі, а в агресивних диктаторах, через яких продовжуються війни та гинуть люди. Втім, для Західного світу ухвалення цього договору стало важливим кроком для самозаспокоєння та віри в те, що війни закінчилися й умовна Росія вже більше не буде загрозою для цивілізованого світу.
Звісно, не можна применшувати і заходів щодо скорочення в світі так званих інженерних боєприпасів. Щоправда, після російської агресії проти України, яка переросла в найбільшу війну в Європі з часів Другої світової та перетворила нашу державу на одну з найбільш замінованих країну світу (за оцінками Міжнародного центру розмінування в Женеві), про ці скорочення вже можна забути. А також згадати про те, що знищене нами в попередні роки могло б зараз зупиняти окупантів. Втім, історія не має умовного способу.
Україна та Оттавська конвенція
Україна приєдналася до Оттавської конвенції в лютому 1999 року (міжнародний документ набув чинності 1 березня 1999-го), але, відповідно до українського законодавства, договір мав парафувати парламент, чим Верховна Рада в часи Кучми не надто бажала займатись.
На це були свої причини – Україна мала п'ятий за обсягом арсенал після Китаю, Росії, США та Пакистану (ця четвірка, а також Індія ніколи не приєднувалися до Оттавської конвенції).
З радянських часів на складах залишалися мільйони протипіхотних мін, і вони були доволі ходовим товаром (Україна, нагадаємо, у 90-ті та 2000-ті була дуже потужним експортером зброї та, на жаль, не особливо переймалася тим, хто її купує). Через це ратифікація Оттавської конвенції "трохи" затягнулася – аж до 18 травня 2005 року. З 1 червня 2006 року Україна стала офіційною державою-учасницею Конвенції.
Лише протипіхотних мін ПФМ-1 "Пелюстка" (інша поширена назва – "Метелик") Україна станом на 2011 рік мала 6 мільйонів екземплярів, а було ж іще й багато інших.
Після цього Україна почала активно знищувати протипіхотні міни та отримувати на це гранти у валюті. При цьому знищення окремих видів протипіхотних мін відбувалося й раніше, у межах двосторонніх домовленостей. По такій схемі та відповідно до договору з Канадою були знищені українські запаси мін натискної дії ПМН.
Утилізація українських протипіхотних мін на кошти від грантів ЄС, ОБСЄ і НАТО, Канади, Великої Британії та США продовжилась навіть після початку війни з Росією в 2014-му й тривала ще багато років. У 2018 році Верховна Рада ухвалила Закон "Про протимінну діяльність", що визначив правові та організаційні засади здійснення протимінної діяльності в Україні та особливості державного регулювання у відповідній сфері.
Станом на 2020 рік Україна відповідно до своїх зобов'язань у межах Оттавської конвенції ліквідувала 3 мільйони протипіхотних мін.
Як Росія використовує протипіхотні міни
Росія ніколи не підписувала Оттавську конвенцію і жодних обмежень у використанні протипіхотних мін не мала, чим активно користувалася, перетворюючі лісопосадки та цілі населені пункти на загарбаному нею Донбасі на мінні поля.
На відміну від України окупанти ні перед ким не звітують про встановлені або, навпаки, деактивовані мінні поля. На цьому наголошувала Україна, коли в 2018 році зверталася до ООН, констатуючи, що через російську агресію та окупацію ворогом українських територій не може повністю гарантувати виконання Оттавської конвенції.
Крім того, Конвенція має й "сірі зони", бо звичайна граната на розтяжці – це фактично також протипіхотна міна (як ПОМЗ-2М), але договір її такою не вважає, а тому про її встановлення не потрібно звітувати та вносити у відповідні формуляри, а це породжує хаос і перетворює банальну мандрівку по значній частині української території у смертельно небезпечний квест (такі розтяжки досі регулярно знаходять навіть на Київщині, хоча бойові дії там завершились 3 роки тому).
За даними ООН, станом на 2025 рік, Україна є однією з найбільш замінованих країн світу. Майже чверть території країни є потенційно небезпечною через наявність мін та вибухонебезпечних предметів. Понад 5,4 мільйона людей потребують допомоги в сфері протимінної діяльності. Через страх підірватися на міні багато людей не можуть повернутися до своїх осель і відновити повноцінне життя.
Інтерактивна карта замінування території України / Скриншот із сайту ДСНС
Необхідне зло: які країни вийшли та планують вийти з Оттавської конвенції
З початком повномасштабного вторгнення Україна опинилася в складній ситуації, коли протипіхотні міни були просто необхідні для зупинки росіян, але міжнародні зобов’язання залишалися в силі, й численні борці за мир в усьому світі (але українським коштом) активно про це нагадували.
Так, узимку 2023 року впливова міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch звинуватила Україну у використанні заборонених Оттавською конвенцією протипіхотних мін. При тому, що фактично Україна нічого не порушувала, а лише використовувала залишки боєприпасів, які не встигла утилізувати.
Нині ж вихід з Оттавської конвенції дає нам повне право на розгортання власного виробництва протипіхотних мін та насиченням ними лінії фронту з Росією та кордон з Білоруссю. Нагадаємо, мовиться про понад 1300 кілометрів, тож мін нам потрібно багато.
Також Україна не забуває і про гуманітарний аспект – нові технології і допомога партнерів дадуть змогу виробляти міни з функцією самознищення для зменшення гуманітарних ризиків. Також для забезпечення України мінами незабаром можуть доєднатися сусіди. Зокрема, Польща та країни Балтії.
Україна змушена вдаватися до непопулярних, але життєво необхідних заходів не сама. Її в цьому повністю підримують союзники. Ба більше, вона роблять те саме, намагаючись у такий спосіб убезпечити себе і за допомогою протипіхотних мін створити аналог "рову з крокодилами" на кордонах з Росією та Білоруссю.
Росія ніколи не була учасницею цієї конвенції та надзвичайно цинічно використовує протипіхотні міни. Причому не тільки зараз у війні проти України. Це фірмовий почерк російських убивць – знищувати життя всіма методами, які в них є. … Ми бачимо, як наші сусіди у Європі реагують на цю загрозу. Ми знаємо також і складнощі процедури виходу, коли це здійснюється в умовах війни. Робимо цей політичний крок і даємо таким чином сигнал усім нашим партнерам, на чому зосереджуватися. Це стосується всіх країн по периметру з російським кордоном. Саме протипіхотні міни є інструментом, який дуже часто не має альтернативи для оборони,
– президент Зеленський у традиційному зверненні до нації 29 червня 2025 року пояснює своє рішення.
- У березні 2025 року Фінляндія, Польща, Латвія, Литва та Естонія оголосили про намір вийти з Оттавської конвенції.
- 19 червня 2025 року парламент Фінляндії підтримав вихід країни з Оттавської конвенції про заборону мін.
26 червня Сейм Польщі ухвалив законопроєкт про денонсацію Оттавської конвенції.
27 червня про вихід з Оттавської конвенції повідомили ООН Латвія, Литва та Естонія, запустивши відлік у 6 місяців, необхідний для офіційногого виходу з Конвенції.
Тепер країни Балтії, усвідомлюючи велику екзистенційну небезпеку від Росії та не маючи жодних ілюзій щодо того, що агресор зменшить свої апетити, готують для непроханих гостей свої мінні поля і сподіваються, що це дасть змогу виграти якомога більше часу і змусить сплатити Росію якомога більшу ціну.
20 червня 2025 року Володимир Путін під час виступу на економічному форумі в Санкт-Петербурзі заявив, що "где ступает нога русского солдата, то – наше". Російський диктатор ніби й жартував, але в Україні, а тепер і серед балтійських союзників, добре відомо – якщо цю ногу відірве вибухом протипіхотної міни, окупанту заявити про власні претензії буде складніше.
Тож мусимо констатувати, що в ідеальному світі заборона протипіхотних мін – це добре і необхідно, але в світі, де твоїм сусідом є Росія, без цього "необхідного зла" просто неможливо існувати. Бо тоді Росія прийде та вб'є.