Кам’яні леви й тиша вічності: містичні історії Львова, про які не говорять на екскурсіях

Найвища гора Львова — Високий замок, окрім захоплюючого подих краєвиду, приховує чимало таємниць. Цей район Львова раніше був сповнений трагічними, містичними та іноді химерними історіями. Серед них легенда про криницю самогубців та грот, у якому зводили останні рахунки з життям молоді чоловіки.

Достеменно відомо, що ще у 19 столітті від вулиці Театинська (зараз Максима Кривоноса), тягнулась вгору стежка. На ній була криниця, з якої брали воду для місцевої кузні. Подейкували, що саме цю криницю обирали самогубці, а іноді ходили чутки, що не всі смерті були добровільні. Як зникла кузня — криницю засипали.

А місцем, де вирішували прощатися з життям став грот, збудований 15 серпня 1841 року. Охороняють його два кам’яні леви, перенесені сюди з колишньої ратуші після її обвалу у 1826. Один тримає герб Еразма Сикста, другий — Яна Юліана Лоренцовича, видатних львівських патриціїв.

Львівська міська міфологія має дві версії "легенди про самогубців". Перша — про шляхетних чоловіків, які через вік та хвороби були на смертному одрі, але е бажали помирати власною смертю. Інша свідчить про закоханих, які не могли бути разом при житті, тож обирали померти разом саме у цьому гроті.

Легенди легендами, а місце дійсно навіює роздуми — поруч тиша, каміння, багато зелені. Однак жодних письмових доказів череди насильницьких смертей на цьому місці у письмових джерелах 19 столітті не збереглося.

Раніше "Телеграф" розповідав про чотири містичні місця Києва, де світ живих наче єднається з потойбіччям. Частину легенд спричинили цілком реальні причини.