Клуб друзів Кремля: хто організовує російські кампанії впливу у Франції

Цього року у французьких містах Монпельє, Ліоні, Клермон-Феране, Безьє та Страсбурзі 8 травня пройшла акція «Безсмертний полк». Цей захід викрив цілу мережу організацій і діячів, які посилюють російський вплив у Франції не лише подібними мітингами, а й поширенням проросійської риторики у французьких медіа, а також історичних, освітніх, культурних і навіть духовних ініціатив.

«Детектор медіа» знайшов десятки таких людей, а також підтвердження того, що їхня робота не лише схвалюється, а посилено підтримується безпосередньо Кремлем. У цьому розслідуванні ми розповідаємо про головних дійових осіб російського впливу у Франції та про те, як українська спільнота у цій країні намагається боротися з ним.

У матеріалі згадано лише про ті організації та тих осіб, про яких вдалося знайти підтвердження їхньої проросійської діяльності та/або зв’язків із Кремлем у відкритих джерелах, а також на основі коментарів осіб, які безпосередньо працюють із цією проблематикою у Франції на умовах анонімності.

Це — друга частина дослідження «Детектора медіа» про проросійську мережу у Франції. Першу частину читайте за посиланням.

Французькі політики та дипломати, які підіграють Росії

Французька партія Solidarité & Progrès (заснована Жаком Шемінадом) від початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році системно відстоює «мирні переговори» і нормалізацію відносин США та Франції з Росією. Наприклад, в одному з матеріалів сайту партії за 27 березня 2025 року йдеться, що саме «нормалізація відносин між двома наддержавами» нібито відкриє «численні шляхи» для позитивних змін у світі. У цих публікаціях Захід і НАТО постають ініціаторами конфлікту і «фактором шаленства», що заводить світ «у глухий кут». Партія також виступає проти санкцій у бік Росії та називає їх «економічною катастрофою» для Заходу. Лідер партії Жак Шемінад неодноразово робив антизахідні заяви — наприклад, у 2024 році він закликав Францію вимагати розпуску НАТО як «надто небезпечної» структури, яка нібито набула мети зруйнувати нації. Лідер партії також приєднався до однієї з маніфестацій «Безсмертного полку» в Парижі цьогоріч, де виголосив промову з «нагадуванням про братерство між російськими та французькими бійцями», а на сайті партії у матеріалі про цю подію акцент є на тому, що саме внесок Росії був визначально важливим у перемозі у Другій світовій війні, що дещо корелює з тезами російської пропаганди у Європі. Втім у французьких медіа Шемінада називають «конспірологом»,[1]  а саму партію — ультраправою та маргінальною, оскільки вона не була ще жодного разу представлена ані у національному парламенті, ані у Європарламенті.

Цього року вперше до «Безсмертного полку» приєдналась і депутатка партії La France insoumise (LFI) Софія Шікіру (Sophia Chikirou). На відео з заходу вона стоїть біля російського триколору і називає «провокацією» можливий вступ України до НАТО та Європейського Союзу. Це спричинило низка публікацій у французьких медіа, у відповідь на які Шікіру доводилося заперечувати свою участь у мітингу, називаючи його «протестним рухом проти правих». LFI, заснована Жаком-Люком Меланшоном, вважається ліворадикальною партією, яка має більший вплив на політичній арені, оскільки у Національній асамблеї Франції після виборів 2022 року LFI має 75 депутатів (партія входить у фракцію NUPES). Лідер партії, хоч у 2022 році засудив Росію та назвав Україну жертвою агресії, вже за день після початку повномасштабного вторгнення звинувачував НАТО у ньому. У своєму подкасті суспільний мовник Франції France Televisions назвав Меланшона «русофілом».

Очевидно, що Росія співпрацює не лише з конкретною політичною групою, а з різним спектром політичних рухів, які можуть представляти кардинально різні погляди у низці питань, але збігатись у позиції щодо подій в Україні.

Ще одним французьким політиком, який підтримує Росію, є депутат Європарламенту Тьєррі Маріяні (Thierry Mariani), якого в медіа називають праворадикалом. . З 2012 року по 2019 рік він очолював асоціацію Dialogue Franco-Russe. Її було створено у 2004 році під патронатом тодішнього президента Франції Жака Ширака та президента Росії Володимира Путіна. Ця організація позиціює себе як «інструмент комунікації між політичними, економічними й культурними колами двох країн» і має на меті «сприяти поглибленню стратегічних відносин і привілейованого партнерства між Францією і Росією». Зараз асоціація щомісяця організовує онлайн-зустрічі щодо «викликів франко-російського співробітництва». Після 2019 Маріяні є співголовою асоціації разом із Сергієм Катасоновим (Sergueï Katasonov), проти якого Україна наклала санкції, а Ірина Дюбуа (Irina Dubois), яка зʼявляється в дописах на сайті та відео з конференцій, є директоркою та ведучою ютуб-каналу організації.

Організація і після 24 лютого 2022 року бере участь у кремлівських заходах. Наприклад, 2 листопада 2022 року Фонд публічної дипломатії Олександра Горчакова у співпраці з «Діалогом» провів онлайн-дискусію на тему «Безпека в Європі: роль Російської Федерації та Франції». Учасники заходу схарактеризували сучасні міжнародні відносини та структури, які підтримують «однополярний» світ, як «застарілі», з акцентом на словах французького політика Крістіана Камбона про те, що Росія та Франція можуть сформувати нову структуру безпеки, яка стане альтернативою НАТО.

Institute of European Integrity (IEI) класифікує фінансування організації як «непрозоре» та вказує на те, що вона до 2022 року ділила офіс із російською залізницею (РЖД) і Російським домом науки та культури в Парижі. «Профіль асоціації “Діалог Франція — Росія” містить наступні елементи: 1: вище керівництво, пов’язане з організованою злочинністю; 2: співпраця з санкційним дипломатичним фондом; 3: співпрезидент, який одночасно є депутатом Європейського парламенту та перебуває під слідством у справі про відмивання грошей», — ідеться на сайті IEI. Інститут також указує, що до 2018 року Маріяні обіймав посаду в «комітеті з етики» Russia Today (RT). Євродепутат також був співголовою консультативної ради компанії CFG Capital разом з Олександром Торшиним, на якого накладено санкції та який має зв’язки з організованою злочинністю через посередника Олександра Романова. Крім того, CFG Capital брала участь у спільному економічному інвестиційному фонді з Marshall Capital пропутінського підсанкційного «православного» олігарха Костянтина Малофєєва.

У їхньому розслідуванні також ідеться, що будучи почесним президентом «Діалогу» щонайменше до лютого 2022 року, Володимир Якунін «має унікальне резюме, яке складається з [ролі] колишнього співробітника КДБ, підсанкційного силовика, колишнього власника “Російських залізниць” і нинішньої довіреної особи російського Фонду публічної дипломатії Олександра Горчакова, який перебуває під санкціями».

А «принц Олександр Трубецькой (він же «Александр Трубецкой» або «Трубецкой»)», за інформацією ІЕІ, є головним вербувальником паризьких політиків до орбіти Росії. У 2011—2013 роках він був членом правління компанії «Связьинвест Коммуникации», а його присутність можна знайти в інших підприємствах, пов’язаних із Якуніним, Малофєєвим і Російською православною церквою.

Серед членів «Діалогу» можна також знайти й інших французьких політиків. Зокрема, до неї причетний Мішель Вуазен (Michel Voisin) — колишній депутат від партії «Республіканці» Франції та екскерівник французської делегації в Парламентській асамблеї ОБСЄ. З 2018 року був «іноземним спостерігачем» на псевдовиборах, організованих на тимчасово окупованих територіях України, а у 2024 році він також «спостерігав» за проведенням президентських «виборів» на них.

Ще одним членом асоціації є Ніколя Дюїк (Nicolas Dhuicq), який спочатку втратив посаду мера комуни Брієнн-ле-Шато у 2020, потім активно підтримував партію Reconquête, потім — Марін Ле Пен та її політичну силу, а згодом став діячем праворадикальної Droite Populaire. Окрім поїздок у ролі «спостерігача» на тимчасово окуповані території, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну виступає у французьких і кремлівських медіа, повторюючи тези російської пропаганди. Наприклад, у 2022 році, напередодні президентських виборів у Франції, він дав інтерв’ю російській агенції іномовлення Sputnik, у якому сказав, що Еммануель Макрон нібито є «агентом американського депозитарного банкінгу» й оголосив про вплив «дуже багатого гей-лобі» на його кампанію.

Сам Маріяні також брав участь як «спостерігач» за різними «виборами», за що у червні 2021 року він був включений у «чорний список» Європейського парламенту разом із чотирма іншими французькими депутатами. Йому заборонили відвідувати наглядові місії за кордоном до кінця 2024 року. Його також звинуватили в отриманні вигоди від розкішних поїздок в обмін на позитивні звіти щодо проведення виборів у Криму та Казахстані.

До «Діалогу» також належить Фабріс Сорлін (Fabris Sorlin) — французький праворадикальний політик, який колись належав до партії «Національний фронт», переїхав до Москви 2015 року, а у 2022-му отримав російське громадянство. Членство в цій асоціації він поєднує з віцепрезидентством у «Міжнародному русофільському русі» (MIR) — структурі, створеній у 2023 році у тісній співпраці з Малофєєвим. Теж регулярно коментує тему Росії для французьких і кремлівських медіа, поширюючи тези про «економічне зростання» Росії, «занепад Європи» та те, як «життя відновлюється» на ТОТ, особливо у Донецьку та Маріуполі.

З цією асоціацією теж співпрацює Жак Хогард (Jacques Hogard) — колишній полковник французької армії, учасник військових операцій в Африці й автор воєнно-історичних праць. З 2022 року коментує у французьких і російських медіа війну в Україні, поширюючи проросійські тези. До прикладу, через свій акаунт у соцмережі «Х» (колишній твіттер) він просуває риторику про «агресію НАТО проти Росії», а у своїх інтерв’ю для французького видання Le Dialogue у 2024 році казав, що війна «майже закінчена» перемогою Росії, а НАТО програє, оскільки «Україна не може виграти» через «психологічну та демографічну катастрофу». У тому ж році був учасником заходу Dialogue franco-russe під назвою «Чи веде Франція війну проти Росії». У тому ж 2024-му Хогард видав книгу La guerre en Ukraine : Regard critique.. («Війна в Україні: щодо критики..»), у якій, окрім вищезгаданих тез та інших штампів російської пропаганди, покладає провину за російську агресію проти України на США і НАТО й описує західні санкції як провокативний крок, виправдовуючи дії Росії.

25 жовтня 2022 року газета Le Monde повідомила, що організація наразі перебуває під прицілом паризького правосуддя, а розслідування проводить JUNALCO — підрозділ прокуратури, основним завданням якого є боротьба з організованою злочинністю. Оскільки двома головними мішенями є Тьєррі Маріані й інший французький політик, який є членом «Діалогу», Ів Поццо ді Борго, розслідування зосереджено на діяльності з відмивання грошей і одночасно намагається встановити факти, пов’язані з торгівлею впливом і корупцією із залученням асоціації. Маріані також підозрювали у відмиванні російських грошей через фантомну автошколу в передмісті Парижа, відкриту на його ім’я навесні 2021 року, згідно з тим же джерелом.

«Дивакувата історія. Матеріал, який був використаний для її складання, взятий з українського сайту “Миротворець” (включно з його паспортними даними — “ДМ”)», — так прокоментував ці справи сам євродепутат, який у серпні 2023 року подав скаргу на крадіжку особистих даних. Обидва розслідування було закрито 10 жовтня 2024 року.

З «Діалогом» також пов’язаний і «духовно-культурний центр» Російської православної церкви, який відкрився у 2016 році. Будівництво центру, включаючи православний собор, обійшлося Кремлю у близько 170 мільйонів євро, повідомляло «Радіо Свобода». У грудні 2016 року собор особисто освятив Московський патріарх Кирило. Комплекс займає площу 4245 квадратних метрів, які вважаються територією Росії, та розташований неподалік від Ейфелевої вежі. Окрім Свято-Троїцького собору, в комплекс входять парафіяльний центр, школа, культурний центр, книжковий магазин, виставковий простір і кафе. На питання про те, чи це звичайний храм, чи російський центр впливу, український активіст у Парижі Володимир Когутяк відповів, що учасники маніфестацій активних проросійських рухів часто використовували саме цей храм як місце зустрічі. Про історію участі Кремля у створенні й утриманні цього об’єкту свого часу писав Vanity Fair.

Видання LB.ua до повномасштабного вторгнення публікувало списки французьких політиків і діячів, які симпатизують Росії. Щонайменше кілька людей серед згаданих персонажів досі діють на підтримку Кремля у Франції та не втратили впливу на французькій політичній сцені. Зокрема, Жан-Люк Шаффгаузер (Jean-Luc Schaffhauser), колишній депутат Європарламенту. Окрім того, що він теж їздив «спостерігачем» на імітацію виборів на тимчасово окупованих територіях після 2014 року, він також відіграв ключову роль у домовленостях про кредит від First Czech-Russian Bank обсягом 9 мільйонів євро, що був наданий для партії Марін Ле Пен. За це він отримав комісію 140 тисяч євро, пише французьке видання Mediapart. У 2023 році у мережі з’явився витік листування «уповноваженого президента Росії з питань зв’язків зі співвітчизниками за кордоном» Олександра Бабакова з Шаффгаузером і Ле Пен — через нього політик отримав понад 250 тисяч євро на роботу його організації Académie européenne в обмін на виступи у Європарламенті на підтримку Росії та її політики.

Організація не є надто активною в інформаційному просторі. Увагу на діяльність Шаффгаузера звернули журналісти The Washington Post у своїх матеріалах про вплив Росії на вибори у низці європейських країн за 2024 рік. У одному з них ідеться про те, що політик досі підтримує контакт не лише з Бабаковим, а й із головою зовнішньої розвідки Росії Сергієм Наришкіним. Крім того, російський дипломат Ілля Субботін щомісяця сплачував оренду одного поверху будинку колишнього європарламентаря. У 2023—2024 роках Шаффгаузер був під слідством Національної фінансової прокуратури Франції за його фінансові операції, а французька контррозвідка (DGSI) визначила політика як ключову фігуру російської кампанії впливу у Франції.

У списках також фігурує Жан-П’єр Шевенман (Jean-Pierre Chevènement), який фактично підтримав анексію Криму та п’ять разів входив до складу лівих урядів як міністр наукових досліджень і технології, міністр промисловості, міністр освіти, міністр національної оборони та міністр внутрішніх справ. У 2017 році був нагороджений російським орденом Дружби «за зусилля зі зміцнення миру, дружби та взаєморозуміння між народами». Зараз очолює фундацію Res Publica, яка має безпековий напрям. Хоч Шевенман і засуджує російське вторгнення в Україну, він також критично ставиться до продовження санкцій проти Росії та постачання зброї Україні, через що начебто Франція може бути втягнена у війну. Крім цього, політик виступає за відновлення діалогу з Росією на основі реального балансування сил у Європі, вбачаючи прагматичну необхідність багатополярності. І поширює пропагандистські кліше — наприклад, говорить, що до ХХ сторіччя «українці були ідентичні росіянам».

Ще один агент впливу — Еммануель Лерой (Emmanuel Leroy), колишній співробітник партії Марін Ле Пен, а зараз — голова організації Urgence Enfants du Donbass для гуманітарних місій на окупованих Росією територій і з 2023 року громадянин Росії. Він був «спостерігачем» на так званому «референдумі» на загарбаних Росією землях у вересні 2022 року. Повідомляв, що голосування нібито відбувалося згідно з міжнародними стандартами, а «жителі Донбасу розглядають його як повернення до Матері-Вітчизни». У коментарі для FranceSoir у 2022 році розповідав, що Захід буцімто сконцентрований на гегемонії, а не на захисті, а також називав Євромайдан «переворотом». Утім, згідно з фейсбук-сторінкою вищезгаданої організації, остання на цей момент її акція відбулась у 2022 році у Волновасі.

Просуває російські інтереси у Франції ще й Російсько-французька торговельна палата, або ж CCI France-Russie, яка досі працює у Москві. Зокрема, за інформацією розслідування Radio France, вона нараховує близько 400—450 членів (російських і французьких). Серед них — провідні компанії з різних секторів, які й до війни працювали у Росії. Палата фінансується здебільшого з їхніх внесків. Наприклад, у 2019 році у її Економічній раді було до 40 великих підприємств (щорічний внесок складає близько 50 тисяч євро). У засіданнях цієї ради того часу брали участь французькі лідери бізнесу: Auchan, Adeo (Leroy Merlin), Total (Energies), Société Générale, Renault, BlaBlaCar, Legrand, Air Liquide, Crédit Agricole CIB, Orange, Orpea, Pernod Ricard, Poma, Sanofi, Schneider Electric тощо. Частина цих компаній були активними у CCI France Russie і після 2022 року.

Діяльність палати демонструє стійку проросійську лінію та критичний погляд на санкції. Зокрема, генеральний директор палати Павло Шинський у березні 2022 року дав інтерв’ю BFM Business, де сказав, що «жодна французька компанія не пішла [з Росії]» і назвав санкції «контрпродуктивними». Він закликав підприємства «продовжувати свої активності» у Росії, бо, за його словами, санкції об’єднують середній клас навколо влади й загрожують демократії. Палата регулярно відвідує та організовує заходи за сприяння Кремля, як-от, наприклад, Петербурзький економічний форум.

Прямого держфінансування чи офіційної підтримки Росії палата не має — принаймні, офіційно. Проте існують фактичні зв’язки з особами, близькими до російської влади. Зокрема Еммануель Кіде, президент CCI France Russie, є незалежним директором «Новатеку» (великої газової компанії, співвласником і колишнім головою якої є близький до Путіна олігарх Геннадій Тимченко). Павло Шинський входить до ради «Нева-фонду» — некомерційної установи, створеної тим же Тимченком. Кіде має Орден Дружби Росії, який йому вручав російський міністр закордонних справ Лавров, а Путін надав йому російське громадянство. Тож палата опосередковано пов’язана з людьми та структурами, наближеними до Кремля, зокрема з тими, хто перебуває під санкціями. Зараз президент Палати також взаємодіє з різними державними установами як спікер — наприклад, у квітні 2025 року він давав лекцію для студентів МГІМО про співпрацю Франції та Росії. З CCI France Russie також співпрацює французький журналіст Рено Жерард (Renaud Gerarde), який хоч і засудив російську агресію проти України, втім закликає до діалогу з Путіним «без поступок».

Росія використовує французьких політиків і для просування своєї «м’якої сили» і в історичних аспектах.

Один із таких «істориків» — П’єр Малиновський, колишній французький військовий і помічник Ле Пен, який із 2017 року постійно живе в Москві. Аналітики Lansing Institute пишуть, що його діяльність покликана посилити зв’язки Москви з Францією під виглядом історичних ініціатив, а сам Малиновський є пов’язаним із Кремлем — Путін надав йому російське громадянство у 2022 році, а сам він був на двох останніх інавгураціях президента Росії. За інформацією того ж інституту, організацію, якою керує француз — Фонд розвитку франко-російських історичних ініціатив — створювали за участі впливових у Росії персон і структур. Зокрема, серед спонсорів і партнерів Фонду є великі російські компанії та державні відомства: Уральська гірничо-металургійна компанія Іскандера Махмудова (з 22 року вийшов зі складу ради директорів), міністерство оборони й міністерство культури Росії, Адміністрація президента тощо. За оцінками експертів Lansing Institute, бюджет фонду значно зріс у 2021 році, перевищивши 30 мільйонів рублів, що, на їхню думку, вказує на політичну підтримку саме з боку російської сторони, оскільки публічної інформації про кошти з французьких чи європейських фондів у діяльності Малиновського немає.

Він є гостем російських державних телеканалів та позиціює себе як шукач «альтернативного погляду» на роль Росії у світовій історії, запевняючи, що не є агентом впливу, а займається лише археологією і збереженням пам’яті про спільні подвиги французів і росіян. Акцент у роботі та медійній присутності Фонду робиться на підкресленні «братерства» двох народів у Першій світовій війні, війнах Росії з Наполеоном тощо.

Француз має контакт із Жофруа Леженом — головним редактором консервативного тижневика Valeurs Actuelles, який поширює тези російської пропаганди, наприклад, про «беззаперечну перемогу Росії». За словами Le Monde, зв’язки фонду з російськими олігархами й офіційними особами викликали «підозру в МЗС» країни.

Інформаційна підмога проросійських сил у Франції

Головним діаспорним медіа у Франції зараз є «Русский очевидец» — онлайн-видання, яке виходить двома мовами: російською та французькою. У своєму матеріалі про «Безсмертний полк» воно повторило низку штампів російської пропаганди щодо цього заходу. На сайті видання можна побачити й інші матеріали з тезами російської пропаганди. В основноу на сайті культурні новини, пов’язані з Росією, — розповіді про російських культурних діячів, які працювали у Франції, а також матеріали про культурні заходи в країні. Особливої уваги вартує рубрика «Зарубіжна Росія», у якій і зібрані всі звіти з головних тем, які цікавлять російську діаспору у Франції. Зокрема, там є і листи дідам, що воювали на боці радянської армії у Другій світовій, і звіт з конференції «80 років потому: Росія і Франція у таборі перемоги», і матеріал про «бізнес-форум російськомовних підприємців», що пройшов у Франції, і текст про відкриття пам’ятника композитору Сергію Рахманінову у Парижі, й навіть оголошення Міжнародного конкурсу дитячої творчості «Москва у серці кожного». Про агресію проти України або осуд Росії у всіх цих матеріалах — ні слова.

Сайт Égalité et Réconciliation (E&R) заснований у 2007 році французьким публіцистом Аленом Соралем, який позиціює його як платформу для «національного примирення» між «лівими трудовими» та «правими цінностями». Однак на практиці він став осередком ультраправої ідеології, антисемітизму, конспірології та російської пропаганди. Сораль має судимості за розпалювання ненависті та заперечення Голокосту. Його акаунти в соцмережах були заблоковані за поширення дезінформації та мови ворожнечі, згідно з інформацією Центру протидії дезінформації при РНБО.

E&R використовує альтернативні медіа, такі як Kontre Kulture, для поширення своїх ідей, включаючи документальні фільми, книги та відео з конспірологічним та антизахідним змістом. На сайті регулярно публікують матеріали, що підтримують російську зовнішню політику та дискредитують Захід, включно з виправданнями дій Росії в Україні, позитивним висвітленням російських військових операцій і критику українського уряду. Наприклад, сайт розміщував інтерв’ю з російським ідеологом Олександром Дугіним і репостить контент із російських пропагандистських ресурсів, зокрема, Sputnik. Сам Сорал їздить до Росії та виступає там на заходах, організованих урядом, на яких він поширює антизахідні тези, звинувачує НАТО й західні медіа в поширенні пропаганди та маніпуляції громадською думкою, водночас просуваючи російські погляди як альтернативну «правду».

Схожим за змістом є і сайт «аналітичного центру» Stratpol, який було створено Ксав’єром Моро (Xavier Moreau) — колишнім французьким парашутистом, який живе у Москві з 2000 року та має подвійне французьке та російське громадянство. У вересні 2022-го він брав участь як «спостерігач» на так званих «референдумах» у тимчасово окупованих регіонах України. У своїх колонках для видань Géopolitique Profonde, Sud Radio, France‑Soir просуває проросійську риторику — про «прогрес» Росії попри санкції, «розумність» Путіна та «беззаперечність» перемоги Росії. Видав книгу під назвою «Україна: чому Росія неодмінно переможе?». На початку 2024 року французька розвідка розслідувала його зв’язки з Шаффгаузером у справі про можливий російський вплив на вибори в ЄС. Мав канал на ютубі з більш ніж 180 тисячами підписників, однак його було заблоковано, і згодом цей контент перейшов на альтернативні платформи. Також є функціонером громадської організації Vostok France — Solidarité Donbass, яку було створено задля гуманітарних місій на окупованих Росією територіях України. Остання на цей момент із них відбулась у жовтні 2022 року, як пише сайт ГО, у Маріуполі. Нагороджений медаллю «За сприяння» самопроголошеного «міністерства закордонних справ» проросійської влади окупованої Донеччини.

За схожим принципом працює й Александер Латса (Alexandre Latsa) — француз, який живе у Москві понад 17 років і займається HR-консалтингом. Він веде блог Dissonance, спрямований на популяризацію російської риторики в Європі. Поширює тези про те, що Росія «не здається й адаптується» до санкцій, а тому є «майбутнім головним глобальним гравцем» і що французьким консерваторам треба тісніше співпрацювати з Росією.

Ніколя Міркович (Nikola Mirković), який очолює організацію Ouest-Est із 2014 року, теж поширює російську пропаганду як публіцист. Організація діє не лише на окупованих територіях України, але й в інших країнах Європи, поширюючи проросійську позицію з низки питань. Головним аспектом її активності є гуманітарні місії на загарбані Росією землі, у рамках яких вони роблять інтерв’ю з «жертвами братовбивчої війни», поширюють відповідні матеріали російської пропаганди вкупі з репортажами про те, як вони відновлюють знищену інфраструктуру на цих теренах. Окрім цього, також можна знайти докази співпраці Мірковича з вищезгаданим Ксав’єром Моро — зокрема, вони разом купували автомобіль під прикриттям гуманітарних потреб «у друзів із Донбасу». Описуючи свої поїздки на окуповані українські теориторії різним медіа, Міркович казав, що місцеві «раді бачити західну солідарність» і що «Донбас є прикладом саморуйнування європейської ідентичності».

На сайті асоціації також приділяють увагу і темі сербської меншини у Косово, говорячи про її утиски та вихваляючись участю у реставрації православних святинь на території цієї країни. На сайті Ouest-Est також можна знайти різні коментарі Мірковича щодо ситуації в Україні та світі для французьких і російських медіа. У них він розповідає, що, наприклад, у Грузії та Румунії нібито реалізовують «сценарій Майдану», що українська армія «приречена на програш», що Сполучені Штати «втягнули у війну [Росії проти України]» й поширює інші штампи російської пропаганди. У коментарях для Sputnik Afrique він також говорив, що на боці України нібито теж воюють «французькі неонацисти». У 2023 році Міркович також видав книгу Le Chaos ukrainien («Український хаос»), яка дискредитує Україну.

Французькі громадяни також брали активну участь у створенні окремих інформаційних агентств задля поширення російської пропаганди на міжнародну аудиторію. До прикладу, Крістелль Неант (Christelle Neant) із 2016 року живе на тимчасово окупованих територіях, у 2018 році заснувала інформагентство Donbass Insider, яке у 2023 році перейменували в International Reporters. Має російське громадянство приблизно з 2021 року і є проросійським голосом. Від осені 2024 року веде щотижневий IR-Stream на платформі International Reporters, де виступає аналітиком з проросійською спрямованістю — показує Росію як захисницю від «диктатури Заходу». У лютому 2023 дала інтерв’ю Sputnik Afrique, в якому назвала постачання західної зброї в Україну «продовженням вбивства дітей», а також розповідала, що ЗСУ нібито використовують цивільних як «живий щит», збільшуючи кількість жертв серед мирного населення.

Ще одним «журналістом», пов’язаним із Donbass Insider, є француз Лоран Браяр, про якого «Детектор медіа» писав у 2022 році. З того моменту медійник продовжує взаємодіяти з російськими медіа — зокрема, в коментарях для Sputnik Afrique казав, що українські військові нібито навмисно ціляться у французьких журналістів на окупованих територіях, а також ретранслював інші штампи російської пропаганди. Продовжує вести свій телеграм-канал, у якому публікує матеріали про «життя під обстрілами» і страждання цивільного населення від «української агресії».

Цю діяльність підсилює інформаційна робота тих французів, які воюють на боці Росії. Серед них є Ерван Кастель (Erwan Castel) — колишній французький військовий, а з 2015 року — доброволець спочатку бойовиків на Донеччині, а згодом Росії. Неодноразово виходив у стрими з передової (наприклад, через Agoravox TV й інші платформи) у 2022—2024 роках, у яких критикував Захід, «цунамі фейків» у західних медіа щодо ситуації в Україні та називав росіян «братами», які рятували його. Окрім цього, чоловік також пояснював свою участь у російській агресії проти України тим, що «воює проти американської окупації Європи».

Не бракує і французькомовних нових медіа, створених самими французами. Наприклад, ютуб-канал Trouble Fait (269 тисяч підписників із середньою кількістю переглядів приблизно сто тисяч), створений Жеромом Бальсатом у 2015 році як «незалежна платформа для критичного аналізу медіа, політики та геополітики». Однак його контент — відео тривалістю від сорока хвилин, у якому Жером часто ретранслює тези, що збігаються з російською пропагандою, особливо про війну в Україні. Зокрема, він називає війну «фрік-шоу», говорить про «змову глобалістів» для «дискредитації України та Росії», а підтримку ЄС у бік України він класифікує як «істерію». Матеріали каналу на своєму сайті також публікував вищезгаданий Сорал.

Про цьогорічний «Безсмертний полк» однобоко писали й звичайні французькі медіа, наприклад видання Midi Libre у статті з заголовком «Радянський Союз врятував Францію від нацистського варварства: напружена проросійська промова в Монпельє в рамках церемонії 8 травня 1945 року». Автор цієї статті Яннік Повійон (Yannick Povillon) описує протистояння між українськими та російськими протестувальниками на площі Comédie, однак цитує лише проросійських активістів. Наприклад, він наводить цитату вищезгаданого Жана Саяда про те, що «росіяни врятували Францію від нацистського варварства». Він був обурений тим, що на офіційній церемонії вшанування, яка проходила в цей час неподалік, не було російських прапорів. Повійон також розповів, що в якийсь момент висловлювання проросійських активістів вийшли з-під контролю, однак без додаткового контексту та коментарів з боку українських мітингувальників. Представник L'association France-Russie Convergences Дідьє Віая (Didier Vialla) говорив на заході про «занепад Заходу» й «НАТО, яке є ворогом народу», повторюючи риторику російського уряду. Ані про Саяда, ані про Віаю немає конкретної інформації або їхніх профілів у фейсбуці чи «ВКонтакті» — лише поодинокі згадки у французьких медіа в контексті їхньої проросійської діяльності.

Ці матеріали — наочний приклад того, про що говорила українська журналістка Алла Лазарєва, яка постійно живе у Франції, в інтерв’ю «Детектору медіа»: російські наративи пробиваються до великих медіа навіть попри бажання журналістів:

«Наприклад, я їх бачу в тому, що французька преса досить активно і багато цитує речників Кремля. Знаючи, що вони часто кажуть неправду, медіа тим самим допомагають їм поширювати ці неправдиві наративи. (...) Ця пасивна позиція, не проактивна, щодо кремлівських тез — чи то від лінощів, чи то від певної безжурності, бо все-таки французи живуть в умовах миру. Тепер також ясно, що є певні люди, які є просто симпатиками Кремля або агентами впливу, які абсолютно свідомо і навмисно просувають саме кремлівські наративи — про те, що Україна ніколи не існувала, такої культури не було тощо».

Спротив української спільноти

«Безсмертний полк» — це не лише унаочнення російського впливу у Франції, а ще й приклад того, як українські активісти у самій країні намагаються протидіяти цьому впливу. За словами очевидців та учасників заходу, один із таких контрмітингів налічував групу з близько тридцяти українських і французьких активістів, які стояли у двадцяти метрах від російської колони. Через будь-яку провокацію поліція могла попросити піти з площі, тому українська сторона не використовувала рупорів і поводилася мирно, показувала лише транспаранти й українські прапори. Один з активістів все-таки підійшов надто близько до колони росіян, через що був одразу затриманий представниками поліції. Коли колона росіян спочатку вирушила до Будинку міжнародних відносин для своєї церемонії, поліція утворила кордон між протестувальниками, щоб уникнути сутичок. А потім узагалі перекрила прохід пішохідною частиною вулиці так, щоб українці не могли слідувати за ними далі. «Безсмертний полк» покидав площу під освистування та крики «Ганьба», «Вбивці» та «Путін ху*ло».

10 травня одна з активісток отримала повідомлення від Жана Саяда російською мовою, у якому він назвав її діяльність «загрозливою» та пообіцяв «притягнути [її] до відповідальності», якщо вона не зупинить свою проукраїнську активність, навіть онлайн. Вона зізнається, що не відчуває себе безпечно з моменту отримання цього повідомлення. «Ваша війна не повинна бути привезена до Франції та порушувати громадський порядок», — написав він. «Невже ця війна тільки “наша”? Чи вона моя особисто? Невже Росія не бере в ній участь? Схоже, що саме так вважає координатор асоціації Amitiés Russe в Монпельє. 9 травня за свою діяльність він отримав подяку від генерального російського консульства у місті Марсель», — каже активістка, яка побажала залишитися анонімною.

На кладовищі Сен-Лазар, куди прийшли росіяни, щоб покласти квіти на могили, їх знову зустріла невелика група українських протестувальників. Росіяни почали погрожувати тим, що поліція застосує проти них фізичну силу, а активістів почали знімати на камеру. Голова асоціації L'association France-Russie Convergences Віая наблизився впритул до одного з протестувальників із камерою та почав шарпати його за одяг, вимагаючи зняти маску з обличчя. Також учасники ходи провокували українців вигуками «Я пишаюся Росією». Особливо активною була Альфія Фабре, координаторка «Полку». По приїзду поліція попросила їх піти, аргументувавши це тим, що «кладовище — не місце для маніфестацій». Проте вони проігнорували колону росіян із прапорами та російськими піснями, які залишилися там у повному складі.

«Кожному з нас було важко зберігати спокій, спостерігаючи за цією ситуацією, яка розгорталася на наших очах 8 травня у самому центрі міста. Ми відчули безсилля перед кремлівським режимом і його прибічниками, російськими імперіалістами, які, здається, заполонили Європу. Зокрема через дії французьких органів влади, поліції та медіа», — каже активістка, яка була присутня на акції.

Віцепрезидент Світового конгресу українців Володимир Когутяк розповів про свій досвід контрмітингу в Парижі на своїй сторінці у фейсбуку: «Ще до прибуття колони росіян на кладовище Père-Lachaise українські активісти обклеїли російський меморіал фотографіями українських дітей, яких викрала Росія, та залишили листівки з нагадуванням, що Росія — держава-терорист».

Тож Росія маніпулює основами демократичного суспільства, які усталені у Франції, а люди, які підіграють їй, у своїх матеріалах посилаються на те, що Франція — це «країна прав людини», а їхня діяльність нібито підпадає під визначення свободи слова. Оскільки проросійська підривна діяльність і вплив не є кримінальним злочином згідно з французьким законодавством, російські асоціації маніпулюють презумпцією невинуватості, навіть попри наявні у публічному доступі факти зв’язків із Кремлем і роботу на тимчасово окупованих територіях або й допомогу в окупації. Але випадок «Безсмертного полку» показує, що якщо росіянам легко використовувати свої права, то українцям — не дуже.