Колос на глиняних ногах чи майбутній гегемон — правда про економіку Китаю

Світ поступово стає неполярним.

Неполярний світ — це щось наближене у кращому разі до формату детермінованого Хаосу, а в гіршому — теж до Хаосу, але невизначеного, недетермінованого. Наразі ми спостерігаємо не «смерть історії» за Фукуямою, а початок історії за Валлерстайном, автором світ-системного аналізу.

Ключове завдання, за логікою сучасного процесу, — формування для США нового геополітичного альтер его. На даний момент таким Іншим для США може бути лише Китай.

Хоча процес подібної інституціоналізації ускладнюється тим, що США вже не можуть бути Гегемоном, а Китай ще не має потенціалу ним стати. Ми поки не певні, чи з’являться такі потенції у Китаю в найближчій перспективі.

Тому спробуємо визначити реальний стан економіки Китаю та сформувати хоча б короткостроковий прогноз щодо її розвитку.

ВВП Китаю станом на 2024 рік становив 18,4 трлн дол., тоді як ВВП США — 29,18 трлн дол., тобто китайська економіка на сьогодні — це 63% американської в номіналі.

Однак є нюанси.

Економіка США зростала в останні роки в номіналі внаслідок високої постпандемічної інфляції, яка в Китаї була меншою.

Крім того, роки президентства Байдена — це період, коли за рахунок девальвації юаня номінал китайської економіки в доларі зростав не так динамічно. США випереджають Китай за рахунок віртуального сегмента ВВП, тобто сектора послуг і фінансів. Промисловий потенціал Китаю вже випереджає американський.

А ще за рахунок відносно низьких внутрішніх цін Китай суттєво занижує реальний показник ВВП. Це своєрідна економічна мімікрія, аби не привертати уваги геополітичних хижаків. За різними оцінками, за рахунок такого цінового камуфляжу Китай занижує власний ВВП на 20–30%. У будь-якому разі за показником ВВП за паритетом купівельної спроможності КНР зараз посідає перше місце у світі, випереджаючи США.

Точка біфуркації, коли США «упустили» Китай, відбулася 2007 року, напередодні Глобальної фінансової кризи. Тоді ВВП Китаю становив 3,55 трлн дол., або 24% економіки США.

2010 року цей показник уже становив 40%! Тобто буквально за два роки в умовах глобальної рецесії Китай покращив індикатор у вигляді співвідношення своєї економіки із потенціалом США з 24 до 40%, або у 1,7 разу.

2019 року цей показник становив уже 66%. А 2021-го, після завершення пандемії, — 75%. Саме тоді вперше виникло відчуття того, що Китай наздожене США за економічним потенціалом.

Але за три «байденівські» роки (2022–2024) за рахунок певних факторів (зокрема, з першого кварталу 2022 року юань девальвував відносно долара з 6,31 до 7,18, або майже на 14%, погіршуючи номінальне значення ВВП Китаю у доларах) індикатор співвідношення економіки Китаю та США 2024 року погіршився для КНР до позначки 63%, тобто майже до рівня 2019-го.

Втім, найближчі роки — це період скорочення інфляції у США. Хоч вона і буде вищою за китайську перманентну дефляцію, але цей розрив скоротиться. Є ще і фактор «слабкого долара», коли девальвація юаня до американської валюти (якщо юань девальвує) буде суттєво меншою.

Як історичну ретроспективу візьмемо заключний трек холодної війни, тобто часовий інтервал 1979–1989 років.

1979-го економіка КНР — це 6,8% економіки США. Навіть менше, ніж 1960 року, коли цей індикатор становив 11%. Тобто у періоді 1960–1979 років співвідношення ВВП Китаю та США погіршувалося для Піднебесної.

А 1989-го цей показник становив… 6,17%. Тобто Китай хоч і динамічно розвивався у той період, але відносно економіки США його потенціал перебував у стагнації.

Візьмемо ще період «великих війн Буша», тобто інтервал 2001–2009 років, коли США вели масштабні військові дії у Іраку та Афганістані.

2001 року ВВП Китаю становив 12,66% від ВВП США. А 2009-го цей показник досяг 35,23%, тобто зріс майже утричі.

Звідси робимо дуже важливий висновок. У контексті світового лідерства Китай виходить у відрив порівняно із США під час масштабних війн за участі США, глобальних світових фінансових криз, пандемій.

Звісно, економіка Китаю теж страждає під час світових рецесій та епідемій. Але відносно глибини кризи у тих же США масштаб економічної деструкції у КНР суттєво менший.

Водночас лідерство Китаю перебуває «у застої» саме тоді, коли світ знаходиться у форматі двополярної моделі за умови, що Китай не є учасником «двійки лідерів». Або в умовах яскраво вираженої однополярної моделі із беззаперечним лідерством США. Перший період припав на історичний інтервал 1960–1989, другий — на 1989–2001.

Саме час проаналізувати нинішній стан китайської економіки.

2024 року Китай повернувся до своєї «крейсерської швидкості» економічного зростання на рівні 5%. Його економіка перебуває під дією різновекторних сил впливу, спрямованих як на стимулювання темпів зростання, так і на їхнє охолодження.

Серед причин гальмування темпів зростання слід виокремити поступове скорочення населення, досить млявий внутрішній споживчий попит і гальмування притоку іноземних інвестицій.

Серед позитивних факторів слід назвати впевнене відновлення показників експорту та відносно дешеві енергоресурси.

Китаю вдалося не допустити кризи у секторі нерухомості та переключити підприємницький драйв на сектор цифрової економіки, яка зараз посідає перше місце за кількістю нових проєктів і стартапів.

Промисловість Китаю зазвичай зростає швидше за всю економіку (у розвинених країнах Заходу часто навпаки). Так відбувається і зараз. Промвиробництво Китаю збільшилося 2024 року на 6,1%. Ще більший приріст у таких підсекторах промисловості, як виробництво обладнання (7,7%), високотехнологічне виробництво (8,7%).

Особливо вражає розвиток тих галузей економіки, які Китай вважає або новими драйверами зростання, або інструментом конкурентної боротьби із США, або частиною нового технологічного укладу.

Наприклад, виробництво електричних транспортних засобів збільшилося на 38,7%, інтегральних схем — на 22,2, промислових роботів — на 14,2%.

Тут можна згадати Ніколу Теслу, який визначав конкурентну розвиненість цивілізації за ознакою енергії, яку вона споживає, та кількістю промислових комплексів (у наші часи — роботів).

Сектор послуг у Китаї зростає менш повільно — на рівні зростання ВВП, тобто 5%.

Хоча і тут є приємні для Китаю включення, наприклад, сектор ІТ-послуг зріс на 10,9%, а транспорт — на 7%.

Інвестиції в основний капітал китайської економіки дійсно мають суперечливий характер. Їхній загальний показник торік збільшився лише на 3%, досягнувши 716 млрд дол. За перше півріччя 2024-го інший показник інвестиційної активності — прямі іноземні інвестиції (ПІІ) — скоротився на 29% порівняно з аналогічним показником минулого року.

Втім, Китай знайшов інші інструменти залучення коштів інвесторів — це випуски спеціальних інфраструктурних облігацій під гарантії центрального уряду або місцевих органів влади.

Вони випускаються у системі «дім-сам облігацій» (Dim Sum bonds), тобто облігацій, випущених за межами Китаю та номінованих у юанях (RMB). Є також випуски «панда-облігацій» на внутрішньому фінансовому ринку Китаю.

Як наслідок, якщо в цілому динаміка інвестицій гальмується, секторально ми спостерігаємо їхнє значне зростання. Наприклад, у виробництво споживчих товарів інвестиції збільшилися минулого року на 14,7%, у виробництво обладнання — на 9, у видобуток сировинних матеріалів, переважно рідкоземельних, — на майже 8%. Інвестиції в інфраструктуру підвищилися на 5%, а у високотехнологічне виробництво — на 8%. Найбільший обсяг інвестицій залучається у виробництво машин та інструментів — зростання на майже 16%.

Китай — експортоорієнтована економіка, і внесок чистого позитивного торговельного сальдо у динаміку зростання ВВП значний. Утім, вплив експорту на економіку Китаю, в якому проживає 1,4 мільярда осіб, у тому числі 400 мільйонів — середній клас (найбільший у світі) та майже мільярд економічно активного населення, зазвичай переоцінюється.

Обсяг експорту та імпорту у доларах 2024 року становив майже 6 трлн, темпи зростання були на рівні динаміки ВВП, тобто 5%.

Відношення експорту та імпорту до ВВП у Китаї становить 32–33%. Для порівняння, 2019 року зовнішньоторговельний оборот в Україні був 56%, тобто залежність української економіки від зовнішніх ринків була у півтора разу більшою, ніж у КНР.

Експорт товарів і послуг Китаю становив минулого року 3,58 трлн дол., або менш як 20% ВВП. Темпи його зростання у юанях — більш як 7%.

Китай більше не фабрика ширвжитку для світу. В структурі китайського експорту 60% припадають на електромеханічні товари, а експорт високотехнологічних товарів (промислові роботи, 3D-принтери) зріс за рік на 40%.

Ще один стереотип — США не є головним ринком збуту для китайських товарів. Поставки на ринок США становлять лише 2,5% ВВП КНР. Найбільшим торговельним партнером для Пекіна є країни блоку АСЕАН, тобто десять азійських країн.

Китай намагається посилювати свою роль у глобальних ланцюжках доданої вартості, які формуються в рамках нового шостого технологічного укладу. Серед нових товарів експорту: електромобілі, чипи та напівпровідники, сонячні електростанції, вітрові турбіни.

Обсяги транскордонної електронної комерції в Китаї досягли 360 млрд дол. на рік, збільшившись майже на 40%.

Зараз із 100 дол. ПІІ 60 дол. залучаються в китайський сектор послуг і 40 — у промисловість. Можна сказати, що Китай намагається через державні інвестиційні стимули тримати під контролем промислове виробництво і залучати іноземні інвестиції в сектор послуг та електронну комерцію. Основні інвестори тут — Іспанія, Німеччина, Сінгапур.

Ключова проблема Китаю наразі — це не тарифи Трампа, а гальмування демографічного зростання та старіння населення, адже сучасна економіка — це передусім економіка споживання, яка залежить від зростання платоспроможного попиту.

Економічно активне населення зараз становить у Китаї 61%, а люди старше 65 років — 16%. Утім, у Китаї немає класичної соціальної системи у вигляді загального пенсійного забезпечення (пенсії частково сплачуються в містах). А отже, старіння населення збільшує фінансове навантаження на молоді сім’ї, які утримують літніх батьків, і скорочує загальний платоспроможний попит.

Тому, можливо, Китаю доведеться переглянути усталені принципи на цьому напрямку. Зокрема шляхом запровадження загальних пенсійних виплат і стимулювання внутрішнього платоспроможного попиту через інструменти соціальної державної політики.

Чи запровадити програму «одна сім’я — дві дитини» на відміну від колишньої програми «одна сім’я — одна дитина».

Загалом останній перепис населення та економіки показав, що станом на 2023 рік у вторинному та третинному секторах економіки (виробництво та сфера послуг) було 33,270 млн юридичних осіб, що на 52,7% більше порівняно із 2018 роком (тобто за п’ятиріччя). 2018-й — це рік четвертого національного економічного перепису країни. Число офіційно зайнятих у цих секторах становило 428,984 мільйона осіб, що на 11,9% більше, ніж за попередній п’ятирічний період.

Кількість самозайнятих підприємницьких структур становила 87,995 млн, в яких працювало 179,564 мільйона осіб. Сукупно у вторинному та третинному секторах економіки Китаю працювало більш як 607 мільйонів осіб, що перевищує загальну чисельність населення у ЄС і США.

Це, до речі, спростовує ще один міф «антикитайських конспірологів» про штучне завищення Китаєм чисельності свого населення.

Загалом можна зробити висновки, що Китай поки не претендує на світову гегемонію, але вже націлився на гегемонію пан’євразійську.

Основні акценти його розвитку націлені на нові технології та шостий технологічний уклад, а сфери застосування економічного потенціалу — внутрішній ринок і країни Азії.

У контексті соціальної політики та розвитку економіки споживання він перебуває у тому становищі, в якому західні країни були 50 років тому, вибудовуючи власні моделі соціальної ринкової економіки загального добробуту.

Та це не недолік Китаю, а наслідок того, що у нього є 50-річний історичний трек для переходу економіки з формату виробництва на формат споживання. Причому в той самий момент, коли модель соціальної економіки споживання на Заході перебуває у кризі і відбувається поки що млявий і нерішучий перехід західних країн на новий формат економіки виробництва.

Отже, в економічному сенсі Китай «їде на ярмарок», а західні економіки з нього вже «повертаються».