Кухня евроинтеграции: как готовят переговоры о совместном рынке с ЕС и чего хочет Украина

Коли у новинах йдеться про майбутнє членство України в ЄС та про вимоги, які має виконати Київ – то найчастіше згадують про питання демократії, верховенства права, належне врядування тощо – тобто про "політичні" питання.

Все це – фундаментальні засадничі вимоги для членства в ЄС, і фокусування на них має ґрунт.

Не дарма у переговорах про вступ до ЄС вони об'єднані у перший кластер ("Основи") з особливою вагою.

Але всупереч цій назві, реальною основою Євросоюзу є економіка.

Перш за все – спільний ринок, частиною якого Україна також прагне стати.

То які зміни несе для українського бізнесу рух України до членства в ЄС? Чи готовий бізнес до таких змін і чи готова до цього держава?.

І, зрештою, чи йдеться про повноцінну інтеграцію, чи буде купа винятків?.

Відповідь на це питання мають дати вступні переговори України з ЄС за другим кластером "Внутрішній ринок".

Цей кластер в українському уряді сподіваються та готуються відкрити одним із перших – відразу після того, як Угорщина відмовиться від блокування переговорів про вступ.

І хоча цього ще не сталося, в уряді будують плани та розраховують провести всі необхідні законодавчі та нормативні зміни за другим кластером до кінця 2027 року.

Проте ця робота може виявитися зовсім не такою легкою, як здається.

Достатньо згадати, що серед реформ, які Києву не вдасться уникнути, є відкриття ринку сільськогосподарської землі для іноземців.

Питання, яке в Україні завжди було надзвичайно дратливим та викликало різкий опір.

Ми продовжуємо серію публікацій "Кухня євроінтеграції" за підсумками закритих зустрічей, щодо усіх кластерів переговорного процесу з ЄС, що відбуваються у київському "Єврохабі".

Попередня дискусія стосувалася кластера "Основи", а нинішня – "Внутрішнього ринку".

Вона зібрала представників уряду, парламенту, бізнес-асоціацій та українських експортерів.

Правда" слідкувала за розмовою і обрала найцікавіше з неї.

Зважаючи на те, що спілкування відбувалося у режимі Chatham House, тобто відверто і не під запис, ми подаємо інформацію у цій статті без зазначення того, хто саме її оприлюднив.

Чи готова Україна?.

"Внутрішній ринок" – один із кластерів, де Україна просунулася найбільше.

Зокрема, вже завершена процедура скринінгу, тобто перевірки того, наскільки нинішнє законодавство відповідає європейському.

"Цей етап ми пройшли дуже гідно – у нас не було жодного провального розділу.

Питання до нас були, але не було такої глави, після розгляду якої нам було б соромно", – розповідають в українській переговорній групі.

Проєкт скринінгового звіту Єврокомісії також вже готовий і чекає на розблокування процесу.

Правда" бачила висновки цього документа; він відзначає, що ЄК "позитивно" оцінює нинішнє українське законодавство у трьох з дев’яти глав цього кластера – йдеться про "Корпоративне право" (глава №6), "Інтелектуальну власність" (№7) та "Політику щодо конкуренції" (№8).

В цих сферах чинне українське законодавство "в основному відповідає acquis, хоча й потребує додаткового узгодження або інституційного зміцнення", дійшла висновку Єврокомісія.

У решті сфер ситуація гірша.

Навіть у главі "Вільний рух товарів" (№1), а також за іншими главами з цього кластера Єврокомісія зафіксувала "значні розриви в узгодженості, зокрема через відсутність повноцінного правового регулювання або недостатню інституційну спроможність".

Ця оцінка стану України – дуже несподівана.

Річ у тім, що всі три глави, за якими Україна отримала компліменти з Брюсселя, досі вважали "середнячками", за ними минулорічний звіт ЄС дає Україні 2 бали з 5 – невисокий результат.

А главу 1, яка опинилася серед "проблемних" – навпаки, досі вважали однією з історій успіху.

У річному звіті вона мала три бали, найвище серед глав "ринкового" кластера.

Схоже, проблема у тому, що Україна раніше не приділяла цій темі системної, комплексної уваги.

Тому в питанні торгівлі товарами є розділи, у яких ситуація суперпозитивна (наприклад, щодо стандартизації), адже Київ, втілюючи Угоду про асоціацію, заодно виконав більшість передвступних вимог ЄС.

Але з інших питань, як-от щодо ринкового нагляду, ми лишилися "на нулі".

Інтеграція з винятками.

Також, готуючись до швидкого прогресу в період "після вето Угорщини", Україна виконала свій наступний крок – підготувала та узгодила з ЄС проєкт української переговорної позиції.

На закритій дискусії у "Єврохабі" урядовці з гордістю розповідали, що цей документ підготовили надзвичайно швидко, лише за два тижні.

Це формулювання багатьох може здивувати, тож на ньому варто зупинитися окремо.

Здавалось би, якщо це національна переговорна позиція для майбутніх вступних переговорів з ЄС, то про її деталі неприпустимо навіть повідомляти Євросоюз – не кажучи вже про те, щоб узгоджувати цю позицію з іншою стороною, тобто з ЄС.

Принаймні, так підказує логіка будь-яких інших переговорів.

Але у тому й річ, що у питанні вступу до ЄС все побудовано принципово інакше.

Вступні переговори, попри свою назву, не є класичним переговорним процесом, де треба "домовлятися" про те, які умови членства держава-кандидат має виконати, а які – ні.

Загалом вступ до ЄС не передбачає можливості вільного вибору: виконати треба усе.

Хоча питання про те, чи є достатнім рівень виконання, тобто чи можна вважати, що певний закон відповідає вимогам ЄС, чи ще ні – часом дійсно стає предметом переговорів.

Втім, мінімальна "гнучкість" все ж є.

Під час вступу до ЄС нового члена можливо домовитися про перехідні періоди (тобто про те, що вимоги Євросоюзу починають повноцінно діяти лише за рік або кілька років, а також що якийсь елемент спільного ринку відкривається для України не відразу).

А у виключних, одиничних випадках можливі відступи (opt-out) – тобто сфери, у яких в Україні не діятиме європейське право.

Переговорна позиція України описує, зокрема, запит Києва на ці відтермінування та відступи.

І тому її не лише можна, а й необхідно погоджувати з ЄС.

Бо це – двостороння домовленість.

Так само Україна має доступ до європейської переговорної позиції.

Так от: ЄС переконав Україну змінити свою переговорну позицію.

Представники уряду визнали це під час розмови на "Кухні євроінтеграції".

Київ спробував витиснути максимум з правил розширення Євросоюзу, але зіткнувся з тим, що це не проходить навіть перший фільтр – попередні консультації з Брюсселем.

"Після переговорів з усіма органами держвлади ми вийшли до ЄС із дванадцятьма запитами про перехідні періоди.

Але після консультацій з Єврокомісією у нас [у переговорній позиції] лишилося два перехідних періоди і один відступ", – розповідають в уряді.

Чому так? Бо відхилення від повної адаптації норм ЄС мають бути винятком, який має тверді підстави.

"ЄС твердо дотримується позиції, що, по-перше, будь-які перехідні періоди та відступи мають бути обґрунтовані; по-друге, вони в жодному разі не мають завдавати шкоди внутрішньому ринку ЄС; і третє – навіть за цих умов вони мають бути підтримані усіма членами ЄС.

Тобто Єврокомісія має розуміти, що у кінці переговорів із нашими запитами погодяться всі держави-члени", – пояснює представник переговорної команди.

"Отже, ми почали з 12 запитами у нашій переговорній позиції щодо другого кластера, а лишилося три; молдовани почали з 14 – лишилося так само, як нас", – додав він.

Земля для іноземців та інші проблеми.

Це не всі виклики, з якими вже зіткнулася Україна під час узгодження з ЄС своєї переговорної позиції.

Тут варто знову повернутися до того, що термін "переговори" може вводити в оману.

Насправді не йдеться про те, що Україна "домовляється" про щось із Євросоюзом.

А левову частку української "переговорної позиції" складає опис того, які саме норми права ЄС Україна має перенести у своє законодавство і коли це станеться.

Саме із цим "коли" пов'язана проблема: ЄС чекає від Києва чіткого зазначення термінів.

"Але наявність воєнного стану дуже ускладнює нам цю задачу", – розповів один з урядовців, причетний до переговорів.

Деякі норми нереально втілити у той час, коли триває війна.

Тут вдалося знайти компроміс із ЄС.

"Щодо ухвалення законодавства ми визначили максимальним строком 2027 рік.

Але йдеться саме про ухвалення, а коли воно набуде чинності – ми в окремих випадках можемо не вказувати конкретні строки", – додав співрозмовник.

Цей підхід дозволив поки що обійти дуже токсичну для України тему.

Йдеться про те, що зі вступом до ЄС Україна має дозволити продаж іноземцям землі сільськогосподарського призначення.

Це питання, щодо якого не може бути жодних відступів – адже громадяни інших держав ЄС повинні мати в Україні ті самі права для ведення бізнесу, що й українці.

Але дата, коли уряд планує відкриття такого дозволу, в документах поки не фіксується.

"Ми переконали партнерів, що це питання настільки сенситивне, що який би ми строк не вказали, це викличе як мінімум схвилювання.

Тому тут ми зазначили, що будемо просити перехідні періоди щодо землі – але строк поки що не вказали", – розповідають в уряді.

Утім, рано чи пізно це питання доведеться вирішувати.

І це не стане нездоланним бар'єром навіть у нинішньому скликанні парламенту, вважають учасники "Кухні євроінтеграції".

"Звичайно, Юлія Володимирівна (Тимошенко.

– ЄП) знову буде проти.

Також проти буде група "разумковців" (депутати, що орієнтуються на ексспікера Дмитра Разумкова.

– ЄП).

Але з усіма іншими можна працювати і за наявності розумних запобіжників є реальним знайти 226 голосів", – переконував інших нардеп з пропрезидентської більшості.

Чи є особливості, пов'язані з війною?.

"Перше і головне, що треба зрозуміти: воєнний стан, який діє зараз, не може бути аргументом для запровадження перехідних періодів.

Адже, як нам нагадують у Брюсселі, у момент, коли Україна вступатиме в ЄС, воєнного стану вже не буде", – ділиться спостереженнями від переговорів з Єврокомісією учасник української переговорної команди.

Але це, звісно ж, не означає, що війна не має впливу.

Чи може Україна вимагати перехідних періодів, посилаючись на наслідки війни? У Києві переконані, що так.

Наприклад – через різке погіршення демографічної ситуації, викликане повномасштабним вторгненням РФ.

А ця проблема (і не лише вона) залишиться з нами надовго після скасування воєнного стану.

"В ЄС є розуміння, що для України питання продажу землі іноземцям є дуже чутливим.

І тут є можливість говорити про необмежений перехідний період", – розповідають в уряді.

Бізнес стурбований, але не наляканий.

А як український бізнес ставиться до змін, які має запровадити Україна за кластером "Внутрішній ринок"?.

Якщо коротко – ставлення спокійне.

Без паніки, але й без ейфорії.

Насамперед, бізнес не очікує, що приєднання до Євросоюзу радикально покращить умови доступу на ринок країн ЄС (тут не йдеться про агровиробників, де для частини продукція підпадає під тарифні квоти – аграрка регулюється окремим переговорним кластером).

Зрештою, ринок ЄС відкритий для українських компаній вже близько 10 років – фактично від початку дії Угоди про асоціацію.

Тож ті виробники, які свідомо прагнули вийти на ринки країн ЄС, вже вийшли туди.

Повна інтеграція до європейського ринку, напевно, все ж призведе до збільшення виробників, що працюють на експорт в Європу, але це збільшення не буде лавиноподібним, попереджають бізнес-асоціації.

Тим більше, що для експорту лишається інша перепона.

У бізнес-асоціаціях попереджають, що для ефективного переходу до стандартів технічного регулювання ЄС, Україні потрібно забезпечити достатню кількість лабораторій та сертифікаційних центрів.

"Інакше я, як зараз вожу продукцію в Польщу на сертифікацію, так і надалі буду вимушений робити так само", – зазначає один із підприємців.

Ще один виробник, що брав участь в обговоренні, поділився прикладом того, як брак лабораторій вже зараз – ще до вступу України в ЄС – б'є по його бізнесу.

У 2022 році Верховна Рада ухвалила закон "Про матеріали і предмети, призначені для контакту з харчовими продуктами".

Закон – євроінтеграційний, він поширює європейські норми також на товари для внутрішнього ринку України.

Його довелось би ухвалити на шляху до вступу, тому голоси знайшлися.

Тим більше що для нових норм передбачили трирічний перехідний період.

19 листопада 2025 року він зрештою набуває чинності.

"І тут ми раптом з'ясовуємо, що в Україні немає лабораторії, яка забезпечує весь спектр сертифікації для нашої продукції за новим законом.

І це означає, що якщо Україна не відтермінує закон, або тут не побудують терміново сертифікаційну лабораторію – то 15 українських виробників, включно з нашою компанією, у листопаді будуть змушені призупинитися", – розповів він.

Тож проблема реальна і вирішувати її доведеться.

Часом лунає аргумент про те, що не тільки європейський ринок ширше відкриється для українців, а й український – для європейців, і це посилить конкуренцію.

Утім, сам бізнес не бачить тут значного виклику.

Підприємці визнають, що свій ринок Україна насправді відкрила ще у 2008 році при вступі до Світової організації торгівлі.

А гарантії стабільності доступу на ринок ЄС українським виробникам дійсно потрібні.

"Це просто факт: без Європейського Союзу економіка України не виживе.

Єдина можливість підняти нашу конкурентоздатність – через Євросоюз.

Інших варіантів немає.

З Росією, та й з Америкою також – і так все зрозуміло.

Тому рішення прийняли – і треба йти", – підсумував дискусію представник однієї з бізнес-асоціацій.

Автори: Юрій Панченко, Сергій Сидоренко,.

редактори "Європейської правди".

Стаття підготовлена за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках спільної ініціативи "Вступаємо в ЄС разом".

Публікація представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду "Відродження".