Революция в Сербии? Почему усилились протесты против президента Вучича и что с ними не так

Відовдан – одне з найбільш важливих та священних свят у Сербії, яке на додачу тісно пов’язане з багатьма важливими подіями в історії країни.

Саме в цей день, 28 червня, у Сербії відбулося різке загострення політичної кризи.

Студенти, які з кінця минулого року протестують проти влади, оголосили ультиматум президенту Александару Вучичу, вимагаючи оголошення дострокових парламентських виборів.

Дата оголошення ультиматуму має своє символічне значення.

Саме у Відовдан 2001 року експрезидент Югославії Слободан Мілошевич був переданий Гаазькому Міжнародному трибуналу щодо колишньої Югославії – дуже прозорий натяк для президента Вучича.

Чинний президент Сербії відкинув цей ультиматум, після чого протестувальники оголосили про масштабні акції непокори.

До студентських протестів приєднується все більш громадян країни й деякі опозиційні партії.

То чи є підстави говорити про початок революції у Сербії? І чому для частини опозиції співпраця з нинішніми протестувальниками неможлива ідеологічно?.

Ультиматум Вучичу.

Протести у Сербії тривають вже більш ніж вісім місяців.

Старт їм дав нещасний випадок – обвалення навісу залізничного вокзалу у місті Новий Сад, внаслідок чого загинули 16 осіб.

Ця катастрофа стала ілюстрацією корупції всередині сербської влади, а абсолютно беззуба реакція влади на неї змусила обуритися багатьох.

Втім, довгий час протестувальники старанно уникали політичних гасел.

Їхні вимоги насамперед стосувалися гарантування справедливого розслідування цієї катастрофи.

А єдина вимога, яку можна віднести до політичних – влада має добросовісно виконувати свої обов’язки.

Навіть за відсутності політичних вимог нинішні протести, а також масштабний страйк студентів та школярів по всій країні стали вкрай непростим викликом для президента Вучича.

За більш ніж 11 років перебування при владі (спочатку як прем’єр-міністр, а з 2017 року – як президент) Вучич зумів подолати опір опозиції та значною мірою маргіналізувати її.

Однак протест, в якому немає лідерів, а відповідно – нема кого компрометувати і з ким домовлятися, став для президента Сербії абсолютно неочікуваним.

В такій ситуації Вучич обрав стратегію вичікування, сподіваюсь, що нинішній протест з часом "видихнеться".

А одночасно – готував свій "антимайдан", тобто мітинги студентів, які виступають проти страйку та вимагають відновити навчання.

Здавалося, ця стратегія поступово приносить результат.

Але коли Вучич оголосив про скору перемогу – протест вибухнув новими вимогами.

Анонсований на Відовдан мітинг від самого початку розглядався як переломний.

Адже з цим днем пов’язано безліч важливих подій у сербській історії.

А головна відмінність від попередніх мітингів полягала в тому, що у протестувальників з’явилася суто політична вимога – Вучич має до 21:00 28 червня оголосити про власну відставку та про дострокові вибори, які мають відбутися вже цього року.

Варто зазначити, що раніше, коли ситуація виглядала для президента Сербії дуже непевною, Вучич публічно припускав можливість проведення принаймні дострокових парламентських виборів, хоча згодом від цієї ідеї відмовився.

І звісно, Вучич відкинув ультиматум протестувальників.

"Ультиматум не прийнято, чекати до 21 години не потрібно", – заявив президент зранку 28 червня в ефірі державного телебачення.

Одночасно сербська влада почала демонстративно звозити у столицю бронетехніку та підвозити додаткові сили поліції.

Формально – для захисту мітингу "правильних студентів", чий табір вже кілька місяців розбитий у Піонерському парку, тобто – поблизу сербського парламенту.

Захист "правильним протестувальникам" обіцяли й найрізноманітніші мілітарні та ветеранські організації – саме вони раніше виконували роль "тітушок", атакуючи учасників протестних мітингів.

А на додачу керівна Сербська прогресивна партія автобусами привезла кілька сотень союзників з глибинки Сербії, де великосербство традиційно поширено.

Проте вони вирішили посидіти в автобусах та погуляти по Белграду замість демонстрації своєї підтримки владі й лише потім приєдналися до "тітушок" у Піонерському парку.

Також напередодні Міністерство внутрішніх справ оголосило про затримання шістьох людей за підозрою в плануванні "насильницької зміни влади" в країні – натяк на те, що влада планує діяти досить жорстко.

Від блокування мостів до барикад.

В белградському мітингу 28 червня взяли участь майже 140 тисяч осіб – неймовірна кількість для Сербії.

Особливо якщо врахувати, що одночасно мітинги пройшли і в інших сербських містах.

О 21:00, коли закінчився термін ультиматуму, по всій Сербії розпочалося блокування мостів та автошляхів.

У відповідь поліція та жандармерія, застосовуючи спецзасоби та діючи дуже агресивно, почали жорсткі затримання.

Лише в Белграді затримали 77 мітингарів.

У хід пішли й поліцейські автомобілі, які з сиренами намагалися наїхати на протестувальників.

Барикади виникали у Чачаку, Новому Саді, Ужице, інших містах Сербії.

Поширювалася блокада мостів, вулиць та автошляхів.

На нових мітингах висунули три основні вимоги студентів – дострокові вибори, розпуск наметового містечка в Піонерському парку (там розташувалися місцеві "тітушки"), звільнення заарештованих студентів.

Вони додалися до попередніх вимог, які з’явилися відразу після катастрофи на вокзалі в Новому Саді, коли загинули 16 осіб: розслідування причин трагедії, оприлюднення всієї документації щодо ремонту вокзалу; пошук винних та їхнє покарання; розкриття корупційних схем; відставка глави уряду (його змінили декілька місяців тому), мера Нового Сада та президента Вучича.

Одночасно протестувальники звернулися до профспілок із закликом розпочати страйки, що може зіграти важливу роль та підштовхнути нові соціальні прошарки до участі в акціях громадянського спротиву.

На університетських професорів та викладачів вплинув крок відомого генетика Міодрага Грбича – він повернув Орден Карагеоргійовича, яким на минулий День державності Сербії його нагородив президент Вучич.

У Сербії, де з правами людини є чималі проблеми, такий акт непокори є проявом громадянської мужності та прикладом для інших.

Про розгубленість представників влади свідчить те, що вони дозволили собі вислови та риторику в стилі російського політикуму.

Наприклад, деякі депутати Скупщини від партії влади висловлюють жаль, що поліцейські машини "не розчавили" демонстрантів, спікер закликає помститися, а президент називає протестувальників "імбецилами-учасниками контейнерної революції".

Щоб виправдати жорсткі дії поліції, провладні ЗМІ знову повернули фейкові твердження про підтримку мітингарів з-за кордону та підготовку з цією допомогою навіть державного перевороту.

На противагу цьому і президент Вучич, і міністр внутрішніх справ Івіца Дачич кілька разів висловлювали вдячність "російським друзям" та російським спецслужбам за організацію недопущення "кольорової революції".

Мітинг не за Європу.

Ще одна відмінність нинішніх протестів від попередніх – мітингувальники вперше звернулися до депутатів – "справжніх представників опозиції" – із закликом заблокувати роботу Народної скупщини Сербії.

На їхній заклик відгукнулися вже депутати від Демократичної партії та партії "Свобода і справедливість", а також представники непарламентського руху "Екологічне повстання" та партії "Сербія центр".

Але інші опозиційні парламентські фракції поки промовчали.

І це не дивно:.

відмінність між опозицією та протестуючими студентами полягає у цивілізаційному виборі.

Якщо більшість опозиції є значною мірою проєвропейською й відстоює євроінтеграцію Сербії, то позиція студентів з цього питання є не такою однозначною.

Попри те, що нинішні протести у Сербії нарешті стали політичними, вони не містять жодної зовнішньополітичної ідеї (як це було в Україні, і не лише у нас).

До того ж особлива дата мітингу вплинула на його учасників, а виступи спікерів у Белграді нагадували меседжі, на яких будується та живе націоналістична Сербія майже з 1990 року.

Риторика окремих виступів базувалася на великосербській міфології Косовської битви (яку програли сербські князі), героїзації Гавриїла Принципа, необхідності "захисту" сербів у Республіці Сербській, Північній Македонії, Чорногорії та Хорватії.

Такі виступи сприймалися з радістю та аплодисментами.

Чому студенти повторюють правих політиків, прихильників великосербства? Тут можна назвати щонайменше три причини.

Перша – в Сербії виховання молоді вже багато років будується на антизахідних постулатах, які відкидають європейські цінності та євроінтеграцію Сербії.

Наразі Сербія є єдиною країною-кандидатом у члени ЄС, де кількість противників такого вступу переважає над кількістю прихильників.

Друга – студенти вважають, що для досягнення своїх цілей їм потрібно періодично звертатися до історії країни, яка корелюється з політикою президента Вучича.

Особливо на Відовдан.

Не буде помилкою стверджувати, що меседжі, які пролунали на останньому мітингу в Белграді, не тільки не схожі на меседжі початку протестів, а й багато в чому відповідають інтересам влади.

Третя – можливо, студенти просто розгубилися й не можуть розуміти, що ж робити далі.

Мабуть, одна з причин цього – відсутність єдиного центру та лідерів, які розуміють, що і як робити, куди рухатися.

Дилема Вучича.

Сербський президент опинився у скрутній ситуації.

Наразі він демонструє жорсткість, заявляючи, що більше не піде на жодні амністії протестувальникам.

"Ми вимагаємо, щоб прокуратура виконувала свою роботу, а не діяла некомпетентно і наївно, час відповідальності настає", – заявив Вучич 29 червня, пообіцявши більше не підписувати жодних помилувань для заарештованих.

Проте одночасно Вучич усвідомлює, що Єврокомісія уважно моніторить розвиток подій у Сербії.

І не факт, що Євросоюз вкотре заплющить очі на його дії.

Тим більше, що поїздка сербського президента на військовий парад до Москви не залишилася непоміченою – і вона суттєво погіршила сприйняття сербської влади у Брюсселі.

Скоріш за все, наразі Вучич сподівається "пересидіти" протести.

Вже станом на 2 липня чисельність протестних акцій суттєво знизилася.

Проте в ніч на 3 липня поліція знову почала арешти протестувальників, серед яких були й школярі.

Втім, поки Вучич зберігає сподівання, що із ситуації можна вийти шляхом косметичних змін – вкотре провівши ротації в уряді або навіть пообіцявши дострокові парламентські вибори.

Ще одна причина для заспокоєння влади – відовданський мітинг показав, що студенти віддали перевагу ідеологічно-міфологічному погляду на минуле замість науково-історичного.

А саме такий підхід відповідає інтересам Вучича.

А на Відовдан і далі будуть славити неіснуючі подвиги майже 700-річної давнини.

Проте розвиток протестів у Сербії має свою логіку.

28 червня вони вийшли на політичний рівень.

Не виключено, що з часом вони стануть більш проєвропейськими, а їхні учасники будуть не тільки блокувати шляхи, а й відстоювати політичні вимоги – докорінне оновлення влади.

І от тоді для Александара Вучича розпочнуться справжні проблеми.

Володимир Цибульник, кандидат історичних наук, експерт із Західних Балкан,.

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди".