Скільки насправді потрібно грошей Україні для перемоги – FT

Міжнародний валютний фонд нещодавно оприлюднив результати восьмого перегляду програми фінансової допомоги для України. Формально — новини позитивні: попри затяжний наступ російської армії, українська економіка демонструє стійкість, уряд дотримується фінансової дисципліни, а реформи просуваються.

Про це пише Financial Times.

У цих умовах МВФ підтвердив: чотирирічна програма допомоги на суму $15,5 млрд реалізується за планом, як і ширший пакет міжнародної підтримки в розмірі $153 млрд, де основними донорами виступають ЄС, США (принаймні до 2024 року) та інші союзники. У середньому це приблизно $40 млрд щороку — сума, яку міжнародні партнери вже надавали Україні та, ймовірно, зможуть підтримувати й надалі, навіть у разі зниження участі США.

Проте ці $40 млрд — не повна відповідь на питання “скільки потрібно?”. Економіст Тімоті Еш звернув увагу на серйозну хибу в логіці звіту МВФ. У своєму критичному аналізі він зазначає: сума в $40 млрд покриває лише основні потреби — дозволяючи Україні утримувати оборону, але не здобути стратегічну перевагу. За підрахунками Кільського інституту, загальний обсяг підтримки (включно з військовою) на сьогодні становить близько $100 млрд на рік — і навіть цього замало для досягнення вирішального перелому.

Еш вважає, що реальна потреба — $150 млрд щороку, якщо мета — не просто стримування, а перемога. Однак у звіті МВФ зроблено припущення, що війна завершиться до кінця 2025-го або максимум — у середині 2026-го. Це дозволяє різко скоротити прогнозовані витрати вже з 2026 року, тим самим створюючи враження, що фінансові потреби України — обмежені й контрольовані.

Це враження небезпечне. Адже воно дозволяє західним урядовцям і фінансистам казати, що “Україна повністю забезпечена”, і тим самим уникати складних політичних рішень. Та якщо ця ілюзія призведе до зменшення допомоги, війна затягнеться, а шок для західної публіки буде не менш болісним, ніж нові російські удари.

Чому ж МВФ обрав саме такі цифри? Причина — технічна. Для економістів фінансова потреба — це скільки ще слід позичити, враховуючи очікувані доходи, витрати, боргові зобов’язання та вже надану (зокрема безоплатну) допомогу. Це — умовна бухгалтерська оцінка, а не реалістичний сценарій війни. Більше того, якщо в рамках аналізу з’являться “фінансові діри”, МВФ юридично буде змушений зупинити програму, навіть якщо це завдасть більше шкоди, ніж оприлюднення неприємної правди.

Попри війну, українська економіка демонструє парадоксальну живучість. І навіть у цьому — ознаки як стабілізації, так і нових викликів. Почнемо з хорошого: уряд покращив здатність акумулювати доходи всередині країни. МВФ визнав це в офіційному звіті, а Київська школа економіки підтвердила: у першому кварталі 2025 року податкові надходження перевищили план, частково завдяки інфляційному ефекту, але також завдяки кращому адмініструванню. Водночас оборонні витрати дедалі більше витісняють інші статті бюджету — зокрема, соціальну підтримку. Якщо ця тенденція збережеться, прогнози потреб, озвучені МВФ, виявляться занадто оптимістичними.

Утім, головна несподіванка — зростання. Після шокового падіння ВВП 2022 року через окупацію територій і хвилю біженців, Україна відновлюється. У 2023 році зафіксоване зростання становило 5,5%, а в найближчі два роки очікується стабільний темп на рівні близько 3%. До 2026–2027 років темп зростання може знову сягнути 5%.

Це контрастує з Росією. Попри пропаганду про “економічну стійкість”, українські макропоказники виглядають краще: інфляція під контролем, облікова ставка нижча, а середньострокові прогнози — оптимістичніші. Так, безробіття в Україні залишається високим, зокрема через мобілізаційні обмеження, але за темпами економічного зростання з 2022 року Київ уже випередив Москву. Якщо прогнози МВФ збудуться, до 2030 року Україна покаже вдвічі вищий кумулятивний приріст ВВП у доларовому вираженні, ніж держава-агресор.

Інвесторам є над чим замислитися. Якщо умовно “купити” частку українського ВВП 2022 року, то за цей час вона вже принесла б 27% доларової прибутковості. Для порівняння: частка російського ВВП за той самий період показала 10% збитку, а американського — 17% прибутку. До 2030 року ці цифри, згідно з МВФ, сягнуть 74% (Україна), 4% (РФ) і 43% (США). У буквальному сенсі — на Україну варто робити ставку.

Проте всі ці успіхи — крихкі. Україна надалі обмежена у можливостях залучення приватного капіталу й фактично змушена покладатися на кредитні програми ЄС. Щоб плани МВФ залишалися актуальними, потрібно завершити реструктуризацію боргу. До того ж, Київ юридично “підв’язаний” під механізм кредитування ERA — прив’язаний до прибутків від заморожених резервів російського центробанку, які ЄС ризикує втратити з кожним новим голосуванням щодо санкцій.

Є й інші загрози. Торгівля з ЄС може постраждати від зміни правил доступу до ринку, а обмеження судноплавства в Чорному морі позбавляє Україну ключових експортних маршрутів. Отже, навіть за мирного сценарію зростання залишиться вразливим.

Повертаючись до головного питання: скільки ж потрібно грошей Україні? Тімоті Еш резонно стверджує: достатньо, щоб виграти війну. Його орієнтир у $150 млрд на рік виглядає не менш обґрунтовано, ніж будь-який інший. А Київська школа економіки прогнозує, що лише на відновлення інвестиційного потенціалу та зростання продуктивності країні знадобиться щонайменше $300 млрд протягом десятиліття.

Зрештою, усе зводиться до простої формули: чим швидше буде забезпечено достатнє фінансування, тим раніше Україна зможе завершити війну на своїх умовах. Інакше — західні країни будуть змушені витрачати ще більше, вже на оборону самих себе, у світі, де Росія залишилася непереможною.