Азербайджан vs Росія: блеф і убозтво диктаторів

Вбивство двох і затримання дев’ятьох азербайджанців співробітниками російських силових структур в Єкатеринбурзі за межами двох країн могли би пройти непоміченими. Адже арешти, побиття, тортури мігрантів у Росії тривають не перший рік і стали складовою тамтешнього повсякдення. Траплялося таке і з азербайджанцями. Правозахисний сайт Гулагу.нет нагадує: в одній із колоній Новосибірська кілька років тому за вказівкою адміністрації було вбито азербайджанця на ім’я Кенан. А 1999 року з Росії було примусово видворено понад десять тисяч його земляків. На тлі війни проти України нинішні жертви стали відомими завдяки різкій реакції офіційного Баку.

Симетрія по-азербайджанськи

Посла РФ Євдокімова викликали до МЗС Азербайджану, де від російської влади вимагали розслідування обставин загибелі азербайджанців і покарання винних. Однак у Баку зробили ставку на симетричні дії, бо добре засвоїли: в Москві розуміють тільки силу. А точніше, насильство. Азербайджанські поліцейські скрутили співробітників російського пропагандистського каналу «Sputnik Азербайджан» так, як їхні російські колеги зазвичай роблять із заарештованими мігрантами. Канал був позбавлений акредитації ще у лютому, але і надалі працював. Слід зауважити, що в Азербайджані ЗМІ працюють в умовах жорсткої цензури, а корпункти BBC і Радіо Свобода в Баку були закриті за рішенням влади. На діяльність російських пропагандистів дивилися крізь пальці з огляду на особливі стосунки двох союзників — Путіна і Алієва.

Глибоку тріщину цей союз дав у грудні 2024 року, коли над Грозним російська ППО підбила пасажирський літак азербайджанської авіакомпанії та заборонила йому аварійну посадку на своїй території. Тоді загинули десятки азербайджанців. Алієв вимагав вибачень і компенсацій, Путін не визнав провини російської ППО в катастрофі й лише пошкодував, що це сталося в повітряному просторі РФ. Замість російського правителя Алієву телефонував московський намісник у Чечні — Кадиров. Як свідчили джерела в Баку, це приниження розлютило президента Азербайджану. Відтоді у відносинах двох країн сталося різке похолодання. І ось новий удар по союзницьких стосунках Путіна і Алієва.

На вимогу Баку провести розслідування і покарати винних у вбивстві братів Сафарових, а також у тортурах інших затриманих вихідців з Азербайджану Москва відповіла брехнею. Нібито причиною смерті стала «серцево-легенева недостатність». А затримані підозрюються в скоєнні замовних вбивств та інших тяжких злочинів у 2001-му й 2011 роках. Такі виправдання насильства та жорсткості переконливі для росіян, однак лише посилюють підозри та обурення за межами РФ. Російська сторона не наважилася поховати або кремувати вбитих Сафарових, тіла були доправлені на батьківщину і пройшли експертизу.

Висновок азербайджанських патологоанатомів і криміналістів: Сафарови загинули внаслідок посттравматичного шоку. Кількість ушкоджень та їхній характер свідчать — ідеться не про «жорстке» затримання, а про побиття та тортури. Азербайджан не обмежився арештом пропагандистів. На заяви російських чиновників про боротьбу із етнічною злочинністю відповіли затриманням двох груп вихідців із Росії, які, за твердженням місцевих правоохоронців, причетні до наркотрафіку з Ірану. Окрім того, їх звинуватили в кіберзлочинах. Підозри необґрунтовані, затримання показові, слідів побиття затриманих не приховують — усе так, як чинили щодо затриманих азербайджанців в Єкатеринбурзі.

Тінь Бастрикіна

Співробітників російського пропагандистського каналу азербайджанські ЗМІ називають офіцерами ФСБ під прикриттям. Спецпризначенці саме цієї репресивної структури були виконавцями акції проти азербайджанців. Щодо розслідування кримінальних справ 14–24-річної давності, які стали офіційною причиною затримань і насильства, є обґрунтовані сумніви.

Прикладом того, як фабрикуються справи за давніми злочинами, можуть стати репресії проти чеченців. В останні кілька років у російських військових судах, де судять і українських полонених, проходять процеси по справах бійців ічкерійського спротиву, які нібито атакували російських військових у нульових роках. Для вироку достатньо вибитих під тортурами самообмов, а також свідчень колишніх російських військових. За командою слідчих ФСБ, «свідки» через 25 років після тих подій «упізнають» обвинувачуваних, попри вікові зміни в зовнішності та відстань у кількасот метрів під час бою. Тож розслідування таких справ — зазвичай лише привід для політично вмотивованих репресій.

Важлива деталь: за старими кримінальними справами, які стали приводом для терору, працюють співробітники Слідчого комітету. Його голова Алєксандр Бастрикін входить до найближчого кола Путіна і є ініціатором створення сучасної «чорної сотні» під назвою «Русская община». Ця організація за підтримки ФСБ займається тим, що тероризує мігрантів і жителів Північного Кавказу. Подібної структури в Азербайджані поки що немає, тож і стовідсоткової симетрії у відповіді бути не може. Проте Баку, вважай — Алієв, цього прагне.

Азербайджанці в Росії: підприємці чи злочинці?

Мені вдалося поговорити із росіянином Абдуллахом Т., який нині мешкає в Туреччині, а в нульових роках проживав в Єкатеринбурзі та мав широкі знайомства в кримінальних колах цього міста. Він розповів, що азербайджанська діаспора традиційно була широко представлена як у торгівлі загалом, так і в торгівлі овочами та фруктами зокрема. «Бували з ними побутові конфлікти, траплялися і випадки застосування ножів у бійках з їхнього боку. Нібито був там у ті часи навіть злодій у законі з числа азербайджанців. Але особливо нахабніти приїжджим місцеві не давали», — сказав колишній житель Єкатеринбурга.

В історії російського криміналу було два помітні вихідці з Азербайджану. Це злодії в законі Надір Саліфов, відомий як Лоту Гулі — Блатне Серце, а також Ровшан Лянкяранський (Джанієв). Вони конкурували за контроль над бізнесом своїх земляків у Росії. Але обидва були вбиті в Туреччині під час кримінальних воєн, Саліфов 2020 року, а Лянкяранський ще 2016-го. Немає жодних даних, що їхня активність мала стосунок до Єкатеринбурга. Тож азербайджанський політолог Аріф Юнус, який проживає за межами своєї батьківщини, радить причини нинішнього загострення між Баку та Москвою шукати не в «кримінальних розборках» минулого, а в геополітичній ситуації на Південному Кавказі та довкола нього.

Південний Кавказ тікає з-під російського «даху»

Сьогодні точкою напруги в регіоні є мирна угода між Азербайджаном і Вірменією, підписання документа очікують найближчим часом. Якщо це станеться, Туреччина — стратегічний партнер Азербайджану — готова відкрити дотепер заблокований кордон для вірменських громадян і товарів із цієї країни. Наразі Вірменія комунікує із зовнішнім світом через територію Ірану та Грузії. Ці шляхи залежать від політичної кон’юнктури в Тегерані та Тбілісі і вважаються ненадійними.

Росія, яка від початку вірмено-азербайджанського конфлікту на початку 90-х років минулого століття підтримувала Вірменію й одночасно постачала зброю Азербайджану, припустилася кількох фатальних для неї помилок. Коли 2018 року уряд Вірменії очолив прозахідний журналіст Нікол Пашинян, Москва поставила собі за мету змінити його. Альтернативою в Кремлі бачили колишнього президента Роберта Кочаряна — лідера карабаського клану. На час перемоги Пашиняна експрезидент перебував під арештом за підозрою в державній зраді.

Путін зателефонував Пашиняну із наполегливою порадою звільнити свого вірного союзника Кочаряна, проте отримав рішучу відмову. Помстою за це стала відмова Росії від підтримки Вірменії. Цим скористалися азербайджанці. У 44-денній війні восени 2020 року вони повернули контроль над сімома районами, прилеглими до Карабаху, та над частиною автономії. Було підписано мирну угоду, за якою вірмени залишалися в регіоні, туди увійшли російські «миротворці». А у вересні 2023-го, коли Росія була зосереджена на війні проти України, азербайджанські війська протягом кількох днів, усупереч угоді 2020 року, відновили суверенітет над усією територією країни. Вірменські частини були роззброєні, а етнічні вірмени виїхали до Вірменії.

Під час операції шестеро російських «миротворців» були вбиті азербайджанцями, Баку назвав це трагічною помилкою й офіційно вибачився. Слід зазначити, що в той час, коли російська позиція в регіоні змінювалася залежно від настроїв Путіна, Туреччина незмінно підтримувала Баку. Не лише політично, а й військовою технікою, озброєнням і вишколом азербайджанських військових.

А в Єревані бездіяльність Росії сприйняли як зраду. На хвилі антиросійських настроїв уряд країни виступив з вимогою: російські прикордонники мають залишити аеропорт Єревана і пости на іранському кордоні. На сьогодні російські військові залишаються на єдиній базі в місті Гюмрі (колишній Ленінакан). Але виглядає так, що й звідти їм доведеться піти після підписання азербайджано-вірменського мирного договору.

Переговори йшли непросто: Баку як переможець у війні висував вимоги, які багатьом у Вірменії видавалися неприйнятними. Зокрема, одним із каменів спотикання була вимога Алієва відмовитися від взаємних претензій у міжнародних судах. Зрештою в Єревані на це погодилися. «Ключові гравці вже домовилися і готуються підписати мирну угоду між Азербайджаном і Вірменією. Усі деталі угоди Пашинян погодив з Ердоганом і Алієвим під час свого візиту до Туреччини», — зазначив у коментарі ZN.UA політолог і військовий оглядач Орхан Гасанзаде. Експерт наголошує: Москва не може запобігти цьому силою — її в росіян просто немає.

Російський арсенал на Кавказі

Військові важелі впливу на Південному Кавказі в Росії недостатні для втручання. Це бази на окупованій території Грузії — в Південній Осетії та Абхазії. По прямій через територію Грузії майже 300 кілометрів. І вже згадана військова база у вірменському Гюмрі — близько 5000 військовослужбовців, з них половина росіяни, а половина вірмени. Використовувати їх під час великої війни в Україні навряд чи наважаться у Кремлі. Про це свідчить згаданий досвід третьої Карабаської війни, коли «миротворці» із втратами і ганьбою залишили регіон.

Економічні важелі впливу на Азербайджан навряд чи будуть використані Москвою в умовах міжнародних санкцій. Хоча Росія є другим за обсягом товарообороту (близько 4 млрд дол.) партнером Азербайджану після Китаю, Баку не приєднався до режиму санкцій і є шляхом «сірого» імпорту для росіян. Відмовитися від можливостей завозити підсанкційні товари було би для Москви пострілом собі в ногу.

Варто зазначити, що в Росії має активи Ільхам Алієв. Опозиційний азербайджанський журналіст Ганімат Загід з’ясовував, як і де азербайджанський авторитарний правитель купував майно та оформлював права власності. Він стверджує, що в Росії нерухомість і бізнеси Алієва оформлені на його дітей. «Цікаво, що торговельні та бізнес-центри, готелі, ринки, мережі магазинів, вілли належать родині Алієва. Але їх не чіпають, хапають тих, кому не до політики», — зауважив Загід у коментарі ZN.UA. І хоча Алієв ризикує своїми активами в Росії, можливі політичні дивіденди для нього сьогодні важать більше.

Аріф Юнус виключає можливість використання Москвою лезгінської та талишської меншин відповідно на півночі і півдні Азербайджану для дестабілізації країни. Адже це потребує тривалої підготовки. Тому Путін вирішив попередити Алієва про неприпустимість підписання договору і дав команду душити діаспору. «Єдиний реальний важіль тиску на Баку сьогодні — діаспора. Депортація навіть кількох тисяч може створити проблеми для азербайджанської влади», — підкреслив Аріф Юнус у коментарі ZN.UA.

Путін звик блефувати і підвищувати ставки. Попри можливі втрати, цього разу і Алієв підвищує ставки у протистоянні з Росією. Йому не вдалося домогтися вибачень від Путіна за збитий літак. Тепер в інформаційний простір вкинуто документи, які свідчать: катастрофа не була випадковою, російські сили ППО отримали команду збити літак компанії AzAl над Грозним у грудні. Тож у Баку чекають тепер уже на два вибачення. Алієв симетрично відповідає Путіну, бо може собі це дозволити. Путін вбиває азербайджанців, бо не може знайти інших інструментів впливу на Алієва. Остаточно спалити мости з Росією в Баку теж навряд чи наважаться. Адже в компанії європейців Алієв ніколи не стане своїм. У будь-який момент він може почути претензії через порушення прав людини і відсутність демократичних виборів. А Путін не просто вважає це прийнятним, він це практикує давно і послідовно.

Для України азербайджано-російське протистояння вигідне: у ворога мінус один союзник. Оскільки азербайджанців у Росії близько 2 мільйонів, а тих, хто має громадянство, — близько 400 тисяч, то спроба зробити із них внутрішніх ворогів призведе, швидше, до внутрішньої дестабілізації, аніж до згуртування росіян.