Грузинський слід. Як російська нафта і нафтопродукти в обхід санкцій надходять на європейський ринок через Грузію

Багато санкційних механізмів західних країн, запроваджених після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, націлені на обмеження доступу російської економіки до чутливих товарів і технологій. Утім, через схеми паралельного імпорту за участю третіх країн підсанкційні товари продовжують надходити на російський ринок. У відповідь Євросоюз посилює заходи протидії обходу санкцій – наприклад, за допомогою запровадження вторинних заходів проти організацій, підозрюваних у сприянні ухиленню. Однак говорити про ефективність таких заходів поки що не доводиться.

Тим часом дедалі виразніше проявляється і зворотна проблема: продукція російського походження, включно з підсанкційними енергоресурсами, знаходить шлях із Росії на Захід – знову за посередництвом держав, які формально не порушують санкційний режим.

Грузія, яка вже встигла “засвітитися” як канал реекспорту підсанкційних автомобілів в Росію, тепер виявляється задіяна і у зворотній логістиці – як транзитний вузол для російської продукції, що надходить на європейський ринок. Різке зростання обсягів експорту “грузинської” нафти і нафтопродуктів до країн ЄС після початку повномасштабної війни дає підстави підозрювати грузинські структури у сприянні обходу санкцій.

Контекст

З початку повномасштабної війни західні країни запровадили масштабні обмеження на експорт російської нафти і нафтопродуктів. ЄС встановив ембарго на їхні морські поставки з Росії та в коаліції з країнами “Великої сімки” (G7), Австралією, Норвегією, Швейцарією, Албанією та низкою інших країн ввів цінову стелю щодо їхніх поставок до Росії ввів цінову стелю в щодо їхніх поставок до третіх країн ($60 за барель сирої нафти, $100 за барель нафтопродуктів преміальних сортів і $45 за барель нафтопродуктів, які торгуються з дисконтом до сирої нафти). Причому перевезення і страхування російської нафти і нафтопродуктів за ціною, вищою за граничну, заборонені не тільки для європейських компаній, а й для будь-яких операторів, які користуються європейськими послугами.

Згодом заходи лише посилювалися. Так, у рамках 15-го пакета ЄС заборонив захід у свої порти 52 танкерам із третіх країн, запідозреним у порушенні цінової стелі. А на початку 2025 року США оголосили великий санкційний пакет проти російського нафтогазового сектору: під обмеження потрапили “Газпром нафта”, “Сургутнефтегаз”, десятки нафтосервісних компаній, зарубіжні трейдери, а також понад 180 суден, які входять до так званого “тіньового флоту“, сформованого Росією для обходу санкцій. У рамках підготовлюваного 18-го пакета санкцій ЄС пропонується знизити цінову стелю до $ 45 за барель нафти.

При цьому Росія продовжує постачати на світовий ринок значні обсяги енергоносіїв. Згідно з звітом Центру досліджень в галузі енергетики та чистого повітря (CREA), морський експорт російської нафти в травні 2025 року склав понад 23 млн тонн (приблизно 5,5 млн барелів на добу), причому майже 54% поставок здійснювалося на танкерах, зареєстрованих у країнах G7. Одночасно частка “тіньового флоту” впала з 65% у січні до 46% у травні, що може свідчити про зусилля щодо заміни ризикових суден на формально “чисті”. Незважаючи на зниження доходів від експорту – за оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, у квітні вони впали на $1,13 млрд порівняно з березнем і становили $13,2 млрд, Росія зберігає стійкі обсяги поставок, що згладжують падіння цін.

На цьому тлі особливу увагу викликає нова логістична конфігурація щодо транзиту російських енергоресурсів із залученням третіх країн, таких як Грузія. Як показує нещодавнє журналістське розслідування, проведене грузинською командою iFact, російська нафта і & nbsp;нафтопродукти надходять на & nbsp;ринки країн, що приєдналися до & nbsp;санкцій, через територію Грузії, де їхнє & nbsp;походження маскується. Ці канали являють собою новий рівень обходу санкцій – за участю держав, які не входять до санкційних коаліцій, але надають інфраструктуру і юридичне прикриття.

Грузинський слід

Нафта імпортується до країни морським, залізничним та автомобільним транспортом. Навіть офіційна статистика Грузії показує, що імпорт нафтопродуктів залізничним транспортом різко зріс за останні два роки. Фото: ifact.ge

Розслідування вказало на можливу роль Грузії як транзитного вузла в схемі поставок російських енергоносіїв. Про це свідчить різке збільшення обсягів експорту нафти і нафтопродуктів, оформлених як “грузинські”, як до країн ЄС, так і до інших юрисдикцій. За даними Національного статистичного агентства Грузії Geostat, у 2019-2021 роках сумарний експорт нафти і нафтопродуктів становив близько 65 тис. тонн, тоді як у 2022-2024 роках сукупні поставки зросли більш ніж у чотири рази – до 275 тис. тонн (включно з 104 тис. тонн до країн ЄС). Вартість експорту за той самий період збільшилася з $46 млн до $255 млн.

При цьому Грузія не має значних запасів нафти (річний рівень видобутку – близько 35-40 тис. тонн), а внутрішнє споживаннястановить приблизно 1,5 млн тонн на рік і практично повністю покривається імпортними поставками. Це дозволяє припустити, що більша частина експортованої продукції є реекспортом імпортної сировини, головним чином російського походження.

Динаміка імпорту підтверджує це припущення. Основними постачальниками нафти і нафтопродуктів до Грузії традиційно виступають Росія, Болгарія, Румунія, Туреччина і Азербайджан. Однак саме російський імпорт демонструє аномальне зростання: з 225 тис. тонн у 2021 році до 658 тис. тонн у 2022 році, 771 тис. тонн у 2023 році та 698 тис. тонн у 2024 році. Поставки з інших зазначених країн при цьому залишаються відносно стабільними.

Частина російського імпорту потім реекспортується з Грузії. Схема обходу санкцій, за даними iFact, будується на формальній зміні країни походження: російську нафту або нафтопродукти ввозять до Грузії, де вони набувають нового “юридичного статусу” – через оформлення на місцеві компанії, підміну документів або змішання з невеликим обсягом локальної сировини. Ці процедури дають змогу обходити санкційні обмеження, особливо в тих випадках, коли кінцеві одержувачі не вимагають прозорості походження вантажу. У 2024 році найбільші обсяги “грузинської” нафти і нафтопродуктів надійшли до Нідерландів (61 тис. тонн) і Греції (14 тис. тонн), а за січень-травень 2025 року – до Нідерландів (20 тис. тонн).

Крім того, частина поставок може не проходити фізично через територію Грузії: експорт може оформлятися на грузинські компанії, але вантаж йде безпосередньо з Росії. У таких випадках переміщення не фіксується ні в грузинській зовнішньоторговельній статистиці, ні в митних базах. Однак у міжнародній звітності – наприклад, під час імпорту до ЄС – нафта вказується як така, що “походить із Грузії”. Подібні схеми істотно ускладнюють моніторинг і маскують реальні джерела походження сировини, порушуючи тим самим європейські норми, згідно з якими “вантажі, що містять російське пальне, змішане з продуктами з інших країн, можуть підлягати санкціям залежно від частки російського компонента”.

Сукупність статистичних даних, нестикування в обсягах видобутку та експорту, а також виявлені логістичні схеми дають змогу дійти висновку: значна частина грузинської нафти, що експортується в Європу, насправді має російське походження. У цьому контексті Грузія виступає не як джерело або переробник, а як вузол легалізації вантажу, надаючи інфраструктуру, логістику і юридичне прикриття для обходу санкційних бар’єрів.

Нафтові танкери в порту Кулеві. Фото зроблено у грудні 2024 року. Фото: ifact.ge

Ризики

Залученість Грузії до схем обходу санкцій пов’язана з низкою серйозних загроз.

По-перше, активне використання грузинської інфраструктури та юридичних осіб для реекспорту російської нафти і нафтопродуктів під виглядом “грузинських” може розглядатися як сприяння порушенню режиму санкції і призвести до запровадження вторинних санкцій – як проти окремих компаній, так і проти цілих секторів грузинської економіки, пов’язаних з логістикою, паливною дистрибуцією і фінансовими послугами.

Останнім часом західні країни активно вводять санкції на посередників, трейдерів і тіньових учасників торгівлі з третіх країн. При цьому поки що в багатьох випадках під санкції потрапляють за торгівлю нафтою з Ірану, але у разі подальшого нарощування реекспорту через канали обходу санкцій обмежувальні заходи буде розширено на грузинські структури, які беруть участь у торгівлі російською нафтою і нафтопродуктами.

По-друге, Грузія може опинитися в категорії країн з підвищеним комплаєнс-ризиком для міжнародних банків, страхових компаній і операторів. У разі виникнення підозр у непрозорості поставок, що йдуть через Грузію, зарубіжні контрагенти можуть почати обмежувати грузинським компаніям доступ до ключових фінансових операцій, транспортного страхування і платіжних систем. Це ускладнить зовнішню торгівлю і обмежить приплив інвестицій не тільки в нафтовий сектор, а й в економіку загалом.

По-третє, масштабна участь у логістиці підсанкційних поставок підриває і без того ослаблену довіру до Грузії з боку Європейського союзу. Після різкого згортання процесу євроінтеграції та скатування грузинської влади в авторитаризм участь країни в схемах обходу санкцій ще сильніше ставить під сумнів її європейські перспективи. Незважаючи на отриманий у грудні 2023 року статус країни-кандидата, Грузія ризикує зіткнутися з блокуванням подальших кроків щодо зближення з ЄС.

По-четверте, Грузія ризикує потрапити під так звані “нищівні” санкції США, що передбачають введення мит у 500% на імпорт з країн, які продовжують закуповувати російську нафту і нафтопродукти. Ці санкції, у разі їхнього ухвалення, призведуть до блокування доступу на американський ринок, на який у 2024 році припало $141 млн експорту з Грузії. Оскільки США стабільно входять до трійки найбільших торговельних партнерів країни, реалізація цього санкційного механізму може завдати відчутного удару по зовнішньоекономічних позиціях Грузії.

Відмінність грузинського кейса

Кейс Грузії набуває особливої значущості на тлі вже сформованих схем, за яких нафтопродукти, вироблені з російської нафти, потрапляють на ринки країн, що входять до коаліції з обмеження цін. У більшості випадків йдеться про країни, що володіють власними нафтопереробними потужностями: вони закуповують російську нафту, переробляють її на НПЗ і експортують отримані продукти вже під своїм походженням. З юридичного погляду це продукція з доданою вартістю, що пройшла значну промислову переробку і змінила статус походження, що робить такі поставки формально допустимими в рамках діючих обмежень.

Згідно зі звітом CREA, 2023 року країни, які запровадили санкції проти Росії, імпортували нафтопродукти, вироблені з російської нафти, на суму майже € 8,5 млрд. Постачання з таких країн, як Індія, Китай, Туреччина і ОАЕ, зросли в середньому на 44% у порівнянні з 2022 роком. На сьогоднішній день Індія, наприклад, імпортує близько 1,8 млн барелів російської нафти на добу, а потім експортує вироблені з неї нафтопродукти на мільярди доларів у Європу і США. Так, тільки з індійського НПЗ у Вадінарі (штат Гуджарат), куди поставляє нафту “Роснефть”, що перебуває під санкціями, за період із січня 2024-го по січень 2025-го року до США було відправлено нафтопродуктів на $ 135 млн.

У випадку з Грузією ситуація інша. У країні відсутні нафтопереробні потужності, а запуск першого НПЗ планується не раніше 2028 року. Тому експортована з Грузії нафта і нафтопродукти не зазнають значних технологічних змін і в більшості випадків являють собою реекспорт російських енергоносіїв. Використання позначення “країна походження – Грузія” в цьому контексті може вводити в оману.

На відміну від країн, що мають нафтопереробні потужності, Грузія фактично надає лише логістичну та юридичну оболонку, не створюючи промислової доданої вартості, що робить таку схему більш вразливою до зовнішнього контролю та можливих санкційних відповідей з боку західних держав.

Утім, грузинський кейс не є унікальним. Аналогічні схеми ухилення від санкцій, що обходяться без значної переробки сировини, фіксуються і в Туреччині, причому в значно більших масштабах.

Згідно з розслідуванням CREA і Центру вивчення демократії (CSD), з лютого 2023-го до лютого 2024 року через турецькі порти, які не мають у своєму розпорядженні нафтопереробних потужностей (“Джейхан”, “Мерсін” та  “Мармара Ереглісі”), в країни ЄС було поставлено більше ніж 5 млн тонн нафтопродуктів на суму € 3,1 млрд. До 86% нафтопродуктів, що надійшли до цих портів, мають російське походження, а значна частина подальшого експорту прямувала до Греції, Іспанії, Італії, Нідерландів та інших країн ЄС. Незважаючи на відсутність переробки, продукція отримувала нове формальне походження – “вироблено в Туреччині”.

На відміну від схем в Індії чи ОАЕ, ці турецькі термінали фактично використовувалися як перевалочні бази для російських нафтопродуктів, де відбувалося їхнє тимчасове зберігання, мінімальне змішування з місцевою сировиною та легалізація без зміни товарного коду.

Існування таких кейсів свідчить про зростаючу тенденцію зі створення паралельних логістичних маршрутів виведення російської нафти на світові ринки в обхід запроваджених санкцій і демонструє обмежену ефективність поточної санкційної політики.

Автор: Вахтанг Парцванія, економіст, професор менеджменту в Кавказькому університеті

Джерело: Riddle