Пам’яті військового Іллі Грабара

Брати Грабарі пішли на війну разом відразу після початку повномасштабного вторгнення РФ. У мирному житті Ілля був дизайнером, саундпродюсером, Назар - моделллю, танцюристом, блогером. Молодший на три роки Назар сказав старшому Іллі: «Я не пущу тебе самого, бо й ти б мене не пустив», розповідає їхню історію hromadske.

Хлопець вийшов з окопу, назустріч з іншого — Ілля. Стукнулися плечима. Ілля сказав: «Я люблю тебе, брате». І розійшлися кожен виконувати своє завдання. Це була їхня остання зустріч. За дві доби Назару зателефонував командир Іллі: «Вибач, Назаре, не вберегли». Іллю смертельно поранили, коли накладав турнікет побратиму.

«Їх накриває, капєц: і танками, і мінометом, всім-всім. Ми вже декілька годин намагаємося витягти Іллю з позиції. Вже шістьох бійців поранено через це», - виправдовувався командир у слухавку. Коли старшого Грабара забрали з поля бою, у нього ще промацувався пульс. Боєць помер на руках командира.

Назар саме був у шпиталі. Після того, як доправив туди пораненого побратима, лишився, щоб йому витягли уламок. Після дзвінка вискочив із палати з криком: «Не може такого бути! Не вірю». Цілісіньку ніч хлопець проридав, стоячи навколішки. Коли оговтався від найстрашнішої ночі в житті, зміг написати у соцмережах: «Це мій брат! Це мій герой! Моє натхнення і моя найбільша опора! Він віддав життя за те, що любив. За свою сім’ю, країну, наше майбутнє. Я запам’ятаю тебе таким. Незламним і сильним. Навіть у найстрашніші моменти ти завжди давав мені сил і віри».

Коли на початку вторгнення Ілля зібрався у військкомат, його наречена Марія не відмовляла — знала, що марно. Вони були й коханими, і добрими друзями. З нею першою поділився, що втратив побратима, що боявся пострілу танка. Вона згадує чоловіка як дуже доброго, світлого, життєрадісного і гучного: завжди голосно сміявся. Він був творчим: грав на гітарі, піаніно, писав музику, тексти, але найбільше йому подобалося продюсувати молодих артистів. Були перші успіхи й нагороди, всі пророчили чоловіку велике майбутнє.

Його любили в армії, Ілля однаково ставився і до простого солдата, і до полковника. Не бігав ні перед ким. Був привітним і неконфліктним. Швидко навчився управляти дронами, закінчив курси картографії. На війні улюбленою музикою перестав займатися, навіть продав усі інструменти, казав: «Коли повернусь із війни, почну все спочатку, в мене буде все нове».

Він розпланував життя: захист України та родини (через пів року після вторгнення з Марією зіграли весілля), далі — поїздка в Карпати, накупити класних кросівок — фанатів від них — і придбати коханій кабріолет. Останнє, що він сказав дружині: «Я тебе люблю». У день своєї смерті.

«Він був такою людиною, яка сформувала навколо себе певне коло спілкування, людей, які про нього пам'ятають так чи інакше. Є велика кількість тих, які з ним познайомилися після його загибелі й умовно стали друзями. Коли людина гине, уже нічого не змінити, але можна продовжити її життя пам’яттю про неї», - зазначила Марія в одному інтерв’ю, маючи на увазі благодійний фонд імені свого чоловіка, який заснували вона, його мама Людмила і брат Назар.

Мама згадує, що останніми слова сина стали: «Я люблю тебе, мамо». Пані Людмила розповідає, що благодійний фонд займається багатьма добрими справами: наповнення сільських маленьких бібліотек українськими книгами, шкіл — спортивним інвентарем, укриттів — меблями. На похороні свого сина, побачивши, скільки прийшло молоді, вона сказала: «Не хочу, щоб Іллюші не стало. Поки його пам’ятають, він житиме».

Багато друзів Іллі фінансово підтримують організацію, щомісяця перераховують 100, 800, 3 000 гривень. Також відбуваються різні події, як-от концерт на день народження захисника, коли молоді артисти зібрали 160 тисяч гривень і задонатили їх у фонд пам’яті.

«Нещодавно ми провели свято для дітей, купили їм великі коробки з цукерки M&M's. І я чую, як мама каже хлопчику: "Це захисник передав, він зараз на небі". А дитя у відповідь: "А як оцей захисник нам цукерки спустив? На вертольоті?"» — розповідає мама Героя.

Найбільший проєкт фонду — створення баскетбольного майданчика у Бородянці минулого року.

«Мій син виріс без батька і часто казав, що хоче знайти якийсь інтернат, щоб навчати музиці. А баскетбол він обожнював. Коли приїздив на ротацію, збирався з хлопцями, грав і казав: "Я ще зіграю у ветеранській лізі". Шкодував, що так мало баскетбольних майданчиків у нас. Тому ми взялися за цю справу», - каже пані Людмила.

33-річного Іллю Грабара поховали 30 грудня 2022 року на Алеї героїв у Бучі — місті, де родина мешкала останніми роками, переселившись із Нікополя.

Слава Герою!

Фото: hromadske, Інстаграм mariahrabar, Інстаграм 1.grabar

За матеріалами hromadske