Світ буде іншим, але журналістика залишиться. Дискусія про медіа майбутнього

Чи залишиться професія журналіста важливою в добу штучного інтелекту та популярності блогерів? Це й інші питання обговорили учасники панельної дискусії «Боротьба триває: як зміняться журналістика та українське суспільство за п’ять наступних років», що відбулася в рамках Форуму «Воєнні медіавиклики 2025: Стійкість». Медіаексперти говорили про те, що зробити, аби українська журналістика не зникла в період великої війни, а залишалася сильною, чесною й видимою у світі.

Участь в обговоренні взяли співзасновник Громадського радіо, голова КЖЕ Андрій Куликов, шеф-редакторка «Детектора медіа» Наталія Лигачова, медіарадник IMS Зураб Аласанія, голова правління «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт. Модерували дискусію Єлизавета Холявко та Дмитро Тузов.

Єлизавета Холявко нагадала, що за останні роки українська журналістика зазнала значної трансформації, адже війна стала ключовим чинником, який змінив не лише тематику, а й риторику медіа. Тож вона запитала учасників, як змінилася тональність і тези українських медіа та чи є ці зміни довгостроковими. Дмитро Тузов також запитав, чи залишаться журналісти потрібними з часом, зважаючи на те, що можливості соціальних мереж, блогерів і штучного інтелекту практично не обмежені.

Фото: Модератори Дмитро Тузов і Єлизавета Холявко

Андрій Куликов сказав, що українські медіа сьогодні продовжують і розвивають те, що було закладено раніше — навіть у ті роки, які могли здаватися «бляклими або похмурими». За його словами, відбулася певна еволюція: журналісти стали обережнішими, щоб не заподіяти шкоди суспільству, але водночас не втратили рішучості викривати те, що заважає майбутній перемозі.

Він звернув увагу на мовні зміни у медіасередовищі, зокрема, що колись слово «пушити» означало «розпушувати», а «спікер» — це був «динамік, а не промовець», але використання англіцизмів не робить українців зрозумілішими зовнішньому світу: «Коли я чую “ставте лайки”, то, звісно ж, в україномовної людини має насамперед виникати асоціація з чимось таким брутальним, чим хочуть когось затаврувати».

Однак глобально, за словами Андрія Кулікова, в медіа нічого не змінюється — просто незмінна сутність набуває нових форм.

Фото: Андрій Куликов і Наталія Лигачова

Його думку підтримала Наталія Лигачова та додала, що нині журналістика, зокрема й світова, стоїть перед головним викликом — залишитися журналістикою та не збитися на манівці шоубізнесу.

«Ми стаємо більш відповідальними, але це може межувати з самоцензурою, — пояснила Наталія Лигачова. — Зараз також у нас дуже багато хайпової, емоційної складової. І це теж питання: чи в цьому вирі емоцій та опіній має значення факт як основа журналістики? Мені здається, що ми самі перебуваємо на етапі пошуку відповідей. Але відповіді, я думаю, варто шукати передусім у розвитку репортажної журналістики».

Костянтин Квурт сказав, що українські медіа стали обережніші й з очікуваннями аудиторії: «Менше стало істерики, а більше налаштування до того, що ми не спринт біжимо, а марафон. І тут треба багато часу, зусиль, сил і терпіння».

Фото: Зураб Аласанія та Костянтин Квурт

Зураб Аласанія згадав, що у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення, медійна спільнота була надзвичайно самодисциплінована. Він сказав, що це можна вважати самоцензурою, але вона була виправданою, бо в умовах війни стосувалася всіх: «Мені подобаються поділ на чорне і біле в тому сенсі, що зникли суперечки щодо не просто російськомовних, а російськомислячих медіа. У 2022-му принаймні вони точно зникли.

У наступні роки журналісти почали повертатися до себе, до своєї сутності, до професії. Водночас медіа стали більш вільними, але водночас дуже зарано розслабилися.

Що змінилося точно, так це канали донесення інформації. Також, мені здається, що потроху світ залишає етика як така. Я не скажу, це погано чи добре, я не беруся судити».

Частина обговорення стосувалася розвитку штучного інтелекту. «Робот має поводитися так, щоби не завдати шкоди людству. Як можна зробити, щоби штучний інтелект не завдав шкоди людству? Людство не має мати з ним справу. Людина талановитіша», — сказав Андрій Куликов.

Наталія Лигачова, своєю чергою, сказала, що штучний інтелект уже існує і буде існувати, тож перед людством стоїть завдання: зрозуміти, як із ним взаємодіяти, як не стати його рабами, як не переселитися до умовної «матриці».

«Якщо говорити саме про журналістику, то найважливіше — залишитися журналістикою. Бо якщо ми цього не зробимо, нас просто не стане — якщо ми звернемо на манівці пропаганди чи хайпу, якщо забудемо, що факт має значення.

Сьогодні це відчувається дуже гостро, наприклад, на ютубі, де замість фактів у стрічці рекомендацій бачимо переважно опінії, оцінки, емоції. І складається враження, що реальність уже не така важлива. Але вона все ще існує — ми фізично тут, ми живі, світ не зник.

Наше завдання — залишатися в межах журналістики. Один із найболючіших ударів по ній, на мою думку, було завдано саме західними медіа — ще до війни, коли стало масовим посилання на анонімні джерела. І ми досі спостерігаємо наслідки цієї практики.

Існує парадокс. З одного боку, ми бачимо конспірологію, пропаганду, спотворення, а з іншого — коли критикують медіа, то апелюють саме до журналістських стандартів. Тому, якщо ми збережемо вірність журналістським стандартам — ми залишимося в цьому світі загалом. Якщо ж зрадимо їм — через п’ять років нас просто не буде», — сказала Наталія Лигачова.

Фото: Зураб Аласанія, Костянтин Квурт, Андрій Куликов і Наталія Лигачова

Костянтин Квурт вважає, що українська журналістика не може залишатися осторонь теми війни, тому найбільшим ворогом для людства є не штучний інтелект, а дурість: «Природна чи штучна — не має значення. Це справжній ворог, зокрема й для журналістики. Ось нещодавно мені трапилося відео CNN: розповідають про Україну, а фоном — кадри з Гази. І таких помилок буде все більше, бо епідемія відсутності мізків шириться з шаленою швидкістю — швидше за COVID, і значно небезпечніше. Це ми бачимо на всіх рівнях».

Зураб Аласанія додав, що в суспільстві виклики бачать не лише в штучному інтелекті, а й у користуванні тіктоком: «Усі сварять тікток, хочуть його заборонити. А насправді — це чудова платформа, чергова, як і багато інших. Там мільйони якісних відео — навчальних, просвітницьких, на будь-який смак. Нічого страшного в цьому не бачу.

Що буде з медіа за п’ять років? Хто його знає... Думаю, картина зміниться кардинально — так само як торік ютуб уперше в історії перегнав телебачення за охопленням.

Щось подібне станеться і з традиційними медіа — не знаю, чи за п’ять років, але точно в межах десяти. Мається на увазі блогосфера, хоч би що цим словом позначають. Думаю, вона суттєво перевершить традиційні медіа. Це, звісно, залежатиме від того, де саме ви працюєте і який світ навколо себе створюєте. Мені здається, що світ без журналістики — це капець. Так само як світ без етики».

Також модератори запитали учасників, як зробити українську журналістику більш видимою у світі, зокрема у висвітленні теми війни.

Андрій Куліков відповів, що насправді голос українських медіа у світі присутній: «Коли після розповіді про воєнні злочини чи теракти додають, що “російська влада заперечує ці звинувачення” — це нормальний прийом контрасту. Так само як у нас дискутують: “Чи можна надавати слово терористам?”. Іноді — так, треба. Якщо Путін знову заявляє, що українців як народу не існує — це варто процитувати, щоб показати абсурдність і цинізм подібних заяв.

Мене дивує, що ми часто хочемо, аби про нас говорили не просто правду, а ще й нашими словами, нашими емоціями. Але це майже неможливо — хіба що журналіст побуде тут рік і сам усе відчує. Згадайте хоча б момент, коли росіяни підірвали Каховську греблю. Ми обурювалися: чому вони пишуть “українські джерела повідомляють, що…”? Це ж недовіра! Але ні — це якраз довіра, бо вони визнають українські джерела вартою уваги стороною.

І ще один важливий момент. Коли я сьогодні прийшов, мені сказали, що тут зранку звучала французька. Я потім трохи процитував іспанською, португальською… Люди добрі, світ не обмежується англійською.

Так само як ми цінуємо, коли до нас звертаються українською, багато людей за кордоном цінують, коли з ними говорять їхньою рідною мовою. Тому, якщо у вас є бодай базові знання французької, німецької, арабської чи будь-якої іншої — активізуйте їх. Пишіть, надсилайте матеріали, виходьте на зв’язок із редакціями. Вони шукають людей, які можуть із ними говорити».

Фото: Костянтин Квурт та Андрій Куликов

Наталя Лигачова сказала, що українським журналістам, аби їх краще чули у світі, треба відійти від позиції жертви: «Ми маємо розуміти, що ми в умовах війни зараз попереду дуже багатьох,  вже і країн НАТО теж. І в інформаційній сфері ми маємо не нав’язувати, але просувати свій порядок денний. Ось що нам допоможе: не істерити, не воювати постійно із “хорошими росіянами” — вже скільки можна! — а просувати своє бачення. Головне, щоб це бачення було достовірне, щоб воно базувалося на фактажі».

На питання, чи варто показувати кадри такими, як вони є — зруйновані будинки, пошкодження, тіла загиблих після обстрілів, чи краще ці сцени маскувати, Зураб Аласанія відповів, що це знову ж таки — питання стандартів і журналістської етики.

«У наш час стримати потік інформації майже неможливо. Вона все одно просочиться — з різних джерел. Але традиційні медіа, якщо вони хочуть залишатися медіа і зберігати довіру, повинні дотримуватися журналістських стандартів. А в цих стандартах давно все прописано. Зокрема, не можна завдавати додаткового болю людині, показуючи її закривавлених родичів. Це недопустимо.

Блогери, звісно, діють за власними правилами. Вони публікують усе. Я не засуджую — просто констатую факт. Але це не означає, що журналісти мають наслідувати їхній приклад.

Якщо ви хочете бути журналістом — справжнім, а не просто публікувати контент заради охоплення — не робіть цього. Якщо ж для вас важливі лише цифри, популярність, “результати” — тоді, можливо, це інший шлях. А тепер задумайтеся: де проходить межа між результативністю та журналістськими стандартами, етикою, мораллю? Цей вибір — непростий», — пояснив Аласанія.

Наталія Лигачова додала, що в таких ситуаціях просто важливе почуття міри.