Апокаліптичний розгром Червоної армії на Волині: найбільша танкова битва в історії відбулася не під Прохорівкою

Увечері 11 липня і 12 липня 1943 року в рамках Курської битви відбулося зустрічне зіткнення великих танкових підрозділів. 2-му танковому корпусу СС (311 танків і САУ, 70 тисяч особового складу) нацистів протистояли 5-та танкова армія та частина 5-ї загальновійськової армії (понад 800 танків і САУ, 130 тисяч особового складу). Не секрет, що й сьогодні багато людей вважають найбільшою танковою битвою у протистоянні радянських і німецьких військ під час Другої світової війни саме бій біля села Прохорівка на Бєлгородщині, який продовжувався одну добу.

Міфологізація Курської битви

За різними даними (відкидаючи зовсім фантастичні варіанти), німці втратили до 70 танків і САУ, трохи менше тисячі вояків, тоді як втрати радянських військ виявилися більш вразливими: понад 320 танків і САУ і сім тисяч особового складу. Ціною цих величезних втрат радянські війська зупинили наступ ворога на південному фланзі Курського виступу. На кілька днів супротивники перейшли до позиційної оборони. Це була кульмінація битви: нацисти, не маючи переваги як в кількості особового складу, так і в танках, артилерії та авіації, вже не могли проводити потужні наступальні операції.

17 липня 1943 року радянські війська перейшли у контрнаступ і німецькі відійшли на вихідні позиції, з яких і починали 5 липня наступ в рамках операції "Цитадель". У ході Курської битви 5 серпня 1943 року було звільнено Орел і Бєлгород, а 23 серпня (вже вдруге) і багатостраждальний Харків. Наступальна стратегія вермахту зазнала краху, нацисти перейшли до оборони.

У міфологізації цієї битви значну роль зіграли радянські пропагандисти: сталінських, брежнєвських, а сьогодні й путінських часів. Хоча фахові історики ще наприкінці 1950-х років, під час так званої Відлиги часів правління Микити Хрущова вже починали публікувати по дещиці правду про ці події.

Останнім часом, уже в путінській Росії перемагає погляд, який можна назвати ідеологічним прикриттям офіційної версії стосовно виключної ролі Росії у перемозі над гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Звісно, у ній не йде мова про республіки Радянського Союзу і всі його нації та народи, а також про союзників по Антигітлерівській коаліції. Применшується іроль ленд-лізу– військово-економічної допомоги союзників. Так чи є битва під Прохорівкою найбільшою танковою битвою Другої світової війни?

"Енергійні" накази Жукова викликали повний безлад

Насправді найбільшою битвою за кількістю використаних танків у світовій історії було протистояння на першому етапі війни в трикутнику Дубно — Луцьк — Броди. Воно відбувалося протягом тижня – з 23 до 29 червня 1941 року і завершилася майже повним розгромом частин РСЧА. Маючи величезну перевагу (3128 танків, з яких 800 потужних КВ-2 та Т-34 проти всього 728 танків ворога, більшість яких поступалися за технічними характеристиками), радянські війська зазнали ганебної поразки.

Головна проблема була в практично нерозвинутій загальновійськовій структурі механізованих корпусів РСЧА: величезна кількість танків при мізерній кількості артилерії, мінімальна кількість піхоти у танкових і механізованих частинах, нерозвинена система моторизації, забезпечення боєприпасами. З перших днів війни виявилося катастрофічне відставання від німців у налагодженні зв’язку, координації дій між підрозділами, ремонті техніки, постачанні палива та взаємодії з авіацією.

До 22 червня 1941 року в СРСР панували занадто оптимістичні настрої щодо боєготовності РСЧА і ВМФ, попри те, що "Зимова війна" 1939—1940 років у Фінляндії якраз і продемонструвала, що сталінська "непереможна і легендарна", як взагалі й державна система, насправді є колосом на глиняних ногах. Рішення про контрнаступ на теренах західної Волині ухвалювалося у Кремлі. Ввечері 22 червня нарком оборони маршал Семен Тимошенко віддав наказ командувачу Південно-Західним фронтом генерал-полковнику Михайлові Кирпоносу: 23 червня 5-та і 6-та армії, п’ять механізованих корпусів і вся авіація мали завдати потужного контрудару, оточити та знищити сили противника й до кінця наступного дня "заволодіти районом Люблін"… Координувати дії військ Південно-Західного фронту призначили майбутнього "маршала Перемоги", на той час начальника Генерального штабу Георгія Жукова.

Механізовані корпуси повинні були взяти в лещата з півночі та півдня дивізії 1-ї танкової групи генерала Евальда фон Кляйста, які стрімко просувалися у напрямку Житомира. Проте погана взаємодія між корпусами, які пройшли маршем майже 500 кілометрів, хаос серед командування, викликаний і "енергійними" наказами Жукова, призвели до повного безладу та дезорієнтації під час проведення операції.

Як такого суцільного фронту не існувало. "Склалася унікальна воєнна ситуація: зустрічний бій танкових частин на широкому фронті (50 км) без підтримки піхоти і при катастрофічній нестачі у кожної зі сторін інформації про противника. У такій ситуації мав виграти той, хто швидше налагодить управління й організує хоч якусь більш-менш пристойну координацію дій між своїми частинами, а головне — умілими діями рухливих груп створить у противника ілюзію оточення і змусить його відійти першим", – писав історик Владислав Гончаров ("Зустрічний бій танкових армій").

Головні втрати радянські танкісти зазнали не на полі бою

Ще 23 червня Михайло Кирпонос приймає рішення вводити частини в бій ешелонами. В умовах складної та закритої місцевості виходив удар "розчепіреними пальцями", поступово відбувався саморозпад найбільш потужного 8-го механізованого корпусу (на 22 червня – до 900 танків!) під командуванням генерал-лейтенанта Дмитра Рябишева та інших танкових частин.

Через затори на дорогах (піхотні частини РСЧА відступали на схід за повної дезорганізації) та практичну відсутність пального поломки у дорозі призвели до втрат майже 50% матеріальної частини. Під час хаотичних танкових атак на деякий час вдалося створити реальну загрозу тилам німецького танкового угруповання. Проте дуже скоро німцям вдається здолати кризу через неповороткість радянських танкових частин, взаємовиключні накази командування Південно-Західного фронту і представників Ставки та Генштабу.

За кількістю та якістю бронетранспортерів, мотоциклів, протитанкових гармат, пістолетів-кулеметів, польових радіостанцій ворог значно переважав радянську армію, у командирів якої навіть не було звичайних карт місцевості: війна на території СРСР не передбачалася! Глибока (на багато десятків кілометрів) розвідка, бездоганний зв’язок між частинами нацистів, які були загартовані боями у Польщі, а також у Французькій кампаніїта під час окупації Югославії та Греції, дозволив їм постійно випереджати супротивника. Головні втрати радянські танкісти зазнали не на полі бою. Екіпажі через поломки та відсутність пального у безвиході часто були вимушені підривати свої машини чи потрапляли в полон.

Цитуємо уривок з книги "В тяжку пору", присвяченій початковому періоду війни, яку написав уродженець Херсонщини, майбутній генерал-лейтенант Микола Попель. Саме про повну відсутність взаємодії між підрозділами розповідав йому командир 34-ї танкової дивізії полковник Іван Васильєв, якого автор книги вважав одним з найкращих офіцерів (відзначився під час контрудару, внаслідок якого було на деякий час звільнено Дубно; загинув у важкому танку КВ-1 вже 1 липня 1941 року при виході з оточення): "Наступ організований огидно. Я не критикую командування. Тільки констатую. Тим більше, що "огидно" має відношення повною мірою і до мене. Де обіцяна за наказом винищувальна авіація? Ще на марші у мене забрали зенітний дивізіон, щоб прикрити Броди. Там він і стоїть понині, прикриваючи місто, в якому немає військових частин і яке нині не чіпає авіація супротивника. Завдання мені було поставлене нашвидкуруч, і я її теж ставив похапцем. Наступ почався без розвідки, без артпідготовки. Штаб корпусу нас не інформував ні про супротивника, ні про сусідів. Я знав, що маю правий фланг відкритий. Але тільки-но з'ясувалося, що зовсім неподалік стоять наші частини, піхота, кавалерія. Вони й слухом не чули про появу корпусу. А могли б дуже посприяти. Прошу штаб корпусу зв'язатися із сусідами та через армію чи фронт зобов'язати їх взаємодіяти…"

Результати битви виявилися катастрофічними для РСЧА: 2648 радянських танків утрачені безповоротно (згоріли на полі бою, знищені чи захоплені ворогом). Німці втратили безповоротно лише 85 танків; 200 були підбиті й після ремонту повернулися в стрій. Бронетанкові та механізовані частини РСЧА на південному фланзі фронту практично перестали існувати. Начальник штабу Сухопутних сил генерал-полковник Франц Гальдер писав у своєму знаменитому щоденнику про несподівані трофеї, захоплені німцями: "Вагнер доповів про величезний трофейний склад у Дубні: велика кількість рідкого палива і бензину, 95 вантажівок, 215 танків, 50 протитанкових гармат…"

30 червня 1941 року Ставка Головного Командування віддала наказ до 9 липня відвести війська до старого державного радянсько-польського кордону, щоб "організувати стійку оборону польовими військами з виділенням насамперед артилерійських протитанкових засобів". 10 липня німці захопили Житомир, і це вже був старт битви за Київ, яка завершилася катастрофічною поразкою Південно-Західного фронту наприкінці вересня 1941 року. До Курської битви, яка кардинально змінила ситуацію на Східному фронті Другої світової війни, залишалося рівно два роки…