Арктика не завжди була замерзлою — життя існувало навіть у найхолодніші епохи

Нове дослідження дало відповідь на найбільш обговорюване питання: чи покривав колосальний шельфовий льодовик кілометрову товщину весь Північний Льодовитий океан під час найхолодніших льодовикових періодів? Дослідники з UiT Арктичного університету Норвегії заявляють №. Навіть протягом найхолодніших 750 000 років Північний Льодовитий океан мав відкриті води та підтримував життя завдяки сезонному морському льоду.

«Наші осадові керни показують, що морське життя було активним навіть у найхолодніші часи», — сказав Йохен Кніс, провідний автор дослідження.  «Це говорить нам про те, що на поверхні мало бути світло та відкрита вода. Ви б цього не побачили, якби вся Арктика була замкнена під кілометровою плитою льоду», – додав Ніс, співкерівник проєкту Into The Blue – гранту Європейської дослідницької ради на синергію. 

Переважала ідея, що Арктика під час найсильніших заморозків на Землі була, по суті, суцільною, безжиттєвою брилою льоду. Але це нове дослідження повністю змінює наше розуміння минулого Арктики та навіть дає уявлення про її майбутнє з урахуванням зміни клімату.

Тестування стародавніх морських водоростей

Нове дослідження заглиблюється в крихітні сліди життя, знайдені в стародавньому мулі. Команда дослідників вивчала осадові керни, витягнуті з морського дна Північних морів та плато Єрмак. Ці керни подібні до капсул часу, що містять хімічні відбитки давніх водоростей. Ключовим індикатором, який вони виявили, була молекула під назвою IP25. Цей унікальний підпис виробляється водоростями, які процвітають у сезонному морському льоду – тому виді, що утворюється та тане щороку.

Постійна присутність цих доказів у шарах осадових порід безперечно доводить, що в Арктиці був сезонний морський лід, а не постійна замерзла кришка. Результати, отримані на основі геологічних записів, були додатково перевірені за допомогою моделі земної системи AWI, комп’ютерної моделі високої роздільної здатності. Він імітував арктичні умови протягом двох екстремально холодних періодів.

По-перше, останній льодовиковий максимум (близько 21 000 років тому), який був добре відомим періодом пікового розширення глобального льодовикового щита.

По-друге, глибше замерзання (близько 140 000 років тому) — період, коли також спостерігалися великі льодовикові щити, що покривали значну частину Арктики.

«Моделі підтверджують те, що ми знайшли в осадових породах», — сказав Ніс. «Навіть під час цих екстремальних зледенінь тепла атлантична вода все ще надходила до арктичних воріт. Це допомогло запобігти повному замерзанню деяких частин океану».

Лід не був «статичним»; він змінювався залежно від пори року, створюючи життєво важливі отвори для світла та життя.

Пропонує уявлення про майбутнє

Це відкриття повністю переосмислює теорію «гігантського шельфового льодовика».  Команда дослідників стверджує, що хоча можливо, що локальні тимчасові льодовикові шельфові утворення існували протягом минулих холодних періодів, дослідження не виявило жодних доказів існування єдиного масивного льодовикового щита, який покривав усю Арктику протягом тисяч років.

Різке падіння біологічної активності близько 650 000 років тому може свідчити про короткочасний виняток, але навіть це, схоже, було тимчасовою подією, а не тривалим замерзанням Арктики. Вивчення того, як минулі кліматичні стреси вплинули на арктичний морський лід та океанічні течії, може пролити світло на майбутнє потепління регіону та допомогти визначити критичні переломні моменти.

«Ці реконструкції допомагають нам зрозуміти, що можливо, а що ні, коли йдеться про льодовий покрив та динаміку океану. Це важливо, коли ми намагаємося передбачити, як льодовикові щити та морський лід можуть поводитися в майбутньому», — сказав Герріт Ломанн, співавтор дослідження з Центру полярних та морських досліджень імені Гельмгольца (AWI).