Чи може Україна заговорити англійською?

«Освіта — система примусового невігластва. Вона здатна хіба що дати простір для цікавості учня», — сказав Ноам Чомскі, жива легенда й, без перебільшення, один із найвідоміших освітян сучасності. Ці слова варто згадати на тлі ухвалення урядом концепції Державної цільової національно-культурної програми сприяння вивченню та застосуванню англійської мови в Україні на 2026–2030 роки (далі — Концепція). Проаналізую її як практик — викладаю англійську і для дорослих, і для дітей, є автором програм та платформи з вивчення англійської.

Навіщо Україні англійська й чому старі підходи не працюють

Навряд чи варто пояснювати, чому європейській країні, якою є Україна, потрібно знати англійську. Тому у своїй основі ідея поширювати й підтримувати вивчення англійської мови— правильна. Головне — як саме її реалізують.

Пригадаймо, скільки вже було спроб покращити рівень володіння англійською: національний проєкт із популяризації англійської Future Perfect, курси англійської для службовців і вчителів за підтримки міжнародних партнерів та місцевого самоврядування, ініціатива GoGlobal. Але проблеми залишаються.

Індекс володіння англійською мовою від Education First (EF English Proficiency Index) 2024 року поставив Україну на 40-ве місце у світі серед 113 країн після Грузії, Білорусі, Вірменії, Молдови. Загальна наша оцінка — «середній рівень». Ці дані базувалися на результатах стандартизованих онлайн-тестів з англійської мови EF Education First, складених дорослими різних країн 2023 року.

Здавалося б, середній результат — це не так і погано. Але врахуймо, що тестування охоплює не всю країну. За даними рейтингу, найбільші успіхи продемонстрували жителі Львова та Києва. А які результати були б у маленьких містечках і селах та й загалом по країні, якби всі її громадяни дорослого віку раптом склали ці тести? Врахуймо також, що тестування проходили люди, які цікавилися англійською та готувалися до нього.

А по країні ситуація така. Згідно з даними КМІС, на які посилаються автори Концепції, в Україні лише 51% громадян володіють мовою на мінімальному рівні, з них лише 23% можуть читати, писати та спілкуватися цією мовою на побутовому й навіть на професійному рівнях.

Чому показники знання англійської українцями такі невисокі

Автори концепції називають кілька основних причин:

• недостатня кваліфікація вчителів-мовників;
• обмежений доступ до вивчення англійської мови в регіонах та сільській місцевості (через кадрові проблеми, нестачу ресурсів);
• низька мотивація до навчання у дорослого населення;
• недостатня підтримка використання англійської мови в професійній діяльності;
• відсутність інфраструктури для самостійного вивчення англійської — немає загальнодоступної національної платформи із сучасними навчальними матеріалами.

Так, усе це відповідає дійсності. Але як викладач-практик і автор низки успішних освітніх проєктів я впевнений, що всі ці проблеми є наслідками однієї, фундаментальної — принципово неправильного підходу до вивчення мов, який укорінився в нашій країні, напевно, ще з радянських часів «залізної завіси».

Згідно з цим підходом, який досі панує в офіційних навчальних програмах, знання мови й досвід її застосування йдуть навіть не поруч. Спочатку люди зубрять слова, граматичні конструкції, «щоб було», а вже потім вчаться застосовувати їх у живій мові. Тобто в нас і досі вважається, що знання — це передумова мовних дій. Що знання потрібні, аби уникнути невизначеності в комунікації, пошуку слів, плутанини. Хоча має бути навпаки — дія має призводити до знання мови. А пошук, плутанина й навіть помилки — це якраз нормальні речі в творчому процесі навчання. Ба більше — для того, щоб опанувати будь-яку мову, людині треба здогадуватися, викручуватися, тупити й інколи навіть зазнавати поразки. Тобто знання мають бути наслідком досвіду, а не умовою його отримання. Вони не мають іти окремо зі спілкуванням мовою, її практичним використанням.

Саме тому, що докорінно не змінюється підхід до вивчення мови, не дають відчутного результату нові численні програми й ініціативи.

Політика, гроші та мовний бар’єр: що пропонує держава

Концепція Державної програми має амбітні цілі: підвищити рівень володіння мовою, оновити методи навчання, розширити доступ до курсів і створити національну екосистему для вивчення англійської мови на всіх рівнях — від дитсадків і до робочого місця.

На реалізацію програми планується витратити 437,8 млн грн (майже пів мільярда), щоб за кілька років країна отримала такі результати:

• кінотеатри покажуть англомовні фільми 120 разів за рік;
• вчителі ще підвищать кваліфікацію;
• буде створено ще більше навчального контенту англійською, розширено доступ до цифрових ресурсів (платформ і мобільних застосунків) для навчання;
• до співпраці буде залучено громадський сектор, міжнародних партнерів.

Ці заходи мають призвести до:

• зростання частки громадян, які володіють мовою хоча б «на певному рівні», на 9% (від 51 до 60%), водночас кількість тих, хто може читати, писати та спілкуватися на побутовому рівні, має зрости на 3% (з 25 до 28%);
• підвищення кваліфікації 90% учителів;
• просування позиції України в рейтингу EF English Proficiency Indeх щонайменше на два пункти — до 38-го місця.

На перший погляд, усе виглядає перспективно. Але як автор освітніх програм хочу поставити кілька неприємних, але важливих запитань про те, куди насправді підуть гроші цієї програми.

Підвищення кваліфікації вчителів

Справа корисна, але не в тому вигляді, як це відбувається зараз. Бо на практиці це зазвичай перетворюється на обов’язкову формальність, яка рідко має реальну цінність. Натомість за правилами затуркані освітяни змушені терпіти її від 150 годин на рік. Якщо курсів буде більше, чи стануть вони принципово якіснішими?

За результатами дослідження Мінцифри та British Council, яке проводилося в межах національної мовної програми Future Perfect, ситуація виглядає так. Серед шкільних учителів англійської на рівні, вищому за В1:

• 63% розуміють мову на слух;
• 45% говорять;
• 60% читають;
• 40% пишуть.

Водночас зі слухання й читання близько 6% вчителів мають рівень А.

Отже, очевидно, що в професійній підготовці педагогів великою перешкодою досі залишається комунікативний складник мовлення, в той час як накопичення знань не становить труднощів. Власне, це ще одна ілюстрація фундаментальної проблеми, про яку йшлося вище. Комунікативна методика — підхід фантастичної краси — перетворилася на силу-силенну глянцевих підручників і нову форму зубріння майже в усіх школах світу.

Тому самого лише оновлення освітніх програм для вчителів і школярів недостатньо. Потрібні докорінні зміни в підходах до викладання.

Моя практика роботи з педагогами підказує: для професійної підготовки та перепідготовки важливо, щоб учителі отримали новий досвід занурення в мову, відчули її як динамічну живу систему, а не збірник параграфів, слів і таблиць. Потрібно докорінно змінити уявлення про те, як має відбуватися навчання, — через вільне дослідження учнями мови, інтерес (і вчителя, й учня), педагогічну свободу та можливість запроваджувати вільні активності на уроках. Задача педагога — створити учням поле для досліджень, мотивувати — й не заважати.

Але більшості вчителів ближча роль контролера, вони радше перешкоджають учневі досліджувати мову, ніж допомагають. І це перетворює навчання на процес зубріння правил і заповнення колонок із оцінками в журналі.

Мені доводилося виступати перед учителями на курсах підвищення кваліфікації. Й одного разу, після полум’яної промови про вільну діяльність учнів, дослідження й проєкти, нестандартні завдання, одна вчителька щиро й серйозно запитала: «А як тоді їх контролювати?»

Нам потрібні реальні системні зміни в підготовці вчителів та мовній освіті, а вони неможливі без системної реформи освіти, зокрема й педагогічної. І, мабуть, без зміни поколінь учителів. Утім, ця тема заслуговує на окрему розмову.

А як щодо мотивації?

Люди, які не знають англійської, здебільшого не мають мотивації її вивчати. Часто це — результат середовища, яке не створює реальної потреби вчити іноземну мову. А створити таке середовище — надзвичайно дорого.

Навіть тих, хто має середній рівень англійської, треба переконати витратити час і зусилля на ефективне навчання дієвих методів вивчення мови. Як це донести до них — не риторичні запитання. Адже зовнішніх стимулів недостатньо. Вимога до науковців, посадовців, студентів знати мову працює лише для обмеженого кола людей.

Чи зможуть нові доступні курси, новий англомовний контент, передбачений Концепцією, зацікавити й переконати людину: «Цього разу точно вивчиш»? Тут важливо, хто його готуватиме. В Концепції програми зазначено, що до її реалізації уряд залучить різних партнерів, зокрема й міжнародних. Хто це буде — не повідомляють. Чи їхні методи принципово відрізнятимуться від традиційного зубріння й достатньо потужно навʼязуватимуть чи пропонуватимуть ефективні підходи?

Чи буде новий контент справді новим?

Програма передбачає створення навчального контенту. Але його й зараз не бракує. Питання в іншому — чим цей новий контент буде кращим за всі наявні ресурси? Чи буде він цікавим? Очевидно, що він має бути не просто якісним, а й емоційно захопливим, індивідуально адаптивним, життєво корисним. Якщо цього не буде, будь-яка нова цифрова платформа чи новий курс із застарілим нудним контентом перетвориться на галочку у звіті, а не на ефективне рішення. А нова державна програма просто масштабуватиме те, що вже є, тільки за додаткові гроші. Відповідно, й результат не зміниться.

Як досягти цілей Концепції

Автори Концепції бачать два шляхи досягнення її цілей. Перший, традиційний, про небезпеку якого я розповів вище, — це поширення вже наявних програм і методик. Другий, так званий комплексний, передбачає створення нової інфраструктури для вивчення англійської мови, забезпечення доступу до інтерактивних навчальних матеріалів, курсів для різних рівнів і цільових аудиторій.

Мені більше імпонує другий підхід, але за умов реального оновлення контенту та формату роботи з ним. Адже й зараз є чимало застосунків і платформ, які нібито мають допомагати у вивченні та поширенні англійської, але й досі кожен п’ятий українець може читати й писати англійською лише мінімально, як свідчить опитування КМІС.

На мою думку, найефективніший спосіб досягти цілей системно — створити для українців безкоштовний застосунок на кшталт Duolingo, але значно кращий. Застосунок, який зробить правильний метод неминучим і подасть його в ігровій формі. Бажано, аби він давав змогу працювати з будь-яким контентом і тренував навички гнучко: емоційно, залежно від рівня та індивідуалізовано, під реальні задачі учня.

І це не так дорого, як здається. Знаю це з власного досвіду, тому що не лише викладаю англійську, а й є автором безкоштовної платформи LingvaSkills (www.lingva.ua). З 2018 року це наймасовіший освітній продукт в Україні. І хоча він користується попитом та отримує схвальні відгуки (316 тисяч користувачів, до 12% — завершили курс із сертифікатом, 83 мільйони виконаних вправ), по-хорошому він уже застарів і потребує заміни на щось сучасніше, цікавіше — з ШІ, пригодами й емоціями. Вартість розроблення 2018 року становила 120 тис. грн. Порівняймо із загальним бюджетом у пів мільярда гривень…

Як вчити англійську, поки ми чекаємо на реалізацію концепцій від держави

І насамкінець — кілька порад, що може зробити вже сьогодні кожен українець, аби вчити англійську мову, не очікуючи допомоги від держави.

Головне правило: не вчіть мову як ціль, користуйтеся нею як інструментом: для порозуміння, співпраці, насолоди, заробітку, продажів, співбесід, презентацій. Якщо ви просто зубрите граматику, не застосовуючи її в реальному житті, — це однаково що вивчати інструкцію до велосипеда замість того, щоб сісти й поїхати.

Споживайте. Читайте, слухайте, дивіться англійською те, що вам цікаво. Найпростіший спосіб — заведіть собі новий обліковий запис у YouTube і обирайте там лише англомовний контент і лише про те, що справді зацікавлює. Ви маєте робити це не заради вивчення мови, а заради змісту. Дивіться англійською Netflix, Audible, слухайте подкасти, адаптовані аудіокниги й інший comprehensible input (пошукайте, що це таке).

Обирайте якісні застосунки. І зараз є доступні українцям застосунки для вивчення мови — платні й безплатні. Наприклад, застосунок LingQ наразі безплатний для українців. Хоча він і дещо незручний, та я все ж таки рекомендую його своїм учням. Вільний доступ отримаєте, написавши в підтримку (оберіть українську мову інтерфейсу). Також декому може сподобатися Linguin для читання та HelloTalk чи Tandem для спілкування.

Спілкування з ШІ письмово чи голосом варто цінувати рівно настільки, наскільки багато емоцій воно викликає, наскільки є частиною виконання реальних життєвих завдань.

Говоріть, навіть коли важко. Запишіть на відео англійською історію зі свого життя. Не вийшло? Тим краще. Запис покаже вислови, яких бракує або не вдається згадати. Отримайте їх у спеціаліста чи ШІ, перекладіть, випишіть. Після цього спробуйте переказати історію ще раз. Цього разу будуть нові складнощі, не все із виписаного згадається, на думку спадатимуть нові формулювання… Просто пробуйте ще раз без підказок. Передивіться запис, випишіть нові вислови… За плюс-мінус тиждень ви навчитеся легко розповідати одну історію, а може, й більше. Далі буде легше.

Інтеграція. Зробіть мову нормою життя. Телефон, комп’ютер, телевізор, а також внутрішній діалог із собою — все англійською. Уявіть собі, що ви — англомовна людина. Зробіть англійську нормою спілкування між вами та кількома друзями. Домовтеся: «Все, що можемо, кажемо англійською або хоча б пробуємо».

Уникайте зубріння. Якщо будь-який застосунок пропонує запам’ятовувати нескінченні списки слів чи свідомо аналізувати правила та проходити безліч тестів на їх запам’ятовування — не втрачайте часу. Те саме стосується й учителя: якщо він передає вам знання про мову заради самих знань, а не тренує для життя, то це теж форма зубріння, й вона не працює.

Основна причина, чому в деяких країнах більше людей володіють англійською краще, — не в законах і не в обов’язкових курсах, а в доступності контенту та використанні мови як культурної норми, як інструменту для реального життя: щоби навчатися, працювати, розуміти, спілкуватися, досягати…

Підсумки: шанс на прорив чи імітація?

Отже, ініціатива уряду є кроком у правильному напрямку. Але Концепція — це лише загальні стратегічні уявлення. Незрозуміло, чи буде цей крок адекватним і достатнім, сучасним і актуальним. Хто буде партнерами держави в реалізації концепції? Фахівці, небайдужі громадські активісти, які можуть створити платформи та застосунки, заходи, події, тренди? Чи ті, хто просто зароблятиме на грантах і загорне старі ідеї в нові гарні обгортки? Ці питання залишаються відкритими. Проте від них залежить, чи стане нова концепція проривом.