«Наймолодшій постраждалій особі було чотири роки, найстаршій — 83». Російські командири особисто ґвалтували українців й наказували це робити своїм солдатам

«Злочини сексуального насильства ворог чинить з 2014 року»

Скільки злочинів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, зафіксовано в Україні наразі?

Оновлену статистику оприлюднюють щомісячно. І ми говоримо не про злочини, а про факти сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Я завжди пояснюю, чому ми використовуємо таку систему підрахунку: щодо однієї особи можуть зафіксувати кілька різних фактів СНПК, відповідно це різні злочинні епізоди. Тому ми рахуємо саме за епізодами.

Станом на початок липня цього року в нас було 368 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. З них 136 фактів стосуються чоловіків, 232 — жінок. І 19 — це неповнолітні.

Йдеться саме про злочини, вчинені стосовно цивільних під час окупації?

Так, роблю тут невеликий дисклеймер. Йдеться лише про злочини СНПК, вчинені щодо цивільних під час окупації. Випадки сексуального насильства щодо військових у полоні й цивільних утримуванців ведуть окремо. Цих даних не розголошують до завершення воєнного стану. Важливо, що такі військові також одне з важливих джерел інформації. Ми ведемо системну роботу з ними після обміну. У певних випадках саме вони стають джерелом нових повідомлень про злочини СНПК, скоєні як щодо них, так і щодо цивільних осіб, з якими вони перебували в полоні.

Якщо говорити про загальну динаміку, ці злочини, очевидно, чинили не лише з 2022 року. А з 2014-го, коли почалася російська агресія. Чи можемо прослідкувати динаміку таких випадків з 2014 до 2022 року?

На жаль, я завжди кажу відверто: ми втратили багато часу, бо не пріоритизували цей напрямок з 2014 року. Я про це говорю як людина, яка з 2017 року працювала зі злочинами, вчиненими росіянами під час окупації, зокрема в Донецькій області. Ми вже тоді стикалися з повідомленнями про різні злочини на окупованих територіях.

Мені дуже шкода, що між 2014-м і 2022-м втратили час. Управління в Офісі Генерального прокурора щодо злочинів СНПК створили лише наприкінці вересня 2022 року. Наші ресурси були дуже обмеженими, тому активно почали працювати з повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року.

Але це не означає, що ми не звертаємо уваги на злочини, вчинені раніше. Ви абсолютно правильно зазначили: такі випадки були і під час окупації Криму, і на територіях Донецької та Луганської областей. Проблема в тому, що дуже складно вести єдиний облік таких злочинів з початку війни.

• Сексуальне насильство російських окупантів в Україні як складник геноциду

Чому це так складно?

Через помилки в первинній правовій кваліфікації. Часто СНПК помилково реєстрували як жорстоке поводження, катування або взагалі не ідентифікували як воєнні злочини. Зараз ми намагаємося відшукати старі кримінальні провадження по окупованих територіях — Донецьк, Луганськ, Крим — з 2014 року і переглядаємо всі ці матеріали.

Чи можемо говорити про те, що з 2022 року кількість зафіксованих фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, зросла?

Так, динаміка справді суттєво зросла. Якщо раніше, на початку нашої роботи, єдиним джерелом інформації були виїзди мобільних робочих груп на деокуповані території, то згодом підходи розширилися і зміцніли.

Наприклад, після деокупації Київщини, навіть коли спеціалізованого управління ще не створили, вже працювали перші міжвідомчі групи: слідчі, прокурори, психологи. Вони виїжджали в громади, спілкувалися з цивільними, шукали й документували ці злочини.

Після деокупації частини Харківської, Донецької, Херсонської, Миколаївської областей ця робота стала системною. Робочі групи працювали просто в зоні бойових дій. Ми навіть евакуйовували постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, з небезпечних зон.

Але зараз через зміну характеру бойових дій — насамперед через дронові атаки — під’їжджати до певних населених пунктів фактично неможливо. Наприклад, 2022 року ми ще могли працювати в Лимані чи у Святогірську, а зараз ні. Тому ключовим джерелом інформації нині залишаються звернення самих постраждалих або їхніх представників до Офісу Генерального прокурора.

«Наймолодшій постраждалій особі було чотири роки, найстаршій — 83»

Які вікові й гендерні особливості постраждалих?

У нас немає чіткої демографічної вибірки — сексуальне насильство як метод війни застосовують абсолютно не вибірково. Наймолодшій постраждалій особі було чотири роки, найстаршій — 83. Серед постраждалих є жінки, чоловіки, діти.

Це показує, що сексуальне насильство використовують як інструмент терору, приниження й придушення — без огляду на вік чи стать жертви.

Відомо, що багато потерпілих не звертаються через страх, недовіру або травму. Яких заходів вживаєте, аби стимулювати такі звернення?

Чесно кажучи, нам не потрібно вживати штучних заходів. Наша найкраща реклама — це репутація і довіра, яку ми здобули роками системної роботи. Ми дуже плідно співпрацюємо з організаціями, які представляють інтереси потерпілих, і самими постраждалими. Саме вони, передаючи інформацію одне одному, скеровують до нас нових людей.

Це дуже чутлива тема. Людина має бути впевнена, що її не зрадять, не викриють, не змусять щось робити. Ми гарантуємо безпеку, конфіденційність і повагу. І це спрацьовує.

Ми розуміємо, що однією з головних проблем залишається недостатня поінформованість. Тому активно ведемо інформаційні кампанії, розповідаємо про те, що ми існуємо, що маємо апробовані підходи, що ми імплементуємо абсолютно нові стандарти переслідування злочинів СНПК.

У роботі ми керуємося міжнародним протоколом документування злочинів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, ухваленим ще у 2017 році. У його основі — принципи Кодексу Надії Мурад. Вона іракська правозахисниця, нобелівська лауреатка [Премії] миру, яка сама пережила сексуальне насильство під час геноциду єзидів. Її організація розробила стандарти етичної взаємодії з постраждалими, і ми активно впроваджуємо ці підходи в Україні.

Як ви боретеся з недовірою до правоохоронних органів, однією з головних перешкод для звернень?

Це дуже правильне питання. Ми розуміємо, що в українському суспільстві органи правопорядку часто мають низький рівень довіри. Але змінювати це можна лише власним прикладом. Ми показуємо постраждалим, що система змінюється.

Найголовніше — ми не сприймаємо людину як «джерело інформації». Ми ставимо її в центр досудового розслідування. Тобто її участь не обов’язок, а право. І тільки вона вирішує, чи хоче брати участь у процесі, в якому обсязі і чи готова продовжувати співпрацю з нами.

Ми зі самого початку пояснюємо: це нормально, якщо людина на будь-якому етапі скаже, що не готова йти далі. І ми це поважаємо.

• 303 факти сексуального насильства російських загарбників над українцями: «Вона мовчала два роки. Жінка поважного віку, вже за 60 років»

Допомога постраждалим. Як працює Координаційний центр

Чи є централізований орган для підтримки постраждалих і свідків таких злочинів?

Так, у 2023 році при Офісі Генерального прокурора створили Координаційний центр підтримки постраждалих і свідків воєнних злочинів, зокрема й СНПК. Це не прокурори, а держслужбовці, які виконують роль містка між особою, прокурором і слідчим.

Їхнє завдання — збирати інформацію про потреби постраждалих і комунікувати з неурядовими й урядовими організаціями, щоб ці потреби були максимально ефективно задоволені. Це може бути правова допомога, медична, психологічна підтримка, відновлення документів або допомога з житлом для тих, хто виїхав з окупованих територій.

Тобто ці функції раніше виконували самі прокурори і слідчі?

Саме так. До створення Координаційного центру всі ці функції — від організації процесуальних дій до вирішення побутових питань — лежали на слідчих і прокурорах. Це створювало колосальне навантаження. Завдяки Центру ми можемо ефективніше фокусуватися на юридичній роботі, тоді як колеги забезпечують всебічну підтримку постраждалим.

Чи доступна реабілітація не тільки в Україні, але й за кордоном?

Щодо медичної допомоги — так, вона надається, але наразі лише на території України. Координаційний центр має меморандуми з провідними установами, зокрема з реабілітаційним центром, з яким ми також безпосередньо співпрацюємо.

Це сучасний центр, з чудовими лікарями, психологами, якісними програмами реабілітації. Коли звільнені з полону особи прибувають туди, вони проходять оздоровчий і психологічний етап. Це надзвичайно важливо — людина, яка пройшла реабілітацію, уже з новими ресурсами може вступати в кримінальне провадження як потерпіла сторона.

У нас також є меморандуми з громадськими організаціями. Наприклад, благодійний фонд сім’ї Андреєвих допомагає з дорогими процедурами, які держава не в змозі покрити. Йдеться про репродуктивну, гінекологічну допомогу, поглиблені медичні обстеження, стоматологію тощо. Ці організації — справжні партнери. Ми з ними постійно на зв’язку.

Як заявити про злочин СНПК?

Як постраждалі можуть повідомити про факт СНПК — чи існує механізм анонімного повідомлення?

Так, є. І дуже важливо, що за роки роботи ми сформували сильну репутацію. Зараз до нас скеровують постраждалих і партнерські організації, і самі люди, які вже пройшли цей шлях. Існують цілі спільноти, де люди, що пережили СНПК, підтримують одне одного і поширюють інформацію про можливість безпечно й конфіденційно звернутися.

Постраждалі можуть звертатися анонімно — без вказання особистих даних — із заявою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Це можна зробити через адвоката, представника правозахисної організації або безпосередньо звернувшись до Офісу Генерального прокурора.

Це має бути особисте звернення чи можна онлайн?

Ми завжди наголошуємо: найкращий спосіб — це звернутися до Офісу Генерального прокурора. Це можна зробити і особисто — прийшовши до будь-якого органу прокуратури й написавши заяву про вчинення злочину, і дистанційно, надіславши заяву на електронну пошту.

У регіонах теж існує спеціалізація: у кожній обласній прокуратурі щонайменше три прокурори, визначені наказом, пройшли спеціальне навчання з документування та розслідування злочинів СНПК. Вони вміють працювати конфіденційно, з урахуванням чутливості теми.

Також діє система інформування: тільки-но фіксують новий факт СНПК, регіональна прокуратура зобов’язана одразу повідомити наше спеціалізоване управління — і ми беремо справу під контроль.

Наскільки докладно треба описувати факт насильства?

Ми не вимагаємо докладного опису. Достатньо, щоб у зверненні було одне речення: «Я [ім’я] зазнав/зазнала сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Прошу зв’язатися зі мною. Ось мої контакти. Прошу внести відомості до ЄРДР».

Усе. Цього цілком достатньо для реєстрації кримінального провадження. Далі вже наша команда виходить на контакт з людиною, з’ясовує, в якій формі їй зручно співпрацювати, чи потребує вона додаткового захисту персональних даних.

У деяких випадках ми змінюємо анкетні дані на вигадані, щоб забезпечити повну анонімність. У крайніх ситуаціях ми навіть організовуємо переміщення особи до безпечного місця — у нас є відповідні ресурси й процедури.

• OCCRP: украинки рассказывают о насилии со стороны российских захватчиков

«Стигматизація постраждалих від сексуального насильства — це реальність і для України»

Як надають психологічну допомогу постраждалим?

Разом з ПРООН й офісом спецпредставниці ООН з питань запобігання сексуальному насильству в конфліктах ми реалізуємо проєкт Victim Profiler. Це спеціальна підготовка психологів, які працюють безпосередньо з постраждалими, проводять посттравматичну терапію. Після цього надають слідчим і прокурорам індивідуальні рекомендації. Ці рекомендації стосуються буквально всього: які питання ставити, як їх формулювати, якої статі має бути слідчий чи прокурор, де варто проводити процесуальні дії. Мета — зробити розслідування максимально етичним, безпечним і чутливим до пережитої травми. І це справді працює.

Тобто ваша головна стратегія — не тиснути, а створювати безпечний простір?

Саме так. Наша стратегія — не змушувати, а підтримувати. Відкритість, прозорість і повна конфіденційність — ось що, зрештою, може повернути довіру до органів правопорядку, принаймні в таких чутливих категоріях справ.

У нещодавньому інтерв’ю для LB.ua косовська правозахисниця Фаріде Рушіті наголосила, що однією з головних перешкод для розслідування СНПК у Косові була саме стигматизація постраждалих. Вона стверджує, що ця проблема є і в Україні. Ви погоджуєтеся з цим?

Так, я абсолютно погоджуюся. Стигматизація постраждалих від сексуального насильства — це реальність і для України. На наше замовлення USAID свого часу провів соціологічне дослідження. І, на жаль, висновки виявилися невтішними.

Побутують стійкі міфи: якщо жінка стала жертвою сексуального насильства, то, можливо, «вона сама винна», «не так одягалась», «надто привертала увагу». Або: «чому не виїхала з окупації вчасно?».

Це все глибоко вкорінені хибні уявлення. І тому ми повинні працювати не лише з постраждалими, а й з усім суспільством. Мають бути просвітницькі кампанії, освітні ініціативи, які руйнують ці наративи.

Як саме це можна реалізувати, щоб змінювати ставлення в суспільстві?

Мені дуже імпонує підхід, який існує в японській системі освіти. Там з дитячого садка дітям на простих прикладах пояснюють, що таке фізичні кордони, що таке співчуття, чому жертва ніколи не винна. Це повинна бути базова культурна норма.

На жаль, у нашому суспільстві ще збереглися уявлення, що беруть початок у так званій радянській віктимології, яка вивчала поведінку жертви і шукала, умовно, що вона зробила не так. Це абсолютно хибна логіка. Причину зла треба шукати не в постраждалих, а в голові злочинця, бо саме він приймає рішення вчинити насильство.

І це головний меседж, який маємо доносити до суспільства всіма можливими каналами: через медіа, освіту, культуру.

• Сексуальні злочини російських загарбників на окупованих територіях: «Ґвалтували по черзі на вогневих позиціях»

«Є факти, коли командири особисто вчиняли сексуальне насильство. І віддавали своїм підлеглим наказ “розслабитися”»

Важливо також роз’яснювати, що СНПК — це не лише про зґвалтування?

Це дійсно критично важливо. Дуже багато людей помилково думають, що СНПК — це виключно статевий акт. Але це далеко не так. І в нашій практиці більшість злочинів — це інші форми сексуального насильства, зокрема: сексуалізовані катування, побиття статевих органів, змушення спостерігати за зґвалтуванням близької людини, погрози сексуальним насильством, сексуальні знущання під час допитів або утримання в полоні.

Більшість цих форм надзвичайно травматичні, і, на жаль, суспільство часто навіть не уявляє, що такі злочини існують, не кажучи вже про їхній масштаб.

Психологія злочинця в умовах війни може бути винахідливо жорстокою. І ми зобов’язані говорити про це вголос, щоб суспільство знало і визнавало цю реальність.

Чому, на вашу думку, під час війни такі злочини трапляються знову і знову, в усіх конфліктах і державах?

Це питання я ставила собі багато разів. І, якщо говорити конкретно про війну Росії проти України, тут йдеться не просто про воєнне зіткнення — це цивілізаційне протистояння.

Ми бачимо, що в ідеології сучасного російського суспільства нормалізується насильство. Це виправдання домашнього насильства, стигматизація ЛГБТ-спільнот, жорстока мілітарна риторика, приниження жінок. Це не виняток — це частина системи.

У такій культурі сексуальне насильство не просто «допустиме» — воно стає ще одним інструментом приниження, контролю, терору. Воєнні злочини, зокрема СНПК — це не випадковість, це наслідок системної дегуманізації супротивника.

Ви кажете, що сексуальне насильство використовують російські військові як метод упокорення. Чому саме цей інструмент?

Тому що все, що роками закладали в ідеологію російського суспільства, воно виходить назовні в момент конфлікту. Ми маємо справу із суспільством, яке ніколи по-справжньому не жило за цінностями цивілізації. Там насильство — це норма, це засіб комунікації, виховання, домінування. І те, що вони вважають прийнятним усередині, проєктують назовні, на своїх супротивників. Сексуальне насильство стає зброєю покори цивільного населення, способом приниження військовополонених, способом показати свою владу й нелюдську перевагу. Це психологія. Психологія колоніального, агресивного, дегуманізованого суспільства.

Чи були зафіксовані випадки, коли командири російських військ особисто вчиняли або віддавали наказ на зґвалтування?

Так, на жаль, у нас є такі випадки. Є підтверджені епізоди, де командири особисто вчиняли сексуальне насильство. Є випадки, коли вони віддавали своїм підлеглим наказ «розслабитися», що прямо тлумачиться як дозвіл на сексуальне насильство. Це все ми документуємо.

Важливо підкреслити: сексуальне насильство — це не «хаотична поведінка окремих солдатів», як часто намагаються подати. Це іноді спільна дія командира й підлеглих. І так, такі випадки трапляються не лише серед рядового складу, а й серед офіцерів і керівників колоній.

Які є конкретні кейси щодо російських офіцерів і керівників колоній?

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо підозрюваний перебуває в розшуку і фізично відсутній в Україні, ми зобов’язані оприлюднити повідомлення про підозру.

Ці документи розміщено на сайті Офісу Генерального прокурора. Вони анонімізовані для захисту постраждалих, але детально описують обставини злочинів.

Наприклад, показове провадження — підозра заступнику начальника виправної колонії № 7 у Володимирській області РФ Хавецькому. Він, заступник керівника установи російської системи виконання покарань, не лише давав прямі накази підлеглим на вчинення сексуального насильства щодо українських військовополонених і цивільних, але й особисто неодноразово вчиняв такі злочини. Це все абсолютно задокументовано.

• Російська «культура ґвалтування», про яку жартував Путін, в повній мірі втілилась в сексуальні злочини військ РФ в Україні

«Чим довше регіон перебував під окупацією, тим більше злочинів ми фіксуємо»

З яких регіонів України надходить найбільше повідомлень про злочини сексуального насильства?

На жаль, ми не можемо наразі дати повної регіональної картини. Близько 18 % української території досі перебуває під окупацією, а мільйони громадян продовжують жити в умовах повної ізоляції. Тобто наші дані базуються виключно на виїздах на деокуповані території.

Очевидно, що в таких областях, як Київська, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Донецька, маємо значно більше задокументованих фактів, але це не означає, що в інших регіонах злочинів не було. Просто там ще не було можливості фахово провести роботу з документування.

Але чітко простежується така залежність: чим довше регіон перебував під окупацією, тим більше злочинів ми фіксуємо. І це стосується не лише СНПК, а всього спектра воєнних злочинів.

«Лише одиниці постраждалих звертаються одразу після злочину. Більшість — через місяці, а то й роки»

Які органи безпосередньо розслідують злочини сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом? Як вибудувана міжвідомча координація?

У нас є два органи досудового розслідування, залежно від контексту злочину. Служба безпеки України розслідує випадки СНПК, якщо злочин вчинено в місцях несвободи — тобто щодо військовополонених чи цивільних, які перебували в незаконному утриманні на окупованих територіях або в Росії.

Національна поліція України веде розслідування всіх інших випадків, де СНПК було вчинено щодо цивільного населення під час окупації.

Офіс Генерального прокурора виконує функцію координації: здійснює нагляд за дотриманням законності, організовує досудове розслідування, забезпечує взаємодію між органами й підтримує публічне обвинувачення в суді.

Чи вже впроваджені нові настанови, гайдлайни для слідчих і прокурорів щодо розслідування СНПК?

Так, з 2022 року ми провели колосальну методичну роботу. При Офісі Генерального прокурора діє міжвідомча координаційна група, створена спільно з ГО «ЮрФем», до якої також входять ПРООН, Консультативна місія ЄС, Офіс спецпредставниці ООН з питань запобігання сексуальному насильству в конфліктах, Just Group, Global Rights Compliance і багато інших. Також туди входять організації, що представляють самих постраждалих, зокрема: «SEMA Україна», «Нумо, Сестри», ALUMNI, «29 грудня».

Спільно з цими партнерами ми вже розробили 10 гайдлайнів, які описують типологію злочинів СНПК і надають інструкції для слідчих і прокурорів. Разом з ПРООН і неурядовими громадськими організаціями «ЮрФем» і Just Group готуємо «Стандарти досудового розслідування кримінальних проваджень щодо СНПК», які покликані стати єдиними методичними рекомендаціями як для органів прокуратури, так і для органів досудового розслідування.

Також у партнерстві з докторкою Інгрід Елліот, експерткою ініціативи Великої Британії щодо запобігання сексуальному насильству в конфлікті, та організацією Global Rights Compliance готуємо загальнообов’язкові правила організації та проведення досудового розслідування у справах вказаної категорії — це буде офіційний міжвідомчий наказ між органами прокуратури, МВС, Нацполіцією і СБУ.

Документ перебуває на стадії погодження і після затвердження стане підзаконним нормативно-правовим актом, який зобов’язуватиме слідчих і прокурорів працювати за єдиними стандартами.

Чи плануєте відходити від практики численних судово-медичних експертиз, які часто повторно травмують постраждалих?

Так, і ми вже в процесі відходу від такої практики. Ми чітко розуміємо, що класичний радянський підхід «немає експертизи — немає злочину» тут не працює, бо лише одиниці постраждалих звертаються одразу після злочину. Більшість — через місяці, а то й роки.

Відповідно, ми імплементуємо міжнародний стандарт доказування, зокрема, за Міжнародним протоколом документування та розслідування сексуального насильства у конфлікті (випущений ще 2017 року), а також за правилами Глобального кодексу поведінки щодо збору та використання інформації про систематичне сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Ці стандарти передбачають, що свідчення постраждалого є достатнім доказом для відкриття провадження, а проведення експертиз можливе лише за бажанням особи і за наявності умов.

Ба більше, ми вже маємо напрацьовані альтернативні методи збору доказової бази: це й психологічні профайли, і опитування через конфіденційні платформи, і медичні довідки з місця перебування постраждалого, і, звичайно, доказові свідчення третіх осіб.

Ми прагнемо, щоб жодна людина не почувалася повторно травмованою слідчими діями. І тут наш обов’язок — поставити безпеку, гідність і рішення самої людини в центр процесу розслідування.

Кожен випадок унікальний, і підхід до нього має бути індивідуальним. Слідчий разом з прокурором визначає, які саме процесуальні та слідчі дії мають бути проведені.

Якщо між моментом вчинення злочину і зверненням людини минув тривалий час — скажімо, 5–7 років, — очевидно, немає сенсу проводити судово-медичну експертизу, яка не виявить фізичних слідів. І водночас її проведення може бути додатковою травмою для людини.

У таких випадках ми використовуємо судово-психологічну експертизу, яка встановлює ступінь психологічної травматизації постраждалої особи. Це абсолютно прийнятний доказ у кримінальному провадженні, менш травматичний, більш гуманний.

• Як жінка з Іванівки врятувалася від зґвалтування рашистами, зачинивши одного в погребі

Також згідно з КПК, постраждалий має право подавати докази самостійно, і ми такі докази приймаємо. Це можуть бути скриншоти листувань, особисті щоденники, речові докази, свідчення третіх осіб тощо. Ми розглядаємо все в сукупності, тому що в кримінальному процесі жоден доказ не має заздалегідь визначеної сили.

Тобто лише заяви особи достатньо, щоб почати провадження?

Абсолютно. Факт подання заяви — це і є відправна точка. Людина не зобов’язана доводити, що з нею щось сталося, — це не її обов’язок. Це зона відповідальності слідчого і прокурора: зібрати докази, вибудувати юридичну конструкцію, сформулювати обвинувачення.

Заява — це вже підстава для внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Далі вже робота слідства.

«Особи, які вчиняли СНПК, обміну не підлягають»

Чи співпрацює ваше управління з Міжнародним кримінальним судом у справах про СНПК?

Так, налагоджено співпрацю з Міжнародним кримінальним судом (МКС) у межах нашої компетенції та відповідно до законодавства України.

Слід розуміти, що МКС має іншу юрисдикцію. Його фокус — верхівка політико-військової ієрархії, тобто топ-топ — вищі посадовці, командири, керівники, які не просто брали участь у злочинах, а планували, системно організовували або санкціонували насильство.

Наше законодавство, зокрема КПК, містить норми, які регулюють взаємодію між офісом Генерального прокурора та МКС. Якщо суд надсилає запит — ми його розглядаємо і в межах компетенції надаємо необхідну інформацію.

Це може бути доказова база, аналітичні звіти, процесуальні документи — усе те, що може бути корисним для міжнародного правосуддя.

Тобто ми можемо сприяти у формуванні матеріалів, які потім використовують як доказову базу МКС або його слідчих груп.

Можу запевнити, що співпраця триває, і ми в ній зацікавлені. Чим більше таких злочинів буде зафіксовано на міжнародному рівні, тим сильніша наша юридична позиція.

25 червня Україна підписала угоду з Радою Європи про створення міжнародного трибуналу щодо злочину агресії Росії. Як це вплине на розслідування злочинів СНПК і притягнення до відповідальності?

Цей трибунал буде спеціалізованим щодо злочину агресії — тобто масштабного міжнародного злочину, який охоплює сам факт розв’язання, планування та ведення незаконної війни із самого її початку. І це дуже важливо, тому що злочин агресії як материнський тягне за собою інші міжнародні злочини, воєнні злочини, злочини проти людяності, у тому числі сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом.

Проте ми повинні розуміти, що трибунал із злочину агресії — це окремий механізм, він не буде напряму розглядати індивідуальні справи щодо одиничних актів сексуального насильства. Але може посилити загальний тиск на систему, допомогти побудувати юридичну відповідальність від керівництва держави до виконавців.

Це питання політичної та юридичної відповідальності найвищого керівництва Російської Федерації. У в цьому сенсі він може стати важливим доповненням до вже наявних національних і міжнародних механізмів переслідування злочинів СНПК.

Чи є можливість, щоб злочини СНПК теж стали предметом розгляду цього трибуналу?

Ми розуміємо, що весь масив злочинів, пов’язаних з агресією, має розглядатися в комплексі. Якщо прокуратура міжнародного трибуналу зможе встановити, що сексуальне насильство використовувалося як інструмент ведення війни, як метод залякування або покарання, тоді так — ці епізоди можуть бути враховані як елементи ширшої картини злочину агресії.

Але навіть зараз, без трибуналу, ми вже в рамках національної юрисдикції кваліфікуємо СНПК не просто як одиничні факти, а як системне, організоване переслідування мирного населення або військовополонених. Тобто це воєнні злочини, а в деяких випадках ці злочини можуть розглядатися як злочини проти людяності.

Якщо говорити про національну юрисдикцію, то скільки справ про злочини СНПК спрямували до суду і на якій вони стадії?

На цей час 85 військовослужбовцям Збройних сил Російської Федерації повідомили про підозру. До суду скерували 44 обвинувальні акти стосовно 57 осіб з числа військовослужбовців РФ. І в нас 18 осіб засудили до покарання у вигляді позбавлення волі. 119 розкритих фактів СНПК. Але ця інформація станом на початок цього місяця.

Цифри змінюються, бо є суттєвий прогрес досудових розслідувань і в розгляді цих справ у судах.

На сьогодні 11 засуджено до 12 років позбавлення волі, двох до 10 й 11 років позбавлення волі, ще у п’яти випадках сукупність кримінальних правопорушень передбачає до 15 років позбавлення волі, тобто в середньому 11–15 років позбавлення волі.

А чи були випадки обміну російських злочинців, що скоїли СНПК?

У нас немає поки що російських військовослужбовців у полоні, які вчиняли СНПК. Тому ми їх і не обмінювали, звісно, тому що їх поки що фізично немає.

Однак у нас на рівні департаменту є така домовленість, що особи, які вчиняли найжорстокіші злочини: тобто СНПК, розстріли військовополонених, жорстоке поводження, катування, розстріл цивільного населення, — вони обміну не підлягають.

«64 постраждалих уже отримали невідкладні репарації по три тисячі євро»

У Косово постраждалі від сексуального насильства внаслідок конфлікту щомісяця отримують грошову допомогу. Чи є щось подібне в Україні?

Так. У нас прийнято закон про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Офіс Генерального прокурора був одним з ключових учасників його розробки.

По суті, є два механізми отримання репарацій. Невідкладні (проміжні) репарації — одноразові виплати.

Та є можливість для осіб з процесуальним статусом потерпілих у кримінальному провадженні подати інформацію напряму через Офіс Генпрокурора до комісії, яку створять при Міністерстві соціальної політики, вона й ухвалюватиме рішення про виплати.

Якщо говорити про невідкладні репарації, то мова про одноразову виплату в розмірі трьох тисяч євро. Це не кошти державного бюджету, а фінансова підтримка від урядів третіх країн — їхній символічний жест підтримки постраждалих і засудження дій РФ. У рамках пілотного проєкту, який започаткували в жовтні 2024 року, 64 людини, які мали процесуальний статус у кримінальних провадженнях, уже отримали ці репарації. Ще близько 40 осіб очікують виплат. Цей проєкт офіційно завершився після набуття чинності закону про захист осіб, які постраждали від СНПК, — 18 червня 2025 року.

Ми готові повторити цю модель, щойно Мінсоцполітики створить комісію, передбачену новим законом. І тоді ми ініціюємо запровадження схожої моделі конфіденційного обміну інформацією за згодою постраждалої особи, щоб скоротити її шлях до допомоги.

В Україні сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, визнане воєнним злочином без строку давності. Що це означає на практиці для вас і для постраждалих?

Це означає, що часовий фактор не обмежує людину в поданні заяви. Як показує досвід Боснії і Герцеговини, на це може піти 10 чи навіть 15 років. Для мене як прокурорки це означає, що, незалежно від того, коли людина звернеться — завтра чи через десятиліття, її звернення буде зареєстровано, а розслідування розпочато.

Джерело: LB.ua