Справа зі 111 постраждалими та 18 підозрюваними: катівня у Куп’янському ізоляторі тимчасового тримання

Підозрювані

Харківська обласна прокуратура повідомила про те, що 18 особам оголошено про підозру у порушенні законів та звичаїв війни, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України). Крім того, деяким з підозрюваних також додатково інкримінують колабораційну діяльність (ч. 7 ст. 111-1 КК України).

Йдеться про так званого “начальника” незаконно утвореного окупаційними військами “Управления внутренних дел Временной гражданской администрации Харьковской области”, російських військових, учасники незаконних збройних формувань “л/днр”, колишніх українських правоохоронців. Особисто перед судом постануть лише двоє людей. Інших оголосять у розшук.

Начальник Слідчого управління ГУНП в Харківській області Сергій Болвінов розповів подробиці справи. Серед підозрюваних — лише троє так званих “ЛНРівців” та один росіянин. Решта — містяни, які пішли працювати на окупаційну владу: безробітні, студенти та колишні працівники поліції. Всі вони отримали посади конвоїрів та охоронців. При чому, кажуть слідчі, колаборанти поводилися не менш жорстоко, ніж росіяни.

“Наймолодшому з них було дев’ятнадцять років, — уточнив Сергій Болвінов. — До початку вторгнення він навчався в Харкові. А коли росіяни захопили Куп’янськ, перейшов на бік ворога. Один з постраждалих впізнав цього хлопця, каже, це був син його знайомої, в катівні він охороняв жертв. В один із днів він вивів ув’язненого з камери, пристебнув до решітки та почав випалювати руку газовою горілкою”.

Постраждалі

“За попередніми даними в ізоляторі тимчасового тримання учасники угруповання незаконно утримували щонайменше 150 осіб, серед них достеменно відомо про двох загиблих і десятьох безвісти зниклих громадян України”, — повідомляє Національна поліція. У справі наразі 111 потерпілих. Серед них — вчителі, рятувальники, учасники бойових дій, представники органів державної влади, волонтери, просто жителі міста та району. Деякі з них — досі у полоні.

“Під час досудового розслідування задокументовано численні факти жорстокого поводження з населенням. Людей утримували у вкрай нелюдських умовах: у камерах — антисанітарія, відсутність води, медичної допомоги. Житлова площа на одного затриманого була критично малою, їжа — переважно недоїдки військових”, — розповіла пресслужба прокуратури. Викрадених цивільних катували струмом, били, примушували обмовляти себе, зізнаючись у співпраці з українськими спецслужбами чи допомозі ЗСУ. Людей намагалися зламати, імітували страти, їх примушували рити собі могили.

Голоси людей, що пройшли через Куп’янський ІТТ

Ми зібрали чимало свідчень українців, які пройшли через Куп’янську катівню. Ось деякі з них.

“Наступили на голову, зламали три зуби…Електричний струм застосовували в різних місцях, були й банальні побиття. Повітря перекривали. Стандартний набір старої доброї міліції, — розповідав Андрій (ім’я змінене), який потрапляв до ІТТ двічі. — У нас були люди, які по дві доби стояли на ногах. Їм не дозволялося спати чи присісти, навіть до туалету треба було проситися у своїх наглядачів”.

“Сила струму просто скручувала тіло. Аж піна з рота йшла. Потім сказали підвестися зі стільця, — розповідав Василь (ім’я змінене) із села Курилівка, який просидів у Куп’янському ІТТ 49 днів. — Я насилу встав і одразу отримав удар у голову. Мішок із піском. Тільки вирівнявся знов — вдарили з іншого боку. У сусідній камері сильно кричала людина. Я ж тільки мичав від болю”.

Мешканець Дворічної Дмитро розповідав, що зранку за в’язнями наглядали місцеві поліцейські, що перейшли на бік окупантів. А увечері на зміну заступали ЛНРівці і “починалося гестапо”: “Повалили на підлогу, один сидить згори та [б’є] по нирках, по печінці. Ну нормальна процедура, мене як танком переїхали”, — неохоче пригадує Дмитро. Після того, як його хвилин 20 били, росіяни намотали дроти з радянських котушок на вухо та на геніталії, і почати подавати струм”. Чоловік згадував, що найжорстокіше катували росіяни: “Якщо катували ЛНРівці, то могли і 5 разів. Якщо ГРУшники — їм вистачить і одного”.

“Привезли до Куп’янського райвідділу поліції. Посадили спочатку в десяту камеру. Зустріли одразу “чудово”: трубою опалення. Трохи більше метра труба завдовжки. Металопластикова. І ремінь офіцерський із пряжкою. Це був початок, — описував своє перебування в катівні колишній воїн АТО Вадим Куценко. — У наступні пару днів — електрика. Чіпляли клеми можна зрозуміти, куди… Одну клему на вухо, іншу — нижче живота. Відчуття були такі — півтора дня нічого не бачив. Інших чіпляли за наручники за спиною. Турнік там в одній камері стояв… Чіпляли ще на решітки… Теліпали так, що хлопці непритомніли. Постійно матюки, крики страшні. Таких криків, які я чув у перші дні перебування там, я ніколи не чув. Там [охоронцями] були луганчани: Женя, Вова і Віталій. Вони були для росіян навіть другим сортом. Дуже злі люди. Немає слів…”

За ґрати в Куп’янську потрапило чимало освітян. Директора Борівської школи Віталій Чернова забрали до поліцейського відділку 2 вересня — він не хотів співпрацювати з росіянами. Він так згадував про перший день в російській неволі: “Забрали шнурки, ключі, гроші та, що найгірше, окуляри. А в мене зір — мінус десять. Помістили до так званої прогулянкової камери. Там немає даху. Зазвичай туди виводять затриманих на прогулянку. Коли я зайшов, побачив хлопця, у якого на голові був пакет для сміття, перев’язаний скотчем. Тільки невеличка щілина залишалася біля рота. У нього питали: ‘Чому ти в пакеті? Зніми!’ Він каже: ‘Якщо я зніму пакет, мені буде хана’. Якось той пакет у нього посунувся, охоронець витяг хлопця з камери, побив дубинкою, перемотав знову йому голову пакетом і сказав: ‘Знімеш — взагалі уб’ю!’”

Директор Лісностінківського ліцею Лариса Фесенко втратила за 45 днів полону 18 кілограмів: “Було дуже душно, всі місця були зайняті, мені дісталося місце на підлозі. Одна зі співкамерниць дала хоч якусь ганчірку, щоб було на чому сидіти. На прогулянки не виводили. лежала на підлозі і шукала щілинку, щоб було як дихати”.

8 вересня 2022 року посилилися обстріли, до міста наближалися ЗСУ. Перелякані росіяни та їхні поплічники втекли, залишивши у відділку поліції замкненими 150 осіб — без їжі, води, в духоті (у камерах були зачинені навіть віконця для передавання їжі, так звані “кормушки”). На щастя, бранцям вдалося вирватися з пастки: в одній із камер вдалося вибити частину решітки. В’язні, які вибралися на волю, розбили вікно “дежурки”, знайшли ключі та відімкнули всі камери. “Потім хлопці почали роздивлятися справи: атовці, їхні персональні дані, адреси. Хлопці все це на стіл накидали і підпалили прямо в кабінеті слідчого. І так пройшлися по всім кабінетам. Документи і смартфони зібрали. А всі справи, які найшли, все, що феесбешники нарили на наших, підпалили… Хтось запалив архів внизу. Запалили в “дежурці” журнал тих, кого арештували. Для чого запалили? Для того, щоб якщо росіяни раптом, не дай бог, прийдуть, вони не могли по тих списках назад усіх притягти”, — згадував Віталій Чернов.

Авторка: Ірина Скачко

Джерело: ХПГ

Нагадаємо, наприкінці червня правозахисна ініціатива “Т4Р” презентувала комунікацію з Офісом Прокурора МКС, в якій юристи обґрунтували, що катування, до яких вдається російська окупаційна влада, можна кваліфікувати як злочин проти людяності та воєнний злочин — адже це явище було широкомасштабним — застосувалося всюди в окупації, і систематичним — одними й тими ж способами.

Станом на 4 липня 2025 року ініціатива Т4Р задокументувала 993 інцидентів катувань. 561 з них — у Харківській області, 144 — у Київській області, 26 — у Запорізькій області, 53 — у Херсонській області, 69 — у Донецькій області, 73 — у Чернігівській області, 12 — у Луганській області, 32 — у Миколаївській області, 18 — у Сумській області, 5 — в інших областях. Крім того, правозахисники зафіксували 3383 насильницьких зникнення.