Інгліш, академік. Ду ю спік іт?

Нас не цікавить наука, яка просто існує задля проїдання бюджетів. Лише та її частина, яка може конвертувати свої здобутки у щось реальне. Промислові технології і, як наслідок, нові промислові об’єкти.

Звісно, наука не збудує завод. Та саме наявність кваліфікованих кадрів відкриє цю опцію для тих охочих, які ухвалюють рішення відповідно до фактичних ресурсів. А робоча сила теж є ресурсом, хай би хто яку уявну цінність собі не малював.

Багатий внутрішній світ залишіть собі. Нас цікавить світ навколо.

Україна переживає визначальний період своєї історії. Десятиліттями поспіль на нашу науку (як і на будь-яку іншу сферу життя) впливала російська мова. До цього призвели століття життя в окупації, внаслідок чого українська еліта вирішила інкорпоруватися до нової структури. Грубо кажучи, цю частину ми ампутували, бо так було треба.

Однак після цього пішли дуже дивні рухи. Досі не розуміємо, як можна далі годувати науку, при цьому вимагаючи від неї чого завгодно, окрім практичних результатів. Наприклад, чому ми досі не перевели її на англійську. Інгліш, мазафака, ду ю спік іт?

Наш підхід має на своєму боці готові прецеденти та доведену ефективність.

Не знаємо, чи має такі аргументи ваш підхід. Тому краще розповімо про свій. Почнемо із банального, тобто козирів. У вас не викликає питань уплив Південної Кореї, Китаю, Японії, Сінгапуру чи Індії? Кожна країна має свої мінуси, звісно. Як і наша. Але нам не вистачає системності там, де на найнижчому рівні саме вона допомогла б досягти успіху.

Наприклад, індійський айтішник конкурує з українським, маючи за своїми плечима державні рішення. Наш рубається на хардкорі самотужки. Не завдяки, а всупереч.

Ми хочемо, щоб у нашого були ті ж шанси. І лише потім — його особисті зусилля.

Та до Індії ще дійдемо. Почати ліпше з ХІХ століття. Тоді Японія після реставрації Мейдзі взяла себе в руки так, що за рочків 50 від її можливостей інші країни почали братися за голову.

Доречно буде прив’язати успіх японської науки до 1868 року, після якого «почалось». До тієї дати Японія пожила в ізоляції. Після того захотіла хоча б трошки наздогнати західні держави в царинах науки й технологій. І пішла на радикальні кроки задля цього. У сфері освіти вкорінилась англійська. Уряд оплачував залучення японських учених до наукових досліджень у США та Європі. Західні наукові тексти перекладали для місцевих розумників.

І ми не про гуманітарні науки. Так японці виростили фізиків, хіміків. Та, мабуть, ціле покоління інженерів, хоча з калькулятором їх точно не рахували.

Токійський університет обіцяли збудувати за західними стандартами. І, знаєте, щось важко із цим сперечатись, маючи приклад чудового результату. До речі, якщо хтось шукав в українській мові саме ідентичність — нехай не переживає, у японців англійська ніяку ідентичність не вкрала. Ближче до 1937 року японці це навіть підтвердили не словом, а ділом.

Є й інший приклад із ХІХ століття. Хто-хто, а Пакистан мав повне моральне право не братись за англійську — для нього британці були окупантами.

Знайшлись у Пакистані такі постаті, як Сір Саїд Ахмад Хан. Вони просували англійську як інструмент для доступу до зарубіжних технологій і наукових знань, що заклало основу для розвитку освіти та науки в регіоні. Саме англійською місцеві вчені мали доступ до британських наукових ресурсів. І вже це сприяло появі перших інженерних і медичних навчальних закладів.

У XX столітті тенденція лише посилилася. Японія продовжила свій шлях, розпочатий у XIX столітті, і до середини XX століття стала однією з провідних наукових держав. Потім трошки забуксувала, і ви знаєте причину.

Завдяки англомовним науковцям Японія отримала кілька Нобелівських премій.

Завдяки іншим ідеологічним надбанням, щоправда, одержала поразку у війні та пару ядерних бомб. Але, з іншого боку, щось це по її науці не сильно вдарило. Вона вже перебувала на тому рівні, з якого легко не впадеш.

1947 року Пакистан здобув незалежність. Утім, англійська лишилася мовою його фізиків та майбутніх айтішників.

Китай іще у 60-х роках ХХ століття перетворив знання англійської на ключ до скарбниці всіх-всіх західних знань. З огляду на те, що потім до нього потягнулися американці, яким чисто політично було важливо відсікти дуже комуністичний Китай від не менш комуністичного СРСР, у результаті вийшло непогано.

Ви не повірите, але ті ж самі тенденції збереглися і в XXI столітті. Отакої!

Сінгапур так цікаво живе не лише завдяки Лі Куан Ю, якого в нас люблять, а його методи — чомусь не дуже. Англомовні науковці заклали основу для того, щоб Сінгапур став хабом для фінансистів та біотехнологій.

Індія робила ставку на точні науки, фармацевтику й англійську. Результат самі бачите.

Південна Корея таким чином отримала доступ до технологій. Зараз вона стабільно входить до топ-десятки країн із найкращим ВПК, її автомобілі їздять по вулицях у більшості країн світу, та й аргумент про ВВП на душу населення не викликає жодних питань. І тут ми перейдемо до «сухих» висновків.

Знаєте, ми обоє не любимо новий український правопис. Але навіть якби обожнювали його, були би проти його впливу на науку та промисловість.

І цього ж бажання хочеться побачити від інших. Між собою можемо говорити якою завгодно версією української. Врешті-решт, фанатів нового правопису підтримує багаторічна історія говірки телеканалу СТБ, а в нас своїх телеканалів немає. Головне, щоб наші особисті суперечки не переходили на глобальний рівень. Наприклад, щоб не гальмували нашу науку.

Наука, що говорить виключно українською, ризикує залишитись у добровільній ізоляції. Як японська до 1868 року. Нам усе-таки імпонує японський підхід після тієї дати.

Хочете повоєнну відбудову? Наука має не просто виконувати функцію співочої пташки за державний кошт, а допомагати цій відбудові. Нам не вистачало інженерів до 2014 року, не вистачає і зараз. Треба стимулювати вивчення найбільш практичних дисциплін і залучення до них якомога більшої частини людей. А якщо комусь не подобається математика в тестах, нехай іде сапати буряки. Там рахувати не треба.

Академік, який говорив російською і перейшов на українську, цікавий лише в одному випадку. Якщо він знає і англійську також.

Інгліш, академік. Ду ю спік іт?