Китай і Туреччина витісняє РФ з Кавказу: що це означає для України

Не тільки Азербайджан. Кілька слів про Кавказ і Чорне море на тлі конфлікту Баку і Москви.

Конфлікт Баку і Росії активно обговорюється в українській пресі. З точки зору емоційного сприйняття логічно – проблеми Москви викликають інтерес. Намагався в коментарях і відео згадувати, що питання не тільки в Азербайджані – йдеться про зміни підходів до політики у цілої низки держав. І, якщо говорити про Південний Кавказ, маємо цікаву послідовність новин, пов'язану, насамперед, із Вірменією. А так само трохи з Грузією. Почну по черзі.

Отже, ще 13 березня Вірменія та Азербайджан погодили текст мирної угоди та угоди про кордон. У переговорах активно намагалася брати участь Росія. Як ключовий гравець і посередник. Але ні в Баку, ні в Єревані не оцінили таких прагнень і домовилися між собою. Ба більше, оточення Пашиняна вельми недвозначно натякнуло, що підрозділи ФСБ РФ навряд чи братимуть участь в охороні кордону на узгоджених ділянках. Питання лише в даті фінальної зустрічі та підписання документів. Учора прийшла новина, що вона відбудеться в ОАЕ наприкінці липня. Після чого Вірменія може розраховувати на поступовий вихід з економічної ізоляції. Тобто відкриється логістика через Азербайджан і, можливо, Туреччину. А це вже саме по собі послаблює вплив Кремля.

Але, крім цього маємо різку активізацію КНР на вірменському напрямку. Пекін розглядає Єреван як партнера у своїй зоні впливу. Для Вірменії, інтерес до якої з боку США та держав ЄС має, скоріше, формальний характер, це можливість збалансувати російський вплив і різко зменшити залежність від РФ. І тут маємо відразу кілька новин.

1. У квітні 2025 року, після 9 місячної перерви призначається новий посол КНР у Вірменії. І, за сформованою в останні три роки традицією китайської дипломатії у пост-СРСР, він не має досвіду роботи у РФ. А працював у центральній комісії із зовнішньої політики КПК – органі, що відповідає за аналітику міжнародних процесів і формування регіональних і країнових стратегій.
2. 26.06 Перед початком європейського турне, Ван Ї відвідав Єреван. Де провів зустрічі як з керівництвом МЗС, так і інших відомств. Візит такого рівня без тривалої попередньої роботи (пам'ятаємо, що посла не було 9 місяців) свідчить про інтерес Пекіна до держави і бажання використати вигідний для себе момент для просування своїх інтересів.
3. Учора приходить новина, що Вірменія офіційно заявила (заява МЗС) про бажання вступу до ШОС. І тут варто нагадати історію цієї організації. Яка створювалася з ініціативи РФ і була покликана стати таким собі клубом «Росія +» у Центральній Азії. А сьогодні це інструмент китайської зовнішньої політики, який дедалі більше наповнюється військовим компонентом і для низки центральноазійських держав уже є альтернативою ОДКБ.

Тобто маємо процес, який вже успішно апробований в Узбекистані, Казахстані, зараз триває у Киргизстані – Китай видавлює російський вплив із цікавих для нього держав.

На цьому можна було б поставити крапку, якби не кілька додаткових чинників. Грузія у квітні 2025 року передає будівництво порту в Анаклії китайським інвесторам. Це різкий укол інтересам США, які розраховували, що у проєкт увійдуть американські компанії (і які були заявлені як учасники). Але для Сполучених штатів ідея порту, швидше, була питанням далекої перспективи. А ось для КНР і Туреччини – необхідністю. Адже ці дві держави активно реалізують «Транскаспійський» і «Південний» маршрути ініціативи «Пояс і Шлях». А Туреччина, до того ж проєкти каналу «Стамбул» і Iraq Developmemt road, логістика яких так само частково замикається на Чорне море.

У червні запущено в експлуатацію (відправлено перший поїзд) залізничний маршрут (залізниця-море-залізниця) Китай-Азербайджан якраз транскаспійським коридором. І у пресрелізі зазначається, що вантажі далі підуть до Грузії і... Сербію (ось вам і інтерес до портів).

Прем'єр-міністр Грузії Кабахідзе, виступаючи перед парламентом 27 червня, заявляє, що співпраця з КНР є «одним із найважливіших пріоритетів» уряду країни.

Якщо звести всі ці процеси в одне, то маємо конфігурацію, яка безпосередньо впливає на майбутнє позиціонування України. Зокрема:

1. Китай і Туреччина активізували політику щодо поступового витіснення російського впливу з Кавказу. Процес зачіпає навіть Грузію (хоча щодо цієї країни Кремль активно намагатиметься грати на збереження і посилення присутності).
2. Туреччина прагне стати новою домінантою у чорноморському регіоні. І тут маємо явний український інтерес – Анкара не зацікавлена у відновленні впливу Росії.
3. Китай розглядає щонайменше східну частину Чорномор'я як зону своїх інтересів і свого або розділеного з Туреччиною впливу. Але тут варто зазначити, що ні Анкара, ні Пекін безпосередньо не вступають у довгі пікіровки з Москвою. Віддаючи це «право» своїм регіональним партнерам. Тим більше, що зменшення російського впливу в інтересах цих держав.
4. Китай зацікавлений у чорноморському регіоні, оскільки вибудовує другу «вісь партнерства» в Європі, куди входять Румунія, Угорщина і Сербія. Де остання буде таким собі «вузлом» китайського впливу. Чорне море у такому разі – зона транзиту товарів, вплив на логістику і баланс сил. При цьому базовий логістичний маршрут планувався (і планується) через Туреччину. Але ситуація, що склалася на Кавказі, дає змогу Пекіну спробувати створити додатковий, через Азербайджан, можливо, Вірменію і Грузію.
5. Туреччина зацікавлена в реалізації своїх ініціатив щодо Чорного моря, частина з яких йде – у руслі китайських інтересів (Азербайджан, Грузія, логістика в напрямку придунайських держав). І ці ініціативи природним чином обмежують можливості РФ щодо посилення свого впливу.

І це щонайменше те, на що варто звертати увагу українському МЗС та Офісу президента. Адже створюється унікальна можливість зіграти на інтересах одразу двох потужних держав. До речі, за повної підтримки низки наших європейських партнерів (тут варто нагадати, що той самий Ван Ї зараз здійснює турне європейськими столицями).