Топ-10 молодих і перспективних акторів українського театру

Цей рейтинг доводиться починати із зізнання: знову (як і у випадку з «Топ-10 молодих і перспективних актрис українського театру») було важко обирати найкращих із найкращих. Їх багато, й усі вони гідні уваги та визнання. Молодих акторів-джентльменів теж подано в алфавітному порядку, з віковим обмеженням — до 30 років. Допитливі читачі, ознайомившись із попереднім рейтингом леді, критично зауважили: «А чи доцільно взагалі формувати рейтинги під час війни?». Запитуєте — відповідаю. Писати п’єси, романи, вірші тощо, ставити вистави, проводити перформанси, знімати фільми, кліпи, відзначати найкращих (преміями, званнями й просто квітами) під час війни — доцільно. Бути надійною психологічною опорою для захисників і захисниць, підтримувати їхніх рідних, волонтерити, донатити на потреби ЗСУ під час війни — доцільно. Щодо доцільності рейтингів під час війни, то відповідь уже очевидна: у складні часи між життям і виживанням людям важливо знати, що є зміна поколінь — є молодь, на яку покладають надії в різних сферах. Є талановиті, активні, успішні та гідні молоді люди, які допомагають військовим і працюють над собою в професії, розвиваються й досягають заслуженого визнання. Тому цей рейтинг дає змогу ознайомитися з найяскравішими талантами тим, у кого немає часу та / або можливості відвідувати спектаклі чи переглядати фільми, щоб порівнювати, аналізувати та помічати молодих і перспективних акторів українського театру.

Білаш Іван (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)

Дипломований філософ, театрознавець і актор драматичного театру та кіно — все це про харизматичного й талановитого Івана Білаша. У свої 25 років він зіграв у 20 виставах на сценах провідних театрів України (Національного театру імені Марії Заньковецької та Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка).

Здається, Іванові відома якась унікальна таємниця організації та планування часу, адже до наведеного списку варто додати ще й ролі у більш як 10 фільмах і серіалах (хлопець у музеї, «Коли мурахи бродили шкірою» (режисерка Вікторія Дуднік); Ваня, A Chance to Cry (режисерка Ольга Артушевська); власник притулку для котів, «Мої нещасні коти» (режисерка Ольга Артушевська); хлопець у сховищі, «Мати» (режисер Юрій Леута); роль без імені, Thanatos (режисер Андрій Євтушенко); і навіть роль у новому сезоні популярного серіалу «Кава з кардамоном»).

Про себе Іван каже, що є оптимістом, упевнений у собі, завжди креативно підходить до роботи та вміє розставляти пріоритети. З такими якостями він долучився до когорти викладачів акторської майстерності на Першій кафедрі акторського мистецтва та режисури драми КНУТКіТ імені І.Карпенка-Карого. Також актор та викладач знаходить час у щільному графіку для дубляжу, запису аудіокниг і навіть улюблених хобі — читання класичної літератури й плавання.

І не дивно, що за різносторонні прояви своїх талантів Іван був нагороджений Гран-прі на арт-фестивалі «Висхідна зірка» (2021), став лауреатом першої премії Всеукраїнського конкурсу виконавців художнього слова імені Лесі Українки (2021) та переможцем (Гран-прі) 27-го Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки (2023).

Ганєв Михайло (Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, Київ)

Одесит Михайло Ганєв цілком міг би пов’язати життя з футболом і продовжити родинну справу, займаючись збереженням та розвитком унікального зібрання колекції експонатів Музею футболу і Клубу вболівальників футболу в Одесі, заснованих його батьком Емануїлом Ганєвим. Проте гасло музею «Відчуйте себе частиною футбольного світу, поринувши в історію світового футболу» Михайло, зігравши роль футболіста лише в кіно, переінакшив на користь театрального світу, поринувши відповідно в історію театрального мистецтва.

За чотири роки служіння сцені столичного театру імені Лесі Українки Михайло став улюбленцем публіки, яка відзначила його гру не лише у виставах театру (Артем, «Молитва за Елвіса» (режисер Дмитро Морозов); Демід Коркоран, «Поромник» (режисер Кирило Кашліков), Інший, «Брати» (режисер Олександр Кобзар), Девід Колінз, «Хвиля» (режисер Юрій Дяк), а й під час читань у травні 2022 року у межах проєкту «Ми з України. Сценічні зустрічі», що знайомив глядачів із сучасною драматургією.

Михайло є відданим фанатом свого театру й уже не в одному інтервʼю зауважує, що його театр — це умови, в яких хочеться творити та ризикувати! Цього року актор ризикнув і дебютував як режисер, поставивши на Сцені під дахом виставу «Ліфт» — «гру в трилер» (жанр, визначений режисером. — Ю.С.) за пʼєсою відомого британського драматурга Гарольда Пінтера, творчістю якого захоплюється ще зі студентських років. Перший режисерський досвід викликав неоднозначну реакцію критиків — від захоплення відкритим фіналом вистави до повного нерозуміння абсурду, закладеного драматургом. Михайло ж стверджує: «Абсурд — це не про дивні слова й дивні обставини, це вижимка нашого життя, те, з чим ми стикаємося щоденно».

Дуже часто Михайла можна зустріти як слухача практично на всіх заходах, що відбуваються у столичному театрі імені Лесі Українки: відкритих інтерв’ю іноземних та вітчизняних митців, майстер-класах, презентаціях тощо. Така активна участь у житті свого театру та бажання розвиватись у професії, мабуть, є частиною реалізації мрії молодого актора та режисера, яку він зазначив у одній із соцмереж: мрії, щоб українська культура стала відомою в усьому світі.

Гоцуляк Олег (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра)

Зірка популярних серіалів «Перші ластівки» (Макс) і «Полкан» (лейтенант Слава Курочка) Олег Гоцуляк минулого року сколихнув театральний інфопростір, покинувши список завидних холостяків і зробивши пропозицію своїй коханій — колезі-акторці Театру Франка Дані Кузь — просто на весіллі спільних друзів. Поки пара планує власне маленьке весілля, ймовірно, наприкінці цього літа, актор продовжує активно грати на сцені рідного Театру на лівому березі Дніпра та поновив зйомки в кіно. Нині знімається у багатосерійній екшн-драмі «Служба 112».

Олег зізнається, що жодного дня його не покидають думки долучитися до служби в ЗСУ та піти на фронт. На початку повномасштабної війни актор став на військовий облік і долучався до допомоги територіальній обороні в Чернівецькій області.

Цього року Олег став лауреатом третьої премії «Чорний лотос» як актор другого плану за роль Кассіо у виставі «Отелло» (режисерка Оксана Дмітрієва, Театр на лівому березі Дніпра). Грою Олега можна буде насолодитись уже в наступному сезоні цього театру у виставах режисера Євгенія Резніченка «Син» (Ніколя), «37 листівок» (Айвері Саттон) та в уже згаданій виставі «Отелло».

Дерпак Ярослав (Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької, Львів)

Початкового акторського досвіду (Том Соєр) Ярослав набув у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва (Львів). Проте бажання потрапити на сцену національного театру й наполегливість молодого актора шість разів приводили його на творчий конкурс Театру Заньковецької. І така впертість виправдала себе — в репертуарній історії театру Ярослав задіяний у 28 виставах, більшість із яких іде й нині.

Ярослав разом з іншими акторами Театру Заньковецької активно та постійно займається волонтерськими зборами на різні потреби ЗСУ. Тому, гортаючи сторінки у його соцмережах, можна більше дізнатися про різні банки для зборів, аніж про репертуарну залученість актора.

Нині Ярослав мріє зіграти різні образи, поєднавши їх в одній особистості, надихнувшись книгою Деніела Кіза «Таємнича історія Біллі Міллігана». Ну, а наразі побачити гру актора можна й потрібно (порада експертів. — Ю.С.) у виставах: «Я, «Побєда» і Берлін» (Кузьма Скрябін, режисерка Вероніка Літкевич), «Тартюф» (Валер, режисер Оскарас Коршуновас), «Чарлі та шоколадна фабрика» (Чарлі, режисерка Наталія Сиваненко), «Сірано де Бержерак» (Крістіан, режисер Давид Петросян) та «Земля» (Сава, режисер Давид Петросян).

Пльондер Артем (Київський академічний театр «Золоті Ворота»)

Артем цілком міг обрати професію льотчика, про яку мріяв у дитинстві, наслідуючи батька, та закінчити Харківський університет повітряних сил. Проте нелюбов до природничих і точних наук (фізики та геометрії) спонукала Артема обрати творчу професію, й батьки повністю підтримали його в цьому. І недарма. Хоча пілотом Артем таки став — щоправда, лише втіливши цю роль на сцені у виставі «Ковзанка» (режисер Дмитро Леончик), яку експерти рейтингу наполегливо радять переглянути.

За низку ролей (студент училища культури Вітя, стиліст / візажист / модель Маркус Модел, оператор / відеоінженер Іван, стриптизер / він же студент Андрюша) у виставі за Татусею Бо та Русланом Горовим «Бери од жизні всьо» (Київський академічний театр «Золоті Ворота») Артем уже на початку карʼєри став лауреатом премії «Київська пектораль 2019» за найкращий акторський дебют. Стрімкий початок ознаменував такий самий розвиток його театральної та кінокарʼєри. Утім, він упевнений, що театр, на відміну від кіно, постійно тримає актора в тонусі, тож однозначно надає перевагу першому.

Артем не приховує, що в професії захоплюється британською акторською школою (серед кумирів називаючи імʼя Бенедикта Камбербетча), а у сфері особистих інтересів — спортом, і особливим натхненням називає музику.

Найбільший мотиватор, зі слів Артема, — його дружина-красуня — також актриса Театру «Золоті Ворота» Дарія Пльондер та їхня маленька донька Марійка. За версією одного з українських видань, Артем і Дарина цього року потрапили до рейтингу «Наш Голлівуд. Топ-10 найкрасивіших акторських пар нової хвилі».

 Текучев Павло (Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки, Київ)

Іще під час навчання у сьомому класі та участі в театральному гуртку Павло захопився сценою — її атмосферою, яка, за його враженнями, давала змогу створити нову реальність і прожити інше життя в ролі. Вибір зробив однозначно на користь професії актора. Павло стверджує, що дитячий запал і нині є в його підході вже до професійної гри на театральній сцені та в кіно. На думку актора, головне — горіти своєю справою, любити її, щоб вона приносила задоволення, адже він працює саме заради цього, а не для супермедійності чи інстаграмної популярності.

Якщо про когось кажуть, що в нього велике майбутнє, то в Павла вже є велике сьогодення, адже його акторська затребуваність вражає. На початку театральної карʼєри — провідні ролі в театрі у виставах-візитівках: «Підступність і кохання» (Фердинанд, режисерка Алла Рибікова) та «У полоні пристрастей» (Дон Жуан, постановка Михайла Резніковича). Нині однією з найяскравіших робіт Павла експерти називають образ соромʼязливого красунчика Рокко у виставі «Брати» (режисер Олександр Кобзар) — роль, яка у фільмі Лукіно Вісконті «Рокко та його брати» стала зірковою для самого Алена Делона.

Творчий кіноетап життя актора, можливо, навіть насиченіший, аніж театральний. Павло встиг знятись у великій кількості фільмів і серіалів, серед яких «Нюхач», «Діда Мороза не буває», «Коп з минулого», романтична стрічка «Коли ти вийдеш заміж?» та інші. Прихильники Павла з нетерпінням чекають на його нову кінороботу — роль Андрія Ворона в історичній драмі «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (режисер-постановник Іван Ніколайчук) за мотивами однойменної книги Мирослава Дочинця.

Між зайнятістю в театрі та кіно під час повномасштабної війни Павло знаходить час і для волонтерства та навіть поїздок на Донбас. Так, разом із друзями та швейцарським волонтерським фондом він займався влаштуванням переселенців із Маріуполя та перевезенням гуманітарної допомоги.

Цього року на свій день народження Павло отримав один із найдорожчих «подарунків» від дружини Ангеліни й водночас — найважливішу «роль» у своєму житті — став батьком синочка Матвія.

Рудинський Олександр (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)

2018 року Олександр у складі акторсько-студентського ансамблю вистави «Дванадцята ніч, або Що захочете» (режисер Дмитро Богомазов) був відзначений театральною премією «Дзеркало сцени» — «Найкращі роботи молодих київських акторів» (до 30 років), започаткованої Олегом Вергелісом у нашому виданні. Нині Олександр — мегазірка української театральної сцени та кіно.

До свого 30-річного ювілею, який актор відзначатиме наступного року, він устиг зібрати солідний перелік нагород, серед яких міжнародна театральна премія Академії драми Китаю за «Найкращий дебют» (вистава «Коріолан», режисер Дмитро Богомазов) та премія Британської академії телебачення і кіномистецтва (BAFTA) «Найкращий британський короткометражний фільм» за кінокартину «Камінь, ножиці, папір» режисера Франца Бьома, в якому Олександр зіграв головну роль. У нашому рейтингу Олександр — наразі єдиний актор зі званням заслуженого артиста України й також лідер за кількістю підписників-фанатів у соцмережах.

Кінороботи у фільмах і серіалах «Перші ластівки», «Перші дні», «Носоріг», «Слов’яни», «Збори ОСББ», «Декамерон» (американський серіал на Netflix) плюс нещодавно відзнятому авторському серіалі Сергія Кулибишева «Ховаючи колишню», ролі у виставах столичнйого Театру Франка («Співай, Лоло, співай» і «Тартюф» режисера Дмитра Богомазова, «Калігула», «Марія Стюарт» і «Лимерівна» режисера Івана Уривського) — це лише невеликий перелік робіт, у яких можна побачити гру Олександра. Нині актор планує підкорити сцену іншого київського національного театру — імені Лесі Українки: наприкінці липня цього року в режисурі Івана Уривського глядачі побачать «Землю», де Олександр Рудинський гратиме роль Сави.

Попри шалений темп актор знаходить час для викладацької роботи й навіть студентської режисури. Схоже, Олександр — із тих людей, які встигають усе, й пояснення цього є в рейтингу «Топ-10 молодих і перспективних актрис українського театру» (згадка про вічну істину, що за кожним успішним чоловіком стоїть жінка. — Ю.С.). Як стверджують експерти рейтингу, це — яскрава, характерна, чуттєва, різка, ніжна, харизматична дружина Олександра — Марія Рудинська (також популярна акторка театру та кіно).

Актор не приховує амбітної мрії — отримати премію «Оскар» і зі сцени (так, як він уже зробив під час вручення британського аналогу BAFTA) промовити слова: «Слава Україні!». Ну, а наразі Олександр здійснює іншу свою мрію — закрити збір 500 тис. грн на квадроцикли для 152-ї Окремої єгерської бригади. Посилання на збір, за участь у якому актор пропонує оригінальні лоти, є на його сторінці (sasha_rudinskiy) в Instagram.

 Слюсаренко Артем (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)

Природну акторську органіку рідні та близькі помічали в характері Артема з дитинства. І логічно, що ще в юні роки майбутній актор спробував проявити себе в театральній школі та переконався, що сцена — це його царина. Хоча згодом і вагався у виборі між режисурою та акторством, нині результат вибору очевидний.

Артема цілком виправдано можна охарактеризувати словом «краш» — вродливий і талановитий актор, який викликає миттєве емоційне захоплення глядачів. Безумовну любов і прихильність вибагливої львівської публіки він завоював уже в першій сценічній роботі — виконанні ролі юного Володимира Івасюка в мюзиклі «Червона рута» (режисер Максим Голенко). Сучасники Володимира стверджують навіть про візуальну схожість Артема з культовим композитором і співаком.

Підкоривши львівську сцену, актор вирішив спробувати себе в столиці, тому профільні сторінки Артема можна знайти на сайтах одразу двох провідних національних сцен України — київського Театру Франка та львівського Театру Заньковецької.

Не менш вибаглива столична публіка позитивно оцінила й розкішний вокал Артема у виставі «Прометей закутий» (режисер Йокубас Бразіс). Експерти рейтингу радять звернути увагу на вистави за участю актора в репертуарі Театру Франка — «Тев’є-Тевель» (Мотл, режисер-постановник Дмитро Черепюк) та його нову роботу у виставі «Невеличка драма» (Льова, режисер Ігор Білиць). І, звісно, не оминути вже згадану львівську «Червону руту».

Окрім театральних робіт, молодий актор знявся в повнометражному фільмі «Стоп-Земля» режисерки Катерини Горностай — стрічці, яка отримала 2021 року нагороду «Кришталевий ведмідь» за найкращий художній фільм від юнацького журі конкурсної програми Generation 14plus (Берлінський МКФ).

Як і його колега Олександр Рудинський, Артем також проводить збір для ЗСУ в памʼять про загиблого на війні друга Славу Пащенка — два авто для 116-ї ОМБр і бригади «Рубіж», розігруючи футбольні лоти за донати. Посилання на збір є на сторінці Артема (talbergg) у Instagram.

 Хостікоєв Вʼячеслав (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)

Представник відомої творчої династії — син Наталії Сумської та Анатолія Хостікоєва, Вʼячеслав із дитинства брав участь у виставах, де грали його батьки. Тому сцена для нього — звичне середовище, де він абсолютно вільно та впевнено почувається. Молодий актор зізнається, що його вибір професії став найбільшою радістю для батьків, із якими він, називаючи це особливою насолодою, грає у виставах столичного Театру Франка «Незрівнянна», «Кайдашева сім’я», «Моя професія — синьйор із вищого світу» та «Люкс для іноземців».

Однією зі знакових та найпомітніших театральних ролей Вʼячеслава є роль Дем’яна Халявського в легендарній виставі «Конотопська відьма» (режисер Іван Уривський). Нещодавно актор у складі творчої команди Театру Франка повернувся з європейських і заокеанських гастролей, похвалившись у соцмережах солідними фінансовими результатами на різні збори як для ЗСУ, так і на ППО Харкова.

Величезну кількість коментарів із компліментами, захопленням і подяками Вʼячеслав отримує від прихильників іншої його діяльності — дубляжу. Його голосом розмовляють Пол Атрід (Тімоті Шаламе, фільм «Дюна»), Пітер Паркер — Людина-павук (Тобі Магвайр, «Людина-павук»), Віллі Вонка (Тімоті Шаламе, «Вонка»), Енакін Скайвокер (Гайден Крістенсен, «Зоряні війни») та, за підрахунками прихильників, більш як дві сотні інших персонажів. Мистецтво дубляжу Вʼячеслав опанував настільки досконало, що цілком упевнено навчає цього охочих на майстер-класах.

Чопоров Ілля (Київський національний академічний Молодий театр)

 Зірка української версії легендарного мюзиклу «Кабаре» в ролі Емсі (режисерка Олена Коляденко, Молодий театр, Київ) Ілля став сенсацією для українських глядачів. Згодом образ харизматичного та яскравого конферансьє, не без допомоги TikTok-простору, розширив географію популярності молодого актора. І сталося неймовірне — іноземці настільки захопилися його творчим образом, що, незважаючи на воєнний стан і знаючи про періодичні масштабні обстріли столиці, почали приїжджати до України на перегляд мюзиклу.

«Писати музику легше, ніж знайти», — стверджує Ілля. Звісно, акторові, який за сумісництвом є композитором, легко про це говорити… Музикою він почав займатися з чотирьох років (фортепіано), далі в шестирічному віці — музична школа, у 10 років — музично-театральна студія, де отримав перший досвід акторської майстерності та хореографії, з 14 років грав на різних музичних інструментах і навіть був вокалістом рок-гурту. Пізніше Ілля вступив до Одеського театрального ліцею, де був не лише старостою-активістом, а й частим учасником художньої самодіяльності. У 16 років майбутній актор-композитор отримав перше вокальне Гран-прі. І нині Ілля приділяє багато уваги роботі над голосом — експерти рейтингу помітили, що для вдосконалення вокальних даних актор навіть використовує досвід лікарів-фоніатрів.

У минулому сезоні Молодого театру, що недавно добіг кінця, в репертуарному доробку Іллі зʼявилося дві нові ролі в пластично-драматичній виставі «Праматері степів» (Колаксай та композиторська участь, режисерка Ніна Змерзла) та у драмі «Патетична соната» (Лука, режисер Дмитро Весельський). Окрім названих ролей, на думку експертів, варто обовʼязково побачити гру Іллі у виставі «Зілля» (ткач, режисерка Олександра Меркулова). До речі, в цій самій виставі грає акторка Дарʼя Грачова (Настка), яку Ілля називає своєю музою й натхненням і з якою він заручився цього року.

Також експерти, серед яких театрознавці, мистецькі журналісти, активні театральні глядачі, блогери й театральні режисери, на межі потрапляння в топ-10 називали імена акторів Віталія Бобуха (Київський національний академічний Молодий театр), Олександра Грекова, Захара Кермощука, Олександра Крючкова (Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки), Артема Каратаєва (Київський академічний драматичний театр на Подолі імені Віталія Малахова) та Леоніда Шеревери (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка).