«Жах у Варшаві». Як клікбейт та антиукраїнська риторика спровокували дискусію про етику в польських медіа

7 травня 2025 року в головному кампусі Варшавського університету озброєний сокирою 22-річний студент третього курсу юридичного факультету університету вбив 53-річну вахтерку та поранив охоронця, який захищав її. У соцмережах поширилися відео, зняті студентами на місці злочину, хвиля дезінформації щодо національності нападника, а також повідомлення про замінування приміщень університету на наступний день після трагедії. «Детектор медіа» проаналізував публікації польських медіа за майже два місяці з моменту трагедії, і розповідає, як була влаштована дезінформаційна кампанія, до чого тут Україна, а також чому дискусії про етику та стандарти в медіа важливі (і в країні, де є війна, і там, де її немає).

Убивство, фейки та відео

Ввечері Мєшко Р. скоїв убивство на території головного кампусу Варшавського університету. Одразу після перших повідомлень про трагедію почали ходити чутки, що студенти університету замість виклику поліції чи спротиву вбивці знімали відео з тим, як вбивця ходить по кампусу, публікували їх у соцмережах та обговорювали злочин у внутрішніх фейсбук-групах, поширюючи відповідні скрини. Чутки підігріли слова речника окружної прокуратури Варшави Пьотра Скіби, зроблена наступного дня:

«Ми знаємо, що в засобах масової інформації з’явилося багато різних відео, знятих випадковими свідками, спостерігачами… Деяких людей вже вдалося ідентифікувати. Промовчимо про те, чому хтось не вирішив взяти, скажімо, стілець із лекційної аудиторії, якийсь вогнегасник, предмет, яким він міг би вивести з ладу цю людину, а вирішив записати [інцидент на відео]... З іншого боку, я хотів би звернути увагу, що розміщення записів із зображенням загиблої людини, потерпілого, може бути розцінено як порушення особистих прав, передбачених статтею 23 Цивільного кодексу [Польщі]... Ми, безумовно, маємо тут справу з порушенням певних норм і певних прав близьких загиблої людини, які хочуть зберегти пам’ять про неї… Це, безумовно, ознака нашого часу, що спочатку фотографують під виглядом документування, а вже потім допомагають рятувати або інформують відповідні служби».

На це відповіло Студентське самоврядування Варшавського університету, називаючи їх «несправедливими» та такими, що «завдають глибокої шкоди всій академічній спільноті»:

«Дзвінки про інцидент надійшли до поліції, перший — о 18:39. Серед тих, хто негайно повідомив служби, були студенти нашого університету. Реакція була швидкою та адекватною — студенти без зайвих зволікань викликали поліцію та сповістили охорону університету… Хочемо зазначити, що відеозаписи, які, на жаль, поширюються в інтернеті, наразі є доказом у судовому процесі та відіграють важливу роль у з’ясуванні обставин трагедії. Однак ми закликаємо вас утриматися від подальшого оприлюднення цього матеріалу».

Відреагували студенти й на чутки щодо того, що вбивця нібито вільно пересувався кампусом із сокирою без перешкод і реакції з боку очевидців:

«Як підтвердила сторона обвинувачення, знаряддя вбивства було заховане в сумці до моменту нападу. Це підтверджується записами з камер спостереження».

Студрада також закликала «утримуватися від особистих нападок і перш за все повністю припинити цілеспрямовані погрози та мову ненависті на адресу окремих осіб»:

«Не можна допустити, щоб одна трагедія стала потенційним каталізатором іншої. Ми, безумовно, підкреслюємо, що були вжиті всі можливі заходи безпеки, і що студенти, які стали свідками події, керувалися турботою про власну безпеку та безпеку інших людей. Звинувачення в пасивності в такій драматичній ситуації є невиправданими».

Чутки також спростували польські фактчекери з Demagog, які з’ясували, що дописи на скриншотах, які поширювали як доказ «пасивної реакції» студентів, насправді було оприлюднено у відповідних групах уже після того, як поліція прибула в кампус і почала затримання нападника.

«В усьому винен українець»

Майже одразу після перших повідомлень про трагедію поширювалася неправдива інформація про те, що виконавцем нападу нібито був українець Дмитро Будчик, як пише видання CyberDefense24. За інформацією видання,  механізм поширення цієї дезінформації базувався на публікації дописів у фейсбуці та X, які містили скриншоти фальшивих коментарів. Поширювали також і дописи про те, що польські великі медіа, особливо телевізійні, нібито навмисно приховували українське походження нападника, описуючи його лише як «22-річного громадянина». Це створювало враження, що офіційні джерела нібито приховують правду, що є типовою тактикою дезінформаційних кампаній. Під репортажами телеканалів щодо трагедії можна було знайти коментарі про те, що Польща нібито перетворюється на оазу злочинності, а в усьому винні українці. Також можна було побачити коментарі про те, що вбивства сокирою нібито є «національною забавою» на Волині. Також циркулювала інформація й про те, що хлопець насправді хотів убити присутнього тоді на території університету міністра юстиції Польщі Адама Боднара, але вахтерка не пустила його до зали.

Одним із профілів на платформі X, який поширював такі фейки, був Coolfonpl, який раніше розповсюджував антиукраїнську дезінформацію. Його діяльність більш детально аналізував Demagog у своїй статті від 2023 року під назвою «Сіячі хейту та дезінформації. Як вони діють в інтернеті?». Дезінформаційний допис з акаунта Coolfonpl в іксі було видалено, але до того, як це сталося, він встиг набрати понад 100 000 переглядів і поширень. Неправдивий наратив підживлював хвилю ненависницьких коментарів та антиукраїнської дезінформації, яка прокотилася польським сегментом інтернету у наступні години та дні. Після того як допис було видалено, на цьому акаунті з’явився ще один:

«Ну, я не знаю, чи це Мєшко Р., чи Дімітро Б. Час від часу з’являється нова інформація, тому я вирішив закрити цю тему і видалити обидва пости. До ранку все може змінитися. А я повинен був лягти спати раніше :(».

Такий тип комунікації, який, здавалося б, показує розгубленість, за словами авторів матеріалу на CyberDefense24, насправді може сприяти подальшій плутанині та підривати довіру до надійних джерел.

Головне управління столичної поліції Варшави та Варшавська окружна прокуратура спростували чутки про національність злочинця, однозначно вказавши, що він є 22-річним поляком. І що Дмитро Будчик, який фігурував у відповідних дезінформаційних повідомленнях, насправді є реальною особою — його розшукує польська поліція за водіння у стані алкогольного сп’яніння.

CyberDefense24 також нагадує, що це не перша спроба покласти відповідальність за злочин у Польщі на українців. Наприклад, за вбивство у Варшаві у травні 2022 року. Тоді жертвою смертельного побиття став 29-річний чоловік. Розслідування показало, що злочинцями були троє поляків. Попри офіційну інформацію від поліції, в соціальних мережах почала поширюватися неправдива інформація про те, що до вбивства причетні українці. Згідно з матеріалом видання OKO.press, як «доказ» українського походження злочинців використовувався фрагмент відеозапису з місця події, на якому було чути коментарі українською мовою.

Це — приклад ширшої, систематичної антиукраїнської дезінформаційної кампанії в польському інформаційному просторі, яка є особливо інтенсивною з початком повномасштабного російського вторгнення 2022 році. Для неї використовуються різні акаунти в соціальних мережах, зазвичай анонімні. Деякі з них можуть вести російські служби, як стверджують журналісти видання. Цілі такої діяльності різноманітні та включають зменшення соціальної та політичної підтримки України, послаблення згуртованості західних суспільств, дестабілізацію внутрішньої ситуації в Польщі, підрив довіри до державних інституцій і медіа, а також поглиблення соціального розколу.

«Поштовий тероризм» після трагедії

9 травня до низки польських університетів, зокрема до Варшавського, надійшли листи через електронну пошту про те, що їхні приміщення нібито є замінованими. Новини про евакуацію з цього приводу почали ширитися як соціальними мережами, так і через традиційні медіа. Наприклад, в Х навіть оприлюднили текст одного з листів, який надійшов до Варшавського університету, що згодом підтвердили інші польські медіа:

«Я є до п***и злим студентом і створив бомбу (купив 250 петард і феєрверків і поєднав їх усі в одну велику бомбу). Я приніс бомбу до університету і залишив її у залі для занять. Бомба здетонує під час лекції. Вчора я купив сокиру у будівельному маркеті. Сьогодні я приніс її у своїй сумці до університету і вб’ю вас, сучі діти, за те, що ви мені зробили. Бо ви б***і, яких треба вбити за те, як ви зі мною себе повели. Я серійний вбивця, різник. До п***и злий студент, Різник».

Згідно з повідомленнями польського суспільного мовника TVP Info, такого листа тоді отримали ще сімнадцять варшавських установ, в основному освітніх. Як повідомила поліція Варшави, тоді вибухівки не виявили, а самі листи класифікували як дезінформаційну кампанію, щоб викликати у суспільстві паніку на фоні подій 8 травня. Польські медіа не вказують на те, хто міг би бути джерелом такої дезінформації.

Польські медіа та журналістська етика

З одного боку, великі медіа намагалися дотримуватися стандартів і не поспішати з висновками, навіть якщо у соцмережах відбувався хаос. А з іншого боку, попри те, що польські таблоїди не поширювали ті самі відео з місця подій, подальші їхні матеріали на цю тему, як-от, наприклад, опитування членів родини та друзів вбивці про те, якою він був людиною, або відео з реакцією студентів університету на ці події, викликають певні сумніви.

Головний польський портал про медіагалузь країни Wirtualne Media підготував цілий розбір того, як польські таблоїди висвітлювали вбивство. Згідно з ним, про злочин повідомило багато польських медіа, зокрема найбільші інтернет-портали. Автор матеріалу Томаш Войтас наводить приклади заголовків перших матеріалів про трагедію:

• «Моторошний злочин у Варшавському університеті. Студенти у шоку», — Onet;
• «Напад із сокирою у Варшавському університеті. Одна людина загинула» і «Кривавий напад у кампусі Варшавського університету. Прокуратура назвала винуватця» — Wirtualna Polska;
• «Моторошний злочин у Варшавському університеті» — TVN24.

Приклади заголовків. Джерело: Wirtualne Media

У соціальних мережах з’явилося відео, зняте на смартфон з місця злочину відразу після його скоєння. На ньому видно одну з жертв і те, як злочинець б’є охоронців. У своєму акаунті на Х технологічна журналістка Сильвія Чубковська тоді застерегла: «Люди, майте милосердя і припиніть викладати кадри цієї драми у Варшавському університеті. Майте повагу до жертви. І X, як завжди, чудовий: прямо в обличчя з драматичними відео. Звичайно, я також пишу репортажі на основі таких матеріалів, але це має бути заблоковано одразу».

Таблоїдні портали Fakt i Super Express кількома реченнями описали те, що можна побачити в матеріалі. Fakt.pl також опублікував частину відеозапису, але без кадрів із тілом жертви (обличчя злочинця було розмитим). Сайт Super Express написав: «Кадри не будуть опубліковані, оскільки вони занадто жорстокі й показують убиту жінку». Як пише Войтас, у цьому випадку таблоїди вчинили інакше, ніж у деяких подібних ситуаціях раніше, коли вони публікували фото жертв без цензури та без попередньої згоди близьких. За подібною справою у 2012 році державна Комісія з етики медіа визнала, що такі публікації порушують стандарти журналістської етики.

8 травня головний редактор порталу XYZ Гжегож Навацький звернув увагу, що медіа, які повідомляють про вбивство, емоційно пишуть у своїх заголовках, що це був жахливий злочин. Він опублікував скриншот заголовків із порталів Interia («Моторошне у Варшаві. Жіноча голова в університетському кампусі») та Super Express («З’явилися шокові кадри нападу з сокирою у Варшавському університеті. Моторошні подробиці») з таким коментарем в іксі:

«Усе для переглядів… Пані та панове маркетологи, наступного разу, коли ви будете розміщувати свої кампанії у медіа на основі охоплення, пам’ятайте, як іноді досягається це охоплення. На жаль, у цій війні клікбейтів немає меж…». Водночас він написав, що більшість великих медіа висвітлюють трагедію за стандартами, але алгоритми гуглу висувають на перші місця пошуку саме вищезгадані матеріали.

Приклади заголовків. Джерело: Wirtualne Media

Це викликало дискусію серед польських медійників на тему того, що вважається клікбейтом у цій ситуації, а що ні. Максимиліан Томанек, віцепрезидент компанії Iberion, яка, зокрема володіє порталом Goniec.pl, посперечався з Навацьким: «Я давно не бачив чогось настільки огидного в цій галузі. Засновник XYZ, засобу масової інформації “нової якості”, прямо закликає рекламодавців залишити свої бюджети у нього, використовуючи трагедію вбитої жінки для атаки на конкурентів».

Томанек також сказав, що «медіа повідомляють про такі події та привертають до них увагу — ось чому ви про них знаєте», а «знання про подібні трагедії не відкриваються читачам уві сні за допомогою Святого Духа, тільки завдяки власне цим медіа… Клікбейт — це коли ви обманюєте читача. Interia написала “Жах у Варшаві”. А що вони мали написати — неприємний інцидент? Прикрий випадок? Миттєва неприємність?».

Скарг до державної Ради етики медіа щодо цих публікацій не надходило, а серед її останніх  висновків немає матеріалів на цю тему.

Хвилі в тіктоку

Дискусія у польських медіа щодо цього інциденту поступово стихла, а зараз матеріали про нього виринають лише періодично, залежно від інфоприводів, пов’язаних зі справою. Однак користувачі тіктоку досі публікують відео на цю тему, а сама соцмережа виокремила ці матеріали у тег Uw Student Siekiera Mieszko R Film, який оновлюється і через майже два місяці після атаки.

За ним можна знайти досі не заблоковані та не видалені відео з місця подій, які не поширювали великі медіа, а також спекуляції щодо їх вмісту. Низка тікток-креаторів поширює непідтверджену та шокову інформацію про це вбивство.

У тіктоку також ширяться відео з повною деанонімізацією як убивці, так і загиблої. Під рядки з польського репу поширюють їхні фото та відео, скриншоти їхніх профілів у соцмережах, фото членів родини тощо. За цим тегом навіть можна знайти відео про батька нападника, який є юристом і поетом, які виривають із контексту його висловлювання на поетичних вечорах. Є й творці, які намагаються створити враження того, що вбивця — з багатої родини, а отже він уникне відповідальності завдяки адвокатові, пов’язаного з «Правом і справедливістю» (головною опозиційною партією Польщі) та підозрам у психічних відхиленнях. У відповідних відео виривають із контексту відповіді прокурорів та адвоката, де позиції щодо визнання провини нападником різняться.

Разом із відео, де повторюються тези про «пасивну реакцію студентів» і неправда про походження вбивці, також є й тіктоки з агресією в бік нападника. Втім, можна знайти за цим тегом і низку відео з надмірною симпатією кривднику. Йому присвячують тіктоки з захопленням, гештегом #freemieszko (#випустітьмєшка) та навіть зізнаннями у коханні.

Тікток не блокує ані тег, ані відповідні матеріали у ньому — їх і досі можна знайти у вільному доступі. При цьому алгоритмам тіктоку неважливо, яким є охоплення чи якою є популярність акаунтів, які публікують такий контент — соцмережа може запропонувати користувачу і маргінальні відео на цю тему, якщо користувач висловив у ній зацікавлення або якщо це актуальна тема. Нерідкими є випадки, коли разом із відео від тіктокерів-мільйонників люди натрапляють на відео з кількома лайками.

Цей трагічний випадок у Варшавському університеті став не лише випробуванням для польського суспільства, але й дзеркалом викликів, із якими стикаються медіа. У часи, коли межа між журналістикою й дезінформацією навмисно розмивається певними акторами, стандарти стають надзвичайно важливими, особливо в кризових ситуаціях. Також цей випадок, по-перше, демонструє, наскільки легко антиукраїнські наративи можуть бути інтегровані у локальний контекст, який не стосується України. По-друге, він показує, як технологічні платформи й емоційна вразливість суспільства можуть бути використані для підриву довіри до влади й медіа та дискредитації вразливих груп.