Як на Волині карають організаторів схем для ухилянтів

Упродовж останніх 3,5 років війни волинські суди винесли, щонайменше, 55 вироків щодо організаторів схем незаконного переправлення чоловіків через державний кордон. З них три рішення – виправдальні. Решта – 45 справ – закінчилися укладанням угоди зі слідством і відносно м’яким покаранням для обвинувачених. Серед яких, зокрема, освітяни, підприємці та лікарі.

Центр журналістських розслідувань «Сила правди» проаналізував усі 55 вироків і виокремив кілька найбільш показових історій про тих спритників, які після початку повномасштабної війни потрапили на лаву підсудних за допомогу військовозобов’язаним чоловікам-втікачам.

Історія №1. Спільники покарані, а організаторка – досі ні

Перша історія про колишню заступницю голови Волинської обласної державної адміністрації Мирославу Якимчук і її спільників.

Восени 2024 року, за тиждень після звільнення з ОДА, до Якимчук з підозрою в кількох злочинах, серед яких і незаконне переправлення осіб через кордон, завітала Служба безпеки України. Згідно з даними слідства, жінка під час перебування на посаді в облдержадміністрації налагодила механізм утечі для військовозобов’язаних.

Спочатку ухилянтів «влаштовували» волонтерами у благодійних організаціях, далі їхні дані вносили у систему «Шлях», а коли у Волинській ОДА погоджували відрядження за кордон – ті виїжджали і не поверталися.

Вартість «послуги», за версією правоохоронців, становила близько 5 тисяч доларів з одного клієнта. А їх, згідно з повідомленням Офісу Генпрокурора, було, щонайменше, сто. Відтак можемо припустити, що сума «заробітків» злочинної групи склала орієнтовно пів мільйона «зелених».

Допомагали експосадовиці восьмеро спільників, серед яких, зокрема, чинний депутат Волинської обласної ради від фракції «За майбутнє» Олександр Тиводар. Йому Служба безпеки України спільно з Офісом Генерального прокурора повідомила про підозру майже через рік після затримання Якимчук – 3 липня 2025 року.

Станом на момент публікації цього матеріалу у справі щодо колишньої заступниці голови Волинської ОДА відомо, щонайменше, про шістьох засуджених. Мова про ректорку Волинського медичного інституту Тетяну Пастрик, доцентку Луцького національного технічного університету й ексдепутатку місцевої райради Оксану Урбан, київську підприємицю Анастасію Коваль, помічника судді Господарського суду Рівненської області Івана Прокопюка, помічницю голови цього ж суду Наталію Бакульську та пов’язану з нею рівненську підприємицю Катерину Бондар.

Кожен з них визнав свою вину і уклав угоду з прокурорами. Натомість Луцький міськрайонний суд призначив їм по п’ять років умовного позбавлення волі з іспитовим терміном від одного до трьох років.

Сама ж Мирослава Якимчук поки що не отримала жодного покарання, бо справу щодо її діяльності досі вивчають у Шевченківському районному суді міста Києва.

Історія №2. Як покарали невролога, який виготовляв фейкові медичні довідки для ухилянтів?

За час війни, мабуть, мало кого здивує те, що допомагати ухилянтам, авжеж, не за скупе «спасибі» зголошуються й окремі лікарі, зокрема – волинський невролог Андрій Сиротюк.

Як йдеться у вироку Ковельського міськрайонного суду, впродовж травня 2022-го – січня 2023-го Сиротюк разом з ковельчанином Русланом Ковальчуком став учасником злочинної групи, яку організував киянин Михайло Фердман.

Ділки влаштували підроблення медичних документів та вивезення за кордон військовозобов’язаних чоловіків. За свої «послуги» вони брали від восьми до десяти тисяч доларів і встигли переправити за кордон чотирьох клієнтів.

За версією слідства, Фердман шукав охочих незаконно покинути Україну, інструктував їх та згодом розподіляв гроші. Ковальчук же зустрічав ухилянтів, супроводжував їх при проходженні медогляду і безпосередньо перевозив за кордон.

Зі свого боку Андрій Сиротюк як невролог Ковельського міськрайонного територіального медичного об’єднання виготовляв липову медичну документацію, яку члени військово-лікарської комісії брали за основу, коли видавали кінцеві медичні висновки щодо непридатності чоловіків до військової служби. Найчастіше лікар приписував своїм псевдопацієнтам розсіяний склероз та епілепсію.

Під час слідства спільники визнали свою вину і уклали відповідні угоди з прокурором. Організатор схеми Михайло Фердман отримав п’ять років позбавлення волі, а Руслан Ковальчук і Андрій Сиротюк – по чотири з половиною. Однак суд змінив усім відбування покарання на умовні терміни.

За інформацією медіа, судимого медика Сиротюка після звільнення з Ковельського МТМО працевлаштували в любомльській лікарні.

Історія №3. Легко відбувся: як лікар з Маневич двічі попався на хабарництві?

Улітку 2022 року в Луцьку правоохоронці затримали психіатра Маневицької багатопрофільної лікарні Анатолія Малярчука. Йому спершу приписали хабар у розмірі 2000 доларів США, але згодом у матеріалах справи йшлося про суму на 300 доларів меншу.

За отримані гроші Малярчук як лікар Маневицької багатопрофільної лікарні пообіцяв переселенцеві, який начебто хотів «відкосити» від війська і виїхати за кордон, допомогти з оформленням висновку про непридатність до служби. Однак коли медик отримав хабар, який нібито призначався для впливових лікарів КП «Волинська обласна психіатрична лікарня», то нічого не зробив – ані потрібної довідки своєму «пацієнту» не видав, ані грішми з колегами не поділився.

У суді психіатр доводив, що ситуація трапилася «внаслідок провокативних дій самого потерпілого, який наполегливо пропонував гроші», тому свою провину визнав частково. Через те, що він за кордон так нікого і не переправив, діяв нібито сам і виключно у власних корисливих цілях, у січні 2023 року Феміда визнала його винним у шахрайстві, оштрафувавши на 34 тисячі гривень. Однак таке покарання, вочевидь, не дуже налякало чоловіка, бо вже менш ніж за три місяці він знову погорів на корупції. Цього разу – за вимагання п’яти тисяч гривень хабаря від пацієнта, який оформляв документи про встановлення догляду.

Зрештою, медик визнав свою провину, уклав відповідну угоду з прокурором і отримав від суду аж 8,5 тисяч гривень штрафу. Цікаво, що у цьому випадку Анатолій Малярчук вже не апелював до того, що ситуацію хтось навмисне спровокував.

Історія №4. Як судили волонтерів фонду «Добра справа» за недобрі справи?

Наступна історія про колишнього директора благодійного фонду «Добра справа» Юрія Сливу.

У вироку Луцького міськрайонного суду йдеться про те, що впродовж 2022 року він у статусі очільника організації регулярно сприяв незаконному перетину кордону військовозобов’язаним. Для цього Слива підписував та скріплював печаткою своєї організації листи, адресовані Волинській ОДА, з проханням про дозвіл на виїзд за кордон волонтерів з гарантією повернення в Україну. У документах йшлося, що це необхідно, аби доставити гуманітарну допомогу. Зрештою, через такі «добрі справи» благодійника з України виїхало 238 псевдоволонтерів, які назад не повернулися.

У 2023 році Юрій Слива уклав з прокурором угоду про визнання винуватості. Суд її затвердив і призначив покарання у вигляді 300 тисяч гривень штрафу. Також його позбавили права займати керівні посади підприємств чи організацій, основний вид діяльності яких пов’язаний із наданням соціальної допомоги, на один рік.

У підробці документів і сприянні в незаконному переправленні 78-ми ухилянтів через кордон правоохоронці звинувачували також і засновника «Доброї справи» Андрія Лінника.

Однак сторона обвинувачення не довела криміналу в діях Лінника і його, на відміну від колеги, виправдали. Проте справу щодо чоловіка досі не закрили, бо прокурор Волинської обласної прокуратури Ігор Москаль подав скаргу на рішення першої інстанції. Її розгляд триває у Волинському апеляційному суді.

Окрім Юрія Сливи й Андрія Лінника, ще двоє волонтерів «Доброї справи» попалися на допомозі ухилянтам – це Віталій Мельничук і Віталій Мельник.

Щодо Мельничука відомо, що у 2022 році він разом зі спільником шукав військовозобов’язаних чоловіків, охочих виїхати з України, і від імені Державної міграційної служби проставляв їм в закордонні паспорти штампи про право на постійне проживання в США і країнах ЄС.

Свої «послуги» ділки надали щонайменше семи ухилянтам, з яких брали по 800 доларів. Проте усі «клієнти» з підробленими печатками погоріли під час спроби перетнути кордон у Чернівецькій області.

На відміну від Віталія Мельничука, Віталій Мельник діяв сам, але мав куди більші фінансові апетити. За даними слідства, у 2024 році він влаштував виїзд з України для трьох військовозобов’язаних. Першому з них – організував транспорт з водієм і порадив під час перетину кордону скористатися паспортом громадянина Вірменії. У двох інших випадках – допоміг чоловікам отримати необхідні дозволи від Волинської ОДА, що дало їм змогу покинути країну під виглядом водіїв-перевізників гуманітарних вантажів. Загальна сума коштів, які Мельничук отримав від своїх «клієнтів», склала 16 450 доларів США.

Врешті, обидва волонтери «Доброї справи» визнали свою провину і уклали відповідні угоди з прокурором. Віталія Мельничука суд оштрафував на 119 тисяч гривень, а Віталій Мельник отримав три роки пробаційного нагляду.

Центру журналістських розслідувань «Сила правди» в адміністрації фонду повідомили, що станом на червень 2025 року ексдиректор Юрій Слива і волонтер Віталій Мельничук до організації вже не мають жодного стосунку. Натомість з Віталієм Мельником співпрацю продовжують.

Історія №5. «Святкування Водохреща» біля кордону: як УБД допоміг ухилянтам дістатися Білорусі? 

Тим, що медики і чиновники можуть допомагати чоловікам тікати від мобілізації, м’яко кажучи, нікого не здивуєш, але коли руку ухилянтам протягує учасник бойових дій – це викликає неабиякий подив.

Згідно з вироком Ратнівського районного суду, наприкінці 2024 року житель села Хотешів, що на Камінь-Каширщині, учасник бойових дій Володимир Литвин дізнався про двох військовозобов’язаних, які хочуть незаконно виїхати з України, і погодився допомогти їм втекти поза межами пунктів пропуску до… Білорусі. Він зустрівся з чоловіками у Львові, привіз їх на околицю села Жиричі, що на Ковельщині, і пояснив, в якому напрямку йти, щоб перетнути кордон. У результаті, втікачі успішно покинули країну 1 січня 2025 року.

Через два тижні Литвин спробував повторити «операцію». Він знайшов ще двох «клієнтів» з Дніпра і Кропивницького, приїхав за ними своєю автівкою і дорогою до Жирич порадив казати правоохоронцям, якщо ті раптом зупинять, що працюють будівельниками, знайомі між собою і їдуть святкувати Водохреще у село Хотешів, що неподалік до кордону з Білоруссю. Однак «посвяткувати» не вдалося, бо прикордонники викрили наміри чоловіків на одному з контрольно-прикордонних постів Ратнівщини.

У суді Володимир Литвин визнав свою провину і зазначив, що не мав корисливої мети, натомість гроші йому давали нібито для заправки автомобіля та на незначні особисті потреби під час поїздок. Окрім цього, на засіданні чоловік розповів і про перший епізод своєї злочинної діяльності, про який правоохоронцям не було відомо.

Врешті, Феміда призначила волинянину п’ять років умовного позбавлення волі з іспитовим терміном на рік. Однак це рішення переглядатимуть у Волинському апеляційному суді через скаргу прокуратури.

Скільки «світить» організаторам втеч ухилянтів за кордон?

Згідно з даними Волинської обласної прокуратури, впродовж трьох років війни правоохоронці відкрили 141 кримінальне провадження щодо незаконного переправлення осіб через держкордон, процесуальне керівництво у яких забезпечували прокурори обласної та окружних прокуратур.

«У 58 кримінальних провадженнях цієї категорії відносно 90 осіб обвинувальні акти передані до суду», – йдеться у відповіді Волинської обласної прокуратури.

Згідно зі статтею 332 Кримінального кодексу України, за організацію незаконного переправлення осіб через кордон передбачений реальний термін – від трьох до дев’яти років ув’язнення. Якщо дуже спрощено, то три роки можуть «світити» за безоплатні поради для охочого незаконно покинути країну, натомість дев’ять років – це коли людина організовує злочинну групу і надає поради вже за гроші.

«Сила правди» проаналізувала 55 оприлюднених у Єдиному державному реєстрі судових рішень вироків, які винесли волинські суди за останні 3,5 роки і які стосуються саме тих порушників закону, за сприяння яких Україну покинула не одна сотня військовозобов’язаних чоловіків. Переважно – за немалі хабарі.

У 45-ти випадках (82%) обвинувачені пішли на угоду з прокурором і фактично відбулися «легким переляком», отримавши або умовні строки від одного до трьох років, або штрафи від 34 до 450 тисяч гривень. Три вироки (5%) – виправдальні, і лише у семи справах (13%) фігуранти отримали реальні терміни: мінімальне покарання – чотири роки в’язниці з конфіскацією майна, максимальне – майже вісім.

Суд не формує політику боротьби зі злочинністю?

Як бачимо, більшість порушників йдуть на угоду зі слідством і завдяки цьому мають не надто суворе покарання. Яка роль у таких процесах судів і як вони балансують між справедливістю і законністю Центр журналістських розслідувань «Сила правди» запитав у судді-спікера Луцького міськрайонного суду Андрія Подзірова. На його думку, затвердження судом угод між обвинуваченими за статтею 332 ККУ і прокурором – це «доволі поширена практика, яка існує і в багатьох інших категоріях кримінальних проваджень».

«Перш за все прокуратура як орган державного обвинувачення ініціює перед судом розгляд питання щодо затвердження угоди зі слідством. Чому ініціює? По-перше, тому що прокуратура враховує різні обставини, такі як: ступінь співпраці обвинуваченого зі слідством, характер, тяжкість кримінального правопорушення і суспільний інтерес у забезпеченні швидкого розгляду справи в суді. По-друге – тому що у сторони обвинувачення можуть виникнути проблеми з доведенням складу злочину в загальному порядку», – пояснює суддя. 

За його словами, суд може відмовити у затвердженні угоди, якщо її умови суперечать закону.

«Але чи не виникне ситуація, при якій обвинувачений не буде співпрацювати зі слідством і в подальшому не буде викритий більш тяжкий кримінальний злочин, який є більш суспільно небезпечним? Також виникає питання: чи не виникне при розгляді справи в загальному порядку така ситуація, коли суд буде змушений ухвалити виправдальний вирок через відсутність достатньої доказової бази в обвинуваченні, що, у свою чергу, дозволить особі уникнути відповідальності і отримати від держави компенсацію моральної шкоди за рахунок платників податків?», – каже Андрій Подзіров.

На запитання, чи можна вважати «м’яким правосуддям» поширену практику затвердження угод у справах щодо організаторів схем для ухилянтів, представник Феміди відповів так:

«З огляду на чутливість питання війни і мобілізації у частини спільства розгляд справи у такому кримінальному провадженні може виглядати, наприклад, як м’яке правосуддя. Але, на мою думку, ні. Зазначена практика в жодному разі не підриває довіру до суду і не б’є по його іміджу, оскільки – найголовніше, що я хотів би зазначити – суд не є суб’єктом формування політики боротьби зі злочинністю. Він лише ухвалює рішення на підставі матеріалів справи і відповідно до чинного законодавства… Тобто кожну справу треба дивитися окремо, індивідуально і зрозуміти, чому саме так відбувається», – зазначає суддя-спікер.

У підсумку додамо, що угоди зі слідством й справді можуть бути інструментом ефективного розкриття складніших злочинів – особливо у воєнний час, коли оперативність має надважливе значення. Втім два питання все ж залишаються відкритими: наскільки така судова практика відповідає очікуванням суспільства щодо справедливості та чи здатна вона, зрештою, зменшити кількість схем і охочих допомагати ухилянтам?

Автор: Владислав Першута

Джерело: «Сила правди»