Зброя стає мистецтвом: історія ветерана, який перетворює військові ящики на ікони

Олександр, 57-річний ветеран ЗСУз Волині, який пройшов війну, нині малює ікони на ящиках з-під боєприпасів. Для нього це спосіб передати, як крізь жах війни «проявляється щось святе й милосердне». Його розповідь про собак, що моторошно вили на сирени поліції, яка перевозила тіла загиблих побратимів, стала символом того, що Олександр пережив на фронті.

Про це пише Hromadske.

Від фронту до іконопису: незламний дух

У 2022 році Олександр, незважаючи на свій вік, без вагань пішов захищати країну, маючи армійський досвід та життєву мудрість. Він служив у зенітно-ракетному полку, де ефективно прикривав установки від ворожих безпілотників, хоча за себе не боявся, лише дуже сумував за домом.

Його демобілізували за віком, що стало для нього несподіванкою. «Я ніяк не міг уявити, що хлопці мої залишаються в строю, а я чомусь маю їхати додому», — ділиться Олександр. Тепер він викладає фізкультуру та «Захист України» в ліцеї Ківерців, де 15 його учнів загинули на фронті. Він навчає молодь, що навіть незначна недбалість на війні може коштувати життя.

Уроки на ящиках від боєприпасів

На війні Олександр, який багато років не малював, знову взявся за пензлі, щоб абстрагуватися від жахіть. Нині у школі він зіткнувся з браком матеріалів для викладання «Захисту України»: підручників немає, зброю для уроків доводиться брати у реконструкторів, а турнікети — у волонтерів. Він самотужки розробив методику, навчаючи дітей, як накладати турнікети чи мінувати, пояснюючи, що це «про життя і смерть».

Свої перші ікони Олександр створив на ящиках з-під снарядів для побратимів. Він свідомо обирає нешліфовану деревину зі слідами від цвяхів та маркуванням боєприпасів, бачачи в цьому глибокий сенс. Він прагне, «щоб як глянути — то аж пройняло».

Його син, фахівець з комп’ютерної графіки, нині служить прикордонником. Олександр, який не хотів, щоб син йшов на війну, тепер пишається ним. У нього також є донька та двоє онуків, і він мріє, щоб їм ніколи не довелося пережити те, що пережили їхні діди та батьки.

Після всього пережитого, Олександр цінує прості речі: спілкування з друзями, спорт, смачну їжу. «Тільки зараз я можу робити те, що хочу. Малювати ікони, спілкуватися з друзями», — підсумовує він.