Пам’яті Героя України Святослава Алексапольського

Мріяв звільнити рідний Крим

Відомий на півострові своєю проукраїнською позицією, ультрас футбольного клубу «Таврія», активний учасник кримського Євромайдану, Святослав Алексапольський не приховував проукраїнських поглядів навіть під час російської окупації. «Я хочу, щоб після моєї смерті над рідним містом підняли наш стяг. Щоб він майорів в місцях, де я ще не був, чи то Ай-Петрі, чи Аю-Даг», - говорив захисник.

Святослав народився 30 жовтня 1989 року в місті Саки у родині кримських греків. З дитинства захоплювався пригодницькими та історичними книгами. В юнацькі роки цікавився історією, бойовими мистецтвами та англійською мовою. Натхненний історіями про діда полковника і прадіда, що пройшов Фінську (1939-1940 рр.) та Другу світову війну, він і сам мріяв стати воїном. Хлопець захоплювався багатьма видами спорту: шахи, бокс, тайський бокс, боротьба, кікбоксінг, панкратіон, біг, паркур, стрибки з парашютом, плавання, джіу-джитсу. Але ще з дитинства полюбив футбол - на стадіон «Локомотив» у Сімферополі юнак почав ходити з 2005 року, став одним з лідерів фанатського руху вболівальників кримського футбольного клубу «Таврія», відомого як «Tavrida Boys», справжніх ультрас.

За словами мами Святослава, Людмили Олександрівни, він з дитинства усвідомлював себе українцем. «Він дійсно був одним з найкращих, бо він був дуже цілеспрямований, дуже ерудований. Після першого курсу поїхав за програмою Work and Travel до Америки. Після другого курсу він перейшов на заочку, ні з ким не порадився і пішов на строкову службу. Він сказав: "Мама, все одно буде війна з Росією і треба знати, як тримати зброю в руках"».

У 2009 році Святослав проходив строкову службу. Через рік підписав контракт із військовою частиною у Сімферополі, потрапив до роти розвідки батальону спецназу внутрішніх військ. У 2012 році здобув освіту за спеціальністю «Туризм» у Кримській філії КНУКІМ. Мріяв побачити світ, отримав паспорт моряка.

Узимку 2013-2014 років Святослав та інші ультрас брали участь у Сімферополі в акціях на підтримку Євромайдану, захищали мирних мітингувальників від тітушок у Криму. Звісно, російська ФСБ оголосила хлопця «терористом», його фото крутили на моніторах у тролейбусах Сімферополя та розвішували по місту. Заради безпеки, родина виїхала до Львова.

У 2014 році Святослав вступив до лав українського батальйону «Азов», а у 2015-му, коли батальйон на довгий час вивели із зони бойових дій, повернувся до Львова. Тут і зустрівся з майбутньою дружиною Анною.

Влітку 2017 року Святослав підписав контракт із 25-ю окремою повітряно-десантною бригадою. Пізніше перевівся до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади й переїхав у Київ до нареченої. Брав участь у бойових діях на Донбасі. У 2019 році пройшов курс від канадських інструкторів «Фахова підготовка бойового медика взводу».

У 2020 році Святослав звільнився в запас і вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Закінчив курс ведення підприємницької діяльності, бо в майбутньому планував відкрити центри для навчання цивільних тактичній медицині, пройшов ІТ-курси і працював у компанії Solvd Inc.

«Хотів, щоб війна припинилася в цьому поколінні та не пішла далі, - розповідає брат Олексій. - Доступною мовою, якісно намагався передавати різні знання та навички, навчити максимальну кількість хлопців навколо себе тому, чому до війни навчився сам в армії, в АТО та ООС».

24 лютого 2022 року «Свят» знову став на захист України. Спочатку проводив підготовку членів добровольчих формувань, разом з якими брав участь у обороні Києва, звільняв від ворога Ірпінь, Бучу та Ворзель. Після завершення боїв на Київщині з групою кримчан вирушив до Миколаєва, де увійшов до складу добровольчого підрозділу «Бузький Гард». Уже влітку він закінчив військову кафедру за військово-обліковою спеціальністю «Організація морально-психологічного забезпечення» зі званням молодший лейтенант (офіцер-психолог) і обійняв посаду командира розвідувального взводу 220-го батальйону 126-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

«Коли під Києвом все більш-менш стихло, це був квітень місяць, вони поїхали до Одеси в ТРО, бо там організовувалася бригада з миколаївських, херсонських, одеських та кримських. Він поїхав звільняти південь України й, звичайно, свій Крим», - згадує мама захисника.

У складі добровольців працював на ділянках Південного фронту в населених пунктах Первомайське, Партизанське, займався розвідкою в районах населених пунктів Нова Зоря та Таврійське. Підрозділ «Свята» протягом тривалого часу був на гарячих напрямках боїв із ворогом. Тож завдяки і їх зусиллям в районі відповідальності 59-ї окремої мотопіхотної бригади вдалося стримати сили противника.

Під час однієї з розвідувальних операцій танк влучив під автівку групи Святослава в районі Білої Криниці. Він надав екстрену допомогу пораненому командиру та вивів групу із зони ураження. У червні, в районі Андріївки Миколаївської області, під шквальним вогнем зумів витягти з-під обстрілу тяжко пораненого командира розвідувально-тактичної групи «Хантер». А після того - взяв командування на себе.

«Це насамперед товариш та друг, лідер, сильний, сміливий та професіонал, з яким можна здолати будь-які труднощі, який завжди тебе змотивує - занятись спортом чи піти у бій. З ним впевнено і не боязно було пройти життєві жорна. Яскравий приклад того, як треба любити свою країну, своїх рідних, друзів та життя таким, яким воно є», – розповідає побратим Ігор.

Святослав вірив, що незабаром буде звільнено й Крим. В одному зі своїх останніх інтерв’ю описував, як бачить деокупацію півострова: «Я думаю, що якщо у нас буде достатньо сил і коштів і вийдемо десь до Джанкоя, я впевнений, що якщо на той момент міст ще стоятиме, то всі, хто приїхали після 2014 року, дуже швидко "драпатимуть" цим мостом назад до Росії. А товариші, які позиціонують себе, як корінні кримчани, будуть розповідати, що вони нас чекали і як класно, що ми повернулися. У гіршому просто народ мовчатиме».

29 серпня 2022 року українські війська почали наступ на Херсонському напрямку. До складу штурмової групи, яка атакувала російську позицію між селищами Новогригорівка та Любомирівка Миколаївської області, був включений і Святослав. Після важкого поранення командира він знову прийняв командування та очолив штурмову групу. В тому бою, рятуючи побратима, «Свят» отримав несумісні з життям осколкові поранення від касетного снаряда. Герою було 32 роки…

«Це була людина з великої літери, яка завжди рвалася в бій. Святик був дуже гарною, доброю, щирою, енергійною, культурною та вихованою людиною з високими моральними цінностями, особливою харизмою та відмінним почуттям гумору. Він був із тих, хто завжди був готовий допомогти. Справжній патріот своєї країни», – написав побратим Євген.

Тіло захисника кремували в Одесі. Частину праху поховали на Байковому кладовищі в Києві, іншу рідні планують розвіяти у звільненому Криму…

Без Святослава залишилися мама, брат і дружина.

8 липня 2023 року Президент України удостоїв Святослава Алексапольського звання Героя України посмертно.

26 липня 2024 року вулицю Дмитрієва в Миколаєві перейменували на вулицю Святослава Алексапольського. А в лютому 2025 року в Києві на Дарницькому мосту з'явилося графіті, присвячене Святославу Алексапольському та Олександру Клепікову – уродженцям Сімферополя, що боронили столицю.