Санкції без ілюзій: як зупинити військову машину Путіна

Поки увага світу прикута до лінії фронту, ключова битва з Росією розгортається на економічному, технологічному та юридичному фронтах. Санкції проти Кремля залишаються одним з небагатьох інструментів, здатних не тільки обмежити військову машину агресора, але й змінити стратегічні розрахунки Путіна. Однак ефективність санкційного режиму залежить від його послідовності, широти застосування та політичної волі країн-учасниць. З кожним днем, коли санкційний тиск слабшає або буксує, Москва отримує перепочинок, а Україна — нові удари по громадянській інфраструктурі.

Проблема в тому, що санкції — це не статичний механізм, а щоденна боротьба з новими схемами обходу, сірими посередниками і правовими лазівками. Якщо не відстежувати шляхи постачання і не синхронізувати дії союзників, санкційна політика втрачає силу і перетворюється на декларацію без наслідків. Саме тому зараз важливо не тільки зберігати вже прийняті обмеження, а й постійно посилювати їх, адаптуючи до реальності війни та технологічного прогресу.

Технології вбивства: імпорт, всупереч санкціям

Російські дрони та ракети, які щодня завдають ударів по українських містах, складаються з компонентів, вироблених за межами Росії. Як підкреслив президент Володимир Зеленський на конференції Fair Play, за останній рік було зафіксовано постачань верстатів і комплектуючих до Росії щонайменше з 12 країн, включаючи Китай, Японію, Туреччину, Німеччину і навіть США. Ці постачання обходять санкційний режим, використовуючи складні ланцюжки через треті країни.

Згідно з розслідуваннями, опублікованими Офісом Президента та ГУР МО України, західні технології продовжують використовуватися в російських системах озброєнь, попри експортний контроль. Одне з головних джерел — це країни, які офіційно не приєдналися до санкційної коаліції. Саме тому санкції вимагають постійного оновлення та контролю, щоб закривати "вікна можливостей" для обходу.

Портал War&Sanctions, створений українською розвідкою, відіграє ключову роль у виявленні таких порушень. Він збирає і публікує дані про комплектуючі, виявлені в захопленій російській техніці, і допомагає міжнародним партнерам відстежувати шляхи постачання. Завдяки цій платформі стає можливим не тільки документувати факти порушення санкційного режиму, а й вчасно реагувати на них, обмежуючи доступ Росії до критично важливих технологій.

Санкції працюють, але не поодинці

Макроекономічні показники Росії свідчать про вплив санкцій. За даними відкритих джерел, у першому півріччі 2025 року нафтогазові доходи РФ скоротилися на 14%, дефіцит бюджету досяг 3,4 трлн рублів, а державний борг за червень збільшився на 709 млрд. Ці тенденції вказують на наростання тиску на економіку країни-агресора.

Однак навіть найпродуманіша санкційна архітектура не витримає, якщо її не підтримувати. Відмова адміністрації Трампа від введення нових санкцій і згортання ініціатив на кшталт KleptoCapture створили у Москви враження, що вікно можливостей знову відкрилося. В результаті, як пише New York Times, на ринок вийшли десятки китайських і гонконзьких компаній, що пропонують Росії чутливі компоненти, включаючи чіпи для крилатих ракет.

У цих умовах на перший план виходить необхідність синхронізації дій між союзниками і введення екстериторіальних заходів, здатних блокувати схеми обходу. Поки одні країни зміцнюють контроль, інші, добровільно або за інерцією, стають посередниками в ланцюжках постачання. Без глобального тиску, включаючи вторинні санкції та персональну відповідальність компаній, санкційний режим втрачає свою стратегічну глибину і стає лише набором символічних обмежень.

Необхідність синхронізації та системності

Проблема фрагментації санкційної коаліції стала очевидною. Лише близько 60% глобального ВВП належить країнам, що підтримують санкції, тоді як інші держави, включаючи Туреччину, Китай, ОАЕ та Індію, нерідко виступають провідниками схем обходу. У відповідь Україна та її партнери закликають до створення нової міжнародної платформи для моніторингу постачання товарів подвійного призначення, включаючи ШІ-рішення та хмарні обчислення.

Особливу роль у цьому відіграє портал War&Sanctions. Він дозволяє відстежувати іноземні комплектуючі в російській зброї та своєчасно реагувати на спроби обходу санкцій. Представник ГУР Андрій Юсов підкреслює: санкції — це не просто цифри у звітах, а реальний спосіб запобігти воєнним злочинам.

Для підвищення ефективності санкційного тиску критично важлива швидка синхронізація рішень між союзниками. Як зазначив президент Зеленський, українські санкції повинні негайно дублюватися в інших юрисдикціях, і навпаки. Така координація підсилює кумулятивний ефект обмежень і мінімізує можливість для Кремля маневрувати між різними правовими режимами. В умовах, коли Росія щодня адаптує схеми обходу, тільки злагоджені та дзеркальні дії міжнародної спільноти можуть гарантувати результат.

Європейський виклик: без США, але з лідерством

На тлі пасивності Вашингтона ініціатива все більше переходить до ЄС. Урсула фон дер Ляєн прямо заявила про необхідність посилити тиск, включаючи зниження стелі цін на російську нафту і блокування доступу до європейських фінансів. При цьому ЄС вже застосовує санкції не тільки проти виробників, але і проти інформаційних платформ, як, наприклад, проросійська RED, підозрювана в маніпуляціях громадською думкою в Німеччині.

Тим часом аналітики попереджають: пауза у військовій та санкційній підтримці України створює ілюзію безкарності у Москви. За даними ISW, саме в такі періоди Росія здійснювала тактичні просування, граючи на виснаження ресурсів і політичної волі Заходу.

В умовах, коли США послаблюють санкційну політику, Євросоюзу доводиться не просто заповнювати вакуум, а й формувати нову стратегічну культуру тиску. На відміну від односторонніх рішень Вашингтона, Брюссель спирається на консенсус і вимагає згоди всіх країн-членів, що робить процес повільним, але легітимним. Сьогодні саме Європа задає стандарти контролю за експортом, протидії дезінформації та розробки інструментів для відстеження постачання. Це не тільки виклик, але й шанс для ЄС проявити незалежне лідерство у світовій архітектурі санкційного стримування.

Санкції залишаються одним з небагатьох ефективних інструментів тиску на Росію, як у короткостроковій, так і в стратегічній перспективі. Вони обмежують можливості Кремля виробляти зброю, послаблюють фінансову стабільність агресора і підривають впевненість у безкарності. Але санкції не працюють самі по собі. Вони вимагають постійного вдосконалення, політичної волі та глобальної координації.

Будь-яка слабкість у санкційному режимі – це пряма загроза не тільки для України, але й для всієї демократичної архітектури світу. Поки Москва веде агресивну війну, міжнародна спільнота зобов'язана посилювати тиск. Це не тільки питання справедливості, але й питання виживання.