Стратегії ринку праці, які можуть зробити Україну сильною

Чи може найглибша криза стати точкою відліку для найпотужнішого економічного стрибка? Український ринок праці потребує не просто відновлення, а повного якісного переформатування, з новим фокусом на зростання людського капіталу та добробуту українців.

Безпрецедентність спричинених війною змін — мобілізації (і більшою мірою намагання її уникнути), масової міграції, демографічних змін, руйнування інфраструктури — потребує екстраординарних рішень (див. рис. 1). Але саме в цих змінах криються можливості. Ми в Центрі соціальних змін та поведінкової економіки (ЦСЗПЕ) у своїх дослідженнях і моделюванні вже чітко бачимо тенденції адаптації та вектора потенційних трансформацій, що дають надію.

Війна змушує Україну не просто відновлювати, а повністю змінити розуміння людського капіталу, перетворюючи його на драйвер економічної спроможності через цілеспрямовані інвестиції та інноваційні підходи, які приведуть до відчутного економічного зростання.

Наслідки війни

Війна створила безпрецедентний дефіцит кадрів, який став болючою реальністю для української економіки. Мобілізація забрала значну частину працездатного населення, переважно чоловіків віком 25–60 років. Цей відтік посилюється міграцією, і, як свідчать дані, сьогодні 74% компаній повідомляють про нестачу робочої сили. А вакантність позицій сягнула 32%.

Людські втрати та соціальні трансформації поглиблюють кризу. За два роки повномасштабної війни кількість людей з інвалідністю в Україні збільшилася на 300 тисяч, досягнувши позначки близько трьох мільйонів. Це потребує негайної та ефективної реінтеграції людей з інвалідністю у ринок праці.

Психологічний стан нації також викликає тривогу. Так, 68% українців повідомляють про погіршення стану свого здоров'я порівняно з довоєнним періодом, а 46% страждають від проблем із психічним здоров'ям. На цей стан впливає і втрата мотивації через економічну нестабільність.

Руйнування економічної інфраструктури призвело до втрати близько 15,5% робочих місць (2,4 мільйона працівників) 2022 року. Це також створює драматичні регіональні дисбаланси, наприклад, 2024-го дефіцит кадрів в оборонно-промисловому комплексі сягнув 30%.

Міграційний виклик — ще одна складова цієї непростої мозаїки. Нині близько 4,9 мільйона українців мають статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО). І хоча 63% із них змогли знайти нову роботу, їхня інтеграція залишається ключовим викликом.

Ще більш загрозливою є зовнішня міграція. Після 2022 року близько 6,8 мільйона українців виїхали з країни, з них 4,2 мільйона перебувають під тимчасовим захистом у ЄС. Переважна більшість цих людей — молодь та особи середнього віку, чия відсутність є прямою втратою інтелектуального та економічного потенціалу, що значно сповільнює відновлення.

Стратегії та очікувані результати

Чи може Україна перетворити ці виклики на можливості для якісного стрибка? Так. Але досягти відчутних результатів ми можемо лише через стратегічні інвестиції в людський капітал та інноваційні підходи.

Масштаби проблеми та шляхи її подолання викристалізувалися завдяки роботі ЦСЗПЕ у межах проєкту «Трансформаційне відновлення задля безпеки людей в Україні» за сприяння Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та фінансової підтримки уряду Японії. В рамках проєкту розроблені Зелена (аналітична) та Біла (державні політики) книги, а також Стратегія підвищення економічної спроможності населення України.

1. Гнучкість і цифровізація — шлях до інклюзії.

Для усвідомлення важливості цього аспекту стратегії треба зрозуміти, що наразі до 1,5 мільйона українців працюють у офіційній і (найчастіше) неофіційній «гіг-економіці», а 12,1% міського та 35,9% сільського населення, а це близько 2,2–2,5 мільйона осіб, узагалі зайняті неформально. Це свідчить про високий запит на гнучкість та адаптивність українського ринку праці.

У цьому контексті нам необхідно модернізувати трудове законодавство, щоб легалізувати та забезпечити соціальний захист цих форматів зайнятості. Паралельно слід інвестувати у цифрову інфраструктуру, щоб розширити доступ до високошвидкісного Інтернету до понад 90% населення вже 2025 року.

Це дасть можливість не лише легалізувати значну частину тіньової економіки, збільшивши податкові надходження, а й розширити економічну активність. Завдяки гнучкості та доступності дистанційних вакансій, ми можемо залучити додатково 0,5–1 мільйон осіб — матерів із дітьми, людей старшого віку, жителів віддалених регіонів — до офіційної зайнятості, підвищуючи їхню продуктивність через доступ до цифрових інструментів та освітніх ресурсів.

2. Реінтеграція та розвиток людського капіталу — інвестиції у майбутнє.

Ще одна проблема полягає у тому, що лише 10% ветеранів і 15% внутрішньо переміщених осіб отримали доступ до перекваліфікації 2023 року, що є критично низьким показником. Крім того, існує суттєва вікова дискримінація (ейджизм) — 60% роботодавців віддають перевагу кандидатам молодше 40 років і лише 15% пропонують безбар'єрні умови праці для інвалідів.

Потрібні комплексні програми реінтеграції, такі як психологічна допомога, перекваліфікація та менторство, а також цільові державні стимули для боротьби з дискримінацією. Адаптація освіти до ринкових потреб є імперативом.

Реалізація таких програм дасть можливість тисячам ветеранів і ВПО не просто знайти роботу, а стати повноцінними учасниками економіки, створюючи додану вартість. Наша мета — підвищити працевлаштування ВПО до 80–85%, а ветеранів — до 90% протягом наступних 3–5 років.

Завдяки цілеспрямованому перенавчанню та інвестиціям у професійну освіту, ми можемо закрити до 50% існуючого дефіциту кадрів у ключових галузях, одночасно знижуючи соціальне навантаження, оскільки люди стануть самозабезпеченими платниками податків (див. рис. 2).

3. Стимулювання підприємництва та інновацій — двигун зростання.

Попри всі труднощі, 62% українців знаходять значний сенс у тому, чим займаються, що свідчить про потужний внутрішній потенціал для підприємництва.

Важливо вже сьогодні починати впроваджувати податкові та фінансові стимули для підприємництва — особливо для ветеранів, жінок, молоді. Також необхідні спрощення регуляцій і процедури доступу до фінансування та менторства.

У результаті цього малий і середній бізнес, підтриманий державою, стане основним джерелом нових робочих місць, генеруючи сотні тисяч нових вакансій протягом перших трьох років імплементації програми.

Це безпосередньо вплине на зростання національної економіки, додаючи 1–2% до ВВП щорічно за рахунок диверсифікації та інновацій, що значно підвищить економічну спроможність населення через розширення можливостей для самореалізації та створення добробуту.

Стратегія виведення людини в соціальну норму

Кінцевою метою соціальної політики України мають стати не стільки кількісні показники підтримки, скільки якісний результат — виведення людини в стан соціальної норми, тобто економічної самостійності, активності, відповідальності та незалежності. Постійна залежність від державних дотацій є аналогом хронічної хвороби, що не сприяє щасливому життю.

Соціальна політика має працювати на профілактику та попередження вразливостей. Треба розуміти три основні категорії соціальних вразливостей, що призводять до економічної неспроможності, потребують цільових рішень.

Народження дітей. Сім’ї з трьома і більше дітьми мають високий ризик бідності. Для таких родин необхідно розширити програму «Муніципальна няня», запровадити соціальні послуги. Це не лише забезпечить належний розвиток дітей, а й підвищить народжуваність і, що критично важливо, економічну активність жінок, дозволяючи матерям швидше повернутися до роботи (в ідеалі вже через шість місяців після народження дитини).

Інвалідність. Лише 16% осіб з інвалідністю в Україні офіційно працевлаштовані, тоді як у ЄС цей показник становить 50–70%. З січня 2026 року набуде чинності новий закон, що передбачає цільові внески замість санкцій, субсидії на робочі місця, соціальний супровід і квоти за тяжкістю інвалідності. На наш погляд, ці зміни не лише підвищать економічну спроможність людей з інвалідністю, а й суттєво допоможуть розв’язати проблему нестачі робочої сили в Україні, мінімізуючи майбутню залежність від мігрантів.

Активне довголіття. Відсутність культури профілактики здоров’я в Україні призводить до того, що люди старшого віку часто не мають можливості вести активне життя. Розвиток таких соціальних послуг, як підтримане проживання у невеликих будинках на 8–20 осіб чи державна купівля соціальних послуг, зокрема для ВПО, та залучення бізнесу в економіку догляду, на нашу думку, сприятиме створенню людиноцентричної системи догляду. Це дасть змогу людям залишатися активними та економічно продуктивними, а їхнім родичам — активно залученими до економічної діяльності, що сприятиме загальному зростанню ВВП. Загалом однією з національних ідей має стати активне довголіття до 75 років.

Офіціалізація зайнятості. В результаті впровадження запропонованої стратегії можна досягнути суттєвого зростання ВВП. Так, зростання економічно активного населення на 10 в.п. та офіційного працевлаштування на 10 в.п. (що реалістично досягти протягом двох років) приведе до зростання ВВП на 16%.

Посттравматичне зростання

Систематична імплементація згаданих стратегій приведе до відчутних результатів — гнучкий та інклюзивний ринок праці забезпечить значне зниження безробіття, зростання продуктивності праці, збільшення податкових надходжень, підвищення добробуту та зміцнення соціальної стійкості.

За нашими прогнозами, хоча попит на робочу силу зростатиме у 2025–2027 роках швидшими темпами (+10%), ніж її пропозиція (+7%), вищенаведені цілеспрямовані дії дадуть можливість значною мірою збалансувати ринок.

Україна, яка вистояла під шквалом ракет, стоїть на порозі трансформації — від країни, що бореться за виживання, до лідера у створенні інноваційного та людиноцентричного ринку праці. Це реалістична мета, досягнення якої забезпечить не лише економічне відновлення, а й фундаментальну стійкість нації.