Дія скарг і пропозицій

Книгу скарг і пропозицій, скасовану 2019-го, повернули. За каноном цифрової трансформації, вона буде в «Дії», про що профільний міністр Федоров повідомив у TikTok.

У часи постмодерну дійсно важко винайти щось нове, але точно не настільки.

Урядова «гаряча лінія» 1545 працює десятиліттями, з 2012-го приймає звернення ще й онлайн, і не те щоб про неї ніхто не знав — 1 млн 700 тис. звернень за 2024 рік, майже 400 тис. за перше півріччя цього року. Тобто Мінцифри просто «прикрутить» 1545 з усією інфраструктурою урядового контактного центру до «Дії» і вуаля — черговий прорив у цифровізації держави!

Очікування міністра Федорова, що скарги в «Дії» щось принципово змінять у держуправлінні, а кожен міністр починатиме ранок із моніторингу звернень і конструктивного реагування на них, по-дитячому наївні.

Частка звернень, які стосуються роботи органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, на урядовій «гарячій лінії» — менше відсотка, які стосуються правопорушень — 7,5%. Натомість в абсолютних лідерах питання соціального захисту. Підозрюю, що єдиним, хто здригатиметься від скарг у «Дії», буде керівник Пенсійного фонду Євгеній Капінус. Наче йому до цього легко було.

Штрих до рівня цифровізації: найчастіша скарга на роботу урядової лінії (бо часом всякі там «таємні покупці» її перевіряють) — відмова приймати усні звернення і прохання викласти претензію письмово.

Тим не менш ми дякуємо Михайлу Федорову за цю прекрасну ініціативу, маленький діамантик, у кожній грані якого можна розгледіти потворні риси чинної влади.

Нестримна недолугість

Скарги в «Дії» — це чудове віддзеркалення «глибини» реформ останніх років. Не лише тому, що все їхнє нове — це старе в новій обгортці, головне — все це нове обов'язково не першочергове, не нагальне, не корисне, а часом ще й шкідливе. Сім років мак не родив і голоду не було — в останні роки найпопулярніша в нашій редакції приказка, — це буквально мото уряду Шмигаля. Головне — імітувати бурхливу діяльність.

«Національний кешбек», що за чотири місяці 2024-го взяв із держбюджету 400 млн грн, дав економіці плюс 0,001% до ВВП.

«Зроблено в Україні» взяла з держбюджету 8 млрд грн і дала економіці 0,6% ВВП.

Фонд підтримки підприємництва взяв 18 млрд грн, дав... а ніхто й не рахував, що він дав. Є, і слава Богу.

Уряд наш такий щедрий на якісні покращення, що за дефіциту кадрів ми маємо двозначний рівень безробіття, за зростання податків та збільшення усіх податкових надходжень — нагальну потребу у плюс 500 млрд грн у бюджеті цього року, а за найвищого рівня присутності держави в економіці — буквально нульове економічне зростання.

Неосяжна поверхневість

Скарги в «Дії» — це ще й чудова ілюстрація неадекватної надмірності в нашому держуправлінні. Цифровізація є — оптимізації немає.

Не вірю, що Федоров не знає, що «гарячі лінії» є при кожному владному органі, від Цебриківської селищної ради до Верховного суду. Але він створює ще одну. Раптом хтось у перерві між оплатою штрафу та отриманням довідки про несудимість захоче на щось поскаржитися. Най буде.

За цим же принципом наше держуправління обростає різними офісами, радами, радниками, координаційними групами, консультантами і навіть цілими міністерствами із дуже сумнівним функціоналом.

Аж шкода, що Міністерство національної єдності, ймовірно, прикривають, дуже вже хотілося знати, в чому вимірюються їхні KPI, чи то показники ефективності.

Звісно, що болючіша проблема, то активніше множаться сутності, що камуфлюють небажання її вирішувати. Недарма ж у нас із добрий десяток правоохоронних органів і вдвічі більше відомств із правоохоронними функціями. Усі ключові, навіть Держаудит, мають окремі «гарячі лінії» для повідомлень про корупцію чи зловживання. Це не кажучи про цілий портал для викривачів від НАЗК.

Якщо вірити лічильнику порталу, то з вересня 2023 року вони прийняли шість тисяч повідомлень, з них тільки 120 — від викривачів. Відмінність, з одного боку, у захисті та винагороді, з іншого — у відповідальності за достовірність наданої інформації про корупцію. Як бачимо, поки впевнено перемагають анонімні кляузи. Та й скаржаться переважно на колег, а не на керівництво — 5104 проти 878 скарг. Страшно.

Про який захист може йти мова, якщо типовий приклад у нас — це Татаров, вбетонований в офіс, як пітон у Будинок з химерами. Жодна винагорода не покриє справжніх ризиків гучного викриття. Адже зовсім не факт, що за ним послідує хоч якесь покарання. Та майже точно не послідує.

Ми надаємо нашій антикорупційній вертикалі буквально тотемічного значення, страшно переймаючись, щоб наш ідол часом не похилився, не запилився, не вигорів на сонці. Але якось геть не переймаємося тим, що хоч би скільки проси в нього дощу — на небі ані хмаринки. Нумо згадайте хоч одну гучну й резонансну справу, яка завершилася вироком і реальним покаранням.

Справа Логвинського в судах так довго, що за цей час 54 млн грн перестали бути вражаючою сумою. «Роттердам +» уже поховали, бо строки вийшли. Справу Татарова передали з НАБУ до СБУ і просто закрили. Про справу Курченка, здається, просто забули. В Насірова скоро вросте той електронний браслет — так довго він його носить в очікуванні, поки й тут строки вийдуть. Оце один лише Олександр Онищенко отримав вирок, але заочно, бо він же ж десь за кордоном.

Тож, як вже брати на кпини «нарід» за скарги проти колег, але не проти керівників, то й антикорупційним органам має перепасти. Вони у нас стовідсотково з народу. Якісь підозри депутатам попередніх скликань та експрацівникам правоохоронних органів, якісь хабарі по 15 тис. дол., конфіскації «лексусів» та інше дрібне «шопопало».

Ось, правда, «стрельнув» цілий віцепрем’єр, але не будемо зачаровуватися, бо навряд чи він повернувся в Україну, щоб у слідчому ізоляторі відпочити. Він же не Сольський, його шкода.

Трохи вражаючої статистики: за п’ять місяців 2025-го українські суди ухвалили 2032 рішення у справах про корупцію та пов’язані з нею злочини. Це аж на 37% більше, ніж за цей же період 2024-го, — прогрес! У 97% випадків корупціонерів покарали штрафами — від 850 грн до 680 тис. грн — регрес. За грати відправили лише 44 особи — депрес... І пояснення цьому просте: найпоширеніший корупційний злочин в Україні — порушення правил фінансової звітності… Погодьтеся, дуже умовно корупційна стаття, бо, може, дійсно там було отримання неправомірної вигоди, а може, просто бухгалтерська помилка чи нехлюйство у веденні документації. Але розслідувати такі злочини — насолода. Нестрашно, нескладно і звітність щодо розкриттів у нормі.

Нечувана зухвалість

Власне, ми дійшли до головного, скарги в «Дії» — це прекрасний приклад того, як люди з повноваженнями систематично намагаються перекласти свої обов’язки на людей без повноважень, тобто на звичайних громадян.

Мовляв, ну яких іще вам каналів зв’язку не вистачає, давайте, розказуйте про цю вашу легендарну корупцію. Не хочете розказувати? Ну, то що ж ми можемо вдіяти!

Гаряче підтримую всіляке поглиблення комунікацій населення із владою, але взагалі-то ані захист правопорядку, ані усунення надмірної бюрократії, ані антикорупційна діяльність не залежать від кількості звернень громадян із цих приводів.

Що вони вам можуть розказати помічного, якщо на власному досвіді з корупцією стикаються лише 18% українців. Ось вам для порівняння дані 2015 року, тоді 65,6% українців стикалися з корупцією принаймні раз на рік. Причому інший показник — поширеність корупції в державі — за десять років не так суттєво змінився, тоді корупцію вважали поширеним явищем 85%, зараз — 91,4%. Тут або українці стали трохи хитрішими і перестали розповідати про власний корупційний досвід, або корупція здебільшого «переїхала» на верхні рівні, де нема респондентів соцопитувань. А найімовірніше, і те, й інше разом.

Гляньте за можливості, як проходить зустріч президента Зеленського з членами Американської торговельної палати. За 34 хвилини зустрічі представники бізнесу 37 разів подякували пану президенту і нуль разів поскаржилися хоч на щось. Наприклад, на часті й безглузді зміни податкового законодавства, на відсутність страхування воєнних ризиків на четвертому році війни, на хронічні зміни в порядку бронювання працівників.

Ну, скажете ви, це ж американський бізнес! Але зустрічі з питомо українськими асоціаціями не менше схожі на спільне святкування Дня подяки і Прощеної неділі. Не зіпсували свята ані багаторічне існування ганебної практики сплати податків «авансом», ані хронічні «тендерні відкати», ані вал притягнутих за вуха кримінальних справ «за зв’язки з державою-агресоркою», які стали окремим видом бізнесу силовиків в останні роки.

Просто цікаво, чи надходили на «гарячу лінію» скарги на нечуване ноу-хау останніх місяців — обов’язкову сплату 0,15% від обороту всіма без винятку підопічними Офісу великих платників? Думаю, жодної.

Бізнесменам, імена яких відомі на Банковій, загалом не позаздриш. Практика, окрім звичної сплати податків, «заносити нагору» — стара як світ, але раніше вона дарувала тобі захист і гарантії. Зараз же — жодних. Сплата умовних, але обов’язкових 10% «нагору» не означає, що вже цього місяця у тебе на порозі не стоятиме податківець, наступного — бебівець, а потім ще й сбушник. Нікому не відмовиш, бо цілі ж благородні — то «на дрони», то «на РЕБ», то «на зарплати». Та й альтернативи несимпатичні — то перевірка, то кримінальне провадження, то арешт активів, то санкції.

На це, підкажіть, куди скаржитися? Та й хто ризикне? Захисту і так ніде нема, а тут ще й «вашингтонський обком» самоусунувся.

Зрозуміти мовчання можна, якщо ти тут працюєш багато років, точно знаєш, що скарга — не вирішення, а поглиблення проблеми. Якщо ти плануєш тут працювати ще багато років, маєш сховати свою гидливість якнайдалі і працювати з тим, що є, навіть якщо це Тімур Міндіч, Ігор Абрамович чи Сєяр Куршутов.

До речі, якщо ти шість років працюєш в українському уряді, то точно можеш уже книгу написати про топ-корупцію в Україні, але краще запиляти «Скарги і Дії». Розуміємо.

Адже неважливо, скільки у тебе каналів для скарг, важливо — як на ці скарги реагує влада. Поки що ніяк.