Кіпріот: історія Влада Ряшина, який зробив вибір не на користь України

Повномасштабне вторгнення змусило українську медійну спільноту зроби те, на що вона не зважилась після початку війни у 2014 році – остаточно розірвати зв’язки з російським ринком. Про спалені мости заявляли ті, хто довгий час співали, танцювали, знімали та заробляли на ринку країни–агресорки. Хтось зробив це публічно з вибаченнями та переосмисленням помилок, хтось тихцем прибрав усі згадки про спільний бізнес та зосередився на українському контенті й ринку. Але уникнути вибору після 2022 року було неможливо.

Вибором українського продюсера та засновника кінокомпанії Star Media Влада Ряшина стало мовчання. Він до останнього намагався всидіти на двох стільцях і так і не засудив агресію проти власної країни.

«А що він може сказати? Він тоді втратить усе, що робив […]. Він мусить мовчати чи йти між крапель», – сказав про Ряшина продюсер Ігор Кондратюк в NV. 

Останній акорд 

2022 рік. Лідером прокату в Росії став фільм «Серце Парми», знятий за підтримки державного російського Фонду кіно та каналу «Россия 1». Продюсер – Влад Ряшин. Це – історичний блокбастер з великим бюджетом про завоювання і колонізацію Пермського краю Московським князівством у ХV столітті.

Попри успіх в прокаті,  блокбастер розкритикували російські  пропагандисти, які назвали його українською диверсією, він також отримав критичні відгуки d російських медіа. Наприклад, РБК: «Это история не о единении разрозненных княжеств, а о главной силе (оружия) и становлении диктата управления сверху […]Размашистая русская былина с кровью, магией и пермским перегноем не объединяет, а лишь подчеркивает противоречия — как непохожи пармцы на татар, татары на москвичей, а москвичи и вовсе на род человеческий».

2024 рік. У топі найкасовіших українських фільмів – «Я, Побєда і Берлін» режисерки Ольги Ряшиної (дочки Влада), знятий за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України й Державного агентства України з питань кіно.

Як вже писав «Детектор медіа», ім'я Влада Ряшина було в першому трейлері «Я, Побєди і Берліна» у списку продюсерів. І це зовсім не випадковість. У 2018 році він позиціонував стрічку як свій проєкт: «Особенно важный для нас проект – полнометражный фильм «Я, «Победа» и Берлин» по книге моего друга Кузьмы Скрябина». Вже після виходу фільму гендиректорка Ukrainian Producers Hub (нова назва компанії, яка замінила українську Star Media Ряшина) Ольга Пантелеймонова розказувала, що вдалось знайти інші кошти на фільм і допомога Ряшина не знадобилась.

Ці дві стрічки певно є завершенням принаймні значного періоду кар’єри Влада Ряшина, який спершу заробляв на російському ринку, далі засновував з росіянами спільні бізнеси і зрештою знімав на замовлення російської влади пропагандиський псевдоісторичний контент, який просуває ідеологію «русского мира» (цикли «Романовы», «Страна советов. Забытые вожди», «Подлинная история Русской революции», «Крещение Руси» тощо). Ряшин уособлює ту частину нашої індустрії, яка збудувала собі ім’я та статки на замовленнях з Росії, та так і не змогла розірвати зв’язки з країною–агресоркою.

Розповідаємо, як Ряшин пройшов шлях від ведучого першої української програми про шоубіз до людини під санкціями через співпрацю з окупантами. 

«Мелорама» 

Влад Ряшин народився та виріс у Запоріжжі, де й здобув освіту у місцевих вишах: спершу на факультеті електронної техніки Запорізького машинобудівного інституту, а далі, в університеті, – на факультеті романо–німецької філології. Обрав англійську мову. Організовував музичні дискотеки. У 21 рік почав працювати на місцевому телебаченні – телекомпанії «Хортиця». А першим його знаковим проєктом національного рівня стала програма про шоубіз «Мелорама» для каналу «Інтер».

«Коли я навчалася у школі, одним із улюблених телеведучих був Влад Ряшин, а його «Мелораму» намагалася взагалі не пропускати. Він був приємним, харизматичним і доброзичливим оповідачем, завдяки якому я дізнавалася щось нове про музику», – згадує Лєна Чиченіна, головна редакторка сайту «Антоніна» та оглядачка «Детектора медіа».

Саме з «Мелорами» починається стрімке сходження Влада до одного  із ключових українських телеменеджерів та продюсерів.

 «Путь, который мы с командой прошли на "Интере", – самая чистая и светлая часть моей жизни. Прекрасно помню наш старт в 1996 году, когда никто толком даже не знал, во что эта затея выльется. Раньше существовал один государственный канал – УТ–1, где несколько приличных проектов тонули в море серости и безликости. Настоящие таланты уезжали в Москву, где успешно пробивались на российское телевидение. В это время мы – четверо провинциалов из Запорожья – приехали покорять Киев», – так Ряшин згадує свій початок роботи на «Інтері» в інтерв’ю Дмитру Гордону у 2006 році.

Сприйняття того, що найвищий щабель для реалізації талантів – це Москва, якраз і формувало українську телевізійну індустрію, яка довгий час годувалась з російського ринку, та залежала від нього.

«На первых порах в бытовом плане жилось не сладко. Мы всем скопом снимали недорогую квартиру. Зато имели конкретную цель – создать классную музыкальную программу. Поначалу канал платил всего по тысяче долларов за выпуск "Мелорамы". На столь скромные деньги сложно было снять качественную продукцию, но у "Интера" тогда не было больших средств», – згадував Ряшин.

 «Мелорама» стала однією з перших програм «Інтера». За кілька місяців її рейтинги зросли, Влад Ряшин з колегами перевезли у столицю свої сім’ї. А згодом «Мелорама» розвинулась в окремий продакшн, який виробляв різні шоу: «Кохання з першого погляду», «LG Евріка», новорічний мюзикл «Вечора на хуторі  близ Диканьки» тощо.

Ряшин у 1999 році стає продюсером каналу, а вже за два роки – головою правління «Інтера»

 Очільник «Інтера» 

Сам телеканал «Інтер» запустився у 1996 році, його засновницею стала «Українська незалежна ТВ–корпорація». Ця назва звучить дещо іронічно, адже співвласником із початку існування  «Інтера» до 2015 року був російський «Перший канал» (ОРТ)  (частка = 29 %, решта належала бізнесмену, а згодом нардепу фракції «СДПУ(О)» Ігорю Плужникову через ТОВ «Пегас телебачення» та через інші контрольовані ним компанії). З іншого боку, у 90–их так припинили мовлення ОРТ в Україні, частоту якого посів «Інтер». Натхненником цих змін був нині покійний Олександр Зінченко.

Відповідно, канал на початку свого існування транслював контент російського ОРТ, першою власною програмою стали новини, згодом з’явились інші  проєкти (зокрема, «Мелорама»). Але зв'язок з російською індустрією в «Інтера» був тісний ще довгі роки.

Окрім зв’язків з Росією, робота очільником «Інтера» зумовлювала і постійний контакт Ряшина з тогочасною українською владою. Адже до журналістської революції у 2004 та згодом Помаранчевої революції телебачення перебувало під контролем Адміністрації президента Леоніда Кучми, яку з 2002 року очолював Віктор Медведчук. Його партія «СДПУ(О)» зберігала контроль над каналом, як згодом і «Партія регіонів» та ОПЗЖ. Звичка бути ефективним у співпраці з владою – навик, який залишився у Влада Ряшина і пізніше, після заснування бізнесу в Росії. 

У нульових революцію медійників в Україні спровокували так звані «темники» (від слова «теми»: у цих документах детально прописувалися вказівки, які події висвітлювати,  як робити сюжети, які включати синхрони, кому давати слово зі спікерів тощо). «Думаю, що ні для кого не секрет, що цю ідею було привезено з Росії. Там темник виглядав як товстий том книги, де розписано кожен синхрон. І де на кожну подію приїжджали із готовим сценарієм», – згадує Олексій Мустафін, який з 2001 по 2005 рік керував службою новин на «Інтері». Восени 2004 разом з журналістами інших каналів проти  цензури виступила частина журналістів «Інтера»(слід зважати, що на той час це було досить сміливим кроком з реальною загрозою звільнення). Однак очільник «Інтера» тоді публічно мовчав. 

Після Помаранчевої революції та зміни влади повний контроль над «Інтером» намагався отримати Віктор Медведчук і це, за словами Олексія Мустафіна, підштовхнуло Ігоря Плужнікова до переговорів щодо продажу каналу. Але у червні 2005 року Ігор Плужников несподівано помер закордоном.  Згідно з розслідуванням Мустафи Найєма та Сергія Лещенка в «Українській правді», угода про продаж каналу відбулася 19 квітня 2005 року, а активні дії зі зміни власності «Інтера» збіглися з раптовою хворобою і смертю Плужникова. Політики, зокрема Володимир Сівкович і Володимир Нечипорук, звертались до СБУ та Генпрокуратури з вимогою розслідувати обставини  його смерті, пов'язуючи її з начебто невдалою угодою з продажу контрольного пакету акцій «Інтера».

Після смерті Плужнікова всі акції юридичних осіб Асоціація «Діловий світ» і половина пакету ТОВ «Пегас телебачення» (загалом 61 % акцій УНТК) перейшли під контроль бізнес–структур, близьких до Валерія Хорошковського. Хорошковський, після демонстративної відставки з посади міністра економіки та євроінтеграції, поїхав займатися бізнесом в Росії і на той час був керуючим директором російської компанії «Evraz Group», яка належала олігарху Олександру Абрамову. Але вже за рік Хорошковський очолив українське РНБО.

Новий власник змінив менеджмент і на «Інтері» вже не залишилось місця для Влада Ряшина.

«Все предельно просто – канал продали. Пришел новый собственник – господин Хорошковский. Мы поговорили, многое обсудили, он высказал свое мнение, я предложил свои варианты. В результате наши взгляды не совпали. Словом, в его команде я себя не увидел», – згадує Ряшин. 

Star Media 

Після звільнення Ряшин заснував новий продакшн Star Media разом зі своїми партнерами: Сергієм Амелічевим, Юрієм Мінзяновим, Олексієм Гончаренком та Олексієм Терентьєвим, які стали ключовими менеджерами та  увійшли у власність до різних компаній групи (про неї – нижче).

Цей продакшн вже відрізнявся від «Мелорами», його пріоритетом  були глобальні кіносеріальні проєкти, а гроші на них мав давати якраз російський ринок. Саме його Ряшин бачив ключовим у своїй стратегії: «Клиентами, заказчиками и покупателями нашего продукта являются разные телеканалы, причем первичным рынком является на сегодня российский рынок. Хотя, безусловно, мы открыты и для украинских каналов», – говорив він в інтерв’ю «Телекритиці». – «В силу определенной культурной близости к России, языковой и прочей,  и вообще истории понятно, что эти рынки всегда будут где–то рядом друг с другом».

Ще з кінця 90-их - початку 2000-их в Україні сформувалась стійка модель виробництва українських продакшнів та навіть каналів: знімаємо в Україні, але першочергово для російських каналів, під їхні потреби, з їхніми акторами у головних ролях,  іноді в копродукції з росіянами. І так покриваємо бюджет та заробляємо.

Співпрацю з російським ринком продюсери називали великим плюсом, адже це, за їхніми словами, давало змогу створювати продукт високої якості й отримувати у десять разів  більші бюджети на контент, ніж це дозволяв український ринок. А на те, що фільми та серіали  робиться під росіян, з їхніми прапорами, «двоголовими орлами», номерами на автівках, у безликих містах ніхто не зважав.  І не бачив проблем.

У той же час українські медіаменеджери час від часу очолювали або працювали на російських каналах. Ось, наприклад, так про співпрацю з росіянами розказував в інтерв’ю Гордону Влад Ряшин, який не лише очолював Star Media, а й паралельно був радником  генерального директора російського «ТВ Центр»: «Москвичи весьма прагматичны. Там давно упразднена профессия "хороший парень". Но если ты что–то из себя представляешь и реально можешь сделать, доказать, значит, ты в обойме. Я давно получал от россиян приглашения к сотрудничеству, ведь интеровские победы и мой вклад в них создали мне там определенный имидж».

З цим іміджем Влад Ряшин згодом заснував свою  компанію Star Media Distribution у Росії. Дві організації Ряшина мали різний менеджмент й офіси, їх неофіційно називали «Стар Медіа Росія» та «Стар Медіа Україна». Також до холдингу тоді входила компанія «Бабич–дизайн», стратегічними партнерами були «Київтелефільм» та «Мостелефільм». Потім Юрій Мінзянов разом з Ряшиним заснував ТОВ «Крісті фільм».

Зрештою Ряшин домігся того, чого хотів: група компаній Star Media стала одним із лідерів на російському ринку виробництва телефільмів, історичної анімації та серіалів. При цьому одним із напрямків виробництва стала зйомка російських патріотичних стрічок.

Серед псевдоісторичних фільмів про велич Росії від Star Media були: «Нулевая мировая» – про Кримську війну 1853–1856 років;  «Великие битвы России» (згадується і  Полтавська битва), «Забытые войны России» (реконструкція подій за участю Богдана Хмельницького, Володимира Мономаха), «Польский след», «Подлинная история Русской революции», «Ленин», «Котовский», «Романовы», «История государства Российского».

Останній цикл «История государства Российского» та його виробники у 2007 році були нагороджені премією «За возрождение России» із формулюванням «за вклад в патриотическое и духовное воспитание молодежи». Диплом «За возрождение России» отримав особисто Ряшин.

Також Star Media знімала воєнні стрічки про радянських розвідників, «ефективного менеджера» Берію тощо: «По законам военного времени», «Офицерские жены», «Штрафник», «Бомба», «А зори здесь тихие…», «Кронштадт», «Зорге». Чимало – з акторами та режисерами з чорного списку осіб, які несуть загрозу національній безпеці України. І все це в період між 2014-2022 роками!

Ба більше, деякі з цих стрічок показували й українські канали, бо тоді копродукція російських та  українських виробників толерувалась. При цьому Star Media отримувала фінансування  не лише від Росії, а й від української держави. Навіть після 2014 року вигравала у пітчингах, знімала свої фільми та серіали.

«Треба визнати, що багато українських продюсерів знімали в Росії. Різниця лише в тому, що Влада там було видно, не ховаючись, бо там працював реальний локальний офіс, а не українські продюсери. Я погоджуся з тим, що зараз це по–іншому сприймається, як і взагалі багато речей переосмислюється. Зрештою, давно реалії вже зовсім інші», – розказує  тепер Ольга Пантелеймонова, гендиректорка Ukrainian Producers Hub (нова назва компанії, яка замінила українську Star Media Ряшина).

Проте тоді ситуацію не змінила навіть анексія Криму та початок війни у 2014 році. Хіба з часом про співпрацю з росіянами вже не говорили відверто, а в титрах на російському ТБ вже не вказувати Україну як країну-виробника фільмів та серіалів.

Звичайно, весь подібний тогочасний продукт був російськомовним. І після 2022 року більша частина цієї бібліотеки, ще і через присутність російських акторів, вже не має шансів на вихід  в українському ефірі чи на ОТТ–платформах, тож монетизується лише на ютубі. До речі, саме так зараз заробляє і сам Ряшин на контенті, який він знімав.

І ще один показовий момент: після повномасштабного вторгнення у 2022 році Ряшин був у переліку членів Української кіноакадемії. Його видалили звідти лише після публікації оглядачки «Детектор медіа» Лєни Чиченіної. Але ж як видалили? Дуже обережно: «Влад Ряшин вийшов із Української Кіноакадемії і наразі він не є її членом». Сам вийшов і не мав честі бути виключеним, як, до прикладу, Сергій Лозниця.

Менеджери українських продакшнів узагалі не спішать визнавати свою провину та просити вибачення за тісну співпрацю з Росією. За сотні фільмів та серіалів, які інтегрували українців у російський культурний та медійний простір. Багато в чому це було спільною позицією. Можна згадати навіть проєкти «Кварталу 95» у часи президентства Володимира Зеленського: «Дім Бобринських» про графа з російського минулого або тих же  «Сватів», у яких «Питер – столица культурной родины». Можливо, як каже пані Пантелеймонова, часи були іншими. Але це не означає, що ми повинні їх просто забути. 

Кіпр 

Серед хобі у своїх біографіях Влад Ряшин вказував шахи, гори та футбол. У захопленнях він послідовний, і за даними розслідування «24 каналу», зараз живе на Кіпрі разом з дружиною-росіянкою Катериною й дочкою Ольгою (вона теж одружена з росіянином), та два рази на тиждень грає у футбол у місті Лімасол. Також «24 канал» з’ясував, що Ряшин відмовився від українського громадянства: «Документація однієї з його кіпрських фірм засвідчує, що відомий продюсер має кіпрський паспорт. Також у графі "національність" він вказав – "кіпріот", а основною адресою – місто Лімасол».

Скрін «24 каналу» 

Після початку повномасштабної війни йому не знайшлось місця ані на українському, ані  на російському медіаринку. Але він, звісно, не бідує. Розслідувачі «24 каналу» знайшли у кіпрських документах підтвердження, що Ряшин може продовжувати заробляти на українцях та росіянах. З одного боку, він контролює «патріотичний» ютуб–канал «Мелодрами Українською мовою», а з іншого — понад сотню таких каналів, як «Русская история»: йому належить дистриб'юторська компанія Primefilms LLC, яка є власником 150 каналів на ютубі. «Перевіривши реєстри Кіпру, ми підтвердили існування цієї компанії. Згідно з документами, Primefilms Productions LTD була заснована 22 березня 2022 року. Її засновниками стали російські режисери Євгеній Нікішов і Валерій Федорович, а також кіпрська компанія Prime Angel Media LTD. Саме у документах Prime Angel Media LTD ми побачили знайоме ім'я. Влад Ряшин заснував цю компанію ще у 2017 році», – йдеться в розслідуванні «24 каналу».

З Кіпром Ряшина багато що пов’язує ще з тих часів, коли власність українських компаній зашифровували під кіпрськими офшорами. Раніше у власності ТОВ «Стар Медіа» фігурувала кіпрська компанія  «Есемджі Пропертіз Лімітед», зараз – «Преміус Холдінгс Лімітед». Хоча сам Влад Ряшин у 2022 році вийшов зі складу бенефіціарів українських компаній.

У  колишньої групи компаній Star Media тепер є різні юридичні особи. Одна з них – ТОВ «Український продюсерський хаб» ( ТОВ «УП хаб»). Зараз це основна компанія UA Hub продакшину. А до травня 2022 року вона називалась  ТОВ «Стар Медіа продюсерський хаб».

У складі власників «УП хаб» дійсно немає Влада Ряшина ще з 2021 року. Зараз її кінцевий бенефіціар – Сергій Литвиненко. Також серед власників Юрій Артеменко (колишній голова Нацради), Ольга Пантелеймонова (очільниця компанії), Олексій Терентьєв (колишній партнер Ряшина) та ТОВ «КС продакшн» (власник – Володимир Крупнік). ТОВ «УП хаб» бере участь у тендерах Держкіно і отримує мільйони на виробництво. Наприклад, у 2025 році – на серіал «Наввипередки зі смертю»  (5 950 000 грн) або у 2024 році – на серіал «Екстрена допомога» (12 600 000 грн) чи повнометражний фільм «Будинок з химерами» (24 000 000 грн)

Ще одна компанія з групи Star Media – ТОВ «СМ–Україна». До серпня 2022 року вона називалась  ТОВ «Стар Медіа». Це якраз та першочергова компанія, яку Ряшин заснував у 2006 році.  У неї суттєво більший статутний фонд. Якщо в «УП хаб» – це 50 тисяч, то у «СМ–Україна» – понад 31 мільйон гривень. До 2021 року саме ця компанія була учасницею державних тендерів на виробництво контенту (наприклад, отримала 16 млн грн на серіал «Приватна практика», 6,6 млн грн – на «Морську академію» тощо).

Однак після 2022 року у державних закупівлях вже бере участь ТОВ «УП хаб».  «УП хаб» не є спадкоємницею колишньої ключової юридичної особи «Стар Медіа» і, ймовірно, не має прав на вироблений контент Star Media. Серед власників ТОВ «СМ–Україна» (колишня ТОВ «Стар медіа») – кіпрська компанія «Преміус Холдінгс Лімітед» зі статутним фондом 30 млн грн, та ТОВ «СМ Авто» (попередня назва – ТОВ «Стар медіа авто»). Кінцевим бенефіціарним власником у реєстрі до квітня 2025 року значився кіпріот Константіну Васула з Ларнаки. Він з’явився у власності у 2022 році якраз тоді, коли з неї вийшов Влад Ряшин, і мав таку ж частку, як і Ряшин. Константіну Васула також  був у складі власників «СМ Авто» та ТОВ «Бабич–дизайн» після того, як звідти вийшов Ряшин.

І Константіну Васула у реєстрі вже не вказують бенефіціаром із квітня 2025 року, якраз за кілька місяців до впровадження санкцій проти Влада Ряшина. 

Санкції

22 червня 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ щодо запровадження санкцій РНБО проти тих, хто співпрацює з російськими загарбниками на тимчасово окупованих територіях. Під санкції потрапив і Влад Ряшин. Вони передбачають блокування активів (включно з тими активами, до яких особа може мати опосередкований зв’язок), запобігання виведенню капіталів з України, зупинення фінансових зобов’язань, заборону поширення медіа на території України, користування радіочастотним ресурсом.

Членкиня правління Центру протидії корупції Олена Щербан у коментарі «Детектор медіа» розказала, що, якщо підсанкційна людина вже вийшла з власності компаній, якими колись володіла, тоді санкції матимуть формальний характер: «Особа більше нічого не зможе придбати в Україні. Також Україна може домагатись санкцій в інших країнах».

Опосередковане володіння активами, за її словами, стосується тих випадків, коли підсанкційна людина дасть доручення на придбання активів третій особі або від її імені щось купуватиме кіпрська компанія (юридична чи фізична особа): «Якщо це буде встановлено, то це означатиме порушення санкційного законодавства. У парламенті вже зареєстрований законопроєкт, який передбачає  кримінальну відповідальність за ухиляння від санкцій.  Він вже прийнятий у першому читанні. Причетність до опосередкованого володіння можуть встановити лише правоохоронні органи. Але, коли особа купує активи опосередковано, то документальний слід все одно залишається. Ніхто не буде за усною домовленістю купувати  щось на юридичні чи фізичні особи».

За інформацією джерел «Детектор медіа» у правоохоронних органах, у більшості випадків санкції запроваджуються проти осіб, щодо яких в Україні порушені кримінальні провадження. «Детектор медіа» звернувся з запитом до Офісу Генерального прокурора, щоб з’ясувати, чи порушене таке провадження проти Влада Ряшина, і чекає на відповідь.

Між тим наразі наслідком санкцій стало припинення трансляції каналу Star Family. Цей мовник раніше входив до пулу каналів Star Media. На відміну від інших мовників пулу, які є українськими реєстрантами, Star Family має латвійську ліцензію і в мережах провайдерів транслювався як іноземний мовник.

Одразу після запровадження санкцій канал зник з ефіру. Пресслужба 1+1 media distribution, яка займалася дистрибуцією телеканалу Star Family, у коментарі «Детектор медіа» розказала, що відключення каналу – позиція правовласника: «Ми не маємо до цього стосунку. Своєю чергою, пропонуємо провайдерам альтернативу».

У компанії ТОВ «Стар ТБ», яка була офіційним українським дистриб’ютором латвійського телеканалу Star Family, «Детектор медіа» розказали, що дійсно прийняли рішення виключити цей канал з пулу дистрибуції та забезпечили припинення його трансляції в Україні: «Повідомлення про це ми направили партнерам–операторам, яким він пропонувався в рамках пакету телеканалів, і Нацраді. Рішення нами прийнято в зв’язку з Указом Президента України №417/2025 від 22 червня 2025 року про персональні санкції».

У документах латвійського регулятора Владислав Ряшин значиться власником мовника Star Family. 

«Якщо медіа мають іноземні ліцензію і належать підсанкційні особі, то вона може боятись відповідальності у країнах ЄС, тому й припиняє трансляцію свого каналу. І це є непоганим приводом для української влади звертатись до інших країн і  вимагати дзеркальних санкцій», – вважає Олена Щербан. 

Українська історія Ряшина символічна.  «Інтер», на якому він починав, сьогодні на боці України. Український шоубіз, про який він розповідав у «Мелорамі», повністю відділився від Росії. Українські фільми та серіали все частіше розповідають про війну проти Росії. Слово «копродукція» занадто нагадує «колаборація» у світі, де твій бізнес-партнер атакує Київ балістичними ракетами. Той Київ, куди Ряшин колись переможно перевіз свою родину. І де знімав про російську велич.

Кажуть, що «Ласкаве телятко двох маток ссе». І шпагат між Україною та Росією дійсно довго допомагав Ряшину отримувати краще від двох світів. Проте врешті він залишився нічий: Росія більше не довіряє українцю за походженням, Україна – накладає санкції на росіянина за вибором.

Фото: Яна Новоселова, Сергій Бечко; колаж: Микола Шиманський