Штучний інтелект на морі: Як ШІ впливає на безпеку в Індо-Тихоокеанському регіоні

Штучний інтелект істотно змінить ландшафт безпеки в морі в Індо-Тихоокеанському регіоні. Він забезпечує безпрецедентну ситуаційну обізнаність, швидкість ухвалення рішень і оперативну гнучкість. Але без чітких правил, загальних норм і механізмів зниження ризиків ШІ може стати дестабілізуючою силою, особливо в спірних водах, де напруженість і без того висока.

Фокус переклав статтю співробітника Корейського аналітичного інституту оборони Джихуна Ю.

Великі держави Індо-Тихоокеанського регіону вже впроваджують ШІ для моніторингу та реагування на загрози. Однак нечіткі підстави рішень, ухвалюваних ШІ, загрожують ескалацією напруженості в спірних зонах. Крім того, невеликі держави, які не володіють технологічним потенціалом, ризикують залишитися за бортом. До того ж відсутність чітких правових норм, пов'язана з відсутністю угоди про відповідальне використання, загрожує подальшою ескалацією.

Індо-тихоокеанські партнери мають спільно розробити стандарти використання ШІ у військово-морських операціях, щоб уникнути ескалації та конфліктів у регіоні.

На оперативному рівні ШІ дає змогу істотно розширити можливості моніторингу, відстеження та інтерпретації дій в океанському просторі. Системи на основі ШІ можуть швидко аналізувати супутникові знімки, дані гідролокаторів і сигнали автоматичних ідентифікаційних систем, щоб виявити військово-морські сили, судна, які потайки займаються незаконною діяльністю, або цивільні судна, що використовуються для стратегічного обману. Ці можливості забезпечать правопорядок у морі, а також протидію незаконному рибальству, контрабанді або примусу в "сірій зоні". Вони також можуть у режимі реального часу стежити за стратегічними "вузловими точками", такими як Малаккська протока, Тайванська протока або Південно-Китайське море.

Китай має намір інтегрувати ШІ у свою морську стратегію. ВМС і берегова охорона країни вже використовують ШІ для поліпшення роботи безпілотних надводних і підводних суден, автоматизації морського спостереження в спірних водах і швидкого об'єднання даних у центрах спільного морського командування. Використання Пекіном ШІ для об'єднання супутникових і океанографічних даних в єдину картину допомагає йому впевненіше і наполегливіше стежити за противниками, відстоюючи свої морські претензії. Це посилює стурбованість регіональних ВМС через здатність Китаю нав'язувати свою волю в циклі ухвалення рішень у спірних водах.

Сполучені Штати, Австралія, Японія, Південна Корея та Індія реагують на це власними ініціативами з використанням ШІ. Проєкт ВМС США Overmatch і австралійський проєкт підводного безпілотника Ghost Shark — лише кілька прикладів ініціатив з інтеграції ШІ в розподілені морські операції, автономні платформи та інструменти ухвалення рішень. Технологія роїння, керованого ШІ, спільні автономні підводні системи і класифікація цілей у реальному часі стануть ключовими елементами в позиціях союзних сил в Індо-Тихоокеанському регіоні. Крім того, для координації міжнародного реагування на морські загрози в режимі реального часу використовуються центри об'єднання даних на базі ШІ, такі як індійський Центр об'єднання інформації в районі Індійського океану.

Однак ці технологічні досягнення пов'язані з ризиками. Інтеграція штучного інтелекту в морські системи підвищує ймовірність ескалації за рахунок автоматизації та прорахунків. У спірних зонах, таких як Південно-Китайське море, військово-морські та воєнізовані сили кількох країн уже діють у безпосередній близькості одна від одної. Автономні судна або алгоритми підтримки ухвалення рішень у таких місцях можуть невірно витлумачити наміри або призвести до ескалаційних інцидентів через недосконале розпізнавання образів, упередженість наборів даних або надто агресивні оперативні параметри. Відсутність прозорості в процесах ухвалення рішень системами ШІ, особливо заснованими на глибокому навчанні, може ускладнити зусилля з розподілу відповідальності або зниження напруженості після початку конфронтації.

Поширення ШІ в морській сфері створює проблеми для невеликих держав з обмеженим технологічним потенціалом. Країни Південно-Східної Азії, як-от Індонезія, Філіппіни та В'єтнам, опиняться в невигідному становищі, коли більші держави розгорнуть військово-морські сили, оснащені ШІ, які можуть домінувати в спостереженні, створювати перешкоди у зв'язку або проєктувати силу з меншою кількістю персоналу і прискореним часом реакції. Без регіональних рамок, що забезпечують прозорість, оперативну сумісність і норми поведінки, Індо-Тихоокеанський регіон може перетворитися на ієрархічне середовище безпеки, де технологічна нерівність посилює стратегічну асиметрію.

Крім того, відсутність міжнародного регулювання використання ШІ у військово-морських системах створює небезпечний правовий вакуум. Ключові питання залишаються без відповіді: що являє собою належний людський контроль над морськими системами зі ШІ? На кому лежить відповідальність за інциденти за участю автономних суден? Чи можна адаптувати наявні правила застосування сили на морі до середовищ, оснащених ШІ?

Без узгоджених відповідей на ці питання держави дотримуватимуться національних стратегій, у яких швидкість і вигідність пріоритетніші за безпеку та стабільність.

Щоб знизити ці ризики, держави в регіоні та за його межами мають розглянути можливість розроблення комплексу заходів зі зміцнення довіри на морі, орієнтованих на ШІ. Такі заходи можуть включати попереднє повідомлення про розгортання автономних суден, спільні навчання зі стрес-тестування ШІ для оцінювання надійності та поведінки безпілотних систем у спільних водах і регіональні угоди про мінімальні рівні людського контролю. Платформами для таких обговорень можуть стати багатосторонні форуми, включно із зустріччю міністрів оборони АСЕАН-Плюс, Асоціацією країн Індійського океану і навіть неформальними об'єднаннями, такими як "Четвірка".

Майбутнє морської безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні визначатиметься не тільки розмірами військово-морських сил або розмахом флотів, а й логікою та обмеженнями алгоритмів, якими керуються ВМС.

Про автора

Джихун Ю — молодший науковий співробітник і директор із зовнішніх зв'язків Корейського аналітичного інституту оборони. У 2010 році він був основним автором програмного документа з розвитку військово-морських сил Південної Кореї до 2045 року.