Цена ошибок Трампа: как действия руководства США открыли Китаю дорогу к лидерству в мире

Вже майже безсумнівно, що Сполучені Штати поступово відходять від ролі глобального лідера.

І хоча дотепер це здебільшого було свідомим вибором – під проводом адміністрації Дональда Трампа з її політикою "Америка передусім", цей процес може стати незворотним.

А якщо ж Комуністична партія Китаю (КПК) досягне своєї мети, то саме Китайська Народна Республіка постане новим глобальним гегемоном.

Нещодавно оприлюднена перша в історії "Біла книга Китаю з національної безпеки" дозволяє зазирнути в плани КПК.

Вона відображає "всеохопну концепцію національної безпеки" Сі Цзіньпіна й пропонує широкий, інтегрований підхід, який охоплює політичну, економічну, військову, технологічну, культурну та соціальну сфери.

На відміну від попередніх документів, зосереджених на обороні, ця книга проголошує політичну безпеку – а саме лідерство КПК – основою національної стабільності, необхідною для того, щоб Китай міг виступати стабілізуючою силою у неспокійному світі.

Ця турбулентність, як стверджує Китай, здебільшого спричинена західними державами.

Особливо США – які, вдаючись до стримування та втручання, сприяли дестабілізації.

І тут Китай має певну рацію: навіть теперішнє згортання американського глобального лідерства відбувається суперечливо й хаотично.

Цей хаос почався з ухвалення адміністрацією Трампа економічного націоналізму й продовжився відмовою від засад традиційної зовнішньої політики США.

Трамп, який готовий використовувати американську силу на власний розсуд, вносить додаткову нестабільність.

Найяскравішим прикладом стала його одностороння атака на ядерні об’єкти Ірану.

З погляду адміністрації Трампа, ця операція була сміливим одиничним кроком, спрямованим на знищення іранської ядерної загрози й просування миру на Близькому Сході.

Вона начебто відповідала зобов’язанню уникати нових "вічних війн".

Але ймовірність досягнення поставлених цілей була низькою, а сам удар підірвав м’яку силу США, викликавши звинувачення в зарозумілості й лицемірстві.

Схоже, адміністрацію Трампа це мало хвилює.

Вона вважає, що національна безпека залежить не від глобальної взаємодії, а від військового стримування, кібербезпеки й економічного протекціонізму – зокрема, високих тарифів, контролю над критичними мінеральними ресурсами та обмеження експорту високих технологій до Китаю.

Адміністрація також скоротила культурну дипломатію та зменшила допомогу розвитку – інструменти, які визначали вплив США після холодної війни.

Це створило можливість для Китаю позиціонувати себе як стабільного та передбачуваного гравця у глобальних і регіональних справах, прихильника багатосторонності, інвестора та захисника Глобального Півдня, а також справедливого миротворця.

У межах Азії це проявилося в "договорах про добросусідство та дружню співпрацю" з дев’ятьма країнами та у просуванні Китаєм регіональної безпеки, зокрема із залученням країн АСЕАН.

У ширшому контексті Китай просуває Глобальну ініціативу безпеки (GSI), започатковану у 2022 році як альтернативу західним безпековим структурам.

Вона має підтримувати всеохопну співпрацю у подоланні "складних та взаємопов’язаних викликів безпеки".

За даними МЗС Китаю, ініціативу вже підтримали понад 120 країн.

Китай також активно розвиває м’яку силу через культурні інституції (зокрема, мережу Інститутів Конфуція) та економічну взаємодію – торгівлю, інвестування, кредитування.

У травні Китай оголосив про 9 млрд доларів кредитів для країн Латинської Америки й Карибського басейну.

У ширшому вимірі він інвестує величезні кошти в інфраструктуру та енергетику Глобального Півдня – зокрема, в рамках ініціативи "Один пояс, один шлях".

GSI, BRI та інші програми є основою китайської ідеї "глобальної спільноти спільного майбутнього".

Втім, як і США, Китай не завжди дотримується заявлених моральних стандартів.

Він позиціонує себе як справедливу, стабільну та негегемонну силу, що потрібна світу, особливо Глобальному Півдню.

Але риторика справедливості та багатосторонності суперечить репресивній внутрішній політиці та агресивним діям у регіоні – таким, як мілітаризація Південно-Китайського моря.

Попри те, що Китай подає свою безпекову політику як оборонну, насправді він дедалі наполегливіше просуває територіальні претензії.

Щодо Тайваню КПК заявляє, що "не обіцяє відмовитися від застосування сили" і "залишає за собою право на всі необхідні дії" для "возз'єднання" з островом.

Реалізація цих загроз була би ще менш виправданою, ніж атака США на Іран, яка принаймні була спрямована на нейтралізацію конкретної загрози.

Натомість Тайвань жодним чином не загрожує ані Китаю, ані його сусідам.

США та Китай мають кардинально різні уявлення про підтримання глобальної стабільності.

Для Америки, принаймні до приходу Трампа, головною метою було стримування загроз правилам і порядку – іноді шляхом вибіркового втручання.

Але поки Америка Трампа відмовляється від цього підходу та відштовхує решту світу, китайське бачення – зміцнення влади КПК і побудова альтернативних механізмів глобальної взаємодії – набирає привабливості.

Якщо США хочуть залишатися впливовим гравцем у новому багатополярному світовому порядку, їм потрібно відновити ті засади зовнішньої політики, які вони ж самі й поклали в основу повоєнного світопорядку – і які тепер під загрозою.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.