Удар по “Охматдиту” у Києві: минув рік від трагедії — як працює найбільша дитяча лікарня України

Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» — найбільша дитяча лікарня в Україні. Тут лікуються діти від перших днів життя аж до повноліття, вони — з усіх куточків країни, пацієнти з найскладнішими та найбільш рідкісними діагнозами.

8 липня 2024 року медичний заклад став однією з цілей армії РФ. Того дня на Київ було випущено понад 40 ракет різних типів. Одна з них — крилата ракета Х-101 — влучила у токсикологічний корпус «Охматдиту», пошкодила ще чотири будівлі медичного закладу і забрала життя двох людей. 32 людини отримали поранення, а понад півтисячі дітей були евакуйовані.

Попри масштабні руйнування, уже в перші тижні після удару в лікарні продовжили рятувати дитячі життя. Більшість відділень з пошкоджених корпусів майже одразу перевели до сучасного корпусу медзакладу, який хоч і зазнав значних ушкоджень, та ні на мить не припиняв роботи.

Минув рік від моменту трагедії: як працює лікарня

За рік від моменту обстрілу у «Охматдиті» вже надали допомогу амбулаторно та станціонарно майже 200 тисячам пацієнтів, виконали понад 10 тисяч оперативних втручань, третина з яких — надскладні, рідкісні й унікальні операції. За цей час у медичному закладі навіть встигли відкрити нові напрямки та відділення.

І попри те, що сам «Охматдит» ось уже рік як поранений війною, медичний заклад продовжує приймати і тих пацієнтів, які у різних куточках країни постраждали внаслідок ворожих дій армії РФ. Усього за час великої війни тут надали допомогу 145 пораненим, з них — 75 дітей та 70 дорослих. Найменшому пацієнту з пораненнями був один місяць, найстаршому — 83 роки.

Медсестра рятувала дітей, але сама постраждала

Вікторія Дідовець — медична сестра відділення інтенсивної та еферентної терапії хронічних інтоксикацій зі стаціонаром денного перебування. Жінка працює у «Охматдиті» вже понад 10 років. Вона намагалася вберегти дітей, але сама постраждала внаслідок ракетного удару.

По оголошенню повітряної тривоги 8 липня 2024 року разом із колегами та пацієнтами вона спустилася в укриття. Аби переконатися, що всі точно вийшли з корпусу, медична сестра вийшла зі сховища і попрямувала у відділення. По дорозі її застав вибух — найбільша дитяча лікарня країни стала мішенню російської армії.

До тями жінка прийшла вже в реанімації — під’єднана до апарату штучної вентиляції легень, із множинними травмами та пошкодженнями. На лікарняному Вікторія Дідовець пробула понад пів року: спершу вона пересувалась на кріслі колісному, по тому — почала робити перші кроки самостійно. А вже у квітні 2025-го, хоч і з однією милицею, Вікторія таки повернулася до роботи у «Охматдит».

Вона зустріла знімальну групу ТСН у себе вдома. Через рік після ракетної атаки вона ходить з паличкою і це результат праці та боротьби впродовж всього року.

«Були думки, що я не зможу ходити», — каже жінка.

Коли почалася повітряна тривога, згадує Вікторія, вона спустилася в укриття. Там було багато дітей і медперсоналу. Вже було зрозуміло, що тривога бойова і медсестра вирішила піднятися нагору — раптом ще потрібна допомога.

«Я думала, може чимось допомогти, чи хай швиденько спускаються, якщо треба, то ще й допоможу. Оце думаю, збігаю швиденько їм скажу, але не добігла», — каже Вікторія.

Ракета прилетіла в корпус токсикології в момент, коли Вікторія перебувала на сходовому майданчику.

«Мене вибуховою хвилею вдарило в щось, і щось впало зверху. Перелом тазу, це не просто одна кістка, стегна осколковий, частина кістки зруйнована, повністю гомілкова частина, розрив печінки, селезінки, травма вуха, травма шиї», — розповідає постраждала.

Її таз, ноги — буквально збирали по шматках. Скріплювали пластинами. Зшивали рани на обличчі та голові. Через два місяці після атаки в палату дозволили вперше прийти її маленькій доньці, щоб побачити маму.

«Вона так зайшла в палату теж, це важко навіть згадати. Вона не очікувала, що я на ліжку буду лежати, вона втратила дар мови. На якусь хвилину я теж, направду», — згадує жінка.

Вона пережила понад 20 операцій. Перші спроби встати, перші кроки з підтримкою, потім на милицях — все це через шалений біль. Чимало працювала з психологом, щоб прийняти кожен новий складний етап після того, як вона вижила в епіцентрі вибуху.

«Біль він і до сьогодні є, він нікуди не зник повністю. Чим швидше ти можеш прийняти що з тобою сталося, прийняти так як сталося. Поки ти цього не усвідомиш і не приймеш, ти не зможеш нормально жити», — зізнається Вікторія.

Нині жінка працює з косметологами, щоб стерти шрами з обличчя. Досі проходить реабілітацію, але у травні вже повернулася на роботу в «Охматдит». Щоб вийти з дому треба одягнути ортез, що підтримує стопу, вона досі не працює. Вікторрія одягає спеціальну конструкцію і йде на роботу — щоразу повз зруйноване відділення. Шматочок рожевої стіни — це все, що залишилося від її кабінету на другому поверсі.

«Хочеться, щоб будівельний майданчик прибрали, щоб не так звертати увагу. Воно тяжко, це жахливо. Я намагаюсь не думати про це», — каже Вікторія.

Своє повернення на роботу вона вважає найкращим рішенням.

«Є відчуття потрібності, коли ти на роботі. Звісно, це те, заради чого захотілося повернутися на роботу. Я люблю Київ, свою роботу, тут моє життя. Мене питають, як я це пережила? А це завдяки оточенню, колегам, друзям, а вони всі тут», — каже жінка.

Лікарка пригадала день обстрілу «Охматдиту»

Ольга Бабічева — нефрологиня та анестезіологиня — каже, що теж вижила завдяки колегам. Як і Вікторія, Ольга була в епіцентрі вибуху. На першому поверсі розташовувався діалізний центр. Зняти дітей з апаратів штучної нирки та швидко перевести до укриття неможливо. Треба час, щоб кров повернулася у русло з апаратів. Саме цим і займалися пані Ольга, її медсестра Наталя та нефрологиня Світлана Лук’янчук, як прогримів вибух. Ольга Бабічева знепритомніла. Завдяки медсестрі, яка її швидко знайшла і витягнула з під завалів, Ольга й вижила, бо крововтрата величезна. Коли прокинулася в реанімації, її цікавило лише одне питання.

«Перше, що я запитала — чи всі у нас живі? Виявилося, що не всі, на жаль», — розповіла вона ТСН.

30-річна нефрологиня Світлана Лук’янчук, яка теж допомагала швидко від’єднувати від апаратів дітей, загинула. Всі діти вціліли. Світлана Лук’янчук — учениця Ольги Бабічевої. Росла без батьків, мріяла і цілеспрямовано йшла до мети стати висококласним лікарем-нефрологом.

«30 років. Дівчинка, яка ще могла жити і була б класним лікарем. Тягнула нашу медицину туди, куди треба», — згадує лікарка.

Сама Ольга дістала перелом черепа, скроневої кістки. Через травму мозку не ходила, не говорила, не бачила.

Кожну ніч, поки вона була в реанімації, хтось з колег її відділення чергував поруч. А друзі-лікарі, з якими вона працювала багато років, залучили всі можливості медицини, щоб пані Ольга повернулася до свідомості.

Її реабілітація тривала дев’ять місяців. Вона пів року не ходила, але поступово з’являлася координація, відновлювалися мова, пам’ять, зір. Скільки в цьому праці, можуть зрозуміти лише люди, які були поряд.

Пані Ольга теж уже вийшла на роботу. Таких фахівців, які вміють підбирати індивідуальні програми діалізу та готувати дітей до трансплантації нирок — одиниці. Її стаціонарне відділення в «Охматдиті» так і не відновили, однак зробили амбулаторний діаліз у поліклініці дитячої лікарні. Ольга каже, після всього, що вона пережила, переусвідомила ставлення і до пацієнтів.

«Я зараз своїх пацієнтів по-іншому бачу. Я уявляю, як я була б на їхньому місці, я зараз роблю все можливе й неможливе, щоб їм було легше», — каже вона.

Вона мріє про відбудову «Охматдиту» і про те, що в нових корпусах відновиться її відділення, де у стаціонарі можна буде боротися з хворобами нирок і готувати дітей до трансплантації.

«Охматдит» продовжує рятувати малечу, яка стала ціллю армії РФ 

Від початку повномасштабної війни в Україні до «Охматдиту» все частіше потрапляють діти з мінно-вибуховими травмами — малеча, яка стала ціллю армії РФ у різних містах України. Усе це — важкі пацієнти, що зазнали ампутацій кінцівок, мають глибокі ураження шкіри та численні психологічні травми.

Усього за час великої війни тут надали допомогу 75 пораненим дітям, а найменшому пацієнту з пораненнями був один місяць. Навіть після 8 липня 2024 року на лікування у відділення пластично-реконструктивної мікрохірургії потрапили щонайменше шість дітей з мінно-вибуховою травмою. За порятунком малечу у надскладних станах транспортували до «Охматдиту» з різних регіонів України: Сум, Івано-Франківщини, Херсонщини, Миколаївщини тощо.

«Мінно-вибухова травма потребує особливого підходу та лікування. Кількість дітей — у порівнянні з 2022-2023 роками — сильно не відрізняється, а от стан пацієнтів — значно. Усе — через збільшену кількість ударів по цивільних. Тепер діти страждають сильніше, адже опиняються в епіцентрі подій. До нас скеровують найважчих пацієнтів», — розповідає Валерій Бовкун, керівник відділення пластично-реконструктивної мікрохірургії.

Він додає: такі виклики потребують адаптації знань медиків. Саме тому команда відділення постійно проходить навчання, бере участь у вебінарах та конференціях щодо порятунку дітей із мінно-вибуховою травмою. У відділенні вже з’явилося обладнання, необхідне саме для роботи з великими дефектами шкіри, відкритими ранами. А це — перші виклики, з якими стикаються медики, надаючи допомогу пораненим дітям.

У відділенні також налагоджена тісна співпраця з психологами, реабілітологами та іншими профільними фахівцями, адже травми зазвичай мають комплексний характер і вимагають мультидисциплінарного підходу.

Як працює унікальний центр служби крові

Центр служби крові НДСЛ «Охматдит» — один із ключових центрів крові в Україні. Він самостійно забезпечує 100% потреб лікарні у крові та її компонентах. Ба більше: це єдиний в країні заклад, що збирає, переробляє й відправляє стовбурові клітини для інших медичних установ, до того ж не тільки в Україні, а й за кордоном. Одна донація крові може врятувати до трьох людських життів. Тут же щороку проводять понад сім тисяч донацій.

Унаслідок ракетного обстрілу 8 липня 2024 року постраждав і корпус Центру служби крові: тут були вибиті вікна та повністю зникла електроенергія. Через це команда мала всього декілька годин на порятунок всіх запасів крові, плазми й стовбурових клітин. А вже за декілька днів по тому Центр повністю відновив свою роботу.

Це приклад того, як навіть в умовах війни лікарня не просто забезпечує власні потреби, а робить більше: відкриває можливість для інших дітей в Україні й поза її межами отримати шанс на життя завдяки стовбуровим клітинам.

Лікарі зробили цей рік одним із найплідніших у порятунку життів

Відділення анестезіології та інтенсивної терапії з ліжками ектракорпоральної терапії з виїзною бригадою «Охматдит» — місце, де борються за життя пацієнтів у найскладніших станах.

Найсучасніші технології порятунку дітей медики привозять в Україну зі стажувань у провідних клініках світу. Один із таких — найпрогресивніших методів у реанімації — робота на апаратах ЕКМО (екстракорпоральна мембранна оксигенація). Це унікальна для нашої країни технологія, що дає шанс на життя дітям, легені яких втратили свою функцію. Апарати ЕКМО рятують навіть тоді, коли не допомагає апарат штучної вентиляції легень.

Після ракетного удару 8 липня 2024 року команда лікарів не лише не залишила роботу, а й зробила цей рік одним із найплідніших в історії відділення. Завдяки успішним стажуванням, а відтак і вмінню працювати на апаратах ЕКМО тут уже врятували життя семи пацієнтів. Коли ж минулоріч ця цифра становила шість, а позаторік п’ять.

У відділенні анестезіології та інтенсивної терапії з ліжками ектракорпоральної терапії з виїзною бригадою «Охматдит» діє мобільна бригада ЕКМО, яка виїжджає в інші регіони для порятунку дітей, яких неможливо транспортувати в Київ, адже вони повністю залежні від кисню.

1 липня з відділення — 3-річну дівчинку з Луцька, транспортовану до «Охматдиту» виїзною бригадою. Тут дитину успішно стабілізували і тепер її життю нічого не загрожує.

В «Охматдит» їдуть лікуватися з-за кордону

Відділення ургентної хірургії НДСЛ «Охматдит» працює на передовій дитячої хірургії в Україні. Сюди з’їжджаються пацієнти не лише з усієї країни, а ще й українці з-за кордону та іноземні пацієнти — громадяни Польщі, Ірландії, Азербайджану.

Тут лікують найскладніші патології органів черевної порожнини, зокрема онкологічні випадки, травми селезінки, печінки та підшлункової залози. Більшість оперативних втручань проводять мініінвазивно — у тому числі лапароскопічно при пухлинах.

З початком повномасштабної війни відділення трансформувалося: долучилося до пілотного проєкту з трансплантації органів та взяло на себе функцію розвитку дитячої онкохірургії. А коли російська ракета влучила в «Охматдит» та пошкодила аж п’ять корпусів медзакладу, відділення вже через два тижні відновило свою роботу.

За цей рік медикам вдалося перевершити самих себе: вони вперше в Україні виконали мініінвазивну резекцію шлунка та дванадцятипалої кишки у дитини з пухлиною.

Найбільше досягнення, як кажуть самі фахівці, — це те, що в умовах війни вони не лише втримали команду, а й зберегли масштаб і якість допомоги. Тут з’явилося чимало нового, висококласного обладнання, як-от інтраопераційне УЗД-обладнання з датчиком, який стерилізується та дозволяє виконувати точну візуалізацію під час операцій. У дитячих лікарнях України таке обладнання — виняткова рідкість.

Ракетний удар по «Охматдит» у Києві

Протягом 2025 року планується повністю відновити новий корпус Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» та розпочати будівництво ще одного інноваційного корпусу.

На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: ПРЯМИЙ УДАР РАКЕТИ ПО НАЙБІЛЬШІЙ ДИТЯЧІЙ ЛІКАРНІ! ХРОНОЛОГІЯ ДНЯ РУЙНУВАННЯ ОХМАТДИТУ