Боїмося чи воюємо: як реагувати на диверсії проти військових

Мета ворога – деморалізувати нас, змусити цуратися армії. Довіряємо правоохоронцям, «фільтруємо», що оприлюднюємо про військових у мережі

Ворожі атаки на військових в українському тилу набувають нових форм. Не те що частішають, та очевидно, що ФСБ прагне різноманіття, намагаючись деморалізувати військових і залякати, схилити до хибних висновків цивільних. Зо два тижні тому азовця мало не підірвали на «побаченні», підсунувши йому начинений вибухівкою скутер. Зараз ось обговорюємо «вибуховий подарунок», надісланий військовому з Херсона «Новою поштою» від нібито знайомого. Дивом обоє не постраждали, та вигадливості російських спецслужб немає меж і хтозна, де чекати терактів завтра.

Паралельно ворог почав систематичний обстріл будівель ТЦК та СП в різних містах України. Як повідомив Центр протидії дезінформації у Telegram, через проросійські Telegram-канали поширюється бот для передачі координат будівель міських або територіальних центрів комплектування. І серед нас є ті, хто, судячи з поширюваних скріншотів, радо такі координати передає.

Неможливо підсунути замінований мопед кожному військовому чи волонтеру в Україні, неможливо зруйнуватироботу системи ТЦК як таку, але посіяти додатковий розбрат і зарядити українців порцією негативу – цілком. На що націлені росіяни і як не дати їм навіть зачіпок для «успішних» ударів по нас?

МЕНШЕ РОЗСЕКРЕЧУЄШ, СПОКІЙНІШЕ ПОСИЛКИ ОТРИМУЄШ

Ігор Бондаренко (ім’я змінене) з Київщини ремонтує військовим дрони. Отримує їх поштою і так само, найчастіше, повертає. Каже, отримує багато посилок з фронту, і з особливими пересторогами ставиться до відправників, з якими має справу вперше. Та й «Нова пошта» маркує посилки як «товар військового призначення», тож оглядається він ретельніше. Прикрих «сюрпризів» поки не отримував, але інстинкт самозбереження наказує довіряти, тільки перевіривши, пояснює дронар.

Зате його мало не вручили наприкінці червня військовослужбовцю в Херсоні. Як розповіла днями у соцмережі Facebook волонтерка з Києва Наталія Комаренко, чоловіку прийшло повідомлення про посилку від нібито товариша по службі з Харкова (за накладною – якесь електричне обладнання). Але він нічого не чекав і повідомив про це співробітнику «Нової пошти». Перевірили – товариш ні слухом ні духом про ту посилку. Викликали поліцію – і знайшли вибухівку. Лише дивом, точніше, завдяки пильності військового і оператора перевізника не сталося лиха. Ми надіслали запит «Новій пошті» з проханням розповісти, чи вжито заходів, щоб надалі таке не повторювалось, та відповіді на момент публікації не отримали. Раніше компанія пояснювала медіа, що «співпрацює зі слідчими органами».

Ворог використовуватиме всі доступні йому методи і нічим не гребуватиме, щоб фізично чи інформаційно уразити військовослужбовців (та й тим, хто їм допомагає), і задіюватиме нові й нові хитрі способи для цього, говорить речник командування Сухопутних військ полковник Віталій Саранцев. І час оновити, враховуючи гіркий досвід, правила безпеки. «Наприклад, роблячи інтернет-замовлення, військовим слід користуватись тільки перевіреними базами, ресурсами, що забезпечують двосторонню верифікацію – покупця і продавця, – говорить він. – Безликі майданчики можуть бути небезпечні». І хтозна, як продавець використає інформацію про місцезнаходження отримувача товару, що йому пришле. А що, як вибухівку?

«Деякі люблять вибити додаткову знижку – мовляв, це ж для ЗСУ. Але цим самим теж розкриває карти, то може не завжди треба прагнути такої економії, – пояснює полковник Саранцев. – В самому оголошенні може бути вказана якась нереально велика знижка саме для ЗСУ – тут треба двічі задуматись: чи не пастка це». Військовослужбовцям не варто повідомляти незнайомцям свої особисті контактні дані, розповідати про сім’ю, впевнений пан полковник. Треба з обережністю використовувати соцмережі. І якщо є інші способи познайомитися, скажімо, з дівчиною, то краще обирати їх і уникати сайтів знайомств. На яких, чесно кажучи, і в мирні часи крутилася купа користувачів з підозрілою поведінкою.

А загалом час сідати всім компетентним людям і опрацьовувати нові виклики, обставини інцидентів, що вже трапились, говорить він. «Прописувати, оновлювати правила безпеки, враховуючи дані СБУ та поліції», – резюмує речник Сухопутних військ.

За логікою, і родичам та друзям військових та волонтерів не годилося б бути надто відвертими в інтернеті та з малознайомими людьми. Номери телефонів, інформація про місце служби, лікування, навчання – будь-що може «сарафанним радіо» потрапити в розпорядження зловмисникам. Так, досить десь підглянути ім’я-прізвище та телефон людини, а потім попросити оператора на поштовому відділенні, щоб вказав, на яку точку зазвичай вона отримує посилки – і шли їй що хочеш. Судячи  з коментарів у соцмережах – іноді оператори так дійсно роблять, ймовірно, порушуючи правила (теж, мабуть, зі щирого бажання допомогти клієнту). Укрінформ спробував заради експерименту таким чином випитати «улюблене» відділення отримувача у Полтаві – ні, не розсекретили.

Проблема в тому, що особливої відповідальності і культури обережного ставлення до чужої приватності в нашому суспільстві фактично немає.

Люди без «задніх думок» спокійно можуть оприлюднити в соцмережах фото чужих дітей, родичів військових, розповісти про їхні хвороби чи проблеми, влаштувати збори без відома адресатів тої допомоги. Пишуть, хто де служить, передають одне одному адреси і номери поштових відділень, куди надсилати гуманітарну допомогу чи, скажімо, старі мобільні телефони на запчастини для військових потреб. І це все – часто з добрими намірами, але зовсім не оцінюючи небезпек.

ЧОМУ БАЗІКА – БО НЕОБІЗНАНИЙ

Бо Україна – це дике «Сомалі» в плані захисту персональних даних, каже фахівець з кібербезпеки Костянтин Корсун. «Коли люди поширюють в соцмережах особисті дані – чужі чи свої – це стається переважно через необізнаність, – пояснює він. – А вона лікується просвітницькою роботою, якої держава не здійснює». Певні кроки робить Центр протидії дезінформації, але починання надто кволе, вважає експерт. Є й цікаві проєкти блогерів-ентузіастів на Youtube, але вони розпорошені і виходить концентрованої політики в цьому полі у нас і немає. «Наші держоргани в комунікаціях та медійних кампаніях слабкі, а без них ніяка просвітницька робота не буде ефективною, на жаль, – говорить Корсун. – Бо саме до державних інституцій у більшості населення є максимальна довіра».  

Тож звинувачувати людей у неосвіченості не випадає. Хоч це й не вирок: ще якесь століття тому більшість населення взагалі була неграмотна, та ситуація ж змінилась. Те саме – з інформаційною безпекою. «Ще в середній школі можна починати вчити дітей інформаційній безпеці, кібергігієні. Обов’язково така програма має бути й у вишах, – вважає пан Костянтин. – Щоб була вибудувана система».

Безвідповідальне ставлення до безпеки персональних даних у державі тривало десятиліттями, нарікає експерт. «Це зубна паста, яку назад у тюбик не запхати. Будь-яка інформація в державних базах автоматично має вважатися умовно скомпрометованою, такою, що витекла і відома нашим ворогам», – переконаний Корсун, ексзаступник керівника відділу боротьби з комп'ютерною злочинністю при Департаменті контррозвідки СБУ. Бо витоки і державних, і приватних баз даних, як стверджує він, вже відбувалися. Затримання продавців цих баз – теж, але глобально ситуацію це не змінило.

«Система кіберзахисту не працює. Закон про захист персональних даних є, відповідний уповноважений омбудсмен є, а захисту – нема», – розповідає пан Костянтин. І то на противагу практиці країн ЄС, де, за словами експерта, неймовірно сувора система захисту персональних даних (за цим слідкують незалежні органи на кшталт нашого НАБУ). «Ефективність забезпечена абсолютною незалежністю цих структур і їх повноваженнями, – пояснює фахівець з кібербезпеки. – Так, вони можуть накладати штрафи у розмірі до 20 млн євро або 4% від загального річного обороту компанії за попередній фінансовий рік – за обробку даних без згоди їх власника». Якщо в компанії немає спеціальної посади відповідального за захист даних, платіть 10 мільйонів євро або 2% від річного обороту. Такий порядок виховує і призвичаює до думки, що будь-яка персональна інформація – не те, про що треба плескати на кожному розі. «Тому в країнах ЄС просто побояться зайвий раз запитати вас щось необов’язкове чи внести якісь ваші дані», – говорить Корсун.

В той час як в одній зі шкіл Київщини, наприклад, волонтерська організація, залучаючи школярів, просить батьків заповнити для вступу дітей анкету, де треба вказати, зокрема, свої паспортні дані. Навіщо потрібні дані паспорта мами, щоб дитина могла після уроків робити ляльки-мотанки в гуртку? Просто збір персональних даних проводять бездумно – за принципом «та хай буде», не дбаючи про наслідки. А варто було б дбати.

БОРОТИСЯ ЧИ ЙТИ В ПІДПІЛЛЯ?

Правила насправді прості. Як і раніше, ніякої інформації про розміщення-переміщення військових, навіть за межами України, не публікуємо, нагадує Костянтин Корсун. Нічого, що допомогло б ворогу визначити геолокацію наших військових, їх рух, озброєння, склад підрозділу, прізвища командирів – це все табу. «На побутовому рівні, перш ніж публікуєш щось про військового, запитай себе – це може якось допомогти ворогу завдати шкоди? Якщо є найменші сумніви, краще відмовитися від публікації», – говорить він. Навіть якщо сам військовий дозволяє. Він ще вчора був таким же пересічним необізнаним членом суспільства, як і решта, може припускатися помилок.

Щоправда, іноді українцями керують прагнення розповісти про якісь негативні тенденції у війську чи його управлінні, і люди можуть думати, що оприлюднення важливіше конфіденційності. «Тому тут чорно-білих рішень нема і в таких тонких питаннях найкраще працює професійне виважене просвітництво, контрпропаганда, – говорить Корсун. – На жаль, у багатьох держструктурах якраз із комунікаціями проблеми».

Було б більше професійності в тилу – менше б голови боліли через диверсії, впевнений і військовий експерт Євген Дикий. Він переконаний, що до проблеми взагалі не слід підходити так, ніби тепер ЗСУ має діяти ледве не підпільно й переховуватися. «Ми всі маємо бути обережними, це правда. І найперше – слідкувати, щоб навіть випадково не видати місця дислокації військових частин, – каже він. – Але ні в якому разі не можна впадати в крайнощі, бо дійде до того, що приховуватимемо, що ми військові, їхні родичі чи контактуємо з ними. І то – на власній території!» Власне, саме у такий стан нас і прагне загнати ворог своїми точковими диверсіями.

З одного боку – теракти проти військових і логічне бажання засекретити контакти з ними. «А паралельно – триває кампанія фактично агітації за ухилення, демонстрація повної зухвалості ухилянтів, – звертає увагу Дикий. – Разом це складається в те, що ми, виходить, починаємо соромитись, цуратись нашої армії, поводитись так, ніби на нашій землі господарі – ухилянти та росіяни». Ставлення до військових у суспільстві вже й так наразі не те, що у 2022-му, коли з ними всі хотіли фотографуватися, дякувати, пригощати, вітати, обурюється пан Євген. Хоча саме це нам необхідно для перемоги. «То ми ще й не пишатимемося армією й не допомагатимемо їй, а будемо соромитися? Не дай Боже до такого дожити, – застерігає експерт. – Це вже буде така моральна поразка, від якої поразка у війні – лише за кілька кроків».

А що стосується терактів, то у нас у тилу є чимало здорових фізично і навчених людей у правоохоронних органах і спецслужбах, звертає увагу Євген Дикий. «Відстежувати підозріле – їхня робота, от хай і відпрацьовують те, що вони не воюють, – говорить він. – Ловлять тих, хто влаштовує диверсії, моніторять їхні канали – є ж агентурні, технічні методи для цього, не мені їм розповідати». Тобто треба концентруватися більше на боротьбі з ворожою агентурою, а не навпаки – сприяти ворогу деморалізацією, відчуженням армії від народу.

Що ж до ТЦК та СП, яким загрожують і диверсії,і обстріли, і теракти одночасно – вони поступово переформатовують роботу. «Буде частковий перехід на дистанційний режим роботи, цифрові сервіси, заходи з розосередження, – розповідає Віталій Саранцев. – Зрештою, є відділи, які займаються не мобілізацією, а наданням соціальних послуг родинам військовослужбовців, ветеранам, пенсіонерам». Певні функції передадуть мобільним групам, бо пріоритет – забезпечення мобілізації попри все. «Не всі ж процеси до будівлі прив’язані. Електронні бази даних дозволяють продовжувати процес, навіть якщо вона постраждала, – говорить речник. – Тривають наради як його налаштувати і убезпечити персонал ТЦК та відвідувачів, мобілізованих».

Тетяна Негода, Київ

Перше фото Укрінформ