"Родина розпадеться": у зіркових лелек Грицика та Одарки та їх потомства нові драми

У середу, 9 липня, виповнюється 2 місяці Катрусі — найменшому дитинчаті зіркової пари лелек Грицика та Одарки, які гніздяться у селі Леляки під Пирятином на Полтавщині. Завдяки тому, що вчені ось уже три роки поспіль ведуть цілодобове відеоспостереження за гніздом з науковою метою, Катруся вижила.

17 секунд. Політ нормальний

Не підозрюючи, що за його родиною слідкують десятки тисяч любителів птахів з усього світу в режимі реального часу, 23 травня Грицик, залишившись на "хазяйстві" один з п’ятьма нащадками, намагався вбити найменшу дитину, якій було тоді всього 2 тижні, перед відеокамерою. Коли ж після кількох спроб йому не вдалося скинути Катрусю з гнізда, він просто взяв її клювом за шию й відніс на сусідній город, засаджений кукурудзою. Про надзвичайну подію в гнізді завсідники чату терміново повідомили Анатолію Подобайлу — доценту кафедри екології та зоології Навчально-наукового центру "Інститут біології та медицини" Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, кандидату біологічних наук, за сумісництвом провідному науковому співробітнику Національного природного парку "Пирятинський". Пан Анатолій — та людина, яка ініціювала й організувала спостереження за гніздовим життям лелек, які оселилися неподалік його хати в Леляках.

До його перелічених регалій можна додати ще й почесне звання "хрещеного батька" Катрусі. Адже Анатолій Віталійович буквально витягнув неугодну батькові малечу з пазурів смерті, налякавши Грицика своєю появою. Підібравши із землі, здавалось, неживе пташеня, Анатолій Подобайло побачив, що воно почало борсатися й попискувати. У дикій природі, говорить вчений, тварини й птахи, якщо не можуть втекти від небезпеки, просто прикидаються мертвими.

Вдома продезінфікував врятованому пташеняті незначні рани перекисом водню, нагодував, поклав його у великий картоновий ящик, а ящик поставив у власну автівку й поїхав у бік Києва. Те, що лелеки можуть викинути найслабше пташеня з гнізда, говорить учений, було очікувано. Тож він заздалегідь підготувався до такого розвитку подій: намостив скошеної трави під стовпом з лелечим гніздом, домовився зі спонсорами стріму — родинним господарством "Леляківська сироварня" — про компенсацію коштів на заправку автомобіля, а також з працівниками реабілітаційного центру "Садиба Нюшанік" під Києвом, де виходжують птахів і повертають їх у природне середовище, що вони приймуть "зайве" лелеченя, якщо таке раптом з’явиться.

З того ж дня фахівці з "Садиби Нюшанік" дбають про Катрусю, як про рідну дитину. За кілька днів у Катрусі з’явився й названий брат Карпик зі схожою долею. Аж до 8 липня вони ділили один вольєр на двох. Але настав день починати нове, доросле життя за його межами. Тепер вони житимуть зі зграєю дорослих лелек на території реабілітаційного центру. Як повідомила у Facebook його співвласниця Ірина Снопко, гніздечко Катрусі та Карпика розмістили біля сітки, щоб лелеченятам було спокійніше. Опинившись на просторі, Катруся з Карпиком почали розминати крила й зробили свій перший, трохи незграбний, політ.

А двома днями раніше, 6 липня, на очах своїх здивованих трьох братів і сестер вилетіла з гнізда найстарша Міннехаха. Її політ тривав усього 17 секунд, після чого вона без пригод повернулась додому. Того дня лелеченя піднімалося в повітря ще кілька разів. А тепер щодня робить над селом кіл по п’ять. Хоча поки що не приземлялась, оскільки із землі складніше злітати.

— Наші лелеченята з’явились на світ одними з перших у Національному парку "Пирятинський", відповідно, одними з перших полетіли, — коментує Анатолій Подобайло. – Хоча Міннехаха, наскільки можна судити з відезапису, ще відсотків 95% часу проводить у гнізді, а інші поки не пробували літати. Втім, сказати достеменно, що потомство інших пар ще не вилітало, не можемо, оскільки ведемо спостереження лише за одним гніздом.

Очікуємо, протягом найближчих днів й інші діти Грицика та Одарки почергово стануть на крило.

Не лізь, бо клюне

Ось тоді, говорить Анатолій Подобайло, коли з гнізда вилетить останнє лелеченя, батьки почнуть вчити їх самостійно добувати здобич. І як тільки малеча зможе себе прогодувати, вона вже не повертатиметься у гніздо. Але поки що два-три тижні Одарка з Грициком виконуватимуть свою основну батьківську функцію. Хоча вже з 21 червня вони не ночують з дітьми.

Тож іще деякий час дорослі лелеки годуватимуть дітей пізно ввечері, щоб якомога довше стимулювати їхнє повернення на ніч у гніздо і затримати їх біля себе. Все таки гніздо — найбезпечніше місце вночі. Уже зараз Одарка повертається в сім’ю з їжею після переключення відеокамери у нічний режим.

— Навіть важко уявити, як багато їжі треба приносити батькам, щоб прогодувати таку "ораву". Лелеченята не доїдають?

— Звісно, принесеної їжі їм не вистачає. І це головний стимул до того, щоб почати літати. До того ж, через недоїдання у лелеченят маса тіла знижується, вони стають більш аеродинамічними.

— До речі, три тижні тому ви окільцювали пташенят. При цьому ви їх зважуєте. Що показали ваги?

— Кожне пташеня важить близько трьох кілограмів.

— На яких харчах вони виросли? Чи була їхня їжа різноманітною?

— Лелеки годують своїх малят тим, що зловлять. Тобто, що їм доступне у природі, те й приносять. Від личинок, комах, черв'яків до кротів, жаб, вужів, гадюк… Кілька днів підряд на тому тижні приносили зайченят. Видно, десь на виводок натрапили… Було таке, що Одарка крізь підстилку дістала горобеня й моментально ковтнула…

Зараз навіть не видно, що дітлахам приносять батьки, бо їжа навіть не встигає випадати з дзьоба, як її розтягують.

— З Катрусею дорослим було б дійсно сутужніше?

— Не думаю. Вигодували б. Там, де чотири, там і п'ять. Ну, але ж таке діло…. Це природа. В ній свої правила.

— До речі, що роблять горобці в гнізді лелек?

— Уже другий сезон вони в ньому гніздяться, як у стрісі. Хоча це дуже нерозсудливо з їхнього боку.

— А як складаються стосунки у лелечої родини з іншими птахами?

— Скажу про те, що не попадало в кадр відеокамери. Я бачив шуліку, який літав над гніздом, і малі достатньо агресивно клацали на нього дзьобами. Лякали таким чином, демонстрували свою силу, і він не наважився нападати. А шуліка — це серйозний хижак. Якби лелеченята були меншими і якби батьків не було поруч, то міг би хватнути когось.

Вперше за багато років у кадр потрапила вивільга. Прилітав якось сич серед дня… Вірогідно, це молоді птахи, які також учаться літати і їм було зручно сісти на чуже гніздо. Та, певно, й цікаво. Це не зовсім адекватно, але мОлоді притаманні такі речі.

Загалом до лелек краще не лізти, бо вони можуть клюнути. Молоді ще не такі верткі, не такі небезпечні. Але в будь-якому разі щодо дрібніших птахів вони достатньо агресивні.

Те, що навесні Грицик розігнав своїх сусідів з найближчих гнізд, теж говорить про те, що він відстоює свої родинні інтереси перш з все. Менше конкурентів —більше їжі.

Слабші в природі мають загинути

— Проте, судячи з відео кільцювання чотирьох пташенят, з людьми вони поводились досить смирно …

— З кільцюванням треба вгадати. На той момент вони мають бути достатньо великими, щоб їхні ноги виросли і щоб можна було затиснути на них кільце із запасом. Водночас — достатньо малими, щоб не почали пручатись та битись й не вискочили з гнізда. Це було б дуже небезпечно, перш за все, для них самих, тому що, не вміючи літати, вони порозбивались, впавши на землю.

Загалом ми кільцюємо лелеченят наприкінці червня.

— Наскільки я знаю, за три роки ще жодне окільцьоване леляківське лелеченя не потрапило в поле зору орнітологів, тож прослідкувати їхній шлях ще не видалось.

— Років через п’ять, якщо хтось із них потрапить в поле зору, то нам пощастить. Загалом відсоток фіксації закільцьованих птахів становить близько двох. Тобто, треба закільцювати сотню, щоб двох з роками побачити.

Втім, лелеки, закільцьовані нами вперше, взагалі могли й не повернутися в Україну з Африки. А навіщо їм летіти сюди, якщо вони ще не здатні до розмноження? Лише у 3-4 роки вони можуть дати потомство.

— Певно, у період, коли птахи стають на крило, їх багато гине?

— Так, це найнебезпечніший для них час. Оскільки багато лелечих гнізд звито на стовпах, то молоді пташенята найчастіше заплутуються в проводах. Падають, б’ються, калічаться… І тоді сердобольні люди піднімають хай: "Врятуйте лелеку!". А щоб порятувати таку велику кількість, звичайно, ніякого ні людського, ні матеріального ресурсу не вистачить. Ну і, в принципі, рятувати їх не варто. Треба бути холоднокровним і розуміти, що слабші у природі мають загинути.

— Одарка з Грицьком завжди були рекордсменами з виведення потомства у нацпарку "Пирятинський". Щосезону ставили на крило п’ятеро-четверо пташенят. Та й з Грициком самка відклала п’ятеро яєць… А яку кількість дітей дають інші пари?

— Ось ми зараз якраз обліковуємо потомство білих лелек у парку. Це робиться до того, як пташенята почнуть вилітати з гнізд. Загалом їх у нас 81. Ми перевірили половину. Сьогодні по четверо пташенят зафіксували у двох гніздах. А переважно троє-двоє. Загалом, думаю, вийдемо на цифру 2,2 пташеняти на пару дорослих. Це нормальна середня цифра.

— Чи може бути, що батьки також викидали своїх слабших дітей з інших гнізд, щоб прогодувати решту?

— Цього не можна виключати, але ж ми за ними не спостерігали.

— А який найменший показник?

— У Березовій Рудці цьогоріч з'явилося одне нове гніздо. В ньому одне пташеня, ще зовсім маленьке. І це зрозуміло: дорослі птахи, доки будували гніздо з нуля, запізнилися з кладкою яєць.

— Уже за місяць птахи почнуть готуватися до відльоту у вирій. Вони летять сім’ями?

— Ні, як тільки молоді птахи перестануть повертатися у батьківські гнізда, родина розпадається. Молодняк прибивається до гурту своїх ровесників, з якими проводить час. Між тим до Одарки й Грицика можуть підсісти чужі діти. За пару днів перед відльотом, за нашими спостереженнями, все перемішається. Раніше відлетять молоді лелеки, а дорослі вирушать у далеку дорогу на два дні, а то й на тиждень пізніше. Але вже як окремі особини, а не як пара. Адже їхні статеві органи вже атрофувались і включаться аж у березні наступного року.