31 рік тому кияни вперше обрали мера столиці в незалежній Україні. Як кияни управляли містом з часів Київської Русі і дотепер?

Рівно 31 рік тому – 10 липня 1994 року відбулися перші вибори мера Києва після відновлення незалежності України. Тоді громада обрала мером міста Леоніда Косаківського. З того часу кияни ще не раз ходили на голосування й обирали на посаду міського голови «господарника» Олександра Омельченка, «космонавта» Леоніда Черновецького, і «мостобудівельника» чи то «мостодіагностувальника» Віталія Кличка, який є мером дотепер.

Не кожна громада навіть у схожих на Київ великих містах має таку глибоку традицію обрання собі влади. Коли у Москві царі призначали губернаторів громаді своєї столиці, кияни, згідно із отриманим Магдебурзьким правом, обирали собі самі війта та магістрат.

Обрані киянами посадовці повсякчас боролися із князями за збереження виборчих прав для містян і влади обраних осіб у місті. Спроби з-боку князів, а потім й монархів, все це змінити на свою користь були не раз.

Пробували відібрати у киян самоврядування й більшовики. У перший свій прихід до Києва і їм дісталося від Київської міської думи по самі вінця – у відповідь на свавільні розпорядження червоних зайд кияни через своїх представників в органі самоврядування послали червону наволоч десь у тому ж напрямку, що й крейсер «москва» прямували українські моряки 24 лютого 2022 року. Та й зараз Банкова намагається впливати на місцеве самоврядування. Битва центральної та місцевої влади – це тема, яка раз по раз з’являється у ЗМІ.

Зараз інструмент виборів війта-мера і магістрату-ради поставлені на паузу через воєнний стан. Але це не означає, що кияни не можуть впливати на владу міста. Занадто глибокі традиції має київська громада, аби поставити на паузу свої вимоги. Ще з князівських часів навіть війна не зупиняла городян від ухвалення спільних рішень на віче, які втілювалися навіть тоді, коли князь мав іншу думку. Зрештою, вихід киян на Майдани під час Помаранчевої революції і Революції гідності – це демонстрація саме цих давніх традицій. 

Цікаво, що кияни, які зараз живуть у місті, прямо апелюють до свого тисячолітнього досвіду, зокрема, й відома усім киянка – Герой України, народна артистка України Ада Роговцева. На київський досвід віче вона послалася, коли критикувала будівництво підземного паркінгу в центрі Києва поблизу Пейзажної Алеї:

«У Київській Русі завжди цінували таке поняття, як віче. Це коли збиралися ті, хто живе тут і могли приймати рішення. Впливати... Ми говоримо про ті пагорби, з яких пішла Русь. А значить, без обговорень тут ніяк. Це я кажу як та, хто тут живе. Мою думку, думку сусідів мають спершу почути, а потім приймати рішення. Про громадські обговорення я нічого не чула».

Попри таку міцну пам’ять про віче, подібні масові зібрання, як і вибори, під час воєнного стану теж на паузі. Але інструменти впливу на міську владу у сучасних киян лишилися. Зокрема, е-петиції, прямі звернення, виступи в медіа тощо.

Щоправда у війну зник громадський бюджет, який не просто можна, а треба відновлювати.

У часи, коли вибори не можна проводити, нам як ніколи треба розуміти, які у киян були інструменти для самоврядування в столиці. Історія управління містом киянами витримала і олігархат, і комуністичну окупацію. І саме тому може прислужитися і зараз.

Найближчим часом громадська ініціатива «Голка» в рамках спецпроєкту «Києве мій», який ми розвиваємо разом із засновником «Музею видатних киян» Сергієм Костянчуком, презентує книжку києвознавця та історика Михайла Кальницького «Київська влада та її адміністративні будівлі XVII-XXI століть».

Саме тут і йдеться про те, як розвивалося самоврядування в Києві – від магістрату, Київської міської думи і аж до нашого часу, коли працює Київрада.